Ядерні мрії та реальність

Поділитися
Минулого тижня відбулася міжнародна конференція «Атомно-енергетичний комплекс України: міжнарод...

Минулого тижня відбулася міжнародна конференція «Атомно-енергетичний комплекс України: міжнародне співробітництво і кооперація, інвестиції, ядерно-паливний цикл», яку організувала та профінансувала НАЕК «Енергоатом», оператор усіх діючих АЕС України. Це перший захід такого масштабу, проведений цією національною компанією. Досвід виявився вдалим, і сподіватимемося, що конференція стане щорічною.

Пленарні доповіді президента «Енергоатому» Ю.Недашковського і заступника міністра палива та енергетики України Н.Шумкової про плани і завдання розвитку атомної електроенергетики та елементів ядерно-паливного циклу містили кілька нових фактів, які становлять інтерес не тільки для фахівців, а й для широкої громадськості.

Будуємо багато і швидко

На заміну «Плану заходів на 2006—2010 роки щодо реалізації Енергетичної стратегії», більшу частину якого не було виконано, «Енергоатом» розробив «Концепцію державної цільової економічної програми розвитку ядерної енергетики до 2020 року». Відповідно до цієї концепції частка ядерної генерації збережеться на рівні 50—52%. Планується, що обсяг виробництва електроенергії на АЕС України становитиме на той час 158,9 млрд. кВт•год на рік, що більше рівня, запланованого на 2010 рік (87 млрд. кВт•год), у 1,8 разу. Для досягнення такого показника компанія виконуватиме роботи з подовження термінів експлуатації діючих енергоблоків АЕС на 10—15 років, введе в експлуатацію нові енергоблоки загальною встановленою потужністю близько 8 ГВт. При цьому на етапах проектування та будівництва мають перебувати нові енергоблоки загальною потужністю до 9 ГВт.

Чи не правда, дуже амбіційні плани? На мій погляд, вони надзвичайно далекі від реальності. Побудувати за десять років вісім енергоблоків-мільйонників у ситуації, коли для покриття дефіциту держбюджету використовуються кредити РФ і МВФ, а поліпшення з державними фінансами поки що не видно (до того ж, щоб при цьому дев’ять енергоблоків одночасно проектувалися і перебували в стадії будівництва), — це навіть не наукова фантастика, це «маніловщина» у чистому вигляді. Не кажу вже про будівельно-монтажні кадри та готовність нашої будівельної інфраструктури до таких масштабних проектів. Дай Боже, щоб побудували заплановані ХАЕС-3 і ХАЕС-4 до цього часу. Минуло п’ять років після прийняття щодо них рішення уряду, а дотепер немає техніко-економічного обгрунтування проекту. Вже сьогодні з упевненістю можна сказати, що їх не буде побудовано в 2016-му і 2017-му, як доповідає керівництво Мінпаливенерго і «Енергоатому».

Продуктивною з точки зору пошуку можливих шляхів забезпечення фінансування ядерних проектів виглядає ідея НАЕК «Енергоатом» з розробки законопроекту «Про засади державної політики в ядерній галузі», спрямованого на визначення механізмів здійснення державно-приватного партнерства в цій сфері, захисту інвестицій, стимулювання подібного партнерства. Як з’ясувалося, на стадії реалізації та підготовки в НАЕК перебуває 11 інфраструктурних інвестиційних проектів загальною вартістю 51,7 млрд. грн. Вирішувати питання фінансування цих проектів компанія збирається за рахунок власних коштів (благо, чистий прибуток компанії за підсумками минулого року становив 974,3 млн. грн. порівняно з
105,3 млн. у 2008 році, хоча теж малувато для такого гіганта), коштів спеціального фонду Держбюджету (дуже ненадійне джерело, бо всі українські уряди використовують кошти цього фонду «у ручному режимі» на свій розсуд на затикання дір), а також залучаючи кредити та недержавні інвестиції.

Голова комітету ВР із питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки М.Мартиненко говорив у своєму виступі про необхідність здійснення нової промислової політики, яка давала б змогу успішно розвиватися стратегічним галузям економіки, до яких належить і ядерна енергетика, і атомна промисловість. Для стимулювання їхнього розвитку держава має створювати відповідні умови з допомогою податкових, амортизаційних, тарифних інструментів (наприклад, звільняючи від податку на прибуток). Казав він і про необхідність державно-приватного партнерства, для впровадження якого має бути створена відповідна законодавча база. Крім того, з його точки зору, необхідно змінити статус НАЕК «Енергоатом», провівши її корпоратизацію, що дасть можливість одержувати кредити на світових фінансових ринках. При цьому 100% акцій цієї компанії мають належати державі. Таким шляхом свого часу пішов «Казатомпром», який за підсумками 2009 року став світовим лідером в урановидобутку. І за десять років перетворився із сировинної компанії на вертикально інтегровану, яка впритул підійшла до виробництва готових високотехнологічних виробів із власної сировини — тепловидільних збірок (ТВЗ) для атомних електростанцій і до будівництва АЕС на своїй території.

Зриває плани НАЕК з розвитку галузі й нереформований Оптовий ринок електроенергії. Перехресне субсидування, яке існує між різними видами генерації, робить неконкурентоспроможним експорт української електроенергії. Тариф для «Енергоатому» покриває лише витрати на експлуатацію та поточні витрати. Тарифна дискримінація НАЕК безпрецедентна — різниця між тарифами для АЕС і теплових електростанцій перевищує 2,5 разу. Тарифи для населення теж нижчі за реальну вартість виробленої електроенергії втричі. Популістські підходи в енергетиці за умов перманентних виборів погублять галузь однозначно. Експерти та журналісти пишуть і кажуть про це роками. Та нічого не змінюється, нічого...

Напрошується очевидний висновок: без проведення масштабних системних реформ у країні не здійсненні навіть більш скромні плани нового ядерного будівництва, ніж було заявлено. Складається враження, що нинішній уряд від заяв про необхідність реформ до цих самих реформ так і не перейде. А попереду вибори до місцевих органів влади. Потім не за горами й вибори до Верховної Ради… За ними — президентські…

Українське ядерне паливо — уже завтра

Озвучено й не менш грандіозні плани зі створення виробництва ядерного палива в Україні. На 2010 рік заплановано вибір технології та розробка ТЕО, а в 2013-му Мінпаливенерго вже очікує, що вироблятиметься не менш як 400 ТВЗ на рік (із 200 тонн збагаченого урану на десять енергоблоків). Вихід заводу на планову потужність (400 тонн, або 800 ТВЗ на 20 енергоблоків) і впровадження технології виготовлення паливних таблеток заплановані на 2017 рік. При цьому очікується, що видобуток концентрату урану в Україні зросте із сьогоднішніх 830 тонн на рік до 2540 тонн до 2015 року і до 5006 тонн — до 2020-го.

І тут уже питання не тільки в інвестиціях, хоча й у них теж. У держбюджеті минулого року на розвиток елементів ядерно-паливного циклу та на «Програму приведення небезпечних об’єктів ВО «Придніпровський хімічний завод» в екологічно безпечний стан» в Україні була передбачена рекордна для останніх років сума — близько 1 млрд. грн., що в 4,5 разу більше, ніж позаторік (229,86 млн. грн. — у 2008-му, 165,69 млн. — у 2007-му; при цьому в 2007 році на освоєння Новокостянтинівського рудника, основи вітчизняного урановидобутку в майбутньому, було спрямовано тільки 12% від необхідного — 83,1 млн. грн. замість
643 млн., у 2008-му — 14,4%, або 146 млн., замість 1,19 млрд. грн.). Проте гроші не були освоєні через судові розгляди між керівництвом Дирекції підприємства на базі Новокостянтинівського родовища та субпідрядником і в серпні 2009-го були перерозподілені на інші потреби. У результаті обсяг видобутку уранового концентрату так і залишився на рівні 2008 року — 830 тонн.

Тобто наші реалії такі, що навіть маючи гроші, їх можна не витратити з користю для стратегічної справи. Адже частка вартості уранового концентрату в ціні готового ядерного палива становить сьогодні 43%. І якщо Казахстан, стартувавши із тих же 800 тонн на рік десять років тому, торік став світовим лідером, видобувши 14 тис. тонн концентрату урану, то Україна так і тупцює на місці.

Керівництво Мінпаливенерго переконане, що в найближчому майбутньому не менш як 60% у вартості готового ядерного палива для українських АЕС буде українського походження. Хочеться вірити, однак заявлені темпи, як показує досвід інших проектів у ядерній сфері, абсолютно нереалістичні.

Віце-президент російської компанії «ТВЭЛ» В.Константинов у своїй доповіді пояснив учасникам, чому будівництво заводу з виробництва ядерного палива саме з «ТВЭЛ» вигідне Україні. При цьому було наведено цікаву аргументацію. Диверсифікація поставок ядерного палива в Україну від другого іноземного постачальника має (привіт японсько-американській компанії «Вестингауз»!), із його точки зору, тільки одну перевагу — створення конкурентного середовища на ринку. А от недоліків цілий список: «Додаткова залежність від зовнішніх постачальників; зниження можливостей інвестування в НДДКР; зниження безпеки; зростання цін на ядерне паливо (ЯП); ризики непоставок ЯП».

Важко утриматися, щоб не прокоментувати кожну озвучену позицію, але обмежуся тільки «загрозою зростання цін на ЯП». Як це можливо, якщо існує конкурентне середовище? І ще цікаво про «ризики непоставок ЯП». Ви не пам’ятаєте, дорогі читачі, хто Україні двічі перекривав газовий кран у розпал холодів? От Білорусі «пощастило», у них це сталося в літню спеку. І так буде з кожним, хто живиться від цього російського животворящого джерела, якщо господар джерела раптом образиться на сусіда. Ну, а зі зниженням безпеки і так усе зрозуміло. Своє паливо в чужий за конструкцією реактор має право завантажувати тільки «ТВЭЛ», саме для цього компанія і розробляє паливо ТВЗ-квадрат і пишається цим. Тепер тільки залишилося знайти діючий реактор і оператора АЕС у Європі чи США, який погодиться провести його дослідно-промислову експлуатацію (стадія, необхідна для ліцензування ядерного палива в країні-споживачі; «Вестингауз» розпочав проект кваліфікації свого палива на Південно-Українській АЕС у 2005 році).

Водночас «Диверсифікація за рахунок технологічної незалежності (локалізація виробництва ЯП у країні-партнері)», як витончено написано в презентації, має чимало переваг із погляду В.Константинова. Це і «підвищення енергобезпеки; і створення конкурентного середовища на ринку; і зниження політичних ризиків; локалізація частини витрат на закупівлі ЯП; залучення інвестицій в економіку; можливість виходу на ринки третіх країн; доступ до новітніх технологій ЯПЦ; стимулювання розвитку високотехнологічних і наукомістких галузей промисловості; вирішення ряду соціальних питань». Навіть формулу виведено: «Диверсифікація = енергобезпека = технологічна незалежність». І гасло сформульоване: «Локалізація виробництва в країні-партнері — оптимальний варіант диверсифікації».

З погляду здорового глузду, яким чином можна забезпечити «технологічну незалежність» і «знизити політичні ризики», якщо як перевагу в співробітництві саме з «ТВЭЛ» називають «систематичну підтримку високого технологічного рівня» силами компанії «ТВЭЛ», «сервісний і технологічний супровід підприємств», «гарантоване забезпечення послугами зі збагачення урану». Щось із логікою тут не те, чи просто в росіян така своєрідна логіка в цьому питанні.

У кулуарах конференції пан Константинов розповів журналістам, що для будівництва заводу буде створене СП, а в конкурсних документах, розданих Мінпаливенерго України 21 червня учасникам (російська компанія «ТВЭЛ» і японсько-американська «Вестингауз»), не йдеться про вимогу 100-відсоткової української власності на цей завод. При цьому він наголосив, що схема «паритетності» у подібних СП (50% на 50%) довела свою недієздатність. За його словами, одна зі сторін повинна мати перевагу. Здогадайтеся, для кого хоче «ТВЭЛ» як власник технологій переваги. Треба віддати належне міністру палива та енергетики України Ю.Бойку, який буквально наступного дня прокоментував ситуацію з частками в СП по заводу з виробництва ядерного палива та сказав, що для забезпечення своїх національних інтересів Україна повинна мати в ньому частку в 51%. Але це поки що слова.

А от представник компанії «Вестінгауз» хоча й брав участь у конференції, але чомусь не скористався можливістю виступити з доповіддю та переконати присутніх професіоналів у безпеці й ефективності використання палива виробництва своєї компанії на українських АЕС. При цьому перед самим підписанням довгострокового контракту між НАЕК «Енергоатом» і «ТВЭЛ» у впливових українських ЗМІ на правах реклами було розміщено інформацію під заголовком: «Давайте внесемо ясність: паливо «Вестінгауз» є безпечним і економічним». У ній зазначалося таке: «Хтось заради комерційної вигоди нагнітає страхи без будь-яких технічних обгрунтувань». І щоб розвіяти ці страхи, шановна компанія використала такий дивний інструмент — розміщення професійного тексту на правах реклами в тиражних газетах, а не виступ із метою «внести ясність» на спеціалізованій міжнародній конференції, де були присутні й компанія-конкурент, і суміжники, і споживачі ядерного палива. Дивно спостерігати подібну скромність і нерішучість в обстоюванні своєї позиції в представників країни, яка є піонером у піар-технологіях і технологіях просування своєї продукції в усьому світі з використанням держпідтримки.

Що ж, і надалі спостерігатимемо за розвитком ситуації з об’єднанням підприємств атомних галузей України і РФ. Візит українського прем’єра М.Азарова до Москви 28 червня, гадаю, обіцяє нам швидке підписання міжурядової угоди з РФ про співробітництво в енергетичній галузі, варіант російського проекту тексту якого аналізували експерти «ДТ» у квітні (див. «ДТ», №16 від 24 квітня 2010 «Мы сами открыли ворота, мы сами…»).

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі