ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕСТУВАННЯ

Побажання аналітиків фондового ринку юні американські інвестори ігнорують повністю, віддаючи перевагу купівлі акцій тих компаній, продукцією яких вони самі користуються. І хоча фахівці поблажливо називають таке інвестування імпульсивним, прибутки воно приносить великі, й на акціях компаній Walt Disney, Sony, Nestle й таке інше діти часом заробляють набагато більше, ніж їхні батьки на «дорослих» акціях.

Продуманою стратегією інвестування починають звичайно цікавитися лише в міру наближення до 30 років. Хоча можливостей для серйозного інвестування, тобто досить значної суми вільних грошей, молоді люди ще не мають, проте саме цей період може виявитися найрезультативнішим. Адже працююча молодь, перед якою маячать золоті гори майбутніх заробітків і яка, до того ж, ще не занадто стурбована фінансовими проблемами власної родини та необхідністю матеріально підтримувати старих батьків, більш схильна ризикувати, отже й частіше пити шампанське. Проте, перш ніж перейти до наповнення свого інвестиційного портфеля, стверджують аналітики, слід визначитися зі своїми фінансовими пріоритетами.

Вважається що до 30 років найлогічніше — розпочати піклуватися про власне сімейне гніздо. Проте Джудіт Ворд, фахівець із фінансового планування компанії T. Rowe Price, радить починати з... підготовки до виходу на пенсію. Вартість послуг з догляду за людьми похилого віку неухильно зростає, і зараз витрати за цією статтею на одну людину становлять від 40 до 100 тисяч доларів на рік. Державні цінні папери, надійність яких у жодній з розвинених країнах не викликає сумнівів, звичайно приносять не більше 5—6 відсотків на рік. За корпоративними облігаціями можна отримати й до 10 відсотків, проте найбільші гарантії пропонують фонди з досить складними системами взаємних страховок, і за такими облігаціями дохідність не занадто висока. У випадку ж з акціями можна розраховувати на набагато більшу дохідність, не забуваючи, проте, що ризик залишитися ні з чим досить високий. Проте оптимальним варіантом пані Ворд вважає приєднання до будь-якої накопичувальної пен-сійної програми, яка існує за місцем служби молодих людей. І лише після цього можна починати набивати свій інвестиційний портфель паперами «зі сторони».

Найагресивніші молоді інвестори можуть дозволити собі укомплектувати його на 60, а то й 80 відсотків акціями, залишивши на облігації лише дуже малу частину. Та й у виборі акцій молодь може дозволити собі розкіш накупити на 10—20 відсотків усієї суми інвестиції паперів так званих «темних конячок» — нових компаній, які ще не встигли себе зарекомендувати, багато обіцяють, але мало гарантують. Саме до цієї групи належать акції компаній Східної та Центральної Європи та Південно- Східної Азії.

Втім, значна частина аналітиків схиляється до думки, що молодь може дозволити собі вкласти в акції всі 100 відсотків початкових інвестицій, не намагаючись підстрахувати себе менш дохідними, але надійнішими облігаціями. Щоправда, фахівці все частіше висловлюють побоювання, що молодь, розбещена святом життя на американському фондовому ринку, не зможе адекватно сприйняти першу ж свою серйозну невдачу, а то й взагалі втратить бажання інвестувати. Як показує практика, свідки драматичних фондових обвалів, які наочно переконалися, що за цими обвалами обов’язково будуть нові злети, переживають свої власні втрати набагато легше...

Мода на масове інвестування поступово охоплює також і Захід-ну Європу, хоча Томас Ріхтер, аналітик із німецької компанії DWS Funds Gmbh, вважає, що пік масового інвестування серед німецької молоді випаде на наступне десятиліття. Адже, як свідчать численні дослідження, саме тоді молодь почне отримувати значні капітали в спадщину. У Великобританії молоді люди більше покладаються на свої власні сили, вважаючи, що кошти, накопичені їхніми постарілими батьками, потрібні їм самим. Втім, навіть юні британці віддають перевагу облігаціям, та ще й з так званою фіксованою дохід-ністю, яка не перевищує 5—7 відсотків.

Зате в Японії інвестиції серед молоді віком до 30 років — справа звичайна. Щоправда, манера інвестування дуже залежить від статі самого інвестора. Річ у тому, що, відповідно до традицій, усі витрати, пов’язані з весіллям, оплачує сама наречена та її родина. За нинішніми мірками, сума може досягати 8 мільйонів ієн (майже 70 тисяч доларів). При цьому на частку нареченої звичайно припадає від 1 до 3 мільйонів ієн. Тому молоді японки не хочуть ризикувати, 50—60 відсотків своїх накопичень тримають або взагалі вдома в панчосі, або в найнадійнішому банку. Іншу суму вони наважуються вкласти в найнадійніші фонди, які оперують корпоративними облігаціями. З урахуванням того, що ставки банківських депозитів у Японії наближаються до нуля, немає нічого надзвичайного в тому, що дохідність таких облігацій становить 0,12 відсотка. Тому й чоловіки-японці, які замислюються про свої перші інвестиції, не так стурбовані вибором способу інвестування, як привчають себе до дисципліни з допомогою системи tsumitate, яка припускає систематичні щомісячні відрахування фіксованої суми грошей чи то в панчоху, чи то в банк або в будь-який фонд. Втім, далеко не кожний наважиться назвати цей захоплюючий процес інвестуванням...

Вік від 30 до 45 років вважають на Заході найактивнішим, у тому числі й з погляду індивідуального інвестування. На той час прибутки звичайно стабілізуються на досить високому рівні, що, здавалося б, дає змогу займатися справою з великим розмахом. Проте паралельно з’являються і нові, до того ж дуже значні статті витрат. Тоді потенційних інвесторів, навіть тих, у кого ще немає не лише дітей, а й дружини, над усе починає турбувати проблема платної освіти своїх майбутніх дітей. І на це є вагомі причини. Приміром, у Сполучених Штатах вартість навчання однієї дитини в коледжі з 1980— 1981 років збільшилася на 100 відсотків (дані американської некомерційної організації The College Board). Тому Білл Блевінс, виконавчий директор лондонської фірми Blevins Franks International, радить своїм клієнтам визначитися, яку суму їм доведеться вилучити зі свого портфеля на першочергові витрати, включаючи весілля й облаштування власного гнізда, і подбати про те, щоб ця частка була під найменшим ризиком. Звичайно з цією метою від 10 до 40 відсотків вмісту свого портфеля переводять в облігації або взагалі в готівку.

Визначаючи долю решти вмісту портфеля, керуються насамперед принципом диверсифікації. Хоча значний упор, як і раніше, роблять на акції, проте в цьому віці захоплюватися особливо ризикованими пропозиціями не варто. Як мінімум, третина всієї суми, що інвестується, має бути вкладена в акції фондів, які гарантують захист капіталу. Звичайно такі фонди обіцяють обов’язкове повернення від 95 до 100 відсотків вкладеного капіталу, а також виплачують прибуток, отриманий в результаті зростання курсу акцій протягом усього терміну існування цього фонду (звичайно від трьох до семи років). Крім того, останнім часом виник ще один різновид фондів, які обі-цяють повернути не лише сам капітал (або, на крайній випадок, 95 відсотків його), а й визначену суму інвестиційного доходу. Приміром, Royal Bank of Scotland PLC зобов’язується виплачувати протягом трьох років не менше 3,5 відсотка на рік. Причому якщо зростання індексу NASDAQ перевищить цей показник, то й відсоток буде відповідно збільшений. Найбільшого поширення набули такі фонди поки що лише в Європі, особливо у Великобританії, Франції та Іспанії.

Крім диверсифікації акцій за рівнем ризику, необхідно також розподілити вміст портфеля за різними ринками та різними галузями промисловості. Ідеальним варіантом вважається розміщення половини всієї суми акцій в Америці, третини — в Європі (насамперед у Великобританії), решти — в Азії, з основним акцентом на Японію. Необхідно простежити також за тим, щоб у портфелі належним чином були представлені акції енергетичних, телекомунікаційних, інформаційних, біотехнологічних і фінансових компаній. В кожному разі слід постаратися, щоб у міру наближення до верхньої планки цієї вікової категорії співвідношення між акціями компаній «старої» та «нової» економіки зміщувалося якщо не на користь першої, то хоча б до їх паритету.

У віці від 45 до 65 років для інвесторів настає час, коли, за словами вже згадуваної Джудіт Ворд, вони мусять «ступити крок назад для того, щоб оглянути всю картину в цілому». Іншими словами, їм потрібно зрозуміти, чи успішна та стратегія інвестування, якої вони дотримувалися дотепер, і чи не слід рішуче змінювати її. Хоча більшість представників цієї вікової групи все ще стурбована питаннями оплати освіти для своїх дітей, витратами, пов’язаними з їхніми весіллями, а також наданням матеріальної допомоги своїм старим батькам, проте на перший план знову виходить проблема додаткового фінансування після виходу на пенсію. Якщо накопичень на цей випадок уже досить, то можна, не особливо напружуючись, перекласти значну частину коштів у найнадійніші облігації чи навіть державні цінні папери. Якщо ж таких накопичень явно замало, то доведеться знову ризикувати й купувати акції. Адже статистика вперто свідчить, що дохідність за акціями значно перевищує дохідність за іншими цінними паперами. Так, індекс британського фондового ринку майже вдвічі перевищив показник у 6,3 відсотка, що відповідає дохідності державних цінних паперів. А в Америці показник до- хідності держпаперів ще 1926 року завмер на позначці 3,9 відсотка, тоді як індекс Standard&Poor’s 500 приростав у середньому на 11,3 відсотка щороку. І все ж навіть найризикованішим інвесторам цієї вікової групи рекомендується найпильнішу увагу зосереджувати на акціях компаній, які займаються нерухомістю. Саме таким чином можна розраховувати на отримання максимального прибутку при досить низькому рівні ризику.

І, нарешті, людям віком понад 65 років, які вже в основній своїй масі вийшли на пенсію, варто враховувати не так економічні параметри, як демографічні зрушення, що сталися останніми десятиліттями. У США, приміром, за даними статистичного бюро, тривалість життя після виходу на пенсію в середньому становить не менше 20 років. При цьому період збереження фізичної активності й здатності до самообслуговування збільшується на 1,5 відсотка щороку. Тому основна загроза матеріальному добробутові західних пенсіонерів — це інфляція.

У тих-таки Сполучених Штатах пенсіонеру, який протягом першого року перебування на пенсії витратив зі своїх заощаджень 40 тисяч доларів, через п’ять років доведеться розраховувати вже на 46 371 долар, а через десять років — і всі 53 757 доларів. Усі ці розрахунки зроблені на підставі ни- нішнього рівня інфляції, які не виходить за рамки 3 відсотків на рік. Тому від переведення всіх своїх капіталів в облігації аналітики фондового ринку радять утриматися, хоча й вважають за необхідне мати досить значну суму готівки. Більше того, економісти, які враховують непропорційно масовий вихід на пенсію представників бебі-бумерів, побоюються, що це призведе до значного відпливу капіталу з фондового ринку. Тому зараз активно розробляють нові механізми управління акціонерним капіталом, який передбачає максимальні гарантії його повернення при дохідності вище середньої для облігацій. Аналогічний процес відбувається й у країнах Західної Європи, можливо, навіть із більшим розмахом.

Наївно гадати, що буйне божевілля на акціях, характерне насамперед для Сполучених Штатів, — це суто національна особливість і на нашому грунті, присмаченому гіркими сльозами за вкладами в Ощадбанк та численними фінансовими пірамідами, не приживеться. У творах Драйзера трагедії тих, хто розорився на фондовому ринку, змальовані з великою художньою силою та історичною достовірністю. Можна навіть не сумніватися, що хоч деякі американці ці твори прочитали. Проте це не вберегло їх від вірусу масового фондового божевілля.