Як приборкати радіоактивність? - Економіка - dt.ua

Як приборкати радіоактивність?

27 листопада, 2009, 15:51 Роздрукувати Випуск №46, 27 листопада-4 грудня

Україна посідає четверте місце у світі за обсягами накопичених радіоактивних відходів. Ці небезпечні накопичення розпочалися з виконання військових програм колишнього СРСР...

Україна посідає четверте місце у світі за обсягами накопичених радіоактивних відходів. Ці небезпечні накопичення розпочалися з виконання військових програм колишнього СРСР. До того ж після трагедії на Чорнобильській АЕС у зоні забруднення утворилося понад 800 звалищ радіоактивних відходів — мільйони тонн опроміненого металобрухту (покинуті автомобілі, крани, баржі та інша техніка). Вивантажене з реакторів АЕС відпрацьоване ядерне паливо теж може стати найпотужнішим джерелом поповнення вже існуючих звалищ. Однак цього не станеться, якщо політичний істеблішмент дасть зелене світло будівництву сучасного високотехнологічного централізованого сховища і в такий спосіб доведе свою державну зрілість.

Створювати цілісну систему поводження з радіоактивними відходами всіх типів і категорій передбачається протягом найближчих 50 років. Цей строк визначено «Стратегією поводження з радіоактивними відходами (РАВ) в Україні», прийнятою Кабміном у серпні 2009 року.

«Стратегія цілком відповідає вимогам європейського законодавства, а також рекомендаціям міжнародних організацій МАГАТЕ та Євроатому», — стверджує голова Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Володимир Шандра. Це справді так, адже розробити цей документ українську владу спонукали представники того ж МАГАТЕ та інших міжнародних організацій, котрі акумулювали багатий досвід ядерних країн у плані безпечного поводження з РАВ. Питання в тому, чи вдасться викладені на папері задуми втілити в життя? Адже реалізовані в Україні проекти з переробки та захоронення РАВ на десятки років відстають від намічених строків їхнього завершення. Тому величезні поклади небезпечних відходів продовжують залишатися загрозою середовищу проживання і приводом для серйозного занепокоєння людей.

На вирішення викладених у стратегії проблем знадобиться близько 36 млрд. грн. Фінансові ін’єкції планується здійснювати за рахунок коштів держбюджету, а також Державного фонду поводження з РАВ, механізм наповнення якого був створений 2008 року з ухваленням державної програми поводження з РАВ.

Окрім того, наповнювати фонд будуть і виробники цих відходів, а також надходження у вигляді міжнародної технічної допомоги і добровільних внесків підприємств і фізичних осіб. Відповідальне за реалізацію цієї проблеми МінНС не поділилося з «ДТ» інформацією про те, як забезпечене фінансування стратегії. Однак із урядових джерел відомо, що приблизно 90% усіх надходжень до Держфонду поводження з РАВ забезпечить оператор атомних електростанцій — НАЕК «Енергоатом».

До речі, у вересні ця компанія перерахувала до держбюджету перші 15 млн. грн. Усього ж до кінця року атомники інвестують у держбюджет майже 60 млн. грн. Ці гроші мають піти на вирішення проблем, пов’язаних із зберіганням відпрацьованого ядерного палива українських АЕС. Про інші надходження на рахунки держфонду з питань екології будь-яка інформація відсутня. Тим часом масштаби проблеми радіоактивних відходів, здатних отруїти життя нашим дітям, онукам і всім прийдешнім поколінням на найближчі десятки тисяч років, потребують величезних фінансових ін’єкцій.

Коли бути першими непрестижно

У нашій країні існують п’ять сховищ для радіоактивних відходів, які накопичилися в результаті виконання військових програм колишнього СРСР. До того ж із 70-х років минулого століття РАВ промислових підприємств, медичних, науково-дослідних та інших установ без належної переробки ховали в сховищах, у яких досі не створено належної системи захисту довкілля. У результаті в сховищах спеціалізованих комбінатів держкорпорації «Радон» на майданчиках, розташованих у Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Львові без сортування та переробки зберігаються 262 тисячі джерел іонізуючого випромінювання та інші високоактивні радіоізотопні джерела, що відпрацювали свій строк. Сховища не відповідають вимогам безпеки, радіонукліди потрапляють назовні, загрожуючи отруїти життя людей у сусідніх населених пунктах. Такі сховища діють на людину як бомба уповільненої дії, кажуть учені.

Проблеми з РАВ різко погіршилися після Чорнобильської катастрофи — нині у зоні перебуває понад два мільйони кубічних метрів заражених радіацією конструкцій, які зберігаються в могильнику «Буряківка» в умовах, далеких від норм і стандартів із радіаційної безпеки. Ці небезпечні осередки радіоактивності розташовані у верхній частині Дніпра, а тому створюють реальну загрозу для інших регіонів України, адже воду з Дніпра п’є половина населення України.

Радіаційні ризики

Відповідно до Стратегії поводження з радіоактивними відходами, найпотужнішими виробниками поточних ядерних відходів вважаються атомні електростанції — 95% їхнього поточного утворення в країні. При виробництві на атомних електростанціях кожного мільярда кіловат-годин електроенергії створюється відповідно 27 і 35 кубометрів твердих і рідких РАВ. Хоча тут доречно уточнити, що відповідно до Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами» відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП) не належить до відходів. Це цінна сировина для виробництва ядерного палива для реакторів майбутніх поколінь, адже в ньому вироблено всього лише 3—5% ізотопів. Тому паливо, вилучене з реактора (і непридатне для подальшого використання в реакторі даного типу), росіяни назвали опроміненим ядерним паливом. Об’єднана Конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами говорить: кінцева відповідальність за безпечне поводження з ними повністю покладається на ту державу, в якій вони утворюються в процесі роботи реактора.

До існуючих обсягів ВЯП додадуться ті високоактивні відходи, які утворяться після переробки в Росії палива, вивезеного з українських АЕС. Куди їх подіти, ніхто не знає, адже в Україні відсутнє принципове рішення про подальше поводження з цими відходами, не створена відповідна інфраструктура. Бюджетного фінансування навряд чи вистачає для підтримання досягнутого рівня безпеки об’єктів, які зберігають РАВ. Життєво важлива для країни сфера фінансується за залишковим принципом.

Переробка високоактивного відпрацьованого палива з вилученням урану і плутонію дасть можливість у майбутньому повторно використати їх для виготовлення ядерного палива для реакторів на швидких нейтронах, а отримані відходи підлягають захороненню. Масштабне будівництво реакторів на швидких нейтронах планується розпочати в середині цього століття. Тому має сенс розглядати довгострокове зберігання ВЯП — терміном на 50, а краще на 100 років.

Останніми роками багато країн віддають перевагу сухому зберіганню ВЯП у спеціальних контейнерах, адже в цих умовах знижується можливість аварій. За умов сухого зберігання не потрібні системи охолодження, які можуть вийти з ладу. Дедалі більше країн схиляються до «відкладеного вирішення» питань поводження з ВЯП. Україна теж реалізує «відкладене вирішення», аналогічне практиці більшості країн, які використовують ядерні технології. Чинна з 2006 року «Енергетична стратегія України до 2030 року» передбачає спорудження в Україні централізованого сховища «сухого» типу (ЦСВЯП) для відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР.

Однак будівництво не почнеться без проходження процедури, визначеної законами України «Про поводження з радіоактивними відходами» і «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку». Ці закони зобов’язують провести консультації з громадськістю — вони вже проведені в Славутичі, а також із жителями Іванківського і Поліського районів Київської області. Будівництво сховища стане можливим після затвердження відповідного рішення парламентом. У серпні уряд подав до Верховної Ради законопроект «Про розміщення, проектування та будівництво ЦСВЯП реакторів типу ВВЕР вітчизняних АЕС», реєстр. №5050 від 13.08.2009 р. Підготовлений ще у вересні висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради говорить, що документ можна взяти за основу при першому ж читанні. Законопроект є в порядку денному цієї сесії, а 18 листопада 2009 року в парламенті зареєстрований проект постанови (№5050/П) про взяття за основу цього законопроекту. Важливо, аби під час передвиборних баталій політичні сили не «перемістили» проекту створення ЦСВЯП у політичну площину.

На 100 років «відкладене вирішення»

Україні потрібно мати власне сховище для відпрацьованого ядерного палива ще й тому, що Росія може — з технічної чи іншої причини — припинити ввозити ВЯП на свою територію з інших країн. Такі сигнали вже надходять. І що тоді — наші ядерні реактори доведеться зупинити? Це вже питання національної безпеки. Країна, котра планує розвивати свою ядерну енергетику, повинна утримувати на своїй території ВЯП, яке надалі буде використане як цінна сировина. Раніше практично всі країни, де використовують реактори типу ВВЕР, тривалий час вивозили відпрацьоване паливо в Росію, але нині це практикують лише Болгарія та Україна. Більшість країн обрали стратегію централізованого зберігання ВЯП.

У 2001 році на Запорізькій АЕС було побудовано сховище «сухого» типу за технологією американської компанії DE&S. Тоді форсованому створенню сховища сприяла виникла загроза невчасного вивезення ВЯП у Росію. Введене в промислову експлуатацію сховище довело свою екологічну безпеку, даючи змогу Україні щороку заощаджувати понад 100 млн. дол.

Позитивний досвід на ЗАЕС спонукав НАЕК «Енергоатом» 2003 року оголосити міжнародний тендер на вибір технології зберігання ВЯП і для трьох інших АЕС. Останнього дня грудня 2004 року «Енергоатом» визначив переможця — американську компанію Holtek (у той час «Енергоатом» очолював Сергій Тулуб). Рівно через рік — наприкінці грудня 2005-го — було підписано контракт із американцями (президентом «Енергоатому» уже був Юрій Недашківський). Відповідно до контракту, американці надають Україні технологію «сухого» зберігання ВЯП, успішно випробувану в інших країнах — США, Кореї, Китаї, Тайвані. Проект будівництва ЦСВЯП за американською технологією оцінюється в 127 млн. євро (з урахуванням ПДВ), а вкладені гроші повернуть за рахунок економії витрат на вивезення ВЯП у Росію. Для довідки: інвестиції залучить Holtek.

Сховище буде побудовано в зоні відчуження ЧАЕС, воно розраховане на 100 років. У ньому зберігатимуть ВЯП трьох українських АЕС (Южно-Української, Хмельницької і Рівненської), що утворюється в період їхньої промислової експлуатації. З-за меж України ВЯП не ввозитимуть! Будівництво власного ЦСВЯП дасть можливість Україні не лише позбутися дорогих зарубіжних послуг, а й забезпечити собі право на розвиток виробництва ядерного палива в майбутньому.

Ціна питання для України — 2 млрд. дол. Стільки українські атомники повинні будуть заплатити росіянам за вивезене ВЯП до завершення проектного строку експлуатації трьох українських АЕС, якщо не побудують власного сховища (і це не рахуючи запланованих до будівництва близько 20 нових ядерних енергоблоків).

Суперечливі стандарти

Будівництво сховища за технологією Holtek може розпочатися лише після того, як парламент ухвалить відповідний закон. Законопроект «Про розміщення, проектування та будівництво Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР вітчизняних АЕС» уже схвалено більшістю парламентських комітетів, включаючи профільний. Схвалено також і техніко-економічне обгрунтування (ТЕО) інвестицій спорудження ЦСВЯП. Окрім того, ТЕО успішно пройшло комплексну державну експертизу, включаючи аналіз екологічної, ядерної та радіаційної безпеки.

Та навіть якщо парламент і проголосує за створення ЦСВЯП, це ще не достатня умова для початку його спорудження. Попереду величезна робота з адаптації діючих в Україні та США стандартів із безпеки. І якщо американські стандарти, закладені в проекті Holtek, не будуть адаптовані до наших норм, Держатомрегулювання України просто не видасть ліцензії «Енергоатому» на спорудження сховища.

«В Україні діють свої нормативи з ядерної безпеки, і компанія Holtek має їх виконувати. Проект має пройти експертизу на відповідність нашим нормативним документам. Експлуатуюча організація — компанія «Енергоатом» — повинна підготувати звіт із аналізу ядерної безпеки ЦСВЯП. Експерти нашого комітету проаналізують його на відповідність нашим нормативним документам і зроблять висновки, можна чи ні споруджувати це сховище», — повідомила «ДТ» голова Держатомрегулювання Олена Миколайчук.

Відведений законодавством строк для видачі ліцензії — три-шість місяців, однак, за словами О.Миколайчук, досвід інших країн показує, що процес може затягтися на два-п’ять, а то й на сім-десять років.

Українські атомники купують у Holtek усю технологічну систему, тобто технічну документацію на ЦСВЯП, розроблену за американськими вимогами. В Україні ж діє своя система — це практично залишені нам у спадок радянські нормативи та стандарти.

«Щоб перевести закладені в проекті стандарти на нашу нормативну базу, причому без шкоди для технології, в Україні слід дозволити виробництво цілого ряду металів. Ми повинні навчитися зварювати ці метали, не погіршуючи їхніх характеристик міцності», — каже Володимир Бронніков, генеральний директор «Атомпроектінжинірінгу» (входить до складу НАЕК «Енергоатом»). Розв’язати ці проблеми без участі наукових інститутів просто неможливо. Зрозуміло, що науково-дослідні роботи потребуватимуть чимало коштів і часу.

Тому атомники відразу після підписання контракту з американцями на спорудження ЦСВЯП власним коштом (але в рахунок майбутньої вартості проекту) профінансували роботи компанії Holtek, яка зайнялася адаптацією своєї технології до наших вимог. На жаль, робота йде дуже важко, і нема впевненості, що незабаром завершиться, хоча час не чекає. Аналогічна ситуація була і з введенням в експлуатацію сховища на Запорізькій АЕС. Тоді наші конструктори перехопили ініціативу в американців і самі успішно переклали й адаптували американську документацію до української нормативної бази, після чого виробництво контейнерів розпочали на запорізькому «Атоменергомаші». Не виключено, що історія повториться, адже ліцензію в Держатомрегулюванні доведеться відстоювати не американцям, а «Енергоатому».

Тим часом в уряді вважають, що адаптацією ядерного законодавства інших країн до українських нормативів має займатися головний регулятор країни — Держатомрегулювання. Держорган разом із Національною академією наук зобов’язаний створити свою нормативну базу та адаптувати її з діючою в інших країнах. В урядовому документі — Плані заходів на 2006—2010 роки з реалізації «Енергетичної стратегії до 2030 року» — передбачене узгодження нормативно-правових актів із питань ядерної та радіаційної безпеки з міжнародними конвенціями, рекомендаціями МАГАТЕ. І якщо не прискорити цієї роботи, в найближчому майбутньому слід очікувати чимало проблем із реалізацією спільних з іноземними компаніями проектів.

Створення ЦСВЯП — безпосередньо сфера національної безпеки України. На початку 90-х років минулого століття Україна відмовилася від ядерної зброї, а водночас втратила й можливість мати повний замкнутий цикл власного виробництва ядерного палива. Якщо ж Україна зберігатиме ВЯП на своїй території, це забезпечить їй потенційну можливість у майбутньому виробляти ядерне паливо для АЕС.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво