ВІРТУАЛЬНЕ МАЙБУТНЄ СТАЄ РЕАЛЬНИМ МОЖНА СПОДІВАТИСЯ, ЩО ЕКОНОМІКА «ЕЛЕКТРОННОЇ УКРАЇНИ» БУДЕ БАГАТШОЮ ТА ЕФЕКТИВНІШОЮ ВІД ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ СЬОГОДНІШНЬОЇ - Економіка - dt.ua

ВІРТУАЛЬНЕ МАЙБУТНЄ СТАЄ РЕАЛЬНИМ МОЖНА СПОДІВАТИСЯ, ЩО ЕКОНОМІКА «ЕЛЕКТРОННОЇ УКРАЇНИ» БУДЕ БАГАТШОЮ ТА ЕФЕКТИВНІШОЮ ВІД ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ СЬОГОДНІШНЬОЇ

19 липня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №27, 19 липня-26 липня

Наприкінці липня Державний комітет зв’язку й інформатизації готується представити на суд загалу програму «Електронна Україна»...

Наприкінці липня Державний комітет зв’язку й інформатизації готується представити на суд загалу програму «Електронна Україна». Вона покликана полегшити інтеграцію нашої країни у світове інформаційне суспільство й несе в собі найпередовіший світовий досвід його будівництва. Восени цю програму обговорюватиме й затверджуватиме парламент України. Можливо, що вже наступний рік наша країна зустріне на цілком новому етапі свого розвитку — електронному. Щоб до запланованої на кінець нинішнього року міжнародної зустрічі на найвищому рівні, що організовується ООН і присвячена основам функціонування світового інформаційного суспільства, прийти вже передовою «електронною державою».

Трішки про історію становлення самого поняття «інформаційне суспільство». Чверть століття тому інформаційні технології та телекомунікації існували як два напрями розвитку високих технологій. Кожен із цих напрямів мав свої завдання. У рамках інформаційних технологій удосконалювалися програмне забезпечення, обчислювальна техніка, відбувався пошук ефективних засобів її застосування в різних галузях науки, економіки й управління. У рамках телекомунікацій удосконалювалися технології передачі голосу на відстань — телефонії та радіозв’язку. Контакт інформаційних технологій і телекомунікацій, звісно, траплявся й тоді — комп’ютери телефонних компаній обробляли дані про розмови клієнтів, у великих наукових і військових центрах існували комп’ютерні мережі. Але про серйозну інтеграцію цих двох напрямів мови не було.

Першим кроком до інтеграції стала поява наприкінці сімдесятих років персональних комп’ютерів. З їх виходом на ринок кожен користувач «персоналки» виділився в окрему ланку, став центром невеличкого, але незалежного електронного простору. З появою персональних комп’ютерів комп’ютерні мережі перестали бути прерогативою великих дослідних центрів, зате стали, можна сказати, предметом домашнього ужитку та знаряддям праці в численних офісах. З’явилася необхідність передачі даних між ними. Першою інфраструктурою передачі даних стали існуючі телефонні мережі — таким чином, у телекомунікаційної галузі з’явилося нове завдання. Засоби передачі даних у комп’ютерних мережах удосконалювалися, з’явилася необхідність створення універсального протоколу, який інтегрував би в собі всі існуючі види передачі інформації. Це привело до створення IP-протоколу — можливо, одного з найвидатніших винаходів сучасності.

З’явився Інтернет — єдиний інформаційний простір, до якого дістали доступ усі мережі. У цьому просторі починає формуватися контент, власне, інформаційний ресурс. З розвитком контенту обсяги передачі даних засобами телекомунікацій зростають, і галузь змушена вдосконалювати застосовувані в ній технології.

Голосовий зв’язок при цьому також не стоїть на місці. З’являється цифровий зв’язок, бездротовий, а згодом — стільниковий і супутниковий. Споживач послуг зв’язку стає незалежним, він не прив’язаний телефонним кабелем до якогось конкретного місця — може вільно переміщуватися в просторі. У цьому ж напрямі відбувається еволюція персональних комп’ютерів — з початку дев’яностих років на ринку спостерігаємо бум мобільних комп’ютерів, ноутбуків. До кінця 90-х років у користувачів інформаційних послуг з’являється реальна можливість вийти за рамки традиційних місць їх споживання — оселі й офісу. Мобільний офіс — ноутбук, оснащений модемом, і під’єднаний до нього мобільний (тим паче супутниковий) телефон — дозволяє людині бути «на зв’язку» і «у курсі подій» незалежно від розташування в просторі: будь він на пікніку, у подорожі, у відрядженні. Ще одним напрямом зрощування інформаційних і телекомунікаційних технологій є розвиток комунікаторів — кишенькових комп’ютерів із функціями мобільного телефону, і смартфонів — мобільних телефонів із функціями кишенькового комп’ютера. Таким чином, напрями технологій наче ставлять одне одному завдання й виконують їх.

Найпоширеніші на початок XXI століття технології бездротового зв’язку все-таки досить повільні й не дозволяють мобільному офісу здійснювати обмін інформацією зі світовими інформаційними мережами з такою швидкістю, як і провідні технології. Мобільний офіс дозволяє читати електронну пошту й одержувати інші види текстової інформації, проте одержання аудіо- й відеоінформації (і навіть графіки) залишається проблематичним. Завдання швидкісної бездротової передачі даних стало основним для перспективної технології мобільного зв’язку третього покоління — 3G. 3G — уже не просто зв’язок, а перша інтегрована інформаційна й телекомунікаційна технологія. Вона дозволить людині в будь-якому місці мати доступ до будь-якої інформації, здійснювати необхідне їй спілкування, обмін потрібною для роботи інформацією.

Усі ці технологічні нововведення ведуть до зміни самого підходу людини до навколишнього світу. Людина, інформаційно не прив’язана до офісу й оселі, починає жити в електронному світі. Вона одержує електронну інформацію, здійснює електронне спілкування, робить електронні покупки, виконує електронну роботу. Людина наче перебуває всередині електронного образу, електронного простору. Це позначиться навіть на оплаті цієї технології — людина платитиме не за зв’язок між географічними точками, як тепер, а за конкретні електронні сервіси, якими користується. Таким чином, з’явилися поняття «електронний світ» і як похідна «електронна Європа», «електронна Росія» і, відповідно — «електронна Україна». Тобто, це електронне середовище, у якому житель цієї країни може здійснювати всі свої звичайні взаємовідносини з навколишнім світом — працювати, спілкуватися, контактувати з державними структурами тощо.

Для створення такого електронного середовища необхідні кілька умов, про які докладніше ми розповімо нижче. Головна з них — розвинена сучасна телекомунікаційна інфраструктура, що забезпечує передачу необхідних обсягів даних. Друга — власне інформаційні ресурси, торговельні майданчики, засоби спілкування, електронні представництва суб’єктів реальної держави — від окремих жителів і підприємств — до органів державного управління. Ці інформаційні ресурси мають бути структурованими, певною мірою стандартизованими, повинні забезпечувати захист прав кожного конкретного громадянина. Взаємодія всіх цих компонентів і є «електронна Україна». Таким чином, для реалізації описаної вище картини держава повинна зробити ряд кроків, передусім зі створення базової телекомунікаційної інфраструктури. Інформаційне наповнення здійснюється в міру необхідності, хоча воно теж вимагає певного фінансування.

У Європі й Росії вже діють державні програми «Електронна Європа» й «Електронна Росія». Нині Державний комітет із питань зв’язку й інформатизації розробляє аналогічну програму й для нашої країни. Програму цю буде опубліковано найближчим часом. Вона визначить пріоритетні напрями створення в Україні електронного робочого середовища, на яких слід буде сконцентрувати державне фінансування. Але головним пріоритетом є розвиток телекомунікаційної інфраструктури, доведення її до європейських стандартів, забезпечення можливості здійснювати передачу даних в обсягах, більших, ніж передача голосу. Ця нова інфраструктура також повинна бути готова до переходу на новий протокол Інтернет.

Основою цієї інфраструктури може стати мультисервісна АTM-мережа, яку в серпні нинішнього року планує відкрити український національний оператор зв’язку «Укртелеком». Ця мережа, з пропускною здатністю 155 Мбіт/с, зв’яже основні обласні центри України (Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Одесу, Львів). Така пропускна здатність достатня для реалізації будь-яких сучасних телекомунікаційних послуг. Іншими словами, в Україні буде створено мережу електронних магістралей (шляхів), якими можна пускати будь-які електронні автомобілі. Ця мережа дорога, і жоден недержавний оператор зв’язку не може сьогодні дозволити собі такі видатки. Тобто, поки існуючі приватні телефонні компанії та Інтернет-провайдери знімають вершки з найвигідніших ринків мобільного, міжнародного зв’язку й послуг Інтернет, «Укртелеком» створює дійову інфраструктуру для електронного майбутнього нашої країни. Тим часом контент, яким повинна бути наповнена ця мережна інфраструктура, власне інформаційні ресурси, створюватимуться переважно в міру формування попиту на них. У цій сфері дещо більшою мірою свої умови диктуватиме ринок.

Яка вигода від створення «електронної України»? Чи одержить держава віддачу від багатомільйонних вкладень у телекомунікаційну інфраструктуру, чи створення її — лише данина прагненню не відставати від європейських країн? Хоча, треба сказати, питання інтеграції України в Європейський Союз досить важливе, щоб вкладати в нього значні кошти. Коли вже Україна заявила, що має намір інтегруватися в європейське співтовариство, то мусить грати за європейськими правилами, зокрема в питаннях створення свого електронного простору. З іншого боку, і нижче про це буде сказано докладніше, створення механізмів електронного уряду дозволить державі ефективніше взаємодіяти зі своїми громадянами — економічний ефект від цього важко прорахувати, але він безсумнівний. І, нарешті, частину ресурсів створеної державою для реалізації свого електронного образу інфраструктури передачі даних можна буде передати в комерційне використання — для доступу в Інтернет комерційних структур і громадян, для реалізації проектів 3G-зв’язку, для розміщення комерційного контенту. У цьому разі держава матиме прямий прибуток, який, за умови грамотного продажу ресурсів, може окупити видатки на створення такої інфраструктури.

Створення базової телекомунікаційної інфраструктури повинно враховувати принципи випереджаючого розвитку. Україні немає рації повторювати всі еволюційні кроки цивілізованих країн у царині розвитку телекомунікацій та інформаційних технологій. Приміром, весь світ спочатку здійснював перехід від аналогового зв’язку до цифрового, а нині пакетна передача даних розвивається випереджаючими темпами. Таким чином, Україні є сенс оптимізувати розвиток IР-мережі, мультисервісних мереж і цифрового телефонного зв’язку. Пріоритетом має стати й розвиток бездротового зв’язку, оскільки в багатьох цивілізованих країнах кількість користувачів мобільного зв’язку вже перевищує кількість користувачів звичайних телефонів. Але там, де дротова інфраструктура вже існує, приміром, у великих містах, оптимальним є впровадження сучасних цифрових АТС, і вони можуть розв’язати багато насущних проблем. Аналогічно, в галузі власне інформаційних технологій, Україна може не вкладати кошти в створення потужних серверних обчислювальних центрів — світова практика свідчить, що їм на зміну поступово приходять розподілені мережі збереження та обробки даних. Тобто вкладення із самого початку слід робити в технології завтрашнього дня.

Можна виділити кілька першочергових необхідних умов створення «електронної України». Перша — нормативно-правова. Відомо, що є два модельні європейські закони, які рекомендуються для ухвалення всіма країнам, що мають намір інтегруватися в європейський електронний простір. Це закон про електронну комерцію та закон про електронний цифровий підпис. Деякі країни ухвалюють ці закони без змін, інші вносять у них корективи, що віддзеркалюють їхні національні особливості. В Україні на основі цих модельних законів створено два законопроекти — «Про електронний документооборот» і «Про електронний цифровий підпис». Вони не ідентичні європейським модельним законам. Наскільки внесені в них корективи життєздатні — покаже час. Перший із них уже пройшов два читання в парламенті й, можливо, восени його ухвалять, другий також буде винесено на розгляд парламенту. Крім цього, до розгляду парламентом підготовлено ще два важливі законопроекти — «Про діяльність у сфері інформатизації» (він вводить такі фундаментальні поняття, як інформаційний ресурс, власник інформаційного ресурсу, адміністратор інформаційного ресурсу) і «Про захист персональних даних». Ці законопроекти восени також буде запропоновано на розгляд парламенту. Їх ухвалення зробить ефективнішою економіку держави загалом, оскільки вести справи за допомогою Інтернету набагато швидше й менш витратно. А поки що головною перешкодою в цьому був невизначений статус електронного підпису й електронного документа. Після ухвалення цих законів телекомунікаційна галузь стане затребуваною для надання нових послуг, що викличе додатковий приплив інвестицій у неї.

Важливим чинником, що стимулює розвиток інформаційних технологій, є зростання економіки загалом. Як показує досвід останніх десятиліть, саме розвиток інформаційних технологій визначав стабільне зростання економіки США й західних країн. Саме інформаційні технології забезпечували підвищення продуктивності праці в західній економіці. Визнання цього факту й привело до усвідомлення перспективи інформаційного суспільства у світі в цілому. З іншого боку, інформаційні технології є засобом тонкого управління масштабними фінансовими й виробничими ресурсами економіки розвинених країн. Коли таких ресурсів немає — необхідність в інформаційних технологіях зменшується. Це особливо помітно в періоди криз — тоді скорочуються видатки передусім на розвиток інформаційних технологій. Україна останніми роками переживала важку кризу. За оцінками експертів, вона перевершувала «Велику депресію» 30-х років у США вдвічі за тривалістю та глибиною. Сьогодні наша країна тільки виходить із цієї кризи. У міру виходу й підвищуватиметься інтерес економіки до інформаційних технологій.

Не менше значення для будівництва «електронної України» має готовність населення жити в ній. На сьогодні менше двох відсотків населення країни є користувачами Інтернету, а переважна більшість громадян вважає це слово лайкою (даються взнаки наслідки «касетного скандалу», коли Інтернет став одним із головних знарядь у спробі домогтися відставки керівництва країни, і коли останнє дуже негативно висловилося на його адресу). Державний підхід до підготовки населення вимагає передусім підключення до Інтернету навчальних закладів і підготовки вчителів інформатики для них. Таким чином, уже через п’ять-десять років найактивніша частина населення України — молодь — органічно впишеться в електронне суспільство. Особливе значення необхідно приділяти й підготовці програмістів й інших ІТ-фахівців. Інший аспект цієї проблеми — готовність населення платити за інформаційні послуги. Передусім це залежить від рівня життя людей. Що він вищий, то охочіше люди витрачають гроші на інформаційні технології, приміром, на широкосмуговий доступ в Інтернет. Проте багато залежить і від оптимізації тарифів на зв’язок загалом: із запланованою на найближчий час ліквідацією перехресного субсидування на послуги телефонного зв’язку відбудеться насичення ринку і, як наслідок, зниження цін на інформаційні послуги.

Інший важливий момент, пов’язаний як із розвитком телекомунікаційної інфраструктури, так і з наповненням інформаційного простору, — стандартизація та сертифікація застосовуваного при цьому обладнання та програмного забезпечення. Для цього держава в особі уповноваженого органу повинна визначити перелік вимог до них, а також чіткий опис самої процедури сертифікації. Схожі вимоги та процедуру вже відпрацювала Служба безпеки України для обладнання, що обробляє інформацію, яка є державною таємницею. Важливою сферою застосування інформаційних технологій у державі є електронне правління й електронна демократія. Традиційно виокремлюють три рівні електронного правління — електронне інформування громадян державними органами, електронна взаємодія громадян і держорганів і електронне обслуговування громадян державними органами. Перший рівень передбачає, що влада стає відкритішою для громадян. В електронному просторі з’являються ухвалювані нею документи, висвітлюються прийняті рішення. Електронна взаємодія містить у собі механізми спілкування громадян і представників влади у віртуальному просторі в реальному масштабі часу: обговорення прийнятих і запланованих для ухвалення рішень, з’ясування тих чи інших питань. Як приклад можна навести Інтернет-приймальні, що вже діють на сайтах окремих державних органів України. Звернувшись у таку приймальню з електронним листом, громадянин має змогу одержати відповіді на свої запитання. І, нарешті, електронне обслуговування громадян можуть здійснювати спеціальні вповноважені на це держорганом установи, зокрема на комерційних засадах. Прикладами такого обслуговування може бути одержання громадянами тих чи інших документів, що стосуються діяльності держоргану, за електронними запитами, подача електронних податкових декларацій, електронна реєстрація тих чи інших правових актів (договорів, доручень, прав володіння власністю). Як свідчить досвід розвинених країн, здійснення електронної взаємодії громадян з органами влади може бути вдвічі дешевшим, ніж здійснюване за допомогою реального офісу, в якому сидять живі люди.

Отже, «електронна Україна» з навколоутопічних розмов поволі стає реальністю. Можливо, це відбувається завдяки тому, що державні мужі все-таки усвідомили вигоду, яку несе для держави загалом і для них зокрема її створення. Створення «електронної України» — один із небагатьох випадків, коли ринкові структури беззастережно підтримають державу, яку вони постійно звинувачують у монополізмі. Адже в «електронній Україні» місця вистачить усім.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво