ВІЛЬНА ЗОНА ЕКОНОМІЧНОГО ЛИХА - Економіка - dt.ua

ВІЛЬНА ЗОНА ЕКОНОМІЧНОГО ЛИХА

12 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 12 квітня-19 квітня

Найчастіше журналістам дорікають (і особливо в цьому успіхи мають чиновники) у надмірно пильній увазі до недоліків...

Найчастіше журналістам дорікають (і особливо в цьому успіхи мають чиновники) у надмірно пильній увазі до недоліків. Мовляв, є ж і певні досягнення, на які також не варто заплющувати очі. Після подібних заяв, їй-богу, з’являється бажання розповісти про щось позитивне, що породжує оптимізм. Ну, хоча б про явний успіх за кількістю різноманітних програм, націлених на «подальший розвиток і зростання». Почитаєш — і справді від них (перспектив себто) стає світло і радісно на душі. Ось, наприклад, одне з останніх підтверджень: у Запоріжжі розроблено програму створення спеціальної економічної зони з упровадженням функціонального режиму інвестиційної діяльності в селищі Степногорськ. Для чого? Ну, ясна річ, щоб забезпечити селищу «пріоритетний розвиток за рахунок прискореного надходження капіталу».

Цим завданням місцеві власті стурбовані вже кілька років. Однак поки спроби її вирішити не увінчалися успіхом. В обладміністрації пояснюють це тим, що різноманітні варіанти залучення інвестицій не вирішували соціально-економічних проблем території. А цього разу до всіх проектів відродження і розвитку регіону було поставлено конкретну вимогу створення нових виробництв і вирішення соціальних проблем у цілому.

Однак за всього захоплення мажором усе ж не зайве звернутися до першопричин, що, власне, і викликали необхідність створення програми. Про неї вже йшлося в публікації «ДТ» «Степове горе». Але то було понад рік тому, тож історія гірницького селища встигла поповнитися новими деталями.

Відомий Степногорськ насамперед тим, що розташований на місці одного з найбільших у світі розвіданих родовищ марганцевих руд — Великотокмацького. За висновком спеціалістів, його запаси складають 1578 млн. тонн в основному карбонатних руд із вмістом марганцю 23,5%. З метою їхнього видобутку ще за часів Союзу і було прийнято рішення побудувати Таврійський дослідно-промисловий гірничо-збагачувальний комбінат. Лише перша черга його передбачала спорудження декількох шахт. Та через велику політичну ломку справа обмежилася введенням в експлуатацію лише однієї шахти. Та й ту незабаром закрили за наказом Мінпрому № 177 від 22 вересня 1995 року, що передбачав ліквідацію Таврійського ГЗК.

За офіційною версією, роботу підприємства було визнано збитковою. Хоча багато хто, якщо не більшість, віддає перевагу іншим поясненням. Зокрема, попередній глава Запорізької облдержадміністрації Олексій Кучеренко висловив думку про те, що закриття ГЗК було на руку структурам, які бажали домогтися монопольного права володіння запасами марганцевих руд в Україні. Саме вони, за оцінкою О.Кучеренка, і пролобіювали рішення про закриття комбінату, усунувши тим самим конкурента.

Хто ці загадкові структури, екс-губернатор уточнювати не став, пославшись лише на те, що монополістом на вітчизняному ринку марганцевої руди є дніпропетровські структури, що контролюють діяльність Марганцевського й Орджонікідзевського ГЗК. А наскільки коректними виявилися рекомендації фахівців, чиї висновки лягли в основу наказу про закриття комбінату, можна судити з того, що дефіцит марганцевої руди став відчувати Нікопольський феросплавний завод, а Запорізький — і зовсім змушений імпортувати її з Австралії.

І це при тому, що усього лише за 30 кілометрів знаходиться непрацююча шахта, балансові запаси якої, за даними Українського гірничого інституту з проектування підприємств рудної, флюсової, вогнетривкої сировини та будівельних матеріалів, складають 98,8 млн. тонн марганцевої руди. Але взяти її звідти неможливо, оскільки нову шахту, що дала 100 тис. тонн руди, законсервовано мокрим способом. Простіше кажучи — затоплено. І це мимоволі схиляє до думки, що подібні дії були аж ніяк не помилковими, а переслідували цілком визначений комерційний інтерес. При цьому, як годиться, ніхто не поніс ніякої відповідальності. Прямих і непрямих винуватців того, що сталося, навіть не покартали.

У ході довгострокових, але не дуже активних спроб обласні власті до кінця 1998 року затвердили календарний план вирішення проблем Степногорська. А через вісім місяців знайшовся і претендент на відновлення шахти. Ним виявилося донецьке ЗАТ «Візаві», що входить у корпорацію «Індустріальний союз Донбасу». Без малого рік пішов на необхідні узгодження, поки в червні 2000-го не було зареєстровано закрите акціонерне товариство «Стептехсервіс». Власником контрольного пакета акцій нового підприємства стала фірма «Візаві». Щоправда, місцеві власті, сповнені оптимізму щодо перспектив реанімації ГЗК, випустили з уваги одну невеличку, але істотну деталь. Ставши фактичним власником наземного шахтного устаткування, «Візаві» не могла приступити до видобутку, оскільки не мала відповідної ліцензії, до того ж гірничовидобувна діяльність не передбачалася її статутом. Несподівано виявив бажання відновити шахту Запорізький феросплавний завод, що входить у промислово-інвестиційний консорціум «Металургія», і подібний вид діяльності у його статуті значився. І поки в умовах цейтноту обладміністрація роздумувала, кому ж із двох претендентів віддати перевагу, завод на підставі листа облради оперативно розжився ліцензією Мінекології...

Про те, що відбувалося далі, «ДТ» уже розповідало на своїх шпальтах.

У травні минулого року Мінекології оголосило конкурс на право отримання ліцензії на видобуток марганцевої руди на північній ділянці Великотокмацького родовища. Місцеві власті намагалися налагодити відносини між двома потенційними інвесторами, заявивши, що в ході переговорів досягнуто попередньої згоди на спільну експлуатацію Таврійського ГЗК. Потім доцільність конкурсу було поставлено під сумнів, і в середині липня його благополучно припинили. Ідея об’єднання партнерських зусиль миттєво зійшла нанівець...

А життя, як то кажуть, не стояло на місці. Устаткування, що залишилося після закриття шахти, розкрадалося і вивозилося в невідомих напрямках. Про масштаби розкрадань можна судити хоча б із того, що від 20-кілометрової гілки газопроводу залишилися лише спогади. Кажуть, не сиділи склавши руки і новоявлені господарі шахти. За свідченням жителів селища, було демонтовано і вивезено мостові крани, під’їзні шляхи, компресорну станцію. Не кажучи вже про раніше видобуту руду.

Якби все зводилося лише до окремо взятого непрацюючого підприємства, це ще півлиха. Однак проблема з кожним роком загострювалася через дедалі більше погіршення соціальної обстановки в гірницькому селищі. Із часу закриття комбінату населення Степногорська зменшилося майже на третину, а умови життя решти стали просто нестерпними, оскільки три чверті працездатних степногорців стали безробітними. Нині у селищі близько 400 залишених квартир. Попит на житло практично відсутній. Наприклад, трикімнатну квартиру з меблями немає охочих купити навіть за 600 доларів.

Про те, що до вирішення проблеми закриття гірничо-збагачувального комбінату в Степногорську власті підійшли «незграбно», визнав під час відвідання селища ще в січні 1996 року Президент. Тоді він розпорядився «працювати над питаннями соціального захисту людей» на рівні уряду й обладміністрації. Глава держави навіть віддав відповідні доручення. Але, на жаль, вони так і залишилися нереалізованими. Ніби глузуючи, незабаром після від’їзду Президента в селищі припинилася подача газу. А з виділених Кабміном 8 млн. гривень для вирішення соціально-культурних проблем Степногорськ одержав менше мільйона. Куди поділася решта грошей, невідомо досі.

Протягом майже семи років із часу закриття комбінату степногорці жили надіями на зміни на краще. Періодично ці надії підживлювалися привабливими проектами й обіцянками. Ось так і сформувалося ілюзорне уявлення про те, що всі проблеми автоматично розв’язуються, якщо вдасться відродити до життя підприємство. Культивування цієї небилиці дозволяло зберігати хоча б відносну соціальну стабільність. Навіть громадський комітет із відродження Степногорська, котрий, втім, не вирізнявся особливою активністю, основну ставку зробив на відновлення шахти. Але чомусь ніхто не спробував поглянути в очі правді: чи реально знайти настільки щедрого інвестора, який би звалив на себе тягар не лише реанімації занедбаного комбінату, а й соціальних проблем, які множаться безперестану?

Та все ж це питання назріло, коли активно запротестували робітники єдиної з уцілілих відносно великих виробничих структур — селищного житлокомунгоспу. Комунальники доведені до розпачу: обладнання зношене, воно вже не дозволяє усувати безперервні аварії, до того ж їм просто набридло безплатно працювати. Адже сума боргу по зарплаті у деяких робітників перевищує 5 тис. грн. У відповідь комунальники мали намір блокувати трасу Харків—Сімферополь або залізницю, а після того, як рішення трудового арбітражу залишилося невиконаним, було прийнято рішення про страйк.

Оскільки пристрасті розжарилися в передвиборний період, власті змушені були поставитися до вимог протестантів усерйоз. У Степногорськ прибули два заступники глави обладміністрації. Комунальникам виплатили поточну зарплату і пообіцяли погасити решту заборгованості до 1 липня. А ще в рамках концепції соціально-економічного розвитку селища на рівні області прийнято рішення про створення вільної економічної зони. Вона має об’єднати в собі функції комплексної виробничої, вільної митної та зони з упровадженням спеціального (функціонального) режиму інвестиційної діяльності.

Про глибоке опрацювання питання годі поки що говорити: справа обмежується лише традиційними деклараціями про залучення інвестицій «для створення нових робочих місць і забезпечення працевлаштування населення», створення умов для «збільшення обсягів виробництва товарів, поставок на внутрішній і зовнішній ринки високоякісної конкурентоспроможної продукції». Але, схоже, в успіх чергової ідеї степногорці не дуже вірять. Може, тому, що з роками вони вже звикли до думки про те, що їхнє селище виявилося нікому непотрібним, а виділене у зону (навіть із титулом вільної), воно і зовсім виявиться залишеним напризволяще.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво