Як Wi-Max у Філадельфії Wi-Fi доповнює. Американська влада бореться за доступність Інтернету

Перебуваючи в гостях у доньки в Філадельфії, я зацікавився проектом забезпечення загального доступу до Інтернет «Безпроводова Філадельфія» (Wireless Philadelphia), який недавно впровадили в цьому місті. Проект передбачає повсюдний безпроводовий доступ до Інтернет із використанням технологій Wi-Fi та Wi-Max за символічну плату на всій території Філадельфії площею в 135 кв. миль і населенням у 1,6 млн. чол. Мені вдалося поговорити з керівником цього проекту — шефом відділу інформаційної служби мерії Філадельфії Даяною Нефф (Dianah L. Neff), котра люб’язно погодилася поділитися досвідом.

Оскільки в Києві й інших містах України в 2004—2005 роках також почали надаватися послуги в стандарті Wi-Max, продемонстрований філадельфійським проектом системний підхід, його соціальна спрямованість, принципи розв’язання фінансових і навіть політичних проблем будуть для нас вельми повчальні.

Мережа на основі технології Wi-Fi — безпроводова мережа, побудована на базі пристроїв стандарту IEEE 802.11 на частотах у неліцензованому діапазоні 2,4 ГГц. Радіус дії приймальних і передавальних пристроїв — близько 100—150 метрів. Пропускна здатність — до 11 Мбіт на секунду.

Спочатку технологія застосовувалася на невеликих підприємствах, у готелях, офісах, де на її основі формувалися корпоративні локальні мережі без використання кабельної розводки. Розвиток її йде в напрямі універсальних стільникових мереж передачі даних, відкритих для користувачів.

Технологія Wi-Max є розвитком технології Wi-Fi. Використовує стандарт IEEE 802.16 і працює на частотах 3,5—3,7 ГГц, 5,3—5,4 ГГц і вище, менш вразлива до перешкод. Один базовий пристрій Wi-Max здатний забезпечити доступом в Інтернет на площі радіусом 45—50 км. Технологія забезпечує пропускну здатність до 70 Мбіт на секунду за прямої видимості й понад 10 Мбіт на секунду — на відбитому сигналі. Орієнтовна вартість устаткування вузла сьогодні становить 20 тис. дол. і буде знижуватися. Вартість устаткування і робіт для організації кабельного з’єднання такої самої пропускної здатності в сотні разів вища.

— Пані Нефф, у чому ви бачите перспективи безпроводового доступу в Інтернет, їхня роль у розвитку міст? Сьогодні навіть у США дуже небагато муніципалітетів вважають розвиток Інтернету одним із першочергових завдань майбутнього...

— У США безпроводовий Інтернет забезпечує можливість вибору для багатьох громадян, котрі не можуть сьогодні дозволити собі проводові технології. Його легше впровадити, він дешевший. Приміром, широкосмуговий високошвидкісний Інтернет сьогодні може коштувати для індивідуальних користувачів від 40 до 65 дол. на місяць, тоді як при доступі до безпроводової технології — близько 20 дол. на місяць.

Безпроводовий Інтернет вигідніший і для корпоративних користувачів. Приміром, якщо в установі є співробітники, котрі працюють поза офісом і мають потребу в доступі до бази даних із будь-якої точки міста, то раніше єдиною можливістю для них був доступ через мережі мобільного зв’язку. Це дуже дорого — до 70 дол. на кожне підключення, і дуже повільно.

— Чиновники — вельми консервативні люди, а інтернет-технології та принципи електронного уряду (e-government) часто змушують їх відмовлятися від традиційних принципів роботи. Тому впровадження нових технологій часто наштовхується на приховану протидію й навіть саботаж. Як вам вдалося знайти однодумців і домогтися початку впровадження цього амбіційного проекту?

— Ми робили пілотні проекти. Працювали з невеликими групами службовців, а також їхнім керівництвом, аби показати, що їхня праця може бути продуктивнішою. Пояснювали, що це хороший інструмент для зниження витрат у випадках, коли урізується бюджет. І вся ця робота, організація тренінгів фінансувалася державою.

Приміром, працівникам комунальних служб, котрі відвідують громадян удома для проведення інспекцій, доводиться постійно повертатися на автомобілі до офісу, а це спричиняє великі втрати часу. Тепер вони можуть отримувати своє наступне завдання по Інтернету. Із одного боку, це дає їм змогу виконувати більше роботи за той самий проміжок часу, з іншого — дає можливість менеджерам краще контролювати своїх співробітників.

— В Україні вже є спроби розв’язання таких проблем. Ми розпочали з комп’ютеризації при сплаті податків. На черзі — передача цих даних через Інтернет. Що у вас зроблено в цьому напрямі?

— Ми переводимо сплату наших податків у режим онлайн, тому люди можуть сплачувати їх через Інтернет. Довелося виконати великий обсяг підготовчої роботи, аби запровадити цю послугу. Як ви розумієте, тут було важливо не лише вирішити технічні питання, щоб переконатися в надійному захисті операцій, а й переробити бланки документів. Треба буде також провести велику роботу з бізнесменами, показати їм, як нова система функціонує.

Сьогодні по каналах Інтернету до бюджету Філадельфії надходить близько 1 млн. дол. щомісяця — це податки, плата за воду, дозволи, а також надходження від поліції. Але це в США, де Інтернетом користуються вже 12 років, з початку 90-х. Люди поступово навчилися довіряти можливості працювати через Інтернет із картками Visa чи Master Card.

— Як вдалося досягти компромісу з провайдерами кабельного Інтернету, які втрачають частину своїх доходів від розгортання безпроводових мереж?

— Це було дуже нелегко. Телекомунікаційні компанії, такі, як Verizon, котра є центральною телефонною компанією тут, у Філадельфії, навіть зверталися в державні органи з проханням ухвалити закон, який заборонив би муніципальним урядам впроваджувати безпроводові інтернет-технології. Але в нас була можливість звернутися до наших громадян, наших бізнесменів, наших шкіл, аби захистити їхнє право вибору. Ми одержали дозвіл на будівництво в Філадельфії конкурентної інтернет-мережі, але критика й боротьба тривають досі.

Насправді кабельні оператори обслуговують лише близько третини населення міста, і в Філадельфії були райони, де люди не мали доступу до швидкісного Інтернету або він був досить дорогий. Кабельні провайдери традиційно концентрували свою увагу на солідніших клієнтах і аж ніяк не на родинах із низькими доходами. Тільки 58% наших домогосподарств мають доступ в Інтернет — ним охоплено 90% забезпечених сімей і лише близько 25% сімей із низькими доходами.

Тому ми створили альтернативу телекомунікаційним і кабельним компаніям, яку могли собі дозволити вже багато хто. І зростання абонентської бази безпроводових провайдерів здійснюватиметься в основному за рахунок нових клієнтів. Ми не очікуємо істотного відпливу клієнтів від кабельних провайдерів.

— 90-ті роки були відзначені бумом інвестицій у безпроводовий Інтернет. Проте багато інвесторів зазнали краху. Як ви вважаєте, у чому причина невдач безпроводового зв’язку 90-х?

— Тоді було багато стандартів безпроводових мереж, не сумісних між собою. Але сьогодні безпроводові технології вже стандартизовано. Існує IEEE (The Institut of Electrical and Electronic Engeneers, професійна асоціація інженерів, дослідників і вчених у галузі електротехніки й електроніки з 150 країн світу. — В.Г.) — це міжнародна організація, котра встановлює стандарти. Нею запроваджено стандарти 802.11 (b, a і g) для Wi-Fi і 802.16 для Wi-Max. У Сполучених Штатах FCC (Федеральна комісія з комунікацій) виділила неліцензовану частину діапазону 2 ГГц, який тепер можна використовувати без значної плати за частоти. Тому незабаром усі наші ноутбуки, кишенькові комп’ютери, смартфони тощо буде оснащено Wi-Fi, а в майбутньому і Wi-Max, що також матимуть невисоку вартість.

— Нині бурхливо розвивається технологія Wi-Max (корпорації Intel), про яку ви вже згадали. Одні вважають її конкурентом технології Wi-Fi, інші — доповненням до неї. Яка ваша думка про ці технології?

— Гадаю, вони доповнюють одна одну, і насправді все залежатиме від ваших конкретних потреб. Якщо у вас дуже велика, не надто густонаселена площа та властивість мобільності (якості переходу з зони до зони) вас не дуже хвилює, то зручніше організовувати покриття з допомогою Wi-Max.

Але з цим стандартом сьогодні така сама ситуація, як колись із Wi-Fi. Тому коли одне передмістя використовує систему Wi-Max з устаткуванням Alvarion, а інше — BelAir, то абоненти з однієї зони не зможуть обслуговуватися в іншій. Тоді як для Wi-Fi цю проблему вже вирішено, і будь-яке устаткування можна використовувати в режимі «hot spot» — «прямо зараз». Wi-Fi — це технологія, уже забезпечена стандартами й недорогими пристроями.

Використання Wi-Fi у невеликих густонаселених, а Wi-Max — у великих малонаселених зонах на околицях міст дає комплексне вирішення в безпроводовій міській мережі Інтернет від центру до околиць і усуває слабкості кожної з технологій. Так, років через десять—п’ятнадцять Wi-Max дозріє, і пристрої цього стандарту стануть загальнодоступними, компактними. Але на це потрібно досить багато часу.

— У Тайбеї — столиці Тайваню також ведуться роботи з впровадження безпроводової мережі. Планується, що місто площею 272 кв. км і з населенням 2,65 млн. чол. обслуговуватимуть 10 тис. базових станцій. На скільки Wi-Fi-станцій розраховане покриття площі Філадельфії в 135 кв. миль?

— Дальність дії однієї Wi-Fi-станції — близько однієї третини милі (500 метрів). Сьогодні ми використовуємо майже 4000 таких станцій і 24 станції Wi-Maх. Як бачите, різниця в кількості величезна. Але, повторюся, Wi-Max не має ані властивості мобільності, що забезпечує перехід із зони в зону, ані сумісності пристроїв. Для монтажу Wi-Fi-антен ми використовуємо наші вуличні ліхтарі. Потім від однієї до дев’яти антен об’єднуються в мережі й підключаються до магістральної мережі через вхідний блок. До одного вхідного блока також можуть підключатися від однієї до трьох базових станцій Wi-Max.

— У колишній столиці Казахстану, Алмати, розроблено проект для покриття зон у 300 кв. км і з населенням 1,2 млн. чол. У них 1082 базові станції будуть об’єднані швидкісною оптоволоконною магістраллю. На відміну від Філадельфії, там планується запровадження плати як за інтернет-доступ, так і за трафік (кількість отриманої інформації), тоді як проект у Філадельфії орієнтований на надання значного обсягу безплатних послуг. Чи не є стягування плати принциповою помилкою?

— Справді, одне з завдань, яке ми вирішуємо, — це впровадження чогось на кшталт субсидованої плати за доступ в Інтернет для родин із низьким доходом, що становитиме близько 10 дол., у перспективі — п’ять доларів на місяць. На наш погляд, саме таким є поріг доступності цієї послуги для сімей із низьким доходом. Більше того, планується допомагати їм у придбанні комп’ютерів і навчанні.

Сподіваюся, жителі міста зможуть гідно оцінити ці можливості. Адже сьогодні в США діти, котрі не мають доступу до Інтернет, опиняються в нерівних умовах порівняно з однолітками. Навіть у коледжах вимагають заповнювати різноманітні вступні та інші документи у режимі онлайн. Коли у вас немає Інтернету, ви залишаєтеся позаду. Тому головне, що ми маємо зробити, — це переконатися, що кожен має рівні можливості домогтися успіху. Для цього ми і працюємо, аби люди отримали необхідний інструмент — комп’ютер і досвід поводження з ним. Отже, їм потрібна й фінансова можливість доступу в Інтернет.

Ми також плануємо створити в місті місця, вільні від плати за Інтернет, — у бібліотеках, парках тощо. На іншій території міста потрібно буде сплачувати.

— З огляду на ваш досвід, не могли б ви дати пораду країнам, де ще не надто розвинені інтернет-комунікації? До якої послідовності кроків вони мають вдаватися, розвиваючи сучасну інтернет-технологію?

— Дуже важливо зрозуміти, навіщо ви це робите. Чи потрібен вам безпроводовий Інтернет? Якщо так, то чому він вам потрібний? Як ви його хочете використовувати?

Перед тим, як розпочати інвестування коштів у цей проект, ми провели так званий партнерський аналіз. Зібрали разом представників малого бізнесу, навчальних закладів, організацій, відповідальних за охорону здоров’я, неурядових організацій, аби обговорити потенційні можливості безпроводового Інтернету. Запитали в них, які можливості Інтернету їх цікавлять найбільше.

Аналіз допоміг нам визначитися, чого ж ми хочемо досягти. Приміром, економічного розвитку в наших округах із низьким рівнем доходів — наш мер, містер Джон Стріт, був дуже зацікавлений у тому, аби вони отримали доступ до сучасних комунікацій, подолали «цифрову нерівність». Зниження вартості послуг для державних установ також було дуже важливим компонентом.

Ще ми є туристичним округом і хочемо зробити Філадельфію привабливим місцем для відпочинку. Якщо люди захочуть підібрати собі певний ресторан чи замовити готель або змінити свої умови та плани подорожі, вони повинні мати можливість зробити це через Інтернет. Це підвищить комфортність їхньої подорожі до Філадельфії.

Таким чином, ми вже реально маємо чотири різні причини, чому слід здійснити цей проект. А ви маєте визначитися з цим для себе.

Потім необхідно вибрати фінансову модель. У невеликих містах найбільш реальним буде урядове фінансування такого проекту. Якщо місцева влада вважає, що це допоможе розвитку бізнесу й економіки, якщо місто є туристичним центром, то це підвищить його привабливість. Крім того, вам необхідно говорити з жителями, знайомитися з їхньою думкою, проводити просвітницьку роботу.

Також необхідний технологічний аналіз. Але раніше я рекомендувала б приділити велику увагу питанням політичним. Необхідно знати, для кого це буде викликом, чиї інтереси зачепить. Для нас це були телекомунікаційні й кабельні компанії.

У нашому випадку мер сказав: безпроводовий Інтернет необхідний місту. Це значило, що місцевий уряд не збирається платити за його розгортання. Ми повинні були знайти бізнес-модель, яка дає змогу залучити до партнерства компанії приватного сектора, котрі взяли б на себе частину ризиків, а згодом могли б повернути свої інвестиції. Ось так і вийшли на проект «Безпроводова Філадельфія» (Wireless Philadelphia).

— Хто ваші бізнес-партнери?

— Наш партнер — із приватного сектора. Це фірма EarthLink.

— Чи туристам необхідно буде платити за безпроводовий Інтернет?

— У нас була фокус-група, створена з підприємців у сфері туризму й подорожей. Отож, вони сказали: якщо безпроводовий доступ буде забезпечено у місті скрізь, де вони захочуть, тоді в туристів буде стимул платити за нього. За умови, що вони заплатять лише за час доступу в Інтернет, проведений тут. Тому необхідна або поденна, або погодинна оплачувана послуга, але аж ніяк не помісячна плата.

Висловлюю вдячність
Кристіні Літтон, члену ради Philadelphia Chapter, United Nations Association of the United States
of America (UNA-USA),
за допомогу в організації інтерв’ю.