Вінницький мер Володимир Гройсман: «Субсидії повинні канути в Лету. Цільова допомога напряму — і жодних тіньових схем»

Ще на початку цього року екс-прем’єр Юрій Єхануров на засіданні Кабміну, де аналізувалася ситуація в Алчевську, поскаржився: мовляв, треба готуватися до того, що в березні як понавибирають мерів! Треба буде хоча б курси для новообраних організувати — розказати, як і коли слід воду з труб зливати, якщо морози вдарили...

А вже в листопаді один із таких новообраних, 28-річний Володимир Гройсман (до речі, наймолодший мер обласного центру України) став номінантом на звання «Міський голова року» у всеукраїнському конкурсі «Людина року-2006».

ГРОЙСМАН Володимир Борисович, вінницький міський голова. Народився 20 січня 1978 року у Вінниці. Освіта — вища юридична (МАУП).

З 14 років почав працювати слюсарем на малому підприємстві «Школяр», де виробляли декоративні металеві грати. Вже у 16 років зайнявся бізнесом як комерційний директор торгового підприємства «Око». У 24 роки став депутатом міськради, очолюючи на той момент фірму «Юність». В.о. мера Вінниці став у 27 років за п’ять місяців до виборів, коли міськрада дружно відправила у відставку його попередника.

Вінницький мер усвідомлює, що йти в нове життя із старими управлінськими стереотипами не можна. Час змушує консолідувати зусилля в пошуку оптимальних рішень.

Розвиток регіону, його самодостатність — проблема проблем. Долати місцеві труднощі разом, роблячи системні й узгоджені кроки, вирішили керівники області: губернатор Олександр Домбровський, голова обласної ради Григорій Заболотний і мер обласного центру Володимир Гройсман. І стали співавторами створюваного плану — стратегії розвитку області, своєрідного регіонального закону.

— Увесь фінансовий, інтелектуальний, науковий, технічний, промисловий, культурний потенціал сконцентровано у столиці і кількох обласних центрах України (Одеса, Львів, Донецьк, Харків). Вінниця, на жаль, не входить до їхнього переліку, — зауважив голова обласної ради Григорій Заболотний. — Ми повинні прагнути до того, щоб потрапити до списку провідних регіонів України. І починати треба з обласного центру. Для початку поміняти екологічне обличчя міста, провести реконструкцію хрущовок тощо. А взагалі треба окреслювати три промислові пояси з інфраструктурою і цілим комплексом підприємств навколо Вінниці. Перший у радіусі 30 км, другий — 60 км і третій — 90 км. Тоді відповідним чином формуватимуться й адміністративні структури.

Філософію розроблюваного проекту прокоментував і губернатор Олександр Домбровський:

— Ми розуміємо, що вирішення соціальних проблем Вінниччини лежить у площині розвитку економіки. А економіка обласного центру — одна з найбільш вагомих і визначальних у структурі регіону. З іншого боку, Вінниця — це обличчя області і для інвесторів, і для гостей, і для наших жителів. І я як колишній міський голова усвідомлюю, що без консолідованої роботи міської й обласної влади неможливо зробити Вінницю містом, яке відповідає статусу столиці Подільського краю. У попередні роки місто було у постійній конфронтації то з однією, то з іншою гілкою обласної влади. Однак для розвитку потрібний фундамент, а обласна влада і є цим фундаментом не лише для Вінниці, а й для всіх населених пунктів області.

Звичайно, розроблювану програму можна було б назвати усього лише декларацією намірів, сприймати її як повсякденну риторику чиновників (мовляв, головне — прокукурікати, а світанок може й не настати). Якби в обласному центрі не відбувалися (може, і з меншим, аніж хотілося б, розмахом) обіцяні перетворення, в які, коли чесно, спочатку багато хто не вірив.

— Влада регіону всіх рівнів не може працювати роз’єднано, — переконаний мер Вінниці Володимир Гройсман. — І Вінницька область демонструє таке порозуміння. Ми не з’ясовуємо стосунків, а говоримо про справу: про розвиток області загалом, її районів і обласного центру зокрема. Саме зміни на краще в обласному центрі мають продемонструвати системний підхід до вирішення багатьох завдань. Ми будемо ставити не якісь фантастичні цілі, а цілком здійсненні й адекватні місцевому бюджету.

Отже, очікується допомога від Європейського банку реконструкції і розвитку на модернізацію теплових мереж, що має дати 30% економії. Нещодавно міністр освіти Святослав Ніколаєнко брав участь у відкритті довгоочікуваної школи в мікрорайоні Пирогове (до слова, це вже четверта в області цього року). Вдалося відремонтувати частину доріг (до речі, вулицю Келецьку в мікрорайоні Вишенька називають Гройсманштрасе). Стихійно-базарне життя у Вінниці настільки глибоко пустило корені, що не обійшлося без хірургічного втручання. Воно супроводжувалося скандалами, що тривають і досі. Це протистояння набуло всеукраїнського розголосу.

— Стосовно назви вулиці, я не винен, — продовжує розмову Володимир Гройсман. — На сьогодні ремонтують понад 150 тис. кв. метрів дорожнього покриття — це і Келецька, і Київська, і Привокзальна, 40-річчя Перемоги, Свердловський масив, Московська та ін. Наступного року мають виконати роботи в таких самих обсягах. А щодо стихійної торгівлі — ми закінчили перший етап і розпочали будівництво муніципального ринку, де працюватимуть торгуючі. Залишилося ще кілька місць стихійної торгівлі, щодо них теж здійснюється робота, розробляється проектна документація.

А загалом ми маємо змінити місто. Тому що ятки і таке інше псують не лише його вигляд, а й атмосферу. Рішення прийнято — і все. Я гадаю, що мене обирали для того, щоб я працював, а не для того, аби з кимось скандалив чи дискутував.

— Яким буде бюджет міста?

— Бюджет ще не прийнято, є лише контрольні цифри. Бюджетний процес непростий, звісно ж, органи місцевого самоврядування незадоволені сумами — вони мають бути вдвічі більшими, ніж сьогодні.

— Вас звинувачують у непрозорості продажу земельних ділянок і в тому, що ви втягли місто в борги муніципальною позикою.

— Хотілося б, щоб говорили конкретно: що, де, кому було непрозоро продано. А стосовно боргів — це неправда. Муніципальна позика (ми взяли її для ремонту доріг) — сучасна, перспективна форма роботи. Ми випустили облігації із залучення ресурсів під 12% річних у національній валюті. Освоїли половину, а неосвоєні кошти поклали на депозит. Взагалі ми збалансували чотири джерела доходів: державне, обласне, міське, кредитне і максимально ефективно їх використовуємо.

— У складі міської ради більшість депутатів — бютівці. Мер і секретар — «нашоукраїнці». Як даються принципові рішення? Чи так само просто, як видається на перший погляд при голосуванні на сесіях?

— Я б не сказав, що є якісь розбіжності. Хоча не все так гладко. Є різні позиції, різні думки, і це абсолютно нормально. У суперечливих випадках я кажу колегам: давайте при прийнятті рішень виходити з того, що корисно місту. Адже нас обирали, щоб ми працювали на місто. От і давайте працювати на нього. Звичайно, бувають конфліктні ситуації, але загалом я вдячний депутатам за розуміння і нормальну конструктивну роботу.

— Знову гостро обговорюється ще одна проблема Вінниці — підземні ходи. Ті, хто цікавиться цією темою, говорять про те, що є загроза обвалів на центральних вулицях і не сталося їх лише тому, що Бог милував.

— Це справді проблема для Вінниці, але вирішити її самостійно ми не зможемо — потрібні чималі кошти. Вважаю, що до кінця катакомби не вивчено. Адже необхідно зрозуміти, що з ними треба зробити з точки зору безпеки людей. Є два шляхи вирішення: або їх просто засипати, або на якихось ділянках зробити туристичні маршрути. Але насамперед потрібно визначити ступінь ризику.

— За майже дев’ять місяців вашого перебування на посаді мера чи вдалося переконати серйозних інвесторів, що Вінниця готова і відкрита для здійснення серйозних проектів?

— Зараз у нас розгорнуло діяльність дочірнє підприємство польської компанії з виробництва паркетних дощок Barlinek SA. Його річна потужність — два мільйони квадратних метрів дошки, а інвестовано вже 50 млн. євро. Це глобальний, серйозний проект. Ми сформували нові пропозиції, щоб публічно виходити на серйозних інвесторів. Мене передусім цікавлять промислові, виробничі інвестиції, тому що заправки, торговельні центри розвиватимуться в будь-якому разі.

— Неможливо обминути гарячу тему сезону — ціни на газ, формування тарифів. Ваше бачення виходу з кризи тарифних взаємовідносин населення з державою?

— Це дуже болюча тема для держави в цілому, не лише для Вінниці. Адже справа в тому, що формування тарифів часто стає розмінною політичною монетою. А це дуже неправильно, тому що знищується сама система.

Те, що було в плані збиткових необгрунтованих тарифів і загалом у системі житлово-комунального господарства, призвело до сьогоднішніх проблем. Дуже шкода, що така розв’язка настала і з допомогою нашого сусіда — Росії. Причина — уже не наше питання. Можливо, треба було б сказати «спасибі» Росії за те, що вона перервала наш солодкий сон. А реальність така, що значна частина людей не зможе стовідсотково сплачувати житлово-комунальній сфері за послуги.

Природно, є державний бюджет, котрий і має погашати різницю. Система не прямих розрахунків, а заліків, дотацій тощо викликає безліч запитань і сама по собі неефективна. Більш прийнятною є схема, коли споживачі сплачують безпосередньо ЖКГ. І нічого кращого, ніж цільова соціальна допомога із державного бюджету, і я не бачу, і ніхто ще не придумав. У ній нуль зловживань. Ось бюджет — ось людина. І жодних посередників, різних схем.

Тому принципова позиція полягає в тому, що тарифи на комунальні послуги мають бути економічно обгрунтовані, а держава повинна подбати про тих, хто не може сплачувати всю суму. Систему субсидій згодом треба замінити цільовою фінансовою підтримкою матеріально незахищеним людям. Тоді на ці цілі використовуватиметься набагато менше бюджетних коштів, що дасть змогу частину грошей із бюджету спрямовувати на модернізацію системи ЖКГ, у тому числі і на впровадження технології з енергозбереження. Не на проїдання, не на порожню дотацію, а на розвиток, поліпшення, підвищення ефективності роботи житлово-комунального комплексу.

Субвенції, які держава спрямовує на його підтримку, — це теж не дуже правильно. Тому що на нижньому рівні немає серйозної відповідальності. Виходом, на мій погляд, може стати система співфінансування. Наприклад, є програма енергозбереження. Для неї потрібно, скажімо, 100 млн. грн. Держбюджет дає 85 млн., а місцевий — 15 млн. Тоді працює механізм серйозної відповідальності. Є ще один варіант: має бути бізнес-план, у якому обговорено, що ці гроші повернуться до держбюджету протягом п’яти років.

Гроші не можна кидати на вітер. Усе можливо лише тоді, коли в цьому зацікавлена сама держава. Вона має розробити програму, виділити під неї кошти. От є у нас час від виборів до виборів, давайте зробимо це. Щоб людина, обрана на відповідальну посаду, змогла спокійно відзвітувати наприкінці своєї каденції про зроблене, а потім іти або переобиратися.

Що стосується міста Вінниці, ми зробили все можливе і неможливе: погасили всі заборгованості з газу; прийняли, хоча це було важке рішення, економічно обгрунтовані тарифи; провели цілий комплекс запланованих заходів і на 100% були готові до опалювального сезону. А складна ситуація — півтора дня затримки з підключенням опалення — виникла не через нашу неготовність, а лише тому, що в трубі не було газу.

Минулої зими, коли я виконував обов’язки мера, пройшов своєрідне випробування водохресними морозами: були проблеми з трубами, зниженням тиску, зупинкою котельні. Тоді міський оперативний штаб, відповідальний за хід опалювального сезону, я створив у січні, а тепер — у жовтні. Але щоб дати раду господарському комплексу міста, потрібна не одна сотня мільйонів гривень.

— Наскільки обласний центр готовий до нового підвищення ціни на газ, яке можливе з нового року?

— Місто до цього не готове. Щоб новий тариф набув законної сили, треба два місяці. І боронь Боже, аби повторилася тогорічна ситуація. Минулого сезону в тарифі було закладено ціну газу в 210 грн., у квітні нам сказали, що потрібно заплатити за попередні три опалювальні місяці за ціною вже близько 500 грн. А де ж узяти ці гроші, де взяти різницю? Ніхто не сказав. Нас усіх загнали у безвихідь. І з неї ми вибралися лише до 1 жовтня цього року стосовно оплати за газ.

А тепер ми вже знаємо, що з 1 січня ціна на газ буде 130 доларів за тисячу кубометрів. Я бачу тут два виходи: або знову підвищення тарифу, або державне дотування. Тоді треба зробити інакше, ефективніше. Якщо газ в Україну надходить не по 95, а по 130 доларів, у комунальну енергетику він має надходити, припустімо, за ціною 95 доларів, а різниця — 45 дол. має відсікатися на рівні держави, а не місцевими бюджетами.

— Мені здається, що у вищому керівництві всі це розуміють, але ніхто не збирається так робити...

— Я не можу сказати, розуміють чи ні, хочуть — не хочуть, можуть — не можуть, мені важко про це судити. Знаю, що і місцеві органи влади мають розуміти і відповідати за те, щоб гроші з державного бюджету були ефективно використані, адже у держави теж обмежений ресурс.

— Вашу активність «доброзичливці» пов’язують із тим, що ви взяли чіткий курс на столицю, якесь міністерство.

— Я не знаю, хто це каже. Нікуди я звідси не поїду, я люблю своє місто і хочу бути корисним йому. Ні Київ, ні міністерства мене не цікавлять. Адже я прийшов сюди не заради посади, а для того, щоб зробити задумане, чого хотів би сам і чого хочуть вінничани. І працюватиму стільки, скільки зможу і поки довірятимуть.

Коли відчуваєш, що ефективний, — можеш працювати. А коли відчуваєш, що неефективний, не треба нікого мучити. Потрібно просто визнати: усе, що міг, уже зробив.

— Вважаю, ті, хто очолював місто до вас, не змогли зробити багато що з обіцяного здебільшого не тому, що не хотіли. А можливо, тому що, як ви кажете, не було належної єдності з усіма гілками обласної влади. Був певний ризик серйозного перекриття кисню? Вам за цей час погрожували?

— Як на мене, про це просто не варто говорити. Всяке буває. Мине п’ять чи десять років, і ми зрозуміємо, що був період, коли ми мали бути дуже ефективними. Якщо усі, від кого залежить розвиток, усвідомлять це зараз, тоді усе змінюватиметься на краще швидше.

Влада створена для того, щоб робити благо для людей, обслуговувати людей. Це істина. Тепер питання в тому, щоб обслуговувати їх якісно. І перші кроки ми вже робимо, хоча це дуже важкий шлях. Але ми його почнемо. Може, це спочатку буде не так класно, як ми хочемо, але не помиляється той, хто нічого не робить. Головне — розпочати, це дуже важливо.