Їсти подано, а їсти нікому Загравання з інвестором на макрорівні зводяться нанівець «виконавцями» на місцях - Економіка - dt.ua

Їсти подано, а їсти нікому Загравання з інвестором на макрорівні зводяться нанівець «виконавцями» на місцях

14 жовтня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 14 жовтня-21 жовтня

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект...

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необ­хідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау)…
Ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність»
Рік ще не закінчився, а в ділових колах 2005-й дедалі частіше називають роком інвестиційного голоду. Попри те, що ледь не кожен виступ керівників держави з економіко-політичної проблематики містить привабливі пропозиції до інвесторів усього світу, капітали досі обминають нашу країну десятою дорогою. Ситуація навіть погіршилася: за даними Держкомстату, поточні надходження прямих іноземних інвестицій скоротилися майже удвічі порівняно з минулим роком. А як могло бути інакше, коли будь-якому студенту західного університету відомо, що головним критерієм доцільності економічних проектів є не їхня прибутковість, а безпека капіталовкладень, мінімізація всіляких ризиків?
Саме наявність ризиків — повної чи часткової втрати вкладених коштів, непередбачуваного заморожування будівництва, різкої зміни умов оподаткування, виникнення бюрократичних перешкод при реєстрації та ліцензуванні бізнесу — прийнято позначати терміном «несприятливий інвестиційний клімат». Хто ж вирощуватиме теплолюбні рослини у відкритому грунті на Крайній Півночі?
Однак інвестиційний клімат — поняття хоча й складне, але не географічне, а рукотворне. Тому потужність потоку інвестицій залежить насамперед від елементарної економічної грамотності й наявності досвідчених і порядних організаторів.
Немає порушень —
риємо компромат?
Здавалося б, хіба складно політикам і керівникам засвоїти саме поняття інвестицій, визначене в Законі «Про інвестиційну діяльність», ухваленому далекого 1991 року? Адже найчастіше інвестиціями визнають лише вкладення коштів та обладнання. Через це іноді доходить до порушення гучних кримінальних справ, основним мотивом яких слугує невизнання таких інвестиційних вкладень, як цінні папери або інновації — інтелектуальні цінності. Типовий випадок — гучна історія інвестування Рубіжанського картонно-тарного комбінату: у Генеральній прокуратурі, схоже, не знайшли кілька хвилин на прочитання статті 1 згаданого закону, зате витрачають місяці й бюджетні кошти, щоб довести «відсутність інвестицій» («Батогом за пряники», «ДТ» №35 від 10.09.2005 р.).
Приклад дуже примітний і з тієї причини, що підтверджує: інвестиційний клімат у країні формується не тільки й не стільки серійними виступами президента, прем’єра чи секретаря РНБО. Судова система, органи прокуратури та внутрішніх справ своїми реальними діями здатні знецінити, звести до нуля ефект будь-яких таких виступів, підписаних меморандумів і найбільш представницьких інвестиційних форумів.
Складається враження, що саме в інвестиційній сфері відсутня будь-яка узгоджена державна політика. Так, високопоставлені посадовці однієї гілки влади декларують припинення процедури реприватизації, у той час як представники іншої активно і, слід сказати, дуже результативно продовжують її реалізовувати. Причому там, де слідчі ніяк не можуть знайти порушень у сфері приватизації, вони починають «землю рити», аби накопати хоч якийсь компромат або на керівників підприємств, або на їхніх бізнес-партнерів. Питається: хто, окрім самих замовників — ініціаторів фактично не мотивованої державними інтересами перевірки, після цього захоче стати інвестором жертви такої перевірки?
А от і результат: торги на фондових біржах закінчуються суцільними нулями в звітах про продажі державних акцій у процесі приватизації навіть дуже привабливих підприємств. От конкретний приклад. Щойно на початку вересня силові органи (разом із Мінпромполітики) зробили спробу «державного перевороту» на Сєверодонецькому «Азоті», відразу було фактично зірвано продажі на фондовій біржі великих пакетів акцій підприємств Луганської області. Не дивно, що інвестори тепер не швидко наважаться вкладати гроші й у державні акції, і в підприємства з горезвісних, так і незатверджених списків кандидатів на реприватизацію, та й в інші привабливі проекти.
Закон — усе те ж дишло...
Здатність високопоставлених чиновників по-різному витлумачувати одні й ті ж норми закону також дуже болісно сприймається інвесторами. Якщо вольовим рішенням президента та нового прем’єра будь-які публічні дискусії членів уряду за вже затвердженими рішеннями тепер залишилися в минулому, то ніщо й ніхто не забороняє тим же силовим органам по-своєму інтерпретувати положення законодавства, які слугують аксіомою для Фонду державного майна. Свіжі скандальні приклади подібних різночитань можуть поставити хрест на планах іноземних інвесторів створювати спільні підприємства в Україні.
Так, на думку Генеральної прокуратури, скажімо, у системі Мінагрополітики незаконним є створення СП (із залученням інвестицій) на базі колишніх державних підприємств! У ГПУ по-своєму читають і витлумачують ст. 74 Господарського кодексу. Виявляється, із набранням сили кодексом держпідприємства можна буде лише корпоратизувати — перетворювати на державні акціонерні товариства (ДАТ). Перед потенційними й реальними інвесторами відразу постали дуже неприємні запитання. Що тепер очікує орендарів державного майна, котрі за нормами ст. 14 закону про оренду приєднали або розраховують приєднати до себе колишні державні підприємства? Чи можна відтепер кредитувати державне підприємство, котре підлягає приватизації, якщо навіть у режимі санації (коли таке підприємство стає неплатоспроможним) його перетворять не більш ніж на «державне акціонерне товариство»?
«Гуманне» опудало
для інвестора
Притчею во язицех давно стала й українська «судова система відлякування інвесторів». Багаторазові, протилежні за суттю та формою рішення різних судів з одного й того ж питання вже не дивують нікого. Зрештою нововиявлені обставини можуть народжуватися майже нескінченно. Та хіба може бути такою новою обставиною, наприклад, поняття відкритого акціонерного товариства? Знамените рішення Конституційного суду про спори між «Оболонню» й «Сарматом», здавалося б, раз і назавжди провело грань між закритими та відкритими АТ: акції відкритих товариств можна купувати й продавати кому завгодно, а в ЗАТ першочергове право купівлі належить тим, хто вже є акціонерами.
Цю істину зрозуміли всі... окрім деяких судів. Наприклад, Шевченківський районний суд столиці, а слідом за ним і Апеляційний суд виносять рішення, здатне назавжди вигнати з України будь-якого інвестора. Виявляється, як думають ці суди, першочергове право купівлі на вторинному ринку акцій ВАТ «Центральний гастроном» належить одному з акціонерів — такому собі пану Прокопенку, акціонеру ВАТ на момент вчинення угоди («Центральний гастроном у центрі судових розглядів», «ДТ», №27 від 16.07.2005 р.).
Словом, прощавай захищене Конституцією священне право власності — право вільного розпорядження своїм майном, режим поводження з яким ніяк не обмежений. Питається, якщо подібне рішення судів восторжествує, чи багато згодом знайдеться камікадзе, котрі забажають попрацювати на нашому фондовому ринку?
Макрорівень
під мікрорівнем
Славляться своїм умінням усіляко зіпсувати інвестиційний клімат не тільки силові та судові органи. Іноді підливає оливи у вогонь п’ята гілка влади — засоби масової інформації. Завелася навіть така собі мода — під рубрикою «на правах реклами» поміщати брудні пасквілі, насичені сумішшю напівправди й грубої брехні, котрі, вочевидь, мають на меті не стільки скомпрометувати в бізнес-колах певні підприємства чи їхніх керів­ників, а й спровокувати перевірки правоохоронних органів. На жаль, не гребують подібною практикою і профільні видання. Чого варті, приміром, «Картонні війни», опубліковані в «Инвестиционной газете» №21 від 24 травня 2005 р.
Явний розрив між гучними словами та конкретними діями, як і інші характерні ознаки войовничого популізму, ніколи й ніде не служили благом для держави. Свідченням того слугує й інвестиційний клімат України наприкінці 2005 року. Численні обіцянки та запевняння, висловлені на макрорівні, супроводжувалися й продовжують супроводжуватися реальними, ворожими для інвесторів та інвестицій судовими, силовими та публіцистичними операціями на мікрорівні. Можна з упевненістю стверджувати, що саме за рахунок цього різко впали обсяги залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, загальмувалася приватизація. Постраждалою, як завжди, виявиться саме та частина населення — електорат, — котрій і адресувалися слова про те, що влада приділяє проблемі інвестицій першорядну увагу.
То чи не час зупинити цей вже випущений бумеранг? Адже від великого до смішного, як відомо, всього лиш крок.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво