ЯРМАРОК - Економіка - dt.ua

ЯРМАРОК

30 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 30 серпня-6 вересня

«Снова грязь по уши месить, Нету света. Нет места трезвым. Только здесь удалось совместить Неприятное с бесполезным»...

«Снова грязь по уши месить, Нету света.

Нет места трезвым. Только здесь удалось совместить

Неприятное с бесполезным».

Б. Ольшанецький. Сорочинська барахолка

За гоголівських часів організація щорічної сорочинської ярмарки була головним болем місцевого засідателя, який роз’їжджав повітом на своїй знаменитій бричці й з першого погляду визначав, хто відьма. Нині оспіваний Гоголем захід став справою великої державної ваги й дуже великих доходів. Зрозуміло ж, конкуренція за можливість організувати сорочинський ярмарок велика. Ось і цього року координаційний комітет відсіяв претендентів, які не сподобалися. Найдостойніші в особі «Експоцентру», зрозуміло, заприсяглися зберегти національний колорит ярмарку та його унікальні традиції (добре що Гоголь їх описав дуже добре). Отже, що ж являє собою «Сорочинський ярмарок-2002»?

Дістатися легендарного ярмарку непросто. Округи забиті легковиками сучасних Солопіїв Черевиків, розставлених в найвигадливішому порядку. Припаркуватися ніде, приїжджі ставлять машини прямо в чистому полі, благаючи всіх святих, щоб не пішов дощ: вибиратися з кукурудзяного бруду — це вам не фунт родзинок. Розпещені городяни, покрутившись по околицях у пошуках неіснуючої автозупинки, без комплексів паркуються прямо на городах, давлячи сорочинські гарбузи.

Коли поглянути зблизька, то гоголівський релікт нагадує щось середнє між провінційним луна-парком і китайським речовим ринком. При вході, під величезним жовто-синім транспарантом, який сповіщає, що Сорочинському ярмарку наданий статус національного, можна придбати чисто національний продукт — кросівки з написом «Adidass» (через два «s») і покуштувати національних страв — сумнівного походження хот-догів «з кетчупом і без» і настільки ж сумнівної шаурми в особи «кавказької національності». Втім, це ще «передмістя». Далі розпочинаються розваги: обіцяне упорядниками дитяче містечко катає сорочинських дітлахів на американських гірках під голосне тарзаняче волання, яке лунає з динаміків. З «Тарзаном» змагається ріденький районний хор (вісім чоловік в українських костюмах), які намагаються проспівати під баян «Цвіте терен». Весь цей музичний супровід змішується в неймовірну какофонію, у якій перемагає чисто гоголівський гротеск: на сусідній сцені ансамбль пожежників співає під караоке «Мурку»... Неподалік самотньо стовбичить знаменитий гоголівський вітряк. Під вітряком торгують пилососами, пуховими хустками «прямо з Оренбурга», а також якась підозріла особистість пропонує поміняти долари «за класним курсом». Поруч знаходиться й офіційний обмінний пункт, але він з невідомих причин зачинений.

Далі йде ділова частина ярмарку — намети великих виробників. Виробників, утім, небагато, і ті, в основному, представлені найближчими областями — Харківською, Київською, рідною Полтавською та Донецькою з усюдисущим «Сарматом». Присутність інших регіонів — якщо вони і явилися на національний ярмарок — неозброєним оком роздивитися важко. Проте помітні представники правобережної України — приватники з Закарпаття, які торгують кошиками. Купивши собі як сорочинський сувенір гарний кошик із карпатського верболозу, можна викликати доброзичливого продавця на задушевну розмову. Жвава дівчина з Яремчі скаржиться скоромовкою: їхати далеко, до торгових місць добиратися важко, обіцяли всіх розмістити — а ночувати ніде: народ, як і за гоголівських часів, спить або під відкритим небом, або в місцевих «на хаті», покотом. Товар і машину можна залишити на городі під наглядом шахраюватого кума Цибулі — зрозуміло, за додатковий хабар.

Поруч із кошиками примостилися інші народні умільці, запрошені, щоб додати ярмарку національного колориту. Зі своїм завданням вони справляються, хоча на перший погляд важко визначити, чий саме колорит вони вирішили передати: на лотках лежать ложки «під Палех», камінці-кулони зі знаками зодіаку, запашні палички, китайські дзвіночки — словом, усе те, що можна побачити на задвірках будь-якого міського «арбату».

На народних умільцях весь «сорочинський колорит» закінчується. Сектор приватних підприємців найбільше нагадує провінційну філію китайського речового ринку: знову випливають дерматинові куртки «із справжньої шкіри» і джинси, в яких виросла вся Америка. Де власне українська продукція — можна лише здогадуватися. Урбанізована праправнучка Хіврі Черевички з порожнім поглядом цідить крізь заліплені жуйкою зуби: «Шкарпетки вибираємо, колготочки...». Поруч кремезний парубок у кепці вибирає собі «японську» магнітолу. Продавець арабської зовнішності з видом перського шаха засідає на пластиковому стільці і, жуючи чебурек, хитро поглядає на парубка: купить—не купить...

На кам’яному паркані, який захищає територію ярмарку, олійною фарбою намальовано стрілку з пояснювальним написом — «Ринок за парканом». За ним і справді розкинувся стихійний ринок — логічне продовження китайської барахолки. Щоправда, рангом і ціною нижче, як і личить стихійному ринку. По рядах із хазяйським видом ходить міліція, проникливим поглядом вивчає продавців і час від часу кличе когось із них убік для довірчої розмови. Як залишки фольклорного елемента по «авеню» запарканного базару, похитуючись, бродять троє дядьків напідпитку у виваляних у пилюці шароварах і за допомогою баяна та п’яного-ліричного «Р-р-реве та стогне...» отримують частування. І відразу абсолютно окрема визначна пам’ятка — громадський туалет, дбайливо наданий організаторами. Черг до нього, звичайних для будь-якого заходу під відкритим небом, не видно, зате подекуди звідти вискакують люди з позеленілими обличчями і, зронивши на ходу кілька слів нецензурного характеру, біжать до найближчого намету — відпоюватися підробленим коньяком.

Повертаючись із «дикого ринку», відвідувач, якщо повезе, може набрести на маленьку ділянку агропромислового комплексу, що причаїлася між китайськими кросівками і народними умільцями. Скромно, але чисто: три поні з найближчого кінного заводу, кілька смирних конячок, які катають на собі малечу, яка захоплено верещить, породисті свині, які мирно дрімають у загоні. Після «запарканних» околиць перебувати поруч із ними комфортно та приємно. Ось, власне, і весь АПК. Поруч чомусь примостився намет із ритуальними виробами: хтось, певне, вирішив, що ярмаркові покупці кинуться розбирати труни за підхожою ціною. Проте бажаючих тягти на собі мармуровий надгробок до рідної Полтави чи Миргорода не знаходиться. Тільки кілька сорочинських бабусь сумно бродять біля намету, слухаючи жваві пояснення дівчиська років тринадцяти-чотирнадцяти, яка із хазяйським виглядом сидить на найбільшій труні.

До вечора ярмарок дедалі більше пожвавлюється. У пивних і вино-горілчаних наметах, які замінили гоголівські шинки, вишиковуються черги, народ веселішає, де-не-де вже автономно міркують «на трьох». Дбайливі «дядьки» застібають кишені й неспокійно крутяться біля свого товару: крадуть тут, кажуть, не гірше, ніж на вокзалі. Обговорюють також, хто з «шишок» завтра відвідає ярмарок — високопоставлені особи сюди охоче наїжджають. Нещодавно за спеціальним запрошенням приїжджав Черномирдін як бізнес-партнер, покрутився по ярмарку і відбув до Миргорода — пити мінеральну воду. Також заїжджав Кінах: прем’єр оглядав ярмарок в оточенні кількох десятків охоронців, які, узявшись за руки, як у хороводі, ходили навколо патрона на всім шляху проходження. Безпека — насамперед...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво