Вкладників попросять запастися терпінням

У перших числах лютого Національний банк України опублікував на своєму веб-сайті «Запрошення до обговорення можливих шляхів урегулювання проблеми дострокового вилучення банківських вкладів». Винесені на розгляд громадськості пропозиції зводяться до внесення поправок у ч.2 статті 1060 Цивільного кодексу України, що встановлює безумовне право вкладників на повернення депозитів на першу вимогу, незалежно від строку та інших умов депозитного договору.

Що пропонується

Нацбанк пропонує на вибір два альтернативні пункти:

1) повністю заборонити дострокове вилучення строкових вкладів. Повернення вкладів відбуватиметься виключно в термін, визначений договором або у разі настання непередбачених ситуацій, які потребують від вкладника термінових грошових виплат (оплата лікування, відшкодування майнового збитку, забезпечення захисту в суді тощо);

2) встановити, що у разі звернення вкладника з вимогою про видачу вкладу до настання терміну, обумовленого договором строкового вкладу, банк здійснює виплату в термін до 30 днів із дати звернення.

Останній із запропонованих варіантів, як повідомляє банківський регулятор, може бути реалізований шляхом внесення відповідних змін до
ст. 1060 ЦКУ, згідно з якими по договорах до запитання банк зобов’язаний видати вклад протягом трьох робочих днів із моменту звернення вкладника.

Щодо строкових вкладів установлюється зобов’язання банку видати вклад у день настання терміну, встановленого депозитним договором. У разі ж дострокового звернення банк зобов’язаний видати вклад у термін, установлений для такого випадку договором, але не пізніше 30 робочих днів із дня звернення.

Зустрічні пропозиції можна подавати на електронну адресу НБУ (pmu@bank.gov.ua ) до 20 лютого ц.р.

Мотивація

Потребу в такому нововведенні НБУ аргументує тим, що наявність у цивільному законодавстві норми, яка надає вкладникові право в будь-який час розірвати договір і забрати свій банківський вклад, не дає банку впевненості, що залучені ним кошти перебуватимуть в його розпорядженні. Отже, у банку виникають великі ризики при фінансуванні довгострокових інвестиційних проектів. «Таким чином, законодавство, фактично, не стимулює видачі банками довгострокових кредитів, - констатує регулятор. - Водночас на цей момент для банків не встановлено термін, за який вони мають забезпечити видачу вкладу «до запитання», і, відповідно, право вкладників на одержання коштів «до запитання» залишається певною мірою декларативною нормою».

Простіше кажучи, НБУ хоче знизити ризики для стабільності банківської системи, турбота про яку є однією з його основних функцій. Водночас перед Нацбанком і його підопічними стоїть і ще одне завдання - відновити повноцінне кредитування економіки.

Та оскільки в пам’яті ще надто свіжі уроки останньої кризи, банківські позики нині, по-перше, коштують надто дорого, по-друге, видаються в переважній масі під значно жорсткіші умови і, нарешті, по-третє, даються в основному тільки на дуже короткий термін - до одного року. У результаті обсяги кредитування практично не збільшуються. За минулий рік їх приріст становив жалюгідний 1%. Які вже тут інвестиції?

Уроки кризи

Стаття 1060 Цивільного кодексу, яка зобов’язує банки повертати гроші вкладникам на першу вимогу, прирікає Україну на відсутність строкових вкладів: усі депозити є, по суті, депозитами до запитання. В умовах паніки це відразу стає проблемою: традиційний дієвий метод інших країн - збільшення суми гарантування вкладів - не допомагає. Люди, неодноразово обмануті рідною державою, розривають договори, жертвуючи відсотками.

У результаті Національному банку нічого не залишалося, як піти на юридичну авантюру - запроваджувати мораторій на дострокове вилучення вкладів. Та якщо 2004 року таке рішення прийняли оперативно, й воно мало потрібний ефект, то в жовтні 2008-го цей вимушений захід, ухвалений із запізненням, став бомбою уповільненої дії.

З одного боку, він урятував банки від миттєвої втрати ліквідності, з іншого - посилив проблему недовіри до них. Більшість клієнтів негайно забирали вклади, щойно закінчувався їхній строк, через що лише в останньому кварталі 2008 року банківська система позбулася 15% гривневих і 13% валютних депозитів.

Досвід осені 2004 року, коли вперше гримнув тривожний набат, змусив банкірів вийти із законодавчою ініціативою, яка передбачала не лише узаконення мораторію на видачу вкладів у країні, а й установлення чітких і прозорих критеріїв форс-мажорних умов, за яких він запроваджується автоматично для всіх без винятку банків і вкладників. Проте достатніх зусиль, щоб провести цю норму через парламент, докладено не було.

В умовах останньої кризи недосконалість правової бази щодо депозитних відносин стала очевидною. Хоч би яким логічним було право вкладника мати вільний доступ до своїх грошей, в Україні цей принцип фактично не працює. У періоди нестабільності з’являються мораторії, й дострокове вилучення стає проблематичним навіть для вкладників, яким справді терміново потрібні гроші.

Більш того, хисткість ресурсної бази не додає банкам надійності та робить вкладників скоріше більш беззахисними, ніж захищеними. Водночас на вилучення з Цивільного кодексу норми про беззаперечне повернення грошей у триденний термін банкірам розраховувати складно - політики навряд чи готові піти на непопулярне рішення.

Теоретично, компромісним виходом, що не передбачає серйозної ревізії існуючої системи правових відносин між банкірами і вкладниками, могла б стати поява нових інструментів, за якими дострокове погашення не передбачено. Проте продукти начебто безвідкличних депозитних сертифікатів або нових різновидів цінних паперів навряд чи приваблять українців, особливо тепер. Тож як варіант залишаються тільки штрафи за дострокове розірвання договору.

А що в інших країнах?

У Цивільному кодексі РФ теж є норма, яка робить усі депозити населення депозитами до запитання. При цьому якщо росіяни запровадили цю норму ще в часи фінансових пірамід, то в нас Цивільний кодекс було ухвалено 2003-го. Російські банкіри також давно лобіюють безвідкличні вклади. Їхні лобістські зусилля теж матеріалізувалися в законопроект і були підтримані центробанком, хоча документ теж іще не ухвалений парламентом.

У Західній Європі залучення коштів населення будується на різних принципах. Так, стаття 1834 Цивільного кодексу Італії говорить, що банк зобов’язаний повернути депозити в тій же валюті, наприкінці обумовленого терміну або за вимогою вкладника після закінчення періоду, встановленого сторонами. Французький Цивільний кодекс узагальнює поняття депозиту (йдеться про угоду, за якої одна сторона передає іншій якусь цінність на зберігання). У його статті 1944 говориться, що депозит має бути повернений на першу вимогу, навіть якщо договір передбачає фіксований термін. Крім випадків, коли в сторони, що приймає депозит, є документ, який забороняє його повертати.

У більшості країн континентальної Західної Європи вкладники мають необмежений доступ до грошей на поточних рахунках (current account), що не дають жодного доходу, і лімітований доступ до грошей на ощадних рахунках (saving account), за якими банки сплачують невеликі відсотки. Максимальну дохідність забезпечують строкові депозити (term deposit), гроші з яких можна витребувати достроково, на умовах договору. Іноді в договорах прописується, що вкладник має заздалегідь (за 30-90 днів) повідомити банк про намір забрати гроші з довгострокового вкладу.

Західні фінустанови в рекламних цілях можуть пропонувати вільне дострокове вилучення депозитів, але зазвичай вони карають нетерплячих вкладників штрафами. Причому розмір цього штрафу може встановлюватися в індивідуальному порядку, залежно від суми депозиту та інших чинників. Така практика поширена в Сполучених Штатах.

Вклади, які не можна забирати достроково, передбачені в законодавстві багатьох країн континентальної Західної Європи. Та оскільки укладання таких депозитних договорів - річ суто добровільна, вони не дуже популярні у вкладників. Їх частка в банківських портфелях не перевищує 5-10%.

У країнах Центральної та Східної Європи міжнародні банківські групи пропонують такі ж продукти, як і в нас: ощадні рахунки з можливістю вільного зняття/поповнення, а також строкові депозити з опцією дострокового вилучення, але в обумовлений умовами депозиту термін і з передбаченими штрафними санкціями.

У державах з англосаксонським правом умови повернення вкладів переважно обумовлюються двосторонніми умовами. У Великобританії закон про банки (Banking Act, від 1987 року) визначає депозит як суму грошей, що виплачується з відсотками чи премією на першу вимогу або після закінчення терміну, або за домовленістю між тим, хто вносить депозит, і тим, хто його приймає.

Мабуть, впровадження такої практики в Україні стало б виходом із ситуації. Доцільно відкоригувати горезвісну ч. 2 ст. 1060 ЦК у такий спосіб, щоб можливість дострокового розірвання депозитного договору була не безумовною (оскільки реалізація цього права в умовах загальної паніки - це утопія), а визначалася умовами самого депозитного договору. Тоді у вкладника з’являється вибір: одержати підвищені відсотки за безвідкличним вкладом чи задовольнятися нижчими відсотками, але з можливістю достроково повернути кошти.

Резонним виглядає і другий із запропонованих НБУ варіантів - законодавчо обмежити терміни дострокового повернення вкладів. Наприклад, зобов’язати вкладників у разі відсутності вагомих причин для вилучення грошей повідомляти банк про цей намір за певну кількість днів.

У будь-якому разі розв’язання проблеми банківських пасивів не має обмежуватися тільки змінами умов залучення вкладів. Обов’язкова умова - реалізація комплексної реформи фінансового сектора, заходи якого обумовлені, до речі, не тільки в угодах із МВФ і Світовим банком, а й президентською програмою реформ.

Крім того, рішення в будь-якому разі має бути компромісним, таким, що враховує інтереси обох сторін. У вкладників обов’язково має бути свобода вибору, в банків - можливість прогнозувати терміни залучення ресурсів.