Ядерна енергетика України після президентських виборів: вектор північний - Економіка - dt.ua

Ядерна енергетика України після президентських виборів: вектор північний

12 лютого, 2010, 17:27 Роздрукувати Випуск №5, 12 лютого-19 лютого

Ще до завершення виборів імовірний переможець у сутичці за президентський пост В.Янукович зробив кілька заяв, які стосуються ядерної енергетики та атомно-промислового комплексу України...

Ще до завершення виборів імовірний переможець у сутичці за президентський пост В.Янукович зробив кілька заяв, які стосуються ядерної енергетики та атомно-промислового комплексу України. Посилаючись на протокол про наміри, підписаний із головою «Росатому» С.Кирієнком за часів свого прем’єрства при президентові В.Ющенку (січень 2007 року), він сказав: «...сторони ставлять перед собою завдання з будівництва на території України заводу, який виробляє паливо для атомних електростанцій. Оцим шляхом нам і потрібно йти. Я з цією пропозицією поїду в Росію та впевнений у тому, що ми знайдемо тут спільну мову і будуватимемо завод із виробництва палива для наших атомних електростанцій... Нас цікавить будівництво як мінімум двох, а то й трьох атомних енергоблоків, і ми їх не можемо побудувати тільки на українських комплектуючих. Ми побудували два атомні енергоблоки по мільярду доларів кожен — на Рівненській і Хмельницькій АЕС. Ми розпочали це будівництво 2003 року, а закінчили 2004-го. Практично за рік! І зараз я хотів би з Росією говорити про те, щоб ми на партнерських умовах почали знову будувати ще три атомні енергоблоки».

Як то кажуть, завдання зрозумілі, цілі визначені. Виходить, що оголошений Мінпаливенерго 27 січня 2010 року конкурсний відбір технології виробництва ядерного палива для українських реакторів ВВЕР-1000 утрачає сенс, тому що технологію вже вибрано командою Януковича. Однак теж Мінпаливенерго повідомляє, що запрошення брати участь у конкурсі і документація чи то будуть направлені, чи то вже направлені російській компанії «ТВЕЛ» і американській Westinghouse Electric...

Історія з вибором партнера для будівництва заводу з виробництва ядерного палива активно розвивалася протягом 2009 року. При цьому вибір у ролі партнера російського монополіста з поставок ядерного палива для українських АЕС — компанії «ТВЕЛ» — передбачався в рамках пакетних домовленостей Ю.Тимошенко і В.Путіна, оформлених під час поїздки нашого прем’єр-міністра до Москви наприкінці квітня, що не викликало ентузіазму в експертів і президентської сторони («ДТ», №38—39 від 10 жовтня 2009 р.). І саме під тиском президента В.Ющенка, якому у своєму серпневому указі про введення в дію рішення РНБОУ від
5 червня 2009 року «Про розвиток ринків паливно-енергетичних ресурсів у рамках реалізації Енергетичної стратегії України до 2030 року» довелося прописати спеціальний пункт про необхідність проведення конкурсу щодо будівництва заводу з фабрикації ядерного палива в Україні, уряд змушений був здійснити формальні кроки щодо його організації.

Наказом Мінпаливенерго від 28 жовтня 2009 року №571 було створено міжвідомчу комісію, розроблено Порядок проведення процедури відбору і Методику оцінки пропозицій учасників конкурсу щодо проведення відбору технології для створення в Україні підприємства з виготовлення ядерного палива для реакторних установок типу ВВЕР-1000, що були затверджені грудневим протоколом засідання комісії. При цьому ні широка громадськість, ні експерти не мають можливості ознайомитися ні зі складом комісії, ні з текстами згаданих документів — їх нема на сайті Мінпаливенерго. А, здавалося б, конкурс для того і проводиться, щоб вибір здійснювався прозоро і за зрозумілими критеріями.

Енергетичної стратегії України до 2030 року поки ще ніхто не скасовував, як і нещодавно прийнятої державної цільової економічної програми «Ядерне паливо України», і двох указів президента України (від 27 грудня 2005 р. №1863 і від 25 лютого 2008 р. №156). Саме в цих документах говориться про необхідність створення на території України виробництва ядерного палива для вітчизняних АЕС і диверсифікації його поставок від іноземних виробників.

Триває проект кваліфікації ядерного палива виробництва компанії Westinghouse Electric.

5 лютого 2010 року енергоблок №3 Южно-Української АЕС було зупинено для проведення планового капітального ремонту, що триватиме 80 днів. НАЕК «Енергоатом» інформувала, що під час ремонту в активну зону буде завантажено 42 тепловидільні збірки (ТВЗ) виробництва компанії Westinghouse Electric у рамках продовження проекту кваліфікації палива.

А от як інтерпретує цю ситуацію інтернет-ресурс «Версії», що належить екс-голові «Енергоатому», народному депутату від Партії регіонів А.Деркачу. У матеріалі «Бидлодром» від 5 лютого повідомляється: «Пішов витік інформації про підготовку в «Енергоатомі» ядерної провокації. Сьогодні вночі третій блок «Южки» (Южно-Української АЕС) відключено для проведення завантаження в активну зону реактора 42 тепловидільних збірок виробництва американської компанії Westinghousе. Це ядерне паливо не сертифіковане для застосування в Україні. Більше того, були численні випадки збоїв у роботі реакторів, у які завантажувалися тепловидільні збірки. Не пристосовані українські ядерні блоки для таких експериментів. Навіть програмне забезпечення, з допомогою якого контролюється робота ТВЕЛів, конфліктує з базовою програмою, що призводить до аварійної зупинки реактора. До чого я все це розповідаю? А до того, що в день виборів може бути оголошена радіаційна тривога. «Бютівське» керівництво «Енергатому» в особі пана Недашківського отримало вказівку імітувати аварію на блоці. Проблема полягає в тому, що ігри з атомом зазвичай погано закінчуються. Ситуація може розвиватися цілком непередбачено».

Ну, як вам таке припущення? Це ж яка буйна і, до того ж, не зовсім здорова фантазія у автора і його патрона! Ядерна провокація — це щось нове у світовій практиці. Так, паливо виробництва Westinghouse поки ще не ліцензоване в Україні. Саме для завершення цього процесу і здійснюється проект його кваліфікації. 2005 року шість ТВЗ виробництва Westinghouse уже були завантажені з дозволу Держкомітету ядерного регулювання, котрий провів держекспертизу з ядерної та радіаційної безпеки документів щодо обгрунтування безпеки експлуатації «змішаної» зони (в яку завантажено і російські збірки виробництва компанії «ТВЕЛ»). Роботи з ліцензування експлуатації дослідних ТВЗ проводять відповідно до документа держкомітету «Підходи до регулювання ядерної безпеки в рамках проектів впровадження в Україні нових модифікацій ядерного палива». Положення цього документа поширюються в тому числі і на модифікації російського палива.

При впровадженні російських модифікованих збірок ТВЗА також були «змішані» зони (із ТВЗ старої конструкції і ТВЗА), які чомусь не лякали противників співробітництва з американцями. Попри виникаючі проблеми при дослідній експлуатації перших партій ТВЗА, — і відмови, і «сторонні предмети» у них. А від модифікованих російських збірок ТВЗ-М, які впроваджували на українських АЕС у 1999—2000 роках, Україна взагалі відмовилася через недоліки в їхній конструкції. Але при цьому ніхто не лякав народ радіаційними і ядерними аваріями. За чотири паливні кампанії експлуатація шести ТВЗ виробництва Westinghouse Electric в активній зоні третього енергоблоку Южно-Української АЕС не викликала зауважень у спеціалістів «Енергоатому», навпаки. В іншому разі Держатомрегулювання не дозволив би завантаження 42 збірок.

У період другого прем’єрства В.Януковича робилися спроби переписати частину енергостратегії України, котра стосується ядерної енергетики. Андрій Деркач, який очолював у той час «Енергоатом», не вважав за необхідне для України будівництво заводу з фабрикації ядерного палива. Він вважав кращим варіант входження в Новосибірський завод хімічних концентратів. Команда його соратників носилася з ідеєю корпоратизації НАЕК «Енергоатом» і підприємств атомно-промислового комплексу України (докладніше див. у «ДТ» №25 від 30 червня 2007 року, «Бійці невидимого фронту на атомній передовій», №29 від 11 серпня 2007 року, «Стратегія стратегії, або Ноу-хау від НАЕК «Енергоатом», №30 від 18 серпня 2007 року, «Пологові травми «Укратомпрому»), а також виробництва урану з руди із Новокостянтинівського рудника, в яке Україна вже вклала близько 800 млн. дол. бюджетних коштів і яке готове до експлуатації, виключно з росіянами. Гадаю, що навіть коли стратегія і не буде формально переписана, то буде змінена фактично на користь російських компаній.

Ніхто не заперечує проти історично сформованого співробітництва в цій сфері з Російською Федерацією. Просто прагматичні держави створюють у себе конкурентні умови на ринку товарів і послуг у ядерній сфері, тому вибудовують партнерські відносини з компаніями із різних країн, що дає їм неабияку вигоду.

Колишні суперники по президентських перегонах демонструють дивовижну єдність у своїх поглядах щодо глибини співробітництва з РФ у ядерній сфері. І якщо команда В.Януковича завжди була послідовною в цьому питанні, то команда Ю.Тимошенко в другій половині минулого року змінила свою точку зору на протилежну.

А ще раніше, у квітні 2008 року, після підписання контракту між «Енергоатомом» і Westinghouse Electric про поставку ядерного палива з 2011 року, радник прем’єр-міністра з енергетичних питань, народний депутат від БЮТ О.Гудима так коментував питання будівництва заводу: «Це записано в Програмі створення неповного ядерного циклу, складеній ще 2001 року, коли Юлія Володимирівна була віце-прем’єром із питань ПЕК, а я був головою парламентського комітету з питань ПЕК. Поки ми не матимемо свого заводу ядерного палива — будемо залежати від Росії. На 100%! Завдання дуже просте — побудувати завод. Байдуже, хто нам його побудує, росіяни чи американці, важливо, щоб він був побудований».

А от його ж коментар від 22 квітня 2008 року стосовно контакту «Енергоатому» з Westinghouse: «Росіяни шість років водили Україну за носа. Ми хотіли через спільне російсько-українсько-казахстанське підприємство побудувати на нашій території завод. Якби він за російськими технологіями був побудований, то ми виробляли б сьогодні зі свого урану, зі свого цирконію свої ядерні збірки. Завод не побудовано з однієї причини: Росія думала, що буде нас тримати до кінця. А ми виявилися мудрішими. Ми сказали: якщо Росія не хоче, ми зробимо замовлення американській фірмі Westinghouse, котра почала розробляти те саме ядерне паливо. Вона це робила в Чехословаччині — от перед вами колишній радянський спеціаліст, який працював на атомних електростанціях у Чехословаччині. Вони, аби зменшити свою залежність від Росії, вже у 1985—1995 роках мали ядерне паливо фірми Westinghouse на своїх ядерних реакторах ВВЕР-1000. Тобто Україна не є піонером. Вона повторює те, що вже зробила Чехія».

Наприкінці січня 2010 року, коментуючи інформацію про оголошення конкурсу щодо будівництва заводу з фабрикації ядерного палива в Україні, О.Гудима з упевненістю повідомив газеті «Коммерсант», що з економічної точки зору, враховуючи умови тендера, найбільші шанси виграти його має компанія «ТВЕЛ». «Паливо цієї компанії майже на 20% дешевше, аніж збірки Westinghouse, і, головне, більш ефективне та безпечне. Тому, якщо виходити з прагматичного підходу, а не політичного, у російської корпорації, я сказав би, стовідсоткові шанси перемогти», — зазначає пан Гудима.

А от у квітні 2008-го на запитання журналіста про цінові параметри на паливо виробництва двох компаній-суперників реакція О.Гудими була іншою: «Некоректно порівнювати. Йдеться про економічну незалежність. До чого тут, скільки воно коштує? Якщо ми будемо й надалі повністю залежати від Росії, то до лампочки наша умовна незалежність. Свобода, енергетична безпека не вимірюються в мільйонах. Вони вимірюються у відсотках залежності або незалежності. Ми на 100% залежні від Росії. Про що ще говорити? Про які сотні мільйонів, про які мільярди?..»

Політика, звісно, справа брудна...

Повернімося до висловлювання В.Януковича про рекордно короткі строки будівництва двох енергоблоків у 2003—2004 роках. Його слова можна віднести до чергових ляпів із серії «український поет Чехов», «генофонд-геноцид», щоправда, у цьому разі це буде зрозуміло тільки вузькому колу людей. Енергоблоки не будували, а добудовували (за готовності будівельних конструкцій кожного більш як 80%), а основне дороге обладнання було завезене ще до оголошення мораторію на будівництво АЕС в Україні. Будувати блок із нуля і добудовувати майже готовий — величезна різниця. Росіяни будували в китайському Тяньвані два енергоблоки з нуля загальною вартістю близько 3 млрд., ще й зазнавши збитків у вигляді 200 млн. дол. штрафних санкцій із боку Китаю за зрив строків поставок обладнання.

А от свіжа новина: Росія побудує другу чергу Тяньваньської АЕС (два блоки ВВЕР-1000) у 2,5 разу дешевше, аніж хотіла, — за 1,7 млрд. дол. кожен. Тому по 1 млрд. дол. на добудування кожного блоку в майже готовому стані — це «гарне освоєння» грошей, здійснене соратниками по партії
В.Януковича на чолі із С.Тулубом, котрий одночасно був міністром палива та енергетики і очолював державну комерційну компанію НАЕК «Енергоатом» на порушення Конституції і законів України. До того ж от уже п’ять років нові енергоблоки не працюють на повну потужність, а тільки по черзі з банальної причини: досі не побудовані лінії електропередачі для зняття з них потужностей. Однак таким великим було бажання «освоїти» величезні гроші, отримати звання героїв України, ордени та медалі і здати блоки до дня народження тодішнього гаранта Конституції і дня Конституції, що якісь 300—500 млн. дол. на таку дрібницю, як ЛЕП, чомусь запланувати забули, як і замовити розробку відповідного проекту.

Судячи з усього, ті ж особи після переформатування уряду очолять ядерну галузь, і досвід «освоєння» величезних кредитних коштів, найімовірніше, російського походження, буде успішно застосовано при будівництві нових енергоблоків. Тільки суми зростуть у чотири-п’ять разів мінімум.

Питання в тім, чи потрібне саме зараз їхнє будівництво, тим більше з використанням повністю іноземних кредитних ресурсів? Увесь світ іде шляхом модернізації діючих енергоблоків із метою збільшення їхньої встановленої потужності, що потребує на порядок менших витрат. Так, у США за 2008 рік потужність діючих енергоблоків було збільшено на 2,18 ГВт, що дорівнює введенню в експлуатацію двох нових енергоблоків-мільйонників. Є резерви й у збільшенні коефіцієнта використання встановлених потужностей (КВВП), котрий за підсумками минулого року в Україні був рекордно низьким: 68,4% проти 73,9% 2008-го.

Для порівняння: за підсумками роботи АЕС «Ловіїза» (Фінляндія) із реакторами ВВЕР-440 радянської конструкції КВВП становив 95,6%.

І взагалі, чи потрібні Україні такі потужні енергоблоки в майбутньому, адже не існує на державному рівні стратегічної програми розвитку економіки до 2030 року, тому нема й уявлення про те, якою буде структура нашої промисловості на той час? Якщо ми і до 2030 року збираємося торгувати переважно металом і сировиною, тоді, звісно, будувати треба. А якщо модернізуватимемо економіку…

Втім, протиборчим сторонам не до стратегічних планів, адже щороку — вибори, і треба вирішувати сьогоднішні тактичні завдання.

Ядерна галузь у черговий раз опинилася на порозі кадрових змін. Є слабка надія, що наказ Мінпаливенерго від 30 листопада 2009 року №673 «Про порядок перевірки знань із ядерної та радіаційної безпеки у керівників експлуатуючих організацій, інших підприємств, діяльність яких пов’язана з використанням ядерної енергії», прийнятий на виконання відповідної постанови уряду про кваліфікаційні вимоги до керівників та їхніх заступників органів держуправління в сфері використання ядерної енергії та органів держрегулювання ядерної та радіаційної безпеки (до прийняття якого чималих зусиль доклав Держатомрегулювання України), стане бар’єром для непрофесіоналів. А саме — «юристів-спецслужбовців», шахтарів широкого профілю, як це було зовсім недавно. Але надія дуже слабка, позаяк живемо ми в державно-олігархічній країні, і рішення уряд приймає виключно на користь власників заводів-пароплавів, які нині перебувають у стані переможної політичної сили. Все це позбавляє Україну цивілізованого майбутнього і дає можливість нашій північній сусідці прирости нашими ресурсами. З чим її і можна привітати.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво