ЯК НАМ ОБЛАШТУВАТИ ЕНЕРГЕТИКУ - Економіка - dt.ua

ЯК НАМ ОБЛАШТУВАТИ ЕНЕРГЕТИКУ

17 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №45, 17 листопада-24 листопада

Сьогодні в Україні ситуація в паливно-енергетичному комплексі стала, мабуть, однією з найбільш обговорюваних тем у засобах масової інформації...

Сьогодні в Україні ситуація в паливно-енергетичному комплексі стала, мабуть, однією з найбільш обговорюваних тем у засобах масової інформації. Ми дошукуємося причин становища, яке сформувалося в енергетиці, в технічному стані галузі, у низькій договірній дисципліні, у непрофесійному керівництві, у підступах олігархів. На мій погляд, критичний стан в енергетиці викликали не тільки і не так технічні та інші згадані мною причини, як відсутність чіткого бачення принципів, на яких слід будувати діяльність цієї галузі.

Україна зробила перші кроки в реформуванні електроенергетики. Розподілено функції генерування, передачі, розподілу та збуту, запроваджено й діє модель оптового ринку електроенергії. Але дебати навколо майбутнього електроенергетики не вщухають. Як і раніше, широко дискутуються питання використання прямих договорів, біржових механізмів тощо. Досі немає повної ясності у сфері регулювання енергетики. Також відсутня узгоджена позиція щодо принципів організації оптового ринку електроенергії.

У цьому зв’язку постає ціла низка питань: чи правильно ми рухаємося в напрямі вдосконалення діяльності енергетичного ринку (і чи рухаємося ми взагалі у цьому напрямі)? Чи замислюємося над тим, яких результатів чекаємо від кожного нововведення? Чи не є наші дії сліпим копіюванням зарубіжного досвіду з викривленням змісту й розуміння справжньої суті явищ?

Є принаймні два різних способи організації енергетичних компаній, що діють у сфері електроенергетики. Перший передбачає існування вертикально інтегрованих компаній, куди входять і генерування, і транспортування, і розподіл, і збут (характерно для Франції, більшості штатів США, Росії). Таку схему мала й Україна «дореформеного» періоду.

Другий передбачає поділ галузі на сегменти: генерування, транспортування, розподіл і збут (запроваджено в Британії, кількох штатах США, Швеції, Норвегії, сьогодні пропонується до запровадження в Росії). Було здійснено в Україні в процесі реформування електроенергетики.

Другий спосіб структурування компаній, що працюють на енергоринку, а саме — поділ галузі на сегменти, вважається дійовішим із погляду ефективності діяльності енергопідприємств і задоволення потреб споживачів. Хоча з цим також можна посперечатися, спираючись, приміром, на досвід Франції.

Як правило, обов’язковий поділ на генерування, транспортування, розподіл і збут запроваджують у країнах із розвиненими ринковими відносинами як спосіб подальшого вдосконалення й розвитку цих відносин, як засіб дерегуляції енергетичного ринку. Суть такого поділу полягає в тому, що на енергоринку виокремлюються сегменти (транспортування й розподіл), які є природними монополіями й підлягають державному регулюванню, і конкурентноспроможні сегменти ринку (генерування та збут на роздрібному ринку), що підлягають дерегуляції.

Що дає такий поділ електроенергетики на сегменти?

Забезпечення недискримінаційного доступу до мереж і регульованих, однакових для всіх тарифів за користування високовольтними й розподільними мережами створює умови для впровадження конкурентних відносин як у середовищі генерування, так і на роздрібному ринку електроенергії. Відтак і в генерувальників, і в постачальників з’являється зацікавленість у зниженні видатків за рахунок підвищення ефективності менеджменту, впровадження нової техніки й технологій.

Конкуренція в генеруванні й на роздрібному ринку підвищує якість послуг, наданих постачальником споживачеві, знижує ціни на електроенергію, позитивно впливає на інвестиційну привабливість енергетичних підприємств, сприяє їх технічному переоснащенню та фінансовому оздоровленню.

Чи можемо ми простежувати в електроенергетичному комплексі України наявність хоч одного з названих вище чинників? Гадаю, ніхто мені не заперечить — ні. А склалося так тому, що саме собою виокремлення генерування, транспортування, розподілу та збуту ще не свідчить про початок ринкових відносин в енергетиці. Щоб цей захід привів до вказаних вище результатів, слід зробити ряд кроків.

По-перше, створити ринкові механізми ціноутворення в конкурентних сегментах ринку шляхом закріплення відповідних принципів функціонування енергоринку. По-друге, визначити основи державного регулювання діяльності монопольних сегментів ринку шляхом створення незалежної, прозорої та сильної регулюючої комісії.

Розпочавши реформувати енергетичний ринок в Україні 1996 року й виокремивши монопольні й немонопольні види діяльності, ми досі в жодному з перерахованих вище напрямів практично не просунулися.

Запровадження ринкових механізмів ціноутворення та створення конкурентного середовища в генеруванні в умовах значної різниці рівнів затрат на виробництво гідро-, теплової й атомної електроенергії неможливе без створення спеціальних правил функціонування енергоринку й системи оподаткування генеруючих компаній. А про те, що ніхто не аналізував, чи потрібно й чи можливо на нинішньому етапі впроваджувати конкурентні відносини в цьому сегменті електроенергетики, годі й говорити.

Конкуренція на роздрібному ринку електроенергії якщо й була на початку реформування, то сьогодні цілком відсутня. Це пов’язано з тим, що категорію «незалежних постачальників», у результаті останніх дій уряду щодо централізації та посилення контролю над діяльністю на енергоринку, фактично ліквідовано.

Проте, найімовірніше, одним із найвужчих місць у здійсненні ринкового реформування енергетики є відсутність незалежного та прозорого органу державного регулювання. НКРЕ виконує функції такого роду, але, будучи органом виконавчої влади, є інструментом впливу на галузь із боку уряду, тож практично цілком позбавлена незалежності. Аби хоч якось захистити комісію від тиску КМ України, в підписаному наприкінці жовтня Указі Президента закріплено підзвітність і підконтрольність НКРЕ Президентові. Але доти, поки статус, порядок діяльності й функції цього органу не буде закріплено законодавчо, він матиме, по суті, тимчасовий характер, а його функції та порядок діяльності можуть легко змінюватися.

З наведених фактів видно, що, запозичивши окремі елементи проведення ринкових реформ в енергетиці, ми нічого не зробили й не робимо для переходу до ринкових відносин у цій галузі.

Якщо бути послідовним на шляху реформування електроенергетики, то сьогодні нам необхідно, по-перше, законодавчо закріпити основи регулювання монопольних сегментів у ПЕК і, по-друге, визначитися з тим, як і коли ми впроваджуватимемо конкуренцію в генеруванні й на роздрібному ринку, які для цього слід розробити механізми. Ці двоє завдань надзвичайно важливі на нинішньому етапі реформування енергетики. Щоб розпочати їх вирішення, необхідний не тільки системний підхід і професіоналізм, а й наявність порозуміння між сторонами. Говорячи про сторони, я передусім маю на увазі парламент, уряд, профільні міністерства, суб’єктів енергетичного ринку і, ясна річ, конкретні території, на яких концентруються всі не розв’язані центром проблеми. Відсутність порозуміння між цими сторонами і, більше того, зростання напруження та протистояння, які ми бачимо у сфері паливно- енергетичного комплексу сьогодні, дедалі сильніше відривають нас від вирішення злободенних стратегічних для енергетичної галузі та для країни загалом питань, дедалі більше віддаляють нас від ринкових реформ в енергетиці. І якщо нам не вдасться подолати це протистояння, то ми, як і раніше, тупцюватимемо на місці.

Не ставитиму одвічного «Хто винен?», бо не вважаю, що зможу додати щось нове до дискусій на цю тему, але спробую відповісти на запитання «Що робити?»

По-перше, перестати думати тільки про те, як ми переживемо зиму. І, по-друге, нарешті розпочати реальне поступальне реформування енергетичного комплексу України.

Переконаний, що цю зиму, як і всі попередні, Україна переживе. Та ось якою ціною. Цю зиму — ціною безпрецедентно централізованого ручного управління, що, можливо, й виправдано в нинішній ситуації. А що буде наступної зими? Які резерви для підтримки роботи галузі в нас ще залишаться? Про це потрібно думати вже сьогодні. Інакше нам доведеться цілком відмовитися від запровадження ринкових відносин в енергетиці й надовго повернутися до жорсткого державного управління цією галуззю (що абсолютно несумісно з приватизацією).

Стосовно останнього, то, на жаль, до сьогоднішнього дня ми так і не побачили стрункої концепції реформування енергетичного комплексу. Ні Міністерство палива й енергетики, ні Кабінет міністрів поки що не зробили в цьому напрямі якихось істотних кроків. Усі наші суперечки про ефективність роботи Кабінету міністрів у сфері ПЕК точаться винятково під кутом зору кількості заготовленого вугілля й мазуту, правдами і неправдами досягнутого рівня розрахунків за енергоносії. Робота з підготовки галузі до зими, ясна річ, важлива, та коли ми справді хочемо змінити ситуацію в ПЕК, то нам не обійтися без структурних реформ.

З погляду логіки саме уряд мусить стати ініціатором створення й утілення в життя Концепції реформування паливно-енергетичного комплексу, згуртувати навколо цієї ідеї різні гілки влади. Дуже сподіваюся, що процес реформування енергетики, нарешті, зрушить з мертвої точки й ми відчуємо, що біля керма ПЕК стоїть політик і стратег, а не просто господарник.

Думаю, при розробці концепції здійснення реформ в енергетиці знайдеться можливість врахувати й думку губернаторів, котрі не менше від уряду зацікавлені в розв’язанні проблем ПЕК і готові брати участь у процесах ринкового реформування галузі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво