Якщо банки захочуть працювати із соціальною картою...

Нашу зустріч із виконавчим директором Національного банку України з питань платіжних систем і розрахунків Віктором Кравцем було призначено ще в той час, коли готувався матеріал «Хуторянщина?» («ДТ», №7 від 24 лютого ц.р.), в якому критикувалися останні ініціативи регулятора банківського ринку в сфері карткового бізнесу. Тоді з’ясувалося, що короткого коментарю представника НБУ з цього питання явно недостатньо — надто серйозною і багатогранною є порушена проблема. І справді, щоб у деталях розібратися в хитросплетенні всіх супутніх нюансів, не вистачило і трьох годин спілкування.

Сьогодні ми публікуємо лише найцікавіші моменти розмови, сподіваючись продовжити розпочату дискусію в майбутньому.

— Вікторе Михайловичу, що ви можете сказати у відповідь на критику позиції НБУ в питаннях масового впровадження безготівкових розрахунків із допомогою платіжних і кредитних карток?

— Знаєте, я навіть радий, що, завдяки здійнятому в ЗМІ галасу навколо формування національної системи масових електронних платежів (НСМЕП) ця тема привернула увагу громадськості й у нас з’явилася можливість публічно аргументувати позицію НБУ. Ми не боїмося дискусій, навпаки, готові брати участь у будь-яких заходах, на яких обговорюватимуть цю найактуальнішу для держави проблему.

— Напевно, далеко не всім нашим читачам є зрозумілою актуальність предмета обговорення…

— Важливість проблеми полягає хоча б у тому, що її розв’язання передбачає виконання Національним банком однієї зі своїх ключових функцій. Адже платежі з використанням готівки, і з цим навряд чи хтось сперечатиметься, — далеко не оптимальна форма обігу грошей в економіці. НБУ законодавчо уповноважений визначати напрям розвитку сучасних електронних банківських технологій, а також створювати, координувати і контролювати створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, засобів автоматизації банківської діяльності та захисту банківської інформації.

У нашій країні вже вирішено проблему організації безготівкових розрахунків юридичних осіб. Ми створили одну з найдосконаліших у світі систем електронних платежів (СЕП), яка без проблем обслуговує близько півтора мільйона трансакцій на день. Завдяки цьому клієнти українських банків уже як щось саме собою зрозуміле сприймають практично безперебійні розрахунки за їхніми платежами день у день — сервіс, доступний далеко не всім і не в усіх розвинених державах.

На нинішньому етапі роз­витку питання організації масових безготівкових розрахунків фізосіб уже не менш актуальне, ніж свого часу — для юросіб. Йдеться не лише про примітивне зняття готівки в банкоматах, що замінили віконця заводських кас. Йдеться про наші з вами платежі за комунальні послуги, телефон, Інтернет, про оплату покупок, внесків тощо — усього близько 160 видів платежів. І, нарешті, наступний рівень — застосування банківських технологій для вирішення в масштабах усієї країни соціально значущих державних завдань.

— Якщо я не помиляюся, систему електронних платежів НБУ експлуатують із початку 1994 року. НСМЕП запустили в експлуатацію десятьма роками пізніше — у листопаді 2004-го. Чому так?

— У тім-то й річ. Проблему організації розрахунків фізосіб у безготівковій формі почали обговорювати майже відразу після запуску СЕП в експлуатацію, тобто ще 1994 року. І ще в жовтні 1995-го для консультацій із цих питань на нараду за участі наших банкірів уперше було запрошено представників міжнародних платіжних систем (МПС), які саме тоді починали працювати на українському картковому ринку.

Перші платіжні карти було випущено ще 1996 року. Але перші п’ять років успіхи МПС були дуже скромними. За повної відсутності будь-якої конкуренції на ринку до початку 2001 року було емітовано менш як мільйон карток міжнародних систем VISA та Europay. І тільки потім відбувся своєрідний прорив.

Тому мені складно сприймати всерйоз закиди на адресу НСМЕП у тому, що за два роки з початку промислової експлуатації система випустила в обіг «усього» 1,4 млн. платіжних карток.

Теза про їхню непривабливість теж сумнівна: обороти за картками НСМЕП у середньому вдвічі перевищують аналоги для МasterСаrd і VISA.

На початок цього року в Україні вже було випущено понад 32 млн. платіжних карток, їх обслуговують близько 77 тис. одиниць термінального обладнання. Власниками платіжних карток сьогодні вже є майже 30 млн. наших співвітчизників. Обороти за ними за минулий рік перевищили 150 млрд. грн., однак 97% цих операцій — примітивне зняття готівки.

Чи можна казати про те, що частка безготівкових розрахунків впевнено зростатиме, якщо в 94 із кожних 100 випущених банками карток використовують магнітну смугу — уже давно застарілу технологію 15-річної давнини?

Ці картки не тільки не мають багатьох актуальних на сьогодні функцій, а й не дають достатніх гарантій захищеності рахунків власників, що теж є одним із чинників, які стримують розвиток безготівкових розрахунків. Зламати ж і підробити технології, застосовувані на сьогодні в НСМЕП, практично неможливо.

— Але ж банки, здається, вже й самі це усвідомили і починають освоювати випуск чипових платіжних карток.

— Я вам наведу досить показову статистику того, наскільки інтенсивно відбувається цей процес. На 1 січня цього року в Україні було випущено близько 1,4 млн. чипових карток НСМЕП. Випускають ще картки з магнітною смугою і чипом одночасно. На зазначену дату їх було випущено «аж» 801 тис. — усього близько 2,5% емітованих в Україні платіжних карток.

Водночас ще 2005 року збитки від шахрайства з платіжними картками в Україні оцінювали в 60 млн. грн. І це за нашого досить низького рівня використання карток! Причому з кожним роком кількість шахрайських операцій і втрати від них зростають у рази. У світових масштабах рахунок йде на мільярди доларів. Тому і самі МПС серйозно тиснуть на банки, щоб змусити їх швидше переходити на чипові технології. (У листопаді минулого року VISA та MasterCard вирішили істотно зменшити кількість елементів захисту на пластикових картках із магнітною стрічкою, а збитки від шахрайства з нечиповою карткою повністю лягають на банк, який таку картку випустив. — Ю.С.)

Так чи інакше, рано чи пізно банкам все одно доведеться переходити на чипові технології, бо від використання магнітної смуги в платіжних картах все ж таки доведеться відмовлятися. Тепер я запитую: якщо банкам усе одно доведеться витрачати гроші, то чому їм не перейти на національну чипову технологію, можливості котрої вже сьогодні значно ширші, ніж у запропонованих МПС аналогів, що дублюють в основному магнітну смугу? З тією лише відмінністю, що трансакції більш захищені, адже дані містяться в чипі і є можливість реалізації додаткових додатків (бонусних, лояльності тощо).

Тут ми маємо саме той випадок, коли вітчизняний «запорожець» випередив іномарки…

— Банкіри кажуть, що нема сенсу освоювати вітчизняний стандарт, який не відповідає міжнародним.

— На сьогодні міжнародними є стандарти ISO, котрим НСМЕП відповідає цілком. Відмінності існують стосовно так званих стандартів ЕМV, котрі спільно розробили представники Еuroрау Іnt., МasterСаrd Int., VISA Int.

Стандарти EMV ще не доведені до рівня міжнародних, будучи де-юре специфікаціями, стандартами групи платіжних систем, тобто галузевими. Хоча де-факто слід визнати, що вони практично вже стали міжнародними.

Однак, хоч би скільки звучало закидів в обмеженості та закритості НСМЕП, не становитиме особливих труднощів «зістикувати» її зі стандартами EMV. Свого часу ми спеціально вивчали це питання: вартість такого проекту становить усього близько 500 тис. євро.

При цьому слід врахувати, що на сьогодні за кордоном здійснюється лише 1% із загальної кількості операцій за емітованими в Україні картками. За міжнародною статистикою, навіть у розвинених державах цей показник становить у середньому всього близько 4%.

— Чим мотивувалися пропозиції Нацбанку до законопроекту про розвиток ринку платіжних карт в Україні, котрі були сприйняті як спроба нормами закону закріпити монополію НСМЕП на ринку і викликали шквал критики з боку банківської спільноти?

— Ні про яке законодавче закріплення монополії не йдеться. Щоб довести це, давайте пройдемося по окремих пунктах претензій.

Нас критикують за намір надати НСМЕП статус платіжної системи загальнодержавного значення, як це було зроблено із СЕП.

Що в цьому поганого? Адже ніхто не бере під сумнів норму Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», котра закріпила за СЕП статус державної платіжної системи. Хоча свого часу на етапі вибору цієї технології теж було багато суперечок. Пропонувалося навіть використовувати в Україні для міжбанківських розрахунків дуже складні й неефективні стандарти та технології типу «Едіфакт» чи SWIFT.

Ми вважаємо, що подальше впровадження НСМЕП — одне з найважливіших стратегічних завдань держави, і для повноцінного її розвитку за нею необхідно законодавчо закріпити відповідний статус. Тим більше що забезпечення підготовки нормативно-правових актів з використання фізичними та юридичними особами платіжних карток із метою поширення безготівкових розрахунків в Україні та розвитку національної системи масових електронних платежів закріплено в ухваленому недавно Законі України «Про основні напрямки розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007—2015 роки» (№537-V від 09.01.07). І, як і у випадку із СЕП, ця норма не викликала ні в кого заперечень.

Інші ж системи як працювали, так нехай і працюють — ніхто не збирається вставляти їм палиці в колеса. Невже такими можна назвати вимогу про реєстрацію в НБУ внутрішньодержавних платіжних систем і МПС, платіжною організацією якої є резидент? Невже ця вимога суперечить міжнародним нормам? Зареєструйтеся, отримайте дозвіл — і працюйте. Чи комусь не подобається необхідність робити публічною інформацію про стягнуті з клієнтів комісійні?

— А як тоді бути з нормою, відповідно до якої міжнародні платіжні системи використовують лише для транскордонних операцій?

— Наші критики або через неуважність, або свідомо упустили ключову дефініцію — міжнародні платіжні системи переказу коштів. Йдеться про такі структури, як Western Union, MoneyGram та інші, що здійснюють валютні перекази без відкриття банківського рахунку. І ця вимога пов’язана з питаннями валютного регулювання.

— Є й інший пункт претензій. Навіщо ви пропонуєте, щоб виплата заробітної плати та інших виплат працівникам державних і комунальних підприємств здійснювалася через держбанки з використанням карток НСМЕП?

— Тут знову дещо неточно розставляються акценти. Для нас ключовою є вимога, запровадження якої ми домагаємося вже більше десяти років: щоб заробітну плату нараховували працівникам за місцем роботи і виплачували через поточні рахунки в банках. Пропозиція використати для цього держбанки є дискусійною, і ми не будемо на ній наполягати.

Мотивування ж цієї пропозиції просте — щоб забезпечити оптимальний рух бюджетних грошей і підтримати держбанки. Йшлося про те, що з погляду інтересів держави краще, щоб виплачувані за рахунок бюджету комісійні з обслуговування платіжних карток ішли в доходи держбанків, повертаючись в остаточному підсумку до бюджету.

НСМЕП тут фігурує тому, що розміри комісійних у цій системі як мінімум удвічі нижчі, ніж у міжнародних платіжних систем. Ми що, вже такі багаті, що не хочемо користуватися своїми дешевими послугами, нам давай дорогі міжнародні?

Якщо ж виходити із законів вільної конкуренції, то у дер­жави взагалі не повинно бути комерційних банків у власності. Але якщо на нинішньому етапі розвитку економіки вони їй потрібні, то чому держава як власник мусить віддавати свої гроші приватним фінансовим установам, власники котрих нерідко перебувають за кордоном чи взагалі зареєстровані в офшорах?

— Але ж приватні комерційні банки вже освоїли виплату бюджетних зарплат і пенсій, установили банкомати, платіжні термінали, витративши на них гроші. Чому тепер вони повинні через чиюсь примху так просто відмовитися від обслуговування цих проектів?

— У тім-то й річ, що це зовсім не примха. Якби йшлося тільки про виплату допомог й адресної соціальної допомоги тільки в грошовій формі або про здійснення елементарних розрахункових платежів, не було б ні проблем, ні розмов. Для цих цілей цілком вистачало б, як і раніше, нинішніх можливостей банківської системи. Але сьогодні ми впритул підійшли до розв’язання ще однієї надзвичайно важливої проблеми — обліку надання соціальних пільг.

Підраховано, що в нашій країні зараз діють 59 законодавчих актів, які дають громадянам право на ті чи інші пільги. Багато з цих законів, хоча й переслідують благі наміри, не мають конкретних джерел фінансування, а отже, рік у рік не виконуються. Водночас кошти, які виділяють на чимало соціальних статей, використовуються неефективно: за багатьма з них витрати значно перевищують розумні межі.

З іншого боку, коли дер­жава закріпила за своїм громадянином якусь пільгу, то зобов’язана забезпечити, щоб кожна людина, котра її отримала, мала не лише право, а й можливість цивілізовано цією пільгою скористатися. Всілякі посвідчення, усі ці «дідівські методи» на сьогодні як мінімум застаріли.

— Чого лише варті принизливі сцени в маршрутках, коли водії сперечаються з пільговиками! А либонь перевізники потім, наскільки мені відомо, правдами й неправдами, але справно одержують компенсації. Або є така інформація, що торік транспортники перевезли за пільговими тарифами студентів утричі більше, ніж їх значиться за даними Міносвіти…

— Держава почала вирішувати цю проблему. В уряді розроблено і в листопаді минулого року затверджено План заходів щодо реалізації Основних напрямів удосконалення системи соціальних виплат населенню, котра передбачає побудову єдиної комп’ютеризованої системи «Карта обліку соціальних пільг».

Завдання архіскладне. Тому Міністерству праці та соціальної політики, на яке в основному покладено цю роботу, поки навіть важко визначитися, із якого боку до всього цього підійти.

У різних містах України вже розробляють і впроваджують різні соціальні проекти та проекти на транспорті із соціальною компонентою, що базуються на різних технологіях і принципово не сумісні на міжрегіональному рівні.

Ми вважаємо, що проблему необхідно вирішувати на базі банківської платіжної карткової системи. Аргументи? Банківська система вже 12 років займається створенням системи безготівкових роздрібних розрахунків. За ці роки в її розвиток вкладено як мінімум півмільярда гривень. То скільки часу та грошей знадобиться державним відомствам, якщо там винайдуть «свій шлях», щоб досягти хоча б того рівня, котрий на сьогодні є в банківської системи?

У більшості країн світу подібні системи будують на базі саме банківських платіжних карток, оскільки у банків є і найрозвиненіша інфраструктура, і просунуті технології, котрі забезпечують найточніший облік і захист інформації, адже йдеться про доступ до грошей.

Якщо ж із самісінького початку піти хибним шляхом, то потім ми зіткнемося з безліччю додаткових проблем, розв’язання яких потре­буватиме великих додат­кових коштів. На­приклад, у Німеччині картку медичного страхування впровадили ще 1959 року. Десять років тому там почався перехід на банківську платіжну картку, але його не завершено досі, хоча останні три-п’ять років роботу ведуть форсованими темпами. Занадто різні картки, програми тощо.

Уникнути подібних проблем у майбутньому і досягти повноцінного ефекту від упровадження соціальних карток можна буде лише в тому разі, якщо пільги й послуги за ними можна буде отримувати не лише за місцем постійного проживання, а й у будь-якому іншому регіоні країни. Це дасть можливість зробити соціальні картки по своїй суті загальнодержавними, забезпечити рівні умови надання соціальної допомоги громадянам.

Зауважте, йдеться саме про побудову системи, в якій картка є лише одним із елементів — важливим, але аж ніяк не головним.

Маючи досвід побудови таких систем, у тому числі й платіжних, Національний банк пропонує використати ті наробітки та технологію НСМЕП, яку від самісінького початку і створювали для вирішення подібних загальнодержавних завдань. Причому наша пропозиція полягає в комплексному, системному підході до розв’язання проблеми.

Ми виходимо з необхідності на державному рівні забезпечити координацію дій і впровадження єдиної стандартизованої технології створення та функціонування системи обліку соціальних пільг, а також випуску та застосування соціальних карт населенням. При цьому потрібно створити таку систему, яка використовувала б уніфіковані соціальні карти і термінальне обладнання, створені на основі єдиних технічних вимог і стандартів, що забезпечують міжрегіональну взаємодію соціальних карт і проведення міжрегіональних розрахунків.

У цьому питанні має бути не конкуренція стандартів і технологій, а конкуренція між виробниками та постачальниками карт, термінального обладнання та програмних засобів, чим Національний банк, хоч би що стверджували наші критики, почав займатися вже давно.

Звісно, такий масштабний проект не можна починати реалізовувати одночасно по всій країні. Спочатку він має пройти обкатку на окремих пілотних проектах, під нього потрібно створити необхідну нормативно-правову базу, розробити відповідні технічні документи, відпрацювати технологію, котру надалі можна буде тиражувати по всіх регіонах.

У будь-якому разі, якщо банки захочуть працювати із соціальною картою, то для цього їм доведеться адаптувати під неї своє термінальне обладнання.

Картки національної банківської соціальної карткової системи мають бути не просто банківськими платіжними картками, а складним інтелектуальним інструментом, що включає в себе технологію банківської карти і соціальну інформацію, котра ідентифікує пільговика, його картку, пільгу, її розмір тощо. Тобто базуватися на чипі й використовувати технології, більшість характеристик яких уже сьогодні мають картки НСМЕП, але не мають картки МПС.

— А чи не простіше сформулювати відповідні вимоги до банків, які претендують на обслуговування пенсіонерів та інших пільговиків? І, створивши необхідні нормативно-правові умови та надавши банкам комерційну мотивацію, дати можливість самим вирішити цю проблему разом із платіжними системами?

— Комерційної мотивації й так вистачає. Торік на соціальні потреби — усілякі пільги, дотації, субвенції та інше — із бюджету було витрачено 37 млрд. грн. З урахуванням пенсійних виплат, що становили близько 40 млрд. грн., загальна сума сягає 80 млрд. грн., і цього року вона зросте ще більше. Банки, що обслуговують ці виплати, не лише беруть комісійні за переказ коштів на рахунки й видачу готівки через банкомати, а й отримують величезні обсяги дешевих ресурсів.

Ми проводили консультації з комерційними банками, чи готові вони поодинці або спільно розв’язати проблему електронного обліку та надання соціальних пільг. Й отримали негативну відповідь, бо жоден із них не в змозі це зробити, а об’єднуватися немає бажання.

Комерційні банки разом із МПС справді вклали чималі кошти і створили досить розгалужену банкоматно-термінальну мережу. За це їм величезне спасибі. Але чи зробили МПС хоча б крок на шляху вирішення соціальних проблем подібного рівня в нашій країні? Ні. І не зроблять, бо це не їхня функція, не їхня справа.

Функція МПС — організація обслуговування розрахунків у міжнародному масштабі. Реалізація ж соціальної політики і побудова системи обліку надаваних пільг — це не завдання комерційних банків. Це — завдання держави, а банки можуть лише сприяти його вирішенню.