«Втратили феросплави»

Керівники феросплавних заводів б’ють на сполох - за даними Української асоціації виробників феросплавів (УкрФА), випуск продукції падає. На Нікопольському феросплавному з 16 печей зупинено п’ять і в жовтні можуть зупинитися ще три. На Запорізькому заводі 1930 працівників написали заяви про звільнення.

Стахановський завод феросплавів власники погрожують закрити в жовтні. «На СЗФ працює близько 1,5 тис. чоловік. Якщо завод буде зупинено, а все до цього йде, то з урахуванням членів сімей близько 4,5 тис. жителів м. Стаханов залишаться без коштів для існування», - каже заступник голови правління Денис Сисуєв.

Головною причиною, яка заважає жити та працювати, феросплавники називають непомірну ціну на електроенергію. Другою - можливе скасування ввізного мита. Як заявив генеральний директор НЗФ Володимир Куцин, претензії метпідприємств до цін на вітчизняні феросплави необґрунтовані, тому що «їхня вартість у ціні виплавленої сталі становить менше 1%». Водночас на вартість електроенергії припадає істотна частка в собівартості випуску феросплавів - близько 50%.

Проблема, в яку монополіст в особі групи «Приват» закликає втрутитися уряд, коротенько виглядає так: дайте низьку ціну на електрику, залишіть мита на імпорт, інакше звільнимо людей. Останній аргумент набуває особливого звучання, зважаючи на вибори.

Однак людям у структурі бізнес-проблеми, на жаль, відведено роль розмінної монети. І «знищення вітчизняної галузі» виглядає зовсім інакше, якщо згадати про те, що група «Приват», за деякими оцінками, контролює 30% світового видобутку марганцевої руди. В Україні сировина переробляється та збагачується, створюється кінцева продукція.

На українській електроенергії, з використанням українських природних ресурсів, руками українців і на створених в Україні заводах потужний холдинг «Привату» виробляє понад 20% феросплавів у світі. І 80% продукції йде на експорт. У самій Україні «Приват» є монополістом. Однак внутрішні ціни для українських металургів на 40-50% вищі, ніж для зовнішніх покупців.

У кризових 2008-2009 роках різниця у вартості між імпортною та вітчизняною продукцією становила майже 200-300 дол. за тонну. У 2011-му середня ціна при поставках силікомарганцю на експорт була на рівні 900-1000 дол. за тонну. А для українських метпідприємств - на рівні 1300-1500 дол. Тож об’єктивний грошовий розрахунок - на користь нарощування імпорту. За умов падіння цін на світових ринках сталі це був єдиний спосіб стримати монопольний диктат ферозаводів.

Світовий ринок феросплавів при цьому нікуди не подівся. І щодо електричної складової в ціні продукції ферозаводів, то ціни на електроенергію в Україні залишаються одними з найнижчих у світі. За даними НКРЕ, для споживачів першого класу (промислові підприємства, які використовують для виробництва близько 150 млн. кВт на місяць) дорівнюють 0,07 євро за кіловат-годину, для споживачів другого класу - 0,09 євро. У Польщі ці цифри становлять 0,099 і 0,11 євро/кВт∙год відповідно, у Німеччині - 0,1195 і 0,1340 євро.

Питання, швидше, в тому, що на підприємствах «Привату», побудованих в 30-40-х роках минулого століття, у модернізацію та енергозберігаючі технології вкладалися мінімальні кошти. Тому сумновідомий пільговий тариф, отриманий феросплавними заводами в кризові роки, їм усе одно не знадобився. У червні 2012 року НКРЕ вивчала питання його відкликання, оскільки феросплавники економією нехтують.

Безумовно, імпорт феросплавів, який активно лобіюється металургами, б’є по феросплавниках. Однак останніх слід подавати не як «робітників та їхні сім’ї», а як найбільших світових гравців, що одержують колосальні прибутки. І не розглядають при цьому ні себе, ні вітчизняну металургію як невіддільну частину держави. І недоодержуючи прибутку на внутрішньому ринку в бажаному обсязі, власники виробництва воліють скорочувати витрати за рахунок звільнення співробітників.

У цьому разі будь-які апеляції до держави позбавлені сенсу. Вона винна лише в одному: у неї відсутні важелі тиску на власника та ефективна і послідовна стратегія розвитку цієї справді ключової галузі української економіки.