Як Чиполліно помирився із синьйором Помідором. Чи прислужиться Україні італійський досвід організації гуртових продовольчих ринків?

Поділитися
До 1990-х років на італійських плодоовочевих ринках панував такий же розгардіяш, як і в «Пригодах Чиполліно» Джанні Родарі...
Марко Сібані

До 1990-х років на італійських плодоовочевих ринках панував такий же розгардіяш, як і в «Пригодах Чиполліно» Джанні Родарі. Сильніші овочі та фрукти стусали слабших, облюбовували презентабельні місця у торгових рядах і поголовно займалися ціновим диктатом. Решті ж доводилося мігрувати по стихійних ринках без елементарних умов життєдіяльності на них.

Зрештою, економічно міцній Італії ця анархія набридла, і з прийняттям 28 лютого 1986 року закону (Disposizioni per la formazione del bilancio annuale e pluriennale dello Stato) хаосу поклали край. У гуртових ринках влада передусім вбачала не джерело наповнення муніципальної казни чи шкіряних портмоне чиновників, а оптимізацію маркетингових технологій, логістичне просування сільгосппродукції від поля до столу, комфортне місце зустрічі продавця і покупця, їх вичерпну поінформованість.

Україна ж наразі може похвалитися хіба що примітивними сільськими базарами з однією «інфраструктурною» точкою — нужником. Зволікання із будівництвом гуртових ринків сільгосппродукції веде до того, що дари ланів і садів невдовзі ми купуватимемо лише у супермаркетах. Та й то чужинські.

Проспані торги

Дух Меркурія під склепінням столичного гуртового плодоовочевого ринку — Centro Agroalimentare Roma (CAR) — гасає, як навіжений, десь о п’ятій-шостій ранку. Ми ж приплентались о дев’ятій і застали лише прибиральників, котрі шаркали мітлами, причепурюючи торговельні «стійла» до чергових рукостискань пропозиції і попиту. І Флавіо Пеццолі не залишалося нічого іншого, як пояснювати увесь механізм на пальцях.

Від нашого готелю Santa Prisca, що в довільному перекладі звучить як Свята Пріська, до старого ринку, збудованого 1920 року, — кілька кроків. Ще кілька років тому тут, у центрі міста, теж вирувала торгівля рибою, городиною та фруктами. Але впровадження національного закону про розвиток гуртових продовольчих ринків змусило мерію, яка була власницею території й експлуатувала цей заклад, підшуковувати іншу місцину. Ще одна вимога закону: оскільки у муніципалітетах вбачали бюрократичні гальма, вони втрачали одноосібне право управляти ринками. Відтепер їх будували і управляли ними спеціально створювані підприємства — акціонерні товариства, більшість акцій у яких належала державі.

— Державна частка представлена муніципальною владою, — уточнює синьйор Флавіо. — Решта акцій — на руках у гуртовиків, торгово-промислової палати, банку і транспортних організацій. Місце для нової структури обирали ретельно і зупинилися на 140 гектарах у промисловій зоні, за 15—20 хвилин їзди від центру Рима. По-перше, нас повністю задовольняла транспортна розв’язка. По-друге, ринок отаборився на перетині трьох стратегічних шляхів: на північ — Флоренція, на південь — Неаполь і Пескара — на схід.

Для того, щоби купити територію під забудову, головне підприємство CAR взяло кредит у банку терміном на 30 років, під високі на той час відсотки — 14% річних. Найближчим часом ставку знизять, оскільки акціонером нашого ринку є банк, і він пішов на певні поступки. Плата за землю була символічною, бо одне державне підприємство продавало державну землю іншому підприємству загальнодержавного характеру. Закінчивши забудову, CAR передав ринок в управління іншій організації — CAR Gest, яка сплачує орендну плату CAR, що йде на погашення банківської позики. Із чого живе CAR Gest? Із частини доходів за оренду і плати за в’їзд на територію підприємства.

Тобто, одноосібний власник римського ринку — головне підприємство CAR, у якому муніципальна влада володіє 60% акцій. Та навіть за такого домінування, за італійської юрисдикції, CAR вважають приватним підприємством. І держава жодним євро не підсобить, якщо воно балансуватиме на межі банкрутства. Як і не «саджає» на пільгові умови оподаткування. Якщо говорити про прибутки, то їх бачать у перспективі. Найголовніше — надавати різноманітний комплекс послуг як товаровиробникам, так і покупцям.

Звісно, видатки і доходи намагаються урівноважувати. Задля цього CAR найняло менеджера в особі закритого акціонерного товариства CAR Gest для ефективного управління господарством із розгалуженою інфраструктурою. Якщо старий ринок на утримання персоналу витрачав 9,5 млрд. старих лір, що еквівалентно 4,5 млн. євро, то нинішній, більший за площею, лише мільйон. 22 управлінці — це оптимальний склад керівної ланки CAR Gest. Обслуговуючі підприємства на території ринку — не дочірні, а переможці тендерів. За недобросовісне виконання виробничих обов’язків роботодавець може накласти штрафні санкції аж до розірвання контракту.

— Якого розміру хабара треба всучити вашим підлеглим, аби втрапити за стійку ринку?

— У нас вільних місць немає! — жартом на жарт відповів Флавіо Пеццолі. — На відміну від інших ринків, передислокація римського пройшла майже безболісно. Деякі підприємства, правда, переїхавши з центру, втратили клієнтів і збанкрутували. Але проблем із заповненням виробничих площ не було. Нині щільність «заселення» виробників продовольчої продукції така, що подумуємо про будівництво нових павільйонів. Ви як продавець товару мусите винайняти приміщення: у нас просто неба не торгують! Інша річ, коли ви — гуртовий покупець, власник ресторанчику чи невеличкого супермаркету. Тоді вам передусім слід акредитуватися, а для цього потрібно купити в’їзний квиток вартістю два євро.

В’їзд планували зробити в іншому місці, але під час риття котлована наштовхнулися на давньоримську віллу із статуєю маленького Геракла. Залишили для археологів...

Щодня браму римського ринку минає 5—6 тис. авто. Їх власники оснащені спеціальними перепустками з чіпами, за допомогою яких ідентифікують візитера: продавець чи покупець. Ніякої штовханини, заторів — усім вистачає місця для паркування.

Рибний павільйон у неділю та понеділок «відпочиває». Саме на ці дні припадає заборона на вилов риби, що не зовсім влаштовує клієнтів ринку. Дирекція веде перемови із риболовецькими компаніями і домовляється про перегляд графіка. А от торговці овочами та фруктами не мають ні вихідного, ні прохідного. Судячи з прайсу, на ринку можна купити 500—600 видів продукції, хоча насправді її більше. Скажімо, продавці яблук запропонують вам близько 300 позицій. І тут не лише сортове розмаїття, а й інші параметри: калібр яблук, ємність упаковки, її різновиди (пластик, картон, дерево)...

Кожен продавець має місткий бокс із регульованим мікрокліматом. Продав — на коні! Не пішла торгівля — запроторюєш залишки у власний «сейф» до наступного ранку. Або спродуєш переробному підприємству, яке під боком. Комфортність умов полягає не лише в облаштованому по-сучасному робочому місці, із прямим виходом в Інтернет. До послуг постояльців — бар-ресторан, черговий лікар із каретою «швидкої», розрахунковий центр того самого банку-акціонера, через який здійснюють переважну частину фінансових операцій...

Власне, гуртовий ринок завдяки вмілому менеджменту переріс себе, трансформувавшись у повноцінний агропромисловий центр. Його дирекція виступає у ролі інформатора, дорадника, допомагаючи у такий спосіб італійським виробникам триматися на плаву, конкурувати з дещо дешевшою продукцією із Таїланду, Ірану, Марокко, Тунісу. Керівництво ринку не цурається формувати і позицію споживача. Разом із мерією Рима, асоціацією роздрібних ринків воно виступило ініціатором акції «Рим тратить гроші правильно». 240 районних і квартальних ринків у столиці — це надзвичайно «капілярний» підхід до надання послуг у вічному місті. Щодня на них продають свіжу продукцію, доставлену посередниками із римського гуртового ринку.

По п’ять, зате великі... По три, але вчора

Від засилля морепродуктів на гуртовому ринкові у містечку Салерно очі стали квадратними. Одних креветок налічив видів із десять: звичайна, довга, королівська, тигрова... Рибалки між тим розхвалювали морські гребінці, устриці, омарів, кальмарів, каракатиць, крабів, восьминогів, морські фініки і трюфелі... Але чогось у цій екзотиці бракувало. Та наших річкових раків! Великих — по п’ять, а маленьких — по три, але вчора... З’ясувалося, із прісноводними членистоногими тут не бавляться. Очевидно, тому італійці й не знають, де вони зимують і не чули їхнього свисту...

Посвистували ми, дехто вперше бачачи велетенські рибу-меч із Сицилії, рибу-шаблю, свіжих тунців і пузаті сітки мідій. Майже 30% продуктів — це дари Адріатичного моря, решта — привізні. Оскільки риба і молюски — специфічний продукт, увага до нього посилена.

— Найсвіжіша риба та, що плаває у воді. До столу господині чи в ресторани вона мусить потрапити впродовж шести годин, — Аннарумма Раффаеле, директор ринку у Салерно, гарантує якість товару. — У процесі переходу вилову від рибалок до гуртових покупців, котрі орендують місця на нашому ринкові, обов’язково провадять санітарний контроль. Покарання за його відсутність набагато суворіше, аніж би ви його зробили абияк. За нашими законами, власник гуртової партії риби несе карну відповідальність за безпечність. Навіть якщо він продав кілька ящиків анчоусів посереднику, а той виставив їх на лотку квартального ринку, то крайнім, коли щось не так, буде наш продавець. Власне, і покупець може зажадати сертифікат якості. Тобто, існує подвійний контроль.

Окрім того, не дрімають і Національна санітарно-гігієнічна служба, і спеціальні підрозділи карабінерів. На території ринку функціонує приватна ветеринарна лабораторія, яка не так давно виявила у камбалі з Африки хімічний розчин, який тубільці вводили у спинний хребет задля збереження «свіжості». За такого «бальзамування» зберігався навіть характерний слиз, начебто рибину щойно витягли з води.

Рибний павільйон — це крита довжелезна галерея із просторим вільним центральним проходом. По обидва боки — 150 вентильованих боксів, по 13 квадратних метрів кожен, у яких риба очікує часу «Ч» — четвертої ранку, коли розпочинаються торги. Якщо обидві сторони зійшлися в ціні і вдарили по руках, куплену рибу завантажують із задника боксу.

На відміну від рибного, плодоовочевий павільйон дещо піднятий над рівнем землі, аби зручніше транспортувати товар. Знову ж таки, з тильного боку торгового ряду. Це удосконалення породило проблему соціального характеру. На старому ринку працював кооператив вантажників із 600 чоловік, а на новому для 350 роботи не знайшлося...

Плодоовочеві ряди також буяли всілякою всячиною. Усім, чим італійці нашпиговують національні страви: артишоками, спаржею, каперсами, оливками, часником, помідорами, баклажанами, паприкою, шпинатом, кучерявим салатом, мангольдом, кульбабою і навіть... цвітом кабачків. Його фарширують анчоусами, сиром мацарелою, різаними огірками, смажать і подають, як делікатес.

Ми наминали черешню завбільшки зі сливу і розхвалювали її як італійську. Виявилося, привезли її з Франції, як і персики, що дешевші за італійські. Ми ніяк не могли втямити, чому кілограм стиглих помідорів коштує 40 євроцентів, а зелених — 60, а не навпаки. Та тому, що італійці кришать у салати бурі томати! А в Римі у роздрібній торгівлі вони можуть коштувати й удвічі дорожче.

Ми нюхали, мацали, дегустували. Для товару вищого сорту використовують лише разову упаковку. Фірмову тару повертають компанії-виробникові. У пластикові ящики і піддони без маркування за відповідності їх санітарно-гігієнічним нормам можна складувати продукцію другого сорту.

Тутешній ринок — не рівня столичному. Не тільки за розмірами — 14 гектарів проти 140. У Салерно мешкає 150 тис. населення, тоді як у Римі з околицями — близько 3 млн. Та навіть попри те, що в області Кампанія діють іще чотири гуртових продовольчих ринки, салернівський має свій радіус «дії» — 150 кілометрів, обслуговуючи оптових покупців з обох боків узбережжя.

Будівництво ринку обійшлося у 15 млн. євро. «Серцем» тут вважають центр логістики. Чотири роки тому, коли його проектували, вважалося, що він завеликий. Сьогодні ж споруджують іще чотири. Керівництво гуртового ринку аж ніяк не лякає сусідство супермаркету Metro. Навпаки, близькість дала змогу логістичним центрам обох торговельних установ обмінюватися досвідом, вивчати й аналізувати попит покупців, не відбиваючи при цьому їх один в одного.

Так само кооператив Finagricola та компанія Linfadoro не залишили без роботи структурний підрозділ гуртового ринку — сортувально-переробний цех. Річ у тому, що обидві компанії — одна з 20-літньою історією, а друга на ринку лише п’ятий рік — займаються поглибленою переробкою свіжої городини, вакуумним пакетуванням уже готової до споживання продукції.

До складу Finagricola входять 26 фермерських господарств із 300 гектарами землі, 95% з якої — під теплицями. Спеціалізуються переважно на вирощуванні гілчастих помідорів, перцю, баклажанів, частково — динь, мають постійний ринок збуту в особі заснованого гуртом кооперативу Finagricola. Сучасну пакувальну лінію, яку нам заборонили навіть фотографувати, придбали за рахунок європейської позики і гранта.

Фермери вирощують городину під пильним наглядом трьох агрономів, ще 15 фахівців працюють у власному розплідникові. Із нього розсада перекочовує на фермерські грядки. Контроль за якістю жорсткий: хімічний аналіз на вміст небажаних складників провадять на всіх етапах культивування овочів. Характерно, що сертифікат ISO 9002 має не лише Finagricola, а й чотири фермерських господарства.

80% продукції відправляють на місцевий ринок, зокрема у супермаркети, решту — експортують. Зондування агропродуктового ринку власною службою маркетингу відкриває перед компанією нові перспективи — просування експорту помідорів на північ Європи.

Агроторговий «пуп»

Містечко Сперлонга із населенням 3 тис. чоловік у розпал курортного сезону «розбухає» вдесятеро. У стільки ж зростає заповнюваність вуличних кафе, барів і ресторанчиків. І власники харчевень, щоби наситити приїжджих свіжими зеленню, фруктами та овочами, дедалі частіше роблять «човникові» рейси на гуртовий ринок у прилеглому Фонді.

У «білому місті» з вузенькими кривими вуличками, сторожовими вежами від спеки не врятує навіть відомий Грот Тиберія — печера, у якій римський імператор, ховаючись від спопеляючого сонця, облаштував літню резиденцію, прикрасивши її 5 тис. грецьких статуй. Вони й сьогодні зберігаються у національному музеї міста. Ми врівноважували внутрішню температуру у печерному барі прохолодним вином місцевого виробництва. Починали із золотавого Шардоне і закінчували тягучим, терпким червоним. Із 250 сортів винограду, відомих в Італії, найпоширеніші 17—20. Майже з усього врожаю чавлять вино.

На ринку у Фонді, найбільшому в Італії, також продають виноград, але елітний. І хоча, крім нього, тут можна купити все те ж, що й на інших гуртових ринках, Фонді вважають агроторговим «пупом».

По-перше, розташування у центрі країни дає змогу постачати продукти як у північну частину Італії, так і в південну. Останніми роками сюди потяглися й інші країни Середземномор’я. По-друге, вражаючі розміри володінь — 330 гектарів. Зважаючи на розкиданість гуртового ринку, всередині павільйонів дозволили їздити лише на екологічно чистому виді транспорту — велосипедах. І, по-третє, специфічне функціональне навантаження. Якщо решта ринків слугують терміналами, звідки товар потрапляє до кінцевого споживача, то Фонді виступає у ролі гуртового ринку першого рівня. Це означає, що тут формують різновагові товарні партії на замовлення інших гуртових ринків.

Ринок у Фонді почав спинатися на ноги по війні. Спершу селяни обминали його і прямували до Рима спродувати вирощені апельсини. З того й жили. Але 1956 року після страшних заморозків дерева загинули, і потерпілі зосередилися на вирощуванні овочів та фруктів, які продавали тут же, на базарній площі. Торговців більшало, і згодом вони повністю зайняли центр міста. Мерія змушена була 1970 року винести торговельний майданчик за межі житлової частини.

У 80-і роки бажаючих торгувати було більше, ніж могли вмістити збудовані галереї. Друге життя Фонді дістав після національного закону про розвиток гуртових ринків. І 1995 року його потенціал зріс удвічі. Тут уперше побачили поруч із досвідченими гуртовиками... селян-одинаків, котрі із соціальних причин не мають змоги об’єднуватися у кооперативи. Для дрібних виробників відвели спеціальне місце, хоча їхня участь у щоденних 30 тис. центнерів проданої продукції дорівнює нулю. Дирекція у будь-який спосіб підтримує селян. Передусім через те, що вони ще панькаються з тими культурами, які поволі зникають з регіону.

Єдине, що залишилося незмінним ще із 1970 року, — організаційна складова. Дирекція ринку володіє в акціонерному товаристві 51% акцій, 29 із яких належить області Лаціо, 15 — мерії міста Фонді і 7% — торгово-промисловій палаті. А 49% оперує приватна структура — консорціум, який і експлуатує виробничі потужності торговельного закладу. І хоча частка приватного капіталу менша, консорціум призначає правління ринку, обирає директора-розпорядника.

Фонді стало затісно на Апеннінах. Тут відкрили відділ міжнародного співробітництва і перший проект інтернаціоналізації гуртових ринків уже реалізували у Румунії. Могли б і в Україні, якби для цього були умови.

Проте люстро італійських гуртових ринків не таке вже й бездоганне. Викривляє його Неаполь. Новозбудований за містом агропромисловий центр уже рік не може справити входини. Одні пов’язують це із суто політичними мотивами: за виборами і референдумом мерії ніколи було займатися переселенням підприємців із насидженого місця у центрі на висілки. Інші у протистоянні влади і бізнесу вбачають економічне підгрунтя.

По-перше, ніхто не може гарантувати продавцям овочів і фруктів, що за ними хвостиком на край Неаполя побіжать і їхні «центрові» клієнти. Компенсаторних же механізмів на випадок втрати робочого місця влада не передбачає. По-друге, торговці не хочуть залишати напівзруйновані приміщення з антисанітарними умовами, оскільки за нові, європеїзовані робочі місця доведеться платити. Уже й сума відома, тоді як ніхто не певен, що виторг теж буде сталим. Саме ці фактори і стримують переселення.

Марко Сібані, котрого вважають архітектором і будівничим усіх 14 гуртових ринків в Італії, нині — експерт із них, консультант Міжнародної організації продовольства (ФАО), застерігав нас від повторення італійських помилок:

— Гуртові ринки пережили дражливий момент, коли супермаркети вирішили переступити через них і напряму взаємодіяти із сільгосптоваровиробниками. Але згодом зрозуміли хибність своєї затії. Для контакту із фермерськими кооперативами вони мусили додатково створювали відповідний підрозділ, який замовляв ту чи іншу продукцію у кожного виробника. Тоді як на гуртовому ринку — в одному місці, за короткий час — вони скуповували цей же асортимент, зі сертифікатом якості і в упаковці різного калібру. Система виявилася більш економною, і супермаркети знову потоваришували з гуртовими ринками.

На відміну від традиційного моноринку — овочевого, м’ясного чи рибного, в агропромислових центрах, в які трансформуються італійські гуртові ринки, торгують усіма видами товарів. Більшість із них устаткована холодильниками, діють цехи пакування і переробки непроданої продукції. І кожен пропонує різноманітний спектр послуг. Ми поступово нарощуємо виробничий потенціал, аби уникати гігантоманії, коли виробничі площі тривалий час залишаються порожніми.

Саме на гуртових ринках, де локально скупчується багато сільгосппродукції, є змога контролювати її якість, що гарантує безпеку споживачів. Водночас це виховує і дисциплінує виробника. Завдяки гуртовим ринкам можна реалізувати загальнонаціональну концепцію — як поліпшити продукцію місцевого виробництва. І в такий спосіб підтримати гастрономічні традиції народу.

Італійці — великі індивідуалісти. Тому нам не вдалося скоординувати принаймні під егідою аграрного міністерства, діяльність 14 гуртових ринків, і кожен із них розвивається самостійно. Хоча ринок у руках державної чи урядової структури може стати серйозним інструментом-стимулятором розвитку сільського господарства на національному рівні. Але передусім потрібно розробити базове законодавство.

Український «базар»

Словесний «базар» навколо гуртових ринків не вщухає упродовж кількох років. Ним ми заколисали навіть Європу, яка дедалі настійніше вимагає від нас конкретних дій. Натомість українські чільники продовжують відвідувати конгрес Всесвітньої спілки оптових ринків у ролі спостерігачів. Не дає користі суспільству і членство України у Центральноєвропейській ініціативній фундації з оптових ринків.

Скільки чиновники переслухали консультацій від експертів американського уряду (USAID), ЄС, ФАО, Світового банку та інших міжнародних інституцій! Світовий банк навіть запропонував кредитні лінії для створення інфраструктури оптового ринку сільгосппродукції. Під ці кошти підрядилося аграрне міністерство: започаткувало урядову програму з оптових ринків та створило дві робочі групи. Одна мала упритул зайнятися розбудовою гуртових ринків, а друга — розробити адресний закон.

Законопроект «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції» так і не було прийнято. Можливо, це й на краще. Бо якщо «на місцевих оптових ринках сільськогосподарської продукції допускається роздрібна торгівля в обсягах, встановлених Кабінетом міністрів України», то автор законопроекту плутається у дефініціях «оптовий», «оптово-роздрібний ринок» і «базар». Я вже не кажу про обмеження на гуртовому ринку товарів іноземного походження чи пільги у вигляді звільнення на три-п’ять років оподаткування прибутку торговельної установи. Одне слово, закону немає, ринків — також. І, виходить, Україна плентається не лише в європейському хвості, а й в азіатському.

За бездіяльності урядовців прокинулися власна ініціатива і приватний капітал. 1995 року у селі Великі Копані на Херсонщині, а 2001-го у Львові почали функціонувати ринки, що їх засновники на європейський кшталт найменували «гуртовими». По-перше, без законодавчої бази вони не що інше, як «підпільник Кіндрат». По-друге, у приміщеннях без основних складових сучасної інфраструктури може прописатися хіба що ідея значущості гуртового агроринку. І, по-третє, їх діяльність чимось нагадує страждання сіамських близнюків: з ночі до світання ринки спродують оптові партії продукції, а потім займаються роздрібною торгівлею. Власне те, що й передбачав неприйнятий закон.

Яцек Аустен, експерт з гуртових ринків, котрий від коріння до крони виплекав кілька у рідній Польщі, вважає, що Україна повторює ті ж помилки, що і його батьківщина:

— Багато політиків, економістів оцінюють гуртові ринки як елемент комерції, а не аграрної інфраструктури. Така думка домінувала у Польщі до 1992 року, поки високопродуктивний плодоовочевий кооператив із Познані за власний кошт і грант швейцарського уряду у розмірі 10 млн. швейцарських франків за 14 місяців не збудував перший професійний гуртовий ринок, який відповідав європейським стандартам.

За рік роботи частка польської продукції на ринку зросла до 20%, а через три — 90. Більше того, почали експортувати в Європу. Лише після цього міністерство економіки сільського господарства і харчування з інфантильного споглядача перетворилося на активіста у розбудові ринкової інфраструктури

Аксіома: гуртові ринки не можуть функціонувати паралельно зі стихійними, що живуть за рахунок демпінгових цін. Приміром, Бронішський ринок, аби позбутися несумлінного конкурента, змушений був викупити площу незаконного ринку за майже 8 млн. дол. В Україні ця проблема не менш нагальна, ніж у Польщі.

Важливо також визначити роль і участь держави у формуванні гуртових продовольчих ринків. Задля цього керівництво Проекту ЄС ТАСІС «Поліпшення систем логістики та маркетингу для малих та середніх підприємств у сільському господарстві» («Агрологістика») організувало навчальні поїздки до Польщі та Італії. Після них думки учасників розділилися: у когось ще теплиться надія, що влада чимось та підсобить, а дехто навідріз відмовляється з нею співпрацювати.

Між тим, у чернетках МінАП домінує монопольне право держави скеровувати цей рух. Думаю, Аграрному фондові (як один із варіантів) для повного щастя бракує тільки головної болі із гуртовими ринками. На заміну йому може прийти Національна державна гуртова компанія або інша структура зі 100% державної власності. Сумнівний також симбіоз державно-приватної конфігурації, а замикає список приватна форма управління гуртовими ринками.

Не збираюся аналізувати ефективність державного менеджменту, скажу коротко: часи, коли «колгосп ім. Леніна торгував зі 120 країнами світу», давно минули, і вороття їм не буде. Давайте дивитися у майбутнє! У нас ще є шанс...

Світовий банк спільно з експертами ФАО має намір надати кредит під великий проект, спрямований на підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва і безпеки продуктів харчування. Найімовірніше, стартуватиме він із січня наступного року. Серед інших компонентів проект містить і таку складову, як «формування гуртових ринків». Без закону про них нам годі сподіватися на фінансування.

Тож, довго ще ворогуватиме українська Цибуля із паном Помідором, а чиновники — «фільтруватимуть «базар». Хочеться ж щасливої кінцівки, як у Джанні Родарі: щоби на вежі гуртового ринку замайорів прапор свободи.

P.S. Особливо вдячний Ричарду Розвадовські, керівникові групи експертів «Агрологістики», Наталі Доманській, експерту — шанувальникам нашої газети за те, що розуміють: журналіст у таких поїздках — зовсім не баласт.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі