Війна з химерами? - Економіка - dt.ua

Війна з химерами?

19 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 19 серпня-26 серпня

Відставка заступника голови НБУ Сергія Яременка, який курирував у Нацбанку питання валютно-курсо...

Відставка заступника голови НБУ Сергія Яременка, який курирував у Нацбанку питання валютно-курсової та грошово-кредитної політики, стала для банківської громадськості однією з найбільш знакових подій минулого тижня. І хоча вона не ввійшла до розряду топ-новин популярних телевізійних каналів, зайнявши перші шпальти лише ділових видань, ще раз оголилася гострота конфлікту між прибічниками й супротивниками швидкої й радикальної лібералізації валютно-курсової політики НБУ. А також дуже спірної тези про необхідність боротьби з нинішньою інфляцією курсовими та монетарними методами.

Про курсову прив’язку до американської валюти, яка послужила таку непогану службу українській гривні, незабаром, імовірно, доведеться остаточно забути. Ситуацію погіршує той факт, що, вперто відмовляючись із наближенням парламентських виборів визнавати наявність вельми серйозних проблем в економіці й істинні причини зростання споживчих цін, влада грає в іще небезпечнішу гру, ніж ухвалення весною авральних і непродуманих бюджетних поправок. І ця гра може мати погані наслідки для гаманців і кишень кожного українця. Найобразливіше, що справжні наміри щодо цього нової влади, яка обіцяла бути чесною і прозорою, усе ще залишаються невідомими — як для обивателя, так і підприємницького середовища.

Утім, громом серед ясного неба відставка заступника голови НБУ не стала. Про серйозні суперечності в поглядах і підходах між ним і главою банку було відомо давно. Пан Яременко був і залишається одним із найпринциповіших і найпослідовніших супротивників різкої ревальвації гривні. Ще на початку року він насмілився вступити в публічну суперечку з представниками Кабміну, заперечуючи проти необхідності лібералізації курсу й необгрунтованої, на його переконання, ревальвації гривні. Чим у квітні викликав невдоволення не лише з боку шефа, Володимира Стельмаха, а й президента Віктора Ющенка.

Один із старожилів НБУ, Сергій Яременко з 1996 року, тобто і за Ющенка, і за Стельмаха, і за Тігіпка, очолював у Нацбанку департамент валютного регулювання. І був відомий своєю норовливістю та здатністю обстоювати власну позицію, незважаючи на особистості. Така манера поведінки — велика рідкість серед чиновників як минулої, так і нинішньої влади, які звикли брати під козирок і виконувати розпорядження вищого начальства. Але вона, манера, вже одного разу коштувала панові Яременку крісла в Нацбанку. Торік через розбіжності в поглядах із тодішнім виконуючим обов’язки глави НБУ Арсенієм Яценюком йому довелося розпрощатися з посадою директора департаменту.

Повернувшись у грудні 2004-го на посаду глави НБУ, Володимир Стельмах запропонував повернутися туди й Сергію Яременку. Причому з підвищенням до заступника голови, довіривши йому кураторство над однією з найвідповідальніших ділянок — валютно-курсовою й монетарною політикою. Але вже тоді, з огляду на непросту інфляційну й бюджетну ситуацію, яка ускладнювалася нереальними «добрими намірами» нової влади, було зрозуміло: завдання перед паном Яременком стояли непрості, а відповідальність на нього покладалася величезна. Адже саме йому належало на практиці домогтися втілення в життя практично нездійсненної й багато в чому не від нього залежної мети: не лише усунути різко зрослу інфляційну загрозу, що виникла в результаті масованого підвищення бюджетних соціальних виплат, а й, через поновлення зростання кредитної активності банків, зберегти передумови для високої економічної динаміки. І все-таки Яременко в цю бійку вплутався. Про що, можливо, потім неодноразово пошкодував. Як пошкодував, виходить, про покладені на нього надії і сам Володимир Стельмах.

Ще на квітневій прес-конференції глава Нацбанку заявив, що «коли деякі мої заступники й надалі дозволятимуть собі занадто велику самостійність, то доведеться подумати про кадрове посилення валютного блоку». Трохи раніше в пресі проскочила інформація про емоційну сутичку, яка сталася в стінах Нацбанку на очах у голів правлінь найбільших українських банків. Під час наради, яка саме тривала, пан Яременко, відкинувши вбік посадові умовності, таки відстояв необхідність якнайшвидшого поновлення Нацбанком викупу на ринку надлишкової валюти. Примітно й те, що кількома днями раніше, коли НБУ несподівано усунувся від валютних інтервенцій, за рахунок чого, власне, й було здійснено ревальвацію, Сергій Яременко, випадково чи ні, перебував у закордонному відрядженні.

Усі наступні заяви заступника голови давали підстави вважати, що він залишився вірний своїм поглядам і принципам. А коли в серпні відновилися ревальваційні заміряння (див. «ДТ» №31(559), із Нацбанку просочилася інформація, що, отримавши «дистанційне» розпорядження не починати жодних дій на ринку, Яременко серйозно посперечався зі своїм шефом. У вівторок, 9 серпня, він, заручившись підтримкою інших членів правління НБУ, зумів переконати Володимира Семеновича відновити викуп валюти на міжбанку. Але потім був усунутий від обов’язків із оперативного управління кредитно-грошовою й валютно-кредитною політикою, отримавши завдання займатися «концептуальними розробками».

Води в решеті не сховаєш, і вже тоді «ДТ» стало відомо, що напруга пристрастей у стосунках між главою Нацбанку та його заступником досягла небезпечної межі, за якою — вельми ймовірна відставка. Але ми вважали за потрібне не порушувати цієї теми й не підігрівати конфлікту, сподіваючись, що Володимир Стельмах і Сергій Яременко зможуть знайти спільну мову. Адже глава Нацбанку та його тепер уже екс-заступник пропрацювали в одній команді не один рік і весь цей час уміли знаходити спільну мову. Тоді ми ще сподівалися, що в стінах Нацбанку все-таки залишиться останній активний супротивник досить суперечливої раптової ревальвації гривні, а також радикальної лібералізації валютного ринку, у нагальності якої також виникають серйозні сумніви.

Саме тому «ДТ» попросило пана Яременка докладно аргументувати свою позицію. Нам вона видалася досить зрозумілою й обгрунтованою. Чого поки не можемо сказати про позицію й наміри глави НБУ. «ДТ» ще три тижні тому звернулося до Володимира Семеновича з проханням про інтерв’ю. На жаль, далі обіцянок через прес-службу справа наразі не пішла. І все-таки ми не втрачаємо надії, що головний банкір країни приділить нам дещицю свого часу. Адже коли прийдешня різка зміна пріоритетів валютно-курсової політики продумана, прорахована та як слід виважена, то громадськості дуже важливо знати про аргументи, які за нею стоять.

І головне — яка за цим криється стратегічна мета для держави. Інакше створюється враження, що президент і глава НБУ просто піддалися умовлянням закордонних радників і «деяких представників економічного блоку уряду», які поділяють їхню позицію.

Нам дуже хотілося б розвіяти недобрі підозри в тому, що обіцянка президента втримати інфляцію в рамках 10% напередодні парламентських виборів виконуватиметься за будь-яку ціну з міркувань політичної доцільності.

Реальна економіка далеко не завжди підпорядковується політичним рішенням. Навіть коли вони прийняті першими особами. Нині за досить неефективну боротьбу проти кількох зайвих відсотків інфляції монетарними й курсовими важелями країна може заплатити занадто високу ціну — у вигляді багаторічної стагнації економіки (а в гіршому випадку — нового спаду). Варто було б сто разів відміряти перед тим, як починати діяти такими методами.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво