ВВП і дозвілля

Другий випуск аналітичного огляду успішності реформування економічної політики країн—членів ОЕСР «Прагнення до зростання» увагою ЗМІ (принаймні зарубіжних) обділений не був. Щоправда, те, яким чином ця увага розподілялася, дає, мабуть, не менше інформації до розмірковування, ніж сам зміст доповіді.

Давши в першому випуску «Прагнення до зростання», опублікованому 2005-го, конкретні рекомендації кожному з членів організації, аналітики ОЕСР цього року оцінювали прогрес, досягнутий окремими країнами, а також аргументували необхідність оптимізації системи параметрів, які дають змогу точніше оцінювати рівень їхнього економічного розвитку. Навряд чи здаватиметься дивним, що в США журналісти найбільш активно обговорювали прогресуюче відставання європейської економіки від американської, тоді як у Європі — недосконалість існуючих методів ранжирования економічних успіхів національних економік. І тільки австралійська преса не втомлювалася нагадувати про те, що саме Австралія була визнана переможницею в кастингу на роль найбільш успішно дерегульованої економіки.

Враховуючи, що у відкритому доступі тексту доповіді немає, видається цікавим викласти основні тези точок зору, які переважають на різних континентах.

Отже, про відставання. Намічена 15 років тому, розбіжність у показниках ВВП на душу населення між США і континентальною Європою зараз набуває воістину катастрофічних масштабів. Нині розходження становить у середньому 25%, притім що 40% відсотків шведських домогосподарств за американськими мірками вважалися б бідними.

Через 20 років, стверджує головний економіст ОЕСР Жан-Філіп Коті, середній німець чи француз буде удвічі біднішим за середнього американця. Проте, як зазначається в доповіді, основні реформи, спрямовані на підвищення продуктивності праці й активніше використання робочої сили, здебільшого не були не тільки здійснені, а й навіть заплановані. Практично жоден уряд на Європейському континенті не демонструє рішучості вдатися до дуже непопулярних заходів для дерегуляції ринку праці, реформування пенсійного і соціального забезпечення.

Для американців, які, судячи з усього, навіть не догадуються, що в жарті «щастя не в грошах, а в їхній кількості», є частка жарту, є загадкою, чому європейці у своїй масі (хіба що за винятком британців) так запекло відстоюють своє право на бідність. Більше того, навіть намагаються випередити ненаситних янкі в рейтингах загального рівня добробуту і ступеня задоволеності життям. Пошукам раціонального зерна в цих парадоксах присвячено окрему главу цього огляду, котра й стала основним об’єктом уваги європейської преси.

Про те, що середньому європейцю важливо не стільки більше заробити, скільки менше працювати, не казав тільки лінивий. Неліниві ж узялися ділити ВВП не просто на душу населення, а й на кількість робочого часу. Інакше кажучи, знайшли можливість врахувати в основному показнику економічного розвитку національної економіки чинник дозвілля. І відразу ж виявилося, що та ж Франція і Німеччина, не кажучи вже про Голландію, не відстають від Америки, а випереджають її.

Більше того, показник «ВВП на душу населення» не відображає національних особливостей його реального розподілу. Якщо американці хизуються цілою армією мільярдерів, то європейці пишаються меншою кількістю людей, які опинилися за межею бідності. Ввівши поправку на нерівномірність у розподілі ВВП на душу населення, аналітики ОЕСР продемонстрували переконливе відставання США від Франції, Великобританії, Голландії і практично повний паритет із Німеччиною.

Примітно, що Австралія, відзначена в доповіді як практично «кругла відмінниця» за рівнем дерегуляції національної економіки та лібералізації ринку, за рівнем ВВП на душу населення перебуває на 11-му місці серед 30 країн—членів ОЕСР, а за тим же показником, але з урахуванням чинника дозвілля — на 17-му. Зате за рівнем споживчих витрат на душу населення прорвалася на п’яте місце.