Війна на смерть. Хто виживе — горілка чи виноградарі? - Економіка - dt.ua

Війна на смерть. Хто виживе — горілка чи виноградарі?

30 січня, 2009, 16:12 Роздрукувати Випуск №3, 30 січня-6 лютого

Сьогодні в Україні кілька потужних виробників горілки разом із міжнародними алкогольними корпораціями розпочали справжню інформаційну війну з вітчизняною галуззю виноградарства та виноробства...

Сьогодні в Україні кілька потужних виробників горілки разом із міжнародними алкогольними корпораціями розпочали справжню інформаційну війну з вітчизняною галуззю виноградарства та виноробства. Заручниками у цій війні є мільйон українських селян та їхні родини.

Погляд у минуле

Історія вина налічує понад три тисячі років. Відтоді, як людст­во навчилося виробляти вино, зростала культура його споживання, водночас збільшувалися й прибутки виробників. Але прибутків не буває багато, і людство придумало, як за менші кошти зробити більше п’янкого напою. Так з’явилися міцні алкогольні напої. У кожного народу вони були свої. Не є винятком і українці.

Ми й тут не пасли задніх. На відміну від інших народів, ми все, навіть державу, створюємо по три рази. Спочатку на території стародавнього Криму готували вина, на території України варили медовуху, пізніше почали гнати горілку. Занепадала держава, зникали міста і села, щоб народитися знову, і тільки наша оковита виживала, незважаючи на часи та економічний стан. Вижи­вала за рахунок держави і людей, які постійно і що далі, то глибше занурювалися в горілчаний угар.

Розуміючи, яке зло несе горілка, князь Л.С.Голіцин ще в ХIХ столітті дійшов висновку: «По­бороть пьянство в России воз­можно одним путем — научить людей пить вино». Тоді на теренах сучасної України він створює цілу індустрію з виробництва високоякісних кріплених вин.

Починаючи з 1866 року, наші кріплені вина почали збирати нагороди на всесвітніх виставках. Провідні винороби світу писали: «…они (кримські винороби. — С.П.) не вошли, они ворвались в винную историю семимильными шагами и заняли в виноделии достойное положение…» Приводом для цього було і те, що голіцинське «Коронаційне» шампанське 1899 року отримало світове Гран-прі у Парижі.

З цього почалося відродження вітчизняного виноробства та створення світових шедеврів. Деякі з них є неперевершеними і до сьогодні. Саме тоді світове співтовариство, завдяки нашим виноробам, зрозуміло, що «вино — це продукт місцевості, наша місцевість унікальна, і вина, які ми виробляємо, унікальні» (Журнал «Виноградарство и виноделие», 1898 рік).

Потім були радянські часи, під завісу яких розпочалася боротьба з пияцтвом, — і все звелося до вирубування виноградників та тотальної горілкотизації нації. В буремні 90-ті занепад виноробства тривав. У ті часи бурхливо вибудовувалися кримінальні схеми нагромадження капіталів, зростав тіньовий експорт, а населення пило не лише горілку сумнівної якості, а часом й одеколони та різноманітні аптечні засоби.

За короткий термін окремі «біз­несмени» заробляли шалені капітали, а народ від безвиході спивався, задурманюючи собі міз­ки тим, на що вистачало коштів.

В останні роки українське виноробство почало відроджуватися втретє. Держава економічно міцніла, з’явилася впевненість у майбутньому і відпала потреба топити горе в оковитій. Відроджувалися традиції споживання вин. Людям дедалі більше були до смаку вітчизняні виноградні вина.

Український бізнес «по-європейськи»

Наприкінці минулого сторіччя ми почали відчувати себе частиною європейської спільноти і дуже цьому зраділи. Але чи змінилися наші менталітет і світосприйняття, залишилося питанням.

Зраділи і наші сусіди. Нас почали вчити жити «по-європейському». Мовляв, навіщо витрачати кошти на фундаментальну науку, культуру, розвиток нації? Основою всьому є «РИНОК», і саме він врегульовує всі питання життя людини. Так поступово, крок за кроком, нав’язували не притаманні нам уявлення.

Дуже швидко почали формуватися ринки надприбуткової продукції. Один із них — ринок міцних алкогольних напоїв. Великі прибутки, швидкий розвиток, шалена, масова реклама передусім міцного алкоголю, стрімке збільшення обсягу виробництва призвели до створення в Україні монополії виробників горілки. Затрати невеликі — обсяг ринку величезний.

Проте ринок насичується. І для збереження надприбутків необхідно розширюватись. А яким чином? Необхідно знищувати тих, хто є конкурентом, а щоб витрати були меншими, знищувати найслабших. Так мішенню знищення стало українське виноробство, причому саме те, що спеціалізувалося виключно на вирощуванні виноградників і виробництві вина.

І відразу знайшлися спільники.

Великі кошти дуже часто пов’язані в Україні з тіньовими схемами, оборудками з ПДВ, з експортом. Коли ж на українському ринку з’являються міжнародні алкогольні корпорації, дехто з українських бізнесменів швидко знайшов свою вигоду.

А й справді, навіщо боротися з «великими» і «потужними» світовими «друзями», навіщо боротися з горілчаними «братами», навіщо вкладати мільйони коштів у довгострокові проекти з розвитку українського виноградарства та виноробства? Набагато простіше завозити сюди все з-за кордону, поступово звільняючи місце від української продукції.

Тому за останні три роки обсяги імпортованого в Україну вина та виноматеріалів сягнули 16 млн. дал. За кордоном перевиробництво вин, і за міжнародний кошт можна і заробити непогано, і капітали сховати у безпечному місці.

Так серед українців формувалися «свої серед чужих і чужі серед своїх». Так сформувалася коаліція імпортерів алкоголю та національних горілчаних монополістів.

У цей же час ми опинилися на порозі вступу до СОТ. Що це, ми не збагнули і досі, але входження до цього торговельного клубу галузь виноробства однією з перших відчула на собі. Кожен етап переговорів характеризувався дискредитацією українського виноробства.

Українські можновладці повністю «злили» вітчизняне виноробство при вступі країни до СОТ та позбавили його будь-якого державного захисту й механізмів боротьби з недобросовісною (субсидованою) конкуренцією. Українські винороби борються за виживання, залишившись сам-на-сам з потужними державними механізмами світових виноробних держав. Наші ринки відкрили для їхньої продукції, і в той же час технологічно закрили їхні ринки для нашого вина.

Криза та війна

І це було б іще не смертельно — і ринок можна розширювати, і ціни піднімати, проте в 2008 році світова фінансова криза внесла свої корективи в економіку. Стрімко скорочується купівельна спроможність населення, зменшуються прибутки. І саме в такій ситуації «представники провідних підприємств лікеро-горілчаних виробів та коньячної галузі» розробляють програму знищення українського виноробства, бо «кріплені вина є основним замінником вживання лікеро-горілчаних виробів, оскільки мають конкурентну перевагу — ціну» (із звернення представників провідних підприємств лікеро-горілчаних виробів та коньячної галузі до президента України. Лист Асоціації СОВАТ, листопад 2008 року).

Війна є війна. На війні голов­не — вижити. І тут картелі міжнародних алкогольних компаній та горілчані холдинги створюють план дій:

1. Дискредитувати українське виноградарство нібито неякісною (фальсифікованою) продукцією.

2. Знищити кріплені вина як основний замінник горілки.

3. Звільнити місце на українському ринку для імпортних вин, які не можуть бути реалізовані на світових ринках.

4. Розділити українських виноробів за інтересами та знищувати по сегментах.

4. Законодавчо створити умови, за яких виробництво вин в Україні буде неможливим.

Як тут не згадати слова князя Л.С.Голіцина: «Они (ті, хто нажили мільйони на торгівлі алкоголем в Росії, та іноземці. —
С.П.) заботятся об одном — чтобы не сажали у нас виноградников...» (Обращение Л.С.Голицына к русским виноделам. Журнал «Виноградарство и виноделие», 1900 рік).

Простіше за все це буде зробити руками «своїх серед чужих і чужих серед своїх».

У 2006—2008 роках розпочато масовану програму дискредитації українських вин. На неї не шкодують коштів. Постійна інформація в усіх ЗМІ про українські «порошкові вина, яка не підтверджується жодними дослідженнями чи аналізами. Жодного факту виявлення такої продукції. Жодної процедури у Держспоживстандарті. Але інформаційна «качка» зробила свою справу.

Паралельно створюється програма законодавчого знищення виноробства. У Верховній Раді України протягом двох місяців 2008 року розглядаються шість законопроектів (реєстр. № 3306, 3409, 3409-1, 2735, 3281, 3078), ініційованих комітетом ВР України з питань податкової та митної політики. Всі вони спрямовані на створення умов, за яких зникне виробництво кріплених вин і зникнуть з українських полиць наші столові вина вартістю нижчою за 11—14 грн.

Довідково. В Іллічівську у червні-серпні 2008 року укладалися угоди на поставку імпортних вин за ціною 1,3—1,45 дол. за пляшку. 1,3 дол. х 4,5 грн. + 0,3 дол. х 4,5 грн. (мито) + 1,4 грн. (ПДВ) + дистрибуція = 11—14 грн.

Цими законами пропонується збільшити ставки акцизного збору для горілки від 0 до 50% (протягом трьох років), а для деяких видів вин — на 680%, начебто для вирівнювання конкурентних умов.

Постійно здійснюються спроби запровадження нових технологічних вимог до виробництва українських вин, спрямовані на істотне підвищення собівартості цієї продукції (у три-п’ять разів), зокрема кріплення вин спиртом виноградним, якого в Україні практично немає. І це при тому, що знамениті вина «Масандри» саме завдяки українській технології і підкорюють світові ринки.

Чи останній бій?

Нещодавно відбулася неоднозначна прес-конференція, на якій від імені виноробів (?) виступили А.Коган, компанія «Алеф-Виналь» (виробництво коньяків («Жан-Жак») та горілки («Столетов») + потужний імпортер. Власне виробництво вин (ТМ «Золота амфора») — 3—3,5% ринку вина), А.Філіппов, корпорація «Логос» (виробництво коньяків («Таврія) + імпорт. Власне виробництво вин (ТМ «Инкерман») — 1,5% ринку вина), Р.Гулієв (ТМ «Шустов») та… раніше не відомий Молодіж­ний громадський комітет «Мо­лодь проти алкоголю». Запропонували два заходи:

а) запровадження індикативних цін, яке можливе вик­лючно для вітчизняних виробників. Внаслідок їх запровадження ми звільняємо місце для безконкурентного імпорту до України вин іноземного виробництва та руйнуємо українське виноробство. Український виноматеріал не матиме збуту, впаде його ціна, і той, хто не має власної сировинної бази, отримає можливість скуповувати його за безцінь. У результаті майже мільйон людей, що займаються вирощуванням винограду в виноградарських господарствах, фермерів та людей, які мають власні виноградники або здали їх в оренду, залишаться без роботи, а імпортери та кілька виробників матимуть надприбутки;

б) підвищення акцизів на вино (див. вище).

Представникам асоціації «Виноградарі та винороби України», що об’єднує виробників вин, які, в свою чергу, займають 70% усього винного ринку України, взагалі не надали слова, як, зрештою, і журналістам, запрошеним на цей заздалегідь зрежисований захід.

То хто ж вони, «українські винороби», зацікавлені у подорожчанні українських вин у період значного зниження купівельної спроможності. Відповідь проста: виробники горілки та коньяку, великі імпортери та винороби, що не мають власної сировинної бази.

«У чому сила, брат?» Сьогод­ні у виноградарів єдина можливість вижити — це об’єднання і створення спільної системи самозбереження галузі.

Епілог

І знову цитата батька вітчизняного виноробства Л.С.Го­ліцина:

«Как винодел, я ничего не имею против, чтобы заграничные вина к нам попадали, так как высокие, хорошие типы нужно всегда иметь перед собой, но я желаю, чтобы главным образом наши вина пошли туда...

Давайте все вместе работать без отдыха, без передышки, насколько у нас хватит сил, и при создании нового виноградарства будем, как Антей, который, прикасаясь к своей матери земле, всегда черпал от нее новые силы...»

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво