Вилучення деревини — це промислова діяльність, а не землекористування - Економіка - dt.ua

Вилучення деревини — це промислова діяльність, а не землекористування

20 березня, 2009, 15:43 Роздрукувати Випуск №10, 20 березня-27 березня

Не секрет, що в українців є низка характерних рис менталітету. Так, горезвісною філософією «моя хата скраю» виправдовується уникання активної участі у громадському житті місця проживання, регіону і країни...

Не секрет, що в українців є низка характерних рис менталітету. Так, горезвісною філософією «моя хата скраю» виправдовується уникання активної участі у громадському житті місця проживання, регіону і країни. Доки проблема не стосується індивіда безпосередньо, він слухняно виконуватиме звичні дії, незалежно від особистого сприйняття проблеми, службового чи суспільного становища, без намагання вдосконалити бодай те, що залежить безпосередньо від власних зусиль.

У цьому зв’язку спадає на думку сюжет теленовин із півметровим стосом документів, які щодня чекають підпису прем’єр-міністра. Багато глядачів, у тому числі і я, прем’єру поспівчували. А потім, трохи подумавши, я таки дійшов висновку, що і прем’єр-міністр у цьому разі керується, напевно, згаданою філософією. Аби переконатися в тому, вирішив проаналізувати затверджені нормативно-правові акти у сфері лісівництва як галузі, найближчої до мого фаху та досвіду роботи. На жаль, зробив невтішні висновки. І не тільки з позиції нераціональних витрат часу настільки високопоставленого державного керівника і членів його Кабінету, а й з погляду змісту та ефективності лісового законодавства.

Промислову діяльність здійснюють аграрії

Відповідно до Лісового кодексу (2006 р.) уряд мав затвердити аж 12 нормативно-правових актів з питань користування лісами та стягнення плати за спеціальне використання лісових ресурсів. Серед них немає жодної статті, спрямованої на оцінювання ефективності використання земель лісгоспами. Хоча йдеться про лісове господарство, об’єктом праці в якому є земля, земельні ділянки площею, яка перевищує 10,5 млн. га. Це — 18% території! Вилучення деревини та інших лісових ресурсів при цьому — промислова діяльність, а не землекористування. У радянський і дореволюційний періоди вона виконувалася ліспромгоспами в цілковитій відповідності нормам відділення промислової діяльності від аграрного виробництва в галузі лісівництва. У незалежній Україні промислову діяльність здійснюють лісгоспи, суб’єкти аграрного сектору економіки, що призводить до численних негативних економічних та екологічних наслідків, кінця яким немає і не буде без усунення фундаментальних проблем землекористування.

Дивує й інше. Одним із принципів землекористування встановлено, що держава не втручається в управління господарською діяльністю землекористувачів. І за Конституцією не ліс, а землю проголошено власністю українського народу, і право розпоряджатися земельними ресурсами надано органам дер­жавної влади та органам місцевого самоврядування. У цьому й полягає суть Земельної реформи. На жаль, зазначені органи, здається, не усвідомлюють цього.

Держава в ролі весільного генерала

Тоді виникає запитання, чому, скажімо, поділ лісів за категоріями захисності (такий невдалий термін перенесено зі старого Лісового кодексу) встановлює Кабінет міністрів? Дивно також і те, чому згадані органи державної влади та органи місцевого самоврядування, особливо багатолісних районів, навіть не намагаються обстоювати надані їм Конституцією повноваження? Адже їм видніше, яким має бути поділ лісових земель (не лісів!) за їхнім економічним призначенням. Можливо, вони вважають за доцільне використовувати європейський досвід поділу лісів, ухвалений відповідно до Стандартної класифікації земельних ресурсів Європейською економічною комісією ООН, а не досвід радянський.

Те саме стосується виділення особливо захищених лісових ділянок за нормативами, установленими Лісовим кодексом, що також покладено на Кабмін
(ст. 41). Невже члени уряду не розуміють у цьому випадку своєї, м’яко кажучи, не дуже привабливої долі весільного генерала? Адже ця проблема набагато ближча і зрозуміліша місцевим органам влади.

Закони про ліси європейських країн (у них немає лісових кодексів) навіть не згадують про «спеціальне використання лісових ресурсів», оскільки термін «спеціальне використання» доречно застосовувати щодо ресурсів надр, які вичерпуються із часом і не відновлюються. Лісові ресурси, які відновлюються природним шляхом і з участю людини, — не що інше, як продукція лісового землеробства, пов’язаного з вирощуванням лісових насаджень із тривалим періодом обороту рубки, проведенням лісовідновлювальних рубок. Тому затвердження Кабміном Порядку та умов спеціального використання лісових ресурсів (ЛК, ст. 67), безумовно, невиправдане. Це форма втручання держави в господарську діяльність суб’єктів лісогосподарської діяльності, що суперечить одному з основних принципів Земельного кодексу. До того ж із затвердженням урядом Порядку стягнення плати за спеціальне використання лісових ресурсів (ЛК, ст. 77) порушується одне з найважливіших положень Конституції України, згідно з яким система оподаткування, податки і збори визначаються виключно законами України.

Тому, хто стверджуватиме, що згаданий Порядок стягнення плати... не є податком на землю, рекомендуємо почитати ЗУ «Про плату за землю», в якому хоч і непрямо, все ж таки визнається «податок на земельні ділянки», чомусь надані «на землях лісового фонду»
(ст. 10). Виходить, що земельні ділянки лісового фонду — власність лісгоспів, а не держави? Особливо вражає ст. 98, яка дозволяє підміняти «Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог щодо виконання кошторисів у бюджетних організаціях» (пост. 2002 р. №228) новим «порядком до порядку» використання коштів держбюджету. Останнє — невичерпне джерело для зловживань суб’єктами лісогосподарських відносин та галузевими органами.

Якщо при цьому ще взяти до уваги, що, відповідно до Лісового кодексу (1994 р.), «платежі за спеціальне використання лісових ресурсів дер­жавного значення... спрямовуються на виконання робіт з лісовідновлення, проведення лісогосподарських заходів та утримання лісів у належному стані» (ЛК, ст. 91), стане зрозумілою причина ухиляння менеджерів галузі від сплати земельного податку за використання лісових земель з метою розвитку лісівництва. Лісовий кодекс 1994 р. при внесенні змін до нього в 2006 р. не був визнаний таким, що втратив чинність, і це уміло продовжують використовувати меткі менеджери. Природно, їм більш ніж вигідно перекласти затвердження нормативно-правових актів на уряд України, а разом з ним і відповідальність за негативні результати їх застосування в галузі, за неправомірне присвоєння головної продукції лісівництва — деревини та продукції її переробки.

Ми торкнулися тільки двох із дванадцяти нормативно-правових актів, затвердження яких покладено Лісовим кодексом на Кабінет міністрів. Щоправда, більшість із тих, що залишилися, також може і мав би затверджувати орган державного управління з питань лісового господарства, уповноважений на те президентом у встановленому порядку. Ціни на продаж деревини на пні слід було б визначати на вільному ринку. Ставки та порядок нарахування податків на землю мали б установлюватися законом, як це передбачено Конституцією. Через затвердження цін на деревину урядом місцеві органи влади практично позбавлені навіть тих мінімальних коштів на формування фінансової основи місцевого самоврядування, які вони вправі отримувати як земельний податок (збір) за земельні ресурси, що надаються лісгоспам для виробничої діяльності.

У сучасних умовах голов­ною проблемою, яка, на мій погляд, належить до повноважень Кабміну в питаннях лісівництва (не лісокористування!), є розробка проекту закону «Про ліси і лісівництво в Україні» та подання його Верховній Раді на затвердження. Його розробку варто було б покласти на Мінприроди як орган, не пов’язаний із підприємницькою діяльністю та лісокористуванням.

Облік і контроль

Відповідно до Конституції, саме органи державної влади та органи місцевого самоврядування уповноважені здійснювати право власності на всі землі, а не тільки ті, які перебувають у користуванні територіальних громад. Це положення — цілком у межах вимог Конституції, але, на жаль, ще не знайшло свого відображення у практиці економічних відносин із лісгоспами. Останні в основному здійснюють свою діяльність у межах, які були встановлені ще в 40-ві та 50-ті роки минулого століття, коли місцеві органи влади мали дуже обмежені економічні повноваження. Наслідком цього часто є невідповідність меж лісгоспів межам районів, наявність у деяких випадках в одному районі двох і більше лісгоспів, або, навпаки, одного лісгоспу на території кількох адміністративних районів.

Зрозуміло, це призводить до децентралізації інформації про стан і використання лісових земель по суб’єктах організаційно-територіального поділу країни (у т.ч. по районах), до неповного інформування про стан екології та навколишнього середовища не тільки громадськості на регіональному рівні, а й органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

До речі, в областях одразу після утворення Міністерства лісового господарства колишнього Союзу і, зокрема України, було засновано міжобласні управління лісового господарства. Проте в 50-ті роки минулого століття, у зв’язку із розширенням повноважень органів місцевого врядування, їх було скасовано й утворено обласні в кожній із 25 на той час областей: Миколаївське, Херсонське, Одеське, Рівненське, Волинське тощо. До районного рівня реформу тоді, на жаль, не довели.

Напевно, уже настав час організувати в кожному сільському районі юридичні особи (відділи), повністю підзвітні дер­жавним органам управління та органам місцевого самоврядування, без права здійснення ними управління господарською діяльністю лісгоспів або інших суб’єктів бізнесу. Доцільно наділити їх повноваженнями контролювати рівень та показники практичного використання земельних ресурсів для цілей лісівництва, обліку валових доходів та прибутку, нарахування та сплати фіскальних платежів, а також здійснювати моніторинг відповідних показників та постійно інформувати про них вищі органи влади та громадськість відповідних регіонів. Інакше у всіх випадках порушення екологічної стійкості та зниження продуктивності лісових земель, виникнення екологічних і природних стихій завжди буде винна знеособлена держава, а не ідентифіковані суб’єкти підприємницької діяльності в галузі лісівництва.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво