Випробування сусідством - Економіка - dt.ua

Випробування сусідством

15 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №27, 15 липня-29 липня

Судячи з анонсів, публікація великого огляду економічних перспектив східних сусідів ЄС у журналі The Economist була запланована задовго до провалу Конституції ЄС на референдумах у Франції й Нідерландах...

Судячи з анонсів, публікація великого огляду економічних перспектив східних сусідів ЄС у журналі The Economist була запланована задовго до провалу Конституції ЄС на референдумах у Франції й Нідерландах. А вийшов у світ він ще до проведення референдуму в Люксембурзі, позитивний результат якого трохи зміцнив позиції єврооптимістів, що похитнулися. Результати аналізу економічного прогресу країн-кандидатів на вступ у ЄС, наведеного автором британського щотижневика Робертом Котрелем, від глибини кризи, пережитої Євросоюзом, не залежать. Інша річ — імовірність того, що зроблені журналістом висновки будуть затребувані, залежить від «структури моменту».

Як пояснює Р.Котрель, ця стаття з’явилася в результаті спроби досліджувати історію ЄС із погляду пошуку альтернативи членству в цій організації. Що більших успіхів досягав Євросоюз, то все наполегливіше таку альтернативу шукали і... все непродуктивніше. Кожний блискучий провал цього процесу завершувався новим розширенням організації, що, на думку автора, може служити джерелом оптимізму для Туреччини, Албанії й України. Загалом же, все точно відповідає кредо Катерини Великої: «Я не бачу іншого способу захищати свої кордони, окрім як розширювати їх».

Сьогодні на схід від нових кордонів ЄС на Європейському континенті налічується 15 держав. 11 з них висловили своє прагнення коли-небудь стати членами Євросоюзу. Двоє — Румунія й Болгарія — мають усі шанси здійснити свою мрію в 2007-2008 роках. З Туреччиною переговори про вступ розпочнуться нинішньої осені, а їхнє завершення може розтягтися на десятиліття. У випадку з Хорватією вступу в ЄС заважають проблеми з Гаазьким трибуналом, який вимагає видачі військових злочинців, обвинувачуваних в етнічних чистках. Що ж стосується інших держав, зокрема й України, то їм Брюссель навіть можливість членства обіцяти поки що не поспішає, спокушаючи всілякими «морквинами» у вигляді політики добросусідства або навіть привілейованого партнерства. І тим самим, за твердженням Котреля, зіштовхує їх з тернистого шляху демократичних перетворень, прирікаючи й себе на загострення існуючих проблем.

Дитячий острах лівизни в Євросоюзі

Як свідчить економічна історія, після вступу в ЄС такі бідні країни, як Ірландія, Греція й Португалія, робили величезний стрибок у своєму розвитку, прагнучи досягти й перевищити середні показники старіших членів Євросоюзу. Такий економічний прогрес довго пояснювали виходом на спільний ринок, а також щедрою фінансовою допомогою з боку Брюсселя. Однак нині фахівці стверджують, що набагато важливіше значення має проведення реформ, необхідних для початку переговорів про вступ у ЄС.

Щоправда, самі по собі ці реформи надзвичайно болючі, й уряд може зважитися на них або маючи схильності до суїциду, або якусь всесильну індульгенцію. І перспектива членства в ЄС з погляду електорату — нехай не для себе, так хоч би для своїх дітей — саме й виступала в ролі таких охоронних грамот у дуже багатьох європейських країнах. А от щедрі дотації, усілякі економічні союзи, які ЄС пропонує своїм сусідам починаючи з 1995 року, у жодній із країн, приречених на статус «сусіда», хоч якогось помітного зростання економічних показників не викликали. Так, підписання митного союзу з Туреччиною залучило в країну відповідно в п’ять і в три рази менше іноземних інвестицій, ніж надання Чехії й Польщі статусу кандидата на вступ у ЄС (у перерахунку на душу населення). А набуття статусу кандидата на вступ у ЄС Україною може, за оцінками A.T.Kearney, утроє збільшити обсяги надходження в країну прямих іноземних інвестицій.

Загалом же саме приклад Туреччини є найпереконливішим із усіх поглядів. З одного боку, той факт, що й світський політикум, і релігійні вожді бачать саме в плюралістичній моделі Євросоюзу найкращу гарантію захисту своїх цінностей і інтересів, є найбільш показовим визнанням політичного успіху цієї організації. З другого боку, Туреччина з її 70 млн. населення (що перевершує за чисельністю всі десять «нових» членів ЄС) сприймається як найбільший виклик за всю історію існування Євросоюзу. Заявку на вступ Анкара подала в 1987 році. Наступне десятиліття з часу подання заявки вважається «втраченим» через латентну громадянську війну, авторитарне правління, збільшення світсько-релігійної поляризації, економічні кризи, системну корупцію. Через 12 років у країні з’явився новий, прогресивніший уряд, а разом з ним — і статус кандидата на вступ у ЄС. Відтоді як політичний, так і економічний розвиток країни пішов семимильними кроками.

Незважаючи на прогрес, турецькі стандарти все ще далекі від середньоєвропейських. Проте продовження перемовин (не кажучи вже про саме членство) про вступ Туреччини в ЄС істотно підвищує шанси на подолання цього розриву. Тоді як їхнє припинення (що досить імовірно, з огляду на погрози Франції провести ще один «негативний» референдум, цього разу вже саме по проблемі розширення ЄС) може призвести до колосального відкоту назад не тільки в Туреччині, але й у всій мусульманській спільноті.

Фахівці Deutsche Bank прорахували три ймовірні сценарії розвитку турецької економіки до 2020 року. Перший, найоптимістичніший, припускає успішне просування переговорного процесу, у ході якого буде досягнута лібералізація ринку праці в Туреччині. До речі, демографи пророкують щорічне збільшення населення країни на 1,1%. Тоді до 2035 року його чисельність досягне 85 млн. (проти 80 млн. німців). Середній вік турка вже через 15 років становитиме 32 роки, водночас у ЄС цей показник – 45 років. Темпи зростання «європеїзованої» Туреччини будуть настільки високі, що Старий Світ отримає новий економічний локомотив, замість злегка заіржавілого німецького.

Другий сценарій передбачає повернення до напівзаходів 1990-х років, здатних спричинити згортання багатьох необхідних реформ, розквіт корупції й економічну нестабільність. А третій, найпесимістичніший, означає катастрофу планів Туреччини на вступ у ЄС і скочування країни на позиції ісламського фундаменталізму. Темпи приросту ВВП за всіма трьома сценаріями оцінюється відповідно в 4,1, 3,1 і 1,9% на рік.

Аналогічний прогноз підготували й фахівці Брюссельського центру європейських політичних досліджень. Його директор, Грос Деніел, стверджує, що поліпшення бізнес-клімату, залучення іноземних інвестицій і реструктуризація ринку праці в процесі підготовки Туреччини до вступу в ЄС забезпечить зростання тамтешнього ВВП, який на 3—6% перевищує показники «старих» членів ЄС і на 1—3 — центральноєвропейських «тигрів». Про те, що сам переговорний процес, з огляду на невідповідність низки критеріїв, можна затягувати як завгодно довго, The Economist відкрито не каже, однак і маскувати цей прозорий натяк не занадто намагається...

Присудження кандидатського статусу балканським країнам з політичного погляду видається менш суперечливим, особливо коли врахувати історичний досвід самого Євросоюзу, що виник, як відомо, в результаті прагнення мирним шляхом вирішити конфлікти між Францією й Німеччиною, які у минулому неодноразово закінчувалися війнами. Економічні витрати на забезпечення миру, демократії й стабільності на Балканах за допомогою членства тамтешніх держав у ЄС теж здаються не такими вже й значними, з урахуванням розмірів «бунтівних» країн. Тому що збереження «вогнища нестабільності» під боком у Брюсселя в кожному разі обійдеться європейцям набагато дорожче...

Можливо, якби не присутність на політичній карті пострадянських країн, балканська проблема була б розв’язана набагато швидше. Однак прийняти у свої ряди Хорватію, Албанію, Боснію, Македонію, Сербію й Чорногорію (не кажучи вже про Румунію з Болгарією) і при цьому грюкнути дверима перед носом у Грузії й України Брюсселю буде надзвичайно важко. Особливо з урахуванням досягнень «кольорових» революцій і реакції США. Але й механічне усунення перешкод, за оцінками британського щотижневика, нічого доброго не обіцяє.

Europe a’la carte

Ідея європейського «меню на вибір» шугає в повітрі вже досить давно. Звичайно, цей французький термін вимовляється з неабиякою часткою глузування. Однак нині, зважаючи на все, відбулося насичення «комплексними брюссельськими обідами», і дедалі більше експертів вимагають більшої гнучкості як у розв’язанні внутрішніх проблем Євросоюзу, так і в його відносинах із східноєвропейськими сусідами. Власне, такі приклади вже є (вибіркове членство в Шенгенській та єврозоні), однак поки що це скоріш виняток, ніж правило.

Чого найбільше бояться європейці, які здригаються від кожного нового дзвінка в їхні спільні двері? Конкуренції з боку низькооплачуваних «новачків» за свої робочі місця, загроз своїй безпеці, обмеження при голосуванні у відповідних органах прав своєї країни густонаселенішими «чужинцями». На думку авторів The Economist, саме розширення ЄС може сприяти розв’язанню всіх цих проблем.

Успішне входження мусульманської Туреччини в Європейський Союз не тільки створить прецедент економічного й політичного процвітання ісламської держави, але й призведе до налагодження діалогу між західною та східною цивілізаціями в глобальному аспекті. Не менше значення з погляду загальноєвропейської безпеки матиме й надання статусу кандидата країнам СНД, зокрема Україні. З одного боку, Брюссель дуже не хоче дражнити Москву, «зазіхаючи» на зони її впливу. З другого боку, — саме можливість вступу в ЄС максимально здатна призвести до руйнування в цих країнах пострадянських моделей олігархічного капіталізму. Якщо ситуація в Росії розвиватиметься сприятливо, то досвід України й Грузії особливої ролі не відіграє. Але якщо становище росіян буде погіршуватися, а в Україні, завдяки її курсу на вступ у ЄС, справи підуть на краще, у Росії з’явиться набагато більше шансів піти шляхом демократичних перетворень. Нехай навіть питання про членство в ЄС у Москві не ставлять на порядок денний.

І, нарешті, проблема конкуренції за робочі місця з боку бідних «новачків» обіцяє повністю втратити свою актуальність. Навіть у три країни «старої» Європи, що не закрили свої ринки для дешевої робочої сили зі Сходу, наплив робітників з-за кордону виявився значно меншим, ніж його прогнозували. Набагато активніше стали мігрувати робочі місця, приваблювані не тільки низькими заробітними платами на Сході ЄС, а й нижчим і простішим оподатковуванням.

Щоправда, паралельно спостерігалося підвищення попиту на дорогі товари, вироблені в «старій» Європі, які ще недавно «новим» європейцям були не по кишені. В результаті Німеччина у своїй торгівлі з Польщею домоглася значної переваги, хоча й остання загалом залишилася дуже задоволена своїми показниками. Незважаючи на всі невеселі прогнози, експорт польських продуктів харчування в Європу не тільки не скоротився, а навіть зріс на 40%. Плюс польські фермери одержали 1,5 млрд. євро дотацій (хоча це й становить четверту частину від «староєвропейських»).

Вступ у ЄС Туреччини, Румунії, Болгарії й України, за оцінками The Economist, призведе до створення в Європі 150-мільйонної області, яка володіє високим технічним потенціалом і низькими зарплатами, здатної конкурувати навіть із Китаєм та Індією. Інвестиції, що «витікають» сьогодні на інші континенти, залишаться в Старому Світі. Це сприятиме його економічному процвітанню. Своєрідною моделлю такого шляху розвитку можна вважати Словаччину. Обсяги залучених інвестицій дозволили їй вийти на перше місце у світі з виробництва автомобілів на душу населення. Щоправда, нині, за оцінками британського тижневика, вона вже готується поступитися своєю першістю Румунії, Туреччині й, можливо, Україні.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво