Вихід в аграрний Ізраїль-3 - Економіка - dt.ua

Вихід в аграрний Ізраїль-3

13 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 13 січня-20 січня

Негев — не пласка, як пательня, рівнина, а гориста місцевість пісочно-сірого кольору. Пустелею її назвали лише тому, що дощу тут навіть у Бога не вимолиш...

Негев — не пласка, як пательня, рівнина, а гориста місцевість пісочно-сірого кольору. Пустелею її назвали лише тому, що дощу тут навіть у Бога не вимолиш. Перед вилазкою на ізраїльський південь бувальці порадили запастися джерельною, без газу, водою. Півторалітровий пластиковий бутель «Мей еден» («Райська вода») у найближчій крамниці коштував три шекелі — близько 80 центів. Та якби і зекономив їх, від спраги не сконав би. Рукотворна «мей еден» оживила Негев, і невгіддя перетворилися на мандаринові та фінікові сади, з молочними фермами, рибними плесами, овочевими теплицями, квітковими оранжереями, вуликами…

Ізраїль не те що бідний на H2O, а майже безводний. Розуміючи, що без цього дару і ні туди, і ні сюди, ощадливі євреї винайшли крапельне зрошення, і цівки, збагачені мінеральними добривами, живлять майже кожне деревце. За роки незалежності площа зрошуваних земель розширилась увосьмеро, тоді як потреби загалом сільського господарства у водних ресурсах зросли тільки втричі. Для іригації використовують навіть солонувату воду, до якої учені зробили «терпеливими» бавовник, помідори і дині. Разом із очищеними стоками це — половина «питної» потреби ізраїльських фермерів.

Ізраїльське овочівництво
Ізраїльське овочівництво

Золота рибка із... пустелі

Звеселиться пустеля та пуща, і радітиме степ, і зацвіте, мов нарцис...

Бо води в пустелі заб’ють джерелом, і потоки в степу.

І місце сухе стане ставом, а спраглий край — збірником вод джерельних.

Книга пророка Ісаї

Як би зреагував український аграрний чиновник на бажання кріпака розводити золотих рибок у... пустелі? Більш толерантний поцікавився б, чи не переплутав, бува, прибулий двері міністерства з «палатою № 6». Нечема ж одразу відіслав би носія ахінеї за адресою... А в міністерстві сільського господарства Ізраїлю до ідеї Гая Каплана із далекої Ейн Хацеви дослухалися. Більше того, ознайомившись із бізнес-планом, ощасливили грантом. І тепер Гай — президент процвітаючої фірми Sundag, що спеціалізується на вирощуванні орнаментальних акваріумних рибок. Є резон талапатися у воді, якщо в Європі одна особина коштує від 60 центів до чотирьох євро. У запаяних пластикових пакетах з водою, насиченою киснем, орнаментальні хвостаті почуваються комфортно дві доби, тоді як до центру європейської цивілізації — три-чотири години лету.

Власне, до 1947 року Негев узагалі вважали безперспективною у сільськогосподарському сенсі територією. У пошуках води і пасовищ для кіз, овець та верблюдів нею кочували близько 65 тис. бедуїнів.

Перший водогін у 1947 році, а за ним і наступні артерії забезпечили надійне водопостачання краю. Вершиною великомасштабного проекту вважають десятилітнє будівництво і пуск Всеізраїльського водогону 1964 року. Його сумарна потужність становить 400 млн. кубометрів на рік — п’ята частина загальних запасів води в Ізраїлі. Де з допомогою потужних насосів, а де самопливом вода з озера Кінерет, розташованого на півночі країни, дістається до посушливого півдня.

Однак це не означає, що фермери можуть фітькати воду наліво й направо. Оскільки сільськогосподарський сектор «жлуктить» 60—72% загальних обсягів споживання води, увагу до нього посилено. Комісія з водокористування встановлює, залежно від водного балансу, щорічні квоти для кожного сектора економіки, шкалу «плаваючих» цін. Індивідуальні користувачі — чи то фермер, чи то міський житель — платять вищу ціну за воду, витрачену понад встановлену для них квоту. Але в межах її аграрії все-таки мають певні преференції.

По-перше, не їхня вина, що на 60% території Ізраїлю сільськогосподарська діяльність можлива лише за умови цілорічного штучного поливу. Навіть на півночі і заході, де рівень опадів відносно великий, культури потребують поливу з квітня по жовтень. По-друге, уряд всіляко заохочує тих, хто знижує витрати прісної води, використовуючи натомість альтернативні джерела: мінералізовану воду, рециркуляцію дренажної води, знесолених побутових стоків. Опріснюють навіть морську ропу. І хоча цей метод доволі затратний (ціна «екзотичної» води вдвічі вища, ніж джерельної), але в окремих випадках виправданий.

Отже, якщо для виробничих потреб фермер використав питної води менше 60% встановленої норми, він сплачує 20 центів за кубометр, 60—80 — 25 центів і від 80 до 100% — 30 центів за кубометр. Диференційовані ціни заохочують до економії.

У структурі урядової підтримки аграрного сектора 40% коштів є «водними» дотаціями. Чи «відробляють» фермери ці пільги? Сповна! Не лише Гай Каплан, котрий відпрацьовану воду зі своїх маленьких акваріумів зливає не у міський колектор, а очищує, аби поливати квіти в оранжереї. Бачив великі чани і навіть штучні озера із прісноводною рибою, якої в Ізраїлі не вистачає, ферми, де вирощують лобстерів на експорт. А неподалік — теплиці, що живляться за рахунок рециркуляції води.

Вражаючих результатів ізраїльтяни досягли за рахунок прогресивних методів іригації. Півстоліття тому вони хибували тим, чим і ми недавно: щедро поливали поля. Волога швидко випаровувалася, рослини страждали від стресів, ґрунт засолювався, стаючи непридатним для землеробства. Не вирятовували і дощувальні установки, бо через палюче сонце краплини на листі «закипали», перетворюючи його на шкварку.

До техніки крапельного поливу прийшли випадково. Сорок років тому звичайнісінький гумовий шланг в одному місці прорвало й агроном помітив: від води, що стікала з отвору під самісінький корінь, рослина випросталася вище, ніж сусідні. Ну, а башковиті хлопці миттєво поставили підмічене на промислову основу.

Ми теж не пальцем роблені. Купимо гумовий «рукав», цвяхом попротикаємо дірки, кинемо у міжряддя огірків чи помідорів, підключимо «хобот» до крана і вдоволено потираємо руки. Коли розповів про український варіант крапельного зрошування, Деніел Фейнберг, представник компанії «Нетафім», надривав живіт з такого примітиву. Блайзери і футболки з логотипом фірми зустрічав у Бразилії, американській Каліфорнії, Німеччині, Франції та й в Україні також. Легше вказати на карті місця, де повпреди компанії — світового лідера систем крапельного зрошування, ще не отаборилися. Її продукція знана у 120 країнах.

Слово «нетафім» з івриту — крапля. А за те, що вона справді не висихає і корисніша за зливу, ручався Деніел Фейнберг. Ми навіть розіграли рольову гру: я — замовник, він — виконавець. Удавані торги проходили на демонстраційному полі з безліччю модифікацій поливних систем та аксесуарів. Найперше, що запримітив, — гнучкі, мов вужі, різноколірні пластикові трубки: білі, чорні, зелені, жовтогарячі, сірі... Якщо з першими двома усе зрозуміло (білий колір «відштовхує» сонячне проміння, а чорний — навпаки), то решта — невідь що. З’ясувалося, у «Нетафімі», до всього, працюють й естети, котрі «розфарбовують» продукцію відповідно до майбутнього ландшафту — «під траву», «під пісок»... Оранжево-синій на всяк випадок застерігає: пластиковими артеріями течуть очищені стоки. Щодо діаметра шлангів, то вибір також широченний — від 12 до 25 міліметрів, здатних пропускати від півлітра до шести літрів води на годину.

Зупиняючись біля кожного діючого зразка, Деніел розповідав про технічні характеристики, сферу застосування. Є моделі, що працюють навіть на полях із десятиградусним схилом, причому тиск у розподільчому трубопроводі що на початку, що наприкінці — однаковий, і вода із крапельних дозаторів витрачається рівномірно. Останній писк іригаційної моди — «вшиті» у ґрунт на глибину 20—40 сантиметрів, під самий корінь, «крапельниці», яким не страшні навіть заморозки. Одночасно із поливом на 80% зрошуваних земель здійснюють і так звану фертигацію — підживлення рідкими добривами. Оскільки живиться виключно коренева система, практично немає бур’янів у міжряддях.

— При вирощуванні картоплі коефіцієнт ефективності звичайного поливу становить 50—65%, тоді як крапельного — 92—96. Така ж контрастність спостерігається по більшості інших городніх культур. Практикуємо із бавовником: домоглися врожаїв, що й в Узбекистані, але витрати поливної води на гектар посівів скоротили вдвічі.

— Однак перш ніж поливати й удобрювати, треба знати, наскільки зволожений ґрунт, який у ньому вміст мінеральних речовин, щоб, бува, не переборщити. Хто тестуватиме моє поле?

— Електронні диспетчери — тензіометри фірми «Моттес». Її індикатори вимірюють температуру навіть на поверхні листка рослини, обсяги випаровування з конкретної ділянки поля. Тобто режим поливу автоматично коригується залежно від погодних і кліматичних умов. Усі технологічні процеси можна контролювати навіть із мобільного телефону.

Продукцію «Нетафіму» бачив не лише на демонстраційному полі, а й у дії: у теплицях, оранжереях і просто неба. Забрівши в негевський «апендицит», — територію на межі з Йорданією, з узгірка сприйняв сімейство теплиць за... солдатські казарми. Подумав: як не як, кордон поряд, видко й ізраїльський блокпост серед кам’яних брил. Аж з’ясувалося: цілком мирні споруди. Але які!

Кожна теплиця — це витвір технічного мистецтва. Чи то із суцільного скла, із режимним мікрокліматом, запрограмованими «сонцем» і «дощем», чи то простіша — із поліетиленовим покриттям, напнутим на каркас. Сучасні моделі обладнані сонцезахисними шторами і теплозберігаючими екранами, які автоматично пересуваються залежно від інтенсивності сонячної радіації. Спеціальні пластикові покриття фільтрують і перетворюють шкідливі ультрафіолетові проміння на інфрачервоні, збільшуючи фотосинтез.

За останні двадцять років площі тепличних господарств зросли втричі — із 900 гектарів у 1980-му до трьох тисяч тепер. Такий стрибок цілком зрозумілий. Спорудив сучасну теплицю вартістю півмільйона доларів, здав її в експлуатацію — одержуєш у подарунок від держави 30% її вартості (оплачувану третину позики). Дедалі більше фермерів від морочливих компостів переходить на штучний субстрат — легкі пористі матеріали: туф, перліт, до яких призвичаїлися овочі та квіти.

Чую невдоволене бурчання: «А на біса нам крапельне зрошення, якщо в Україні опадів — відрами міряй?» Візьмемо південні області, які вважають зоною ризикованого землеробства, — там без води ніяк не обійтися. Згадаймо занедбані поливні системи «Фрегат», кілометри водогінних труб, викопаних із-під землі й зданих на брухт, подорожчання електроенергії, через яке штучне дощування стало надміру затратним. Певен, ощадне крапельне зрошування стало б альтернативою, і не лише на півдні країни.

Хтось із світових стратегів сказав: якщо в минулому війни спалахували за родючу землю, то війни майбутнього точитимуться за воду. Ізраїль вже сьогодні забезпечив собі водну незалежність.

Молочні ріки, медові береги...

Я підніс Свою руку для них, щоб вивести їх з єгипетського краю до краю, що тече молоком та медом...

Книга пророка Єзекіїля

У моєму селі на вайлуватих, дебелих жінок позаочі чомусь кажуть: кор-р-р-рова йорданська! Йорданських не бачив, а от ізраїльських... Знаєте, чимось схожі! Пишнотою, статечністю, «молочним апаратом»... Власне, ізраїльські вони лише за пропискою. Знану голштинську породу місцеві вчені-селекціонери так генетично підрихтували, призвичаїли до жаркого та сухого клімату, що тепер пересічна «фабрика молока» на чотирьох ратицях дає на рік 11,5—12 тонн молока із жирністю 3,55% та вмістом білку — 3,25%. Хоч як дивно, за світові досягнення Героя Ізраїлю нікому не присвоїли!

От і виходить: на кожного єврея припадає понад 200 кілограмів молока — один із найвищих показників у світі. І це при тому, що дійне стадо у кількості 125 тис. голів не розкошує на випасі (привілей лише для м’ясних порід), а перебуває на стійловому утриманні, простіше — в оборі. Зате догляд за ними — мені, жонатому, такий би!

Щонайперше — раціон. Усі корови мають ідентифікаційний чіп — паспорт, який слугує перепусткою і в «їдальню», і в «доїльню». Коли настає час підкріпитися, кожна тварина прямує до своєї годівниці (звикають!), електронний сторож зчитує з чіпа інформацію і відкриває доступ до корита, де на неї очікує саме її порція. Не більше і не менше…

Так само і в доїльних залах. Тільки-но доїльні стакани всмоктують дійки, електроніка ідентифікує худібку, на табло висвічується її номер і — пішло-поїхало! Літраж, кислотність, жирність, білок… Одночасно тестують удій кожної на наявність хвороботворних бактерій. Якщо, не приведи Господи, такі виявляють, молочний струмінь автоматично спрямовується не до загальної охолоджуючої камери, а в спеціальні «брудні» ємності.

Власне, свого часу Україна також пишалася передовими технологіями: і доїнням за схемою «ялинка» та «карусель», і комп’ютеризованими фермами. Носили наші корівки і чіпи — як дешеву біжутерію, бо ніхто їхньою інформацією не послуговувався. Якби були окільцьовані ще одним датчиком, то, можливо, не ходили б примусово гуртом на злучку, а потім хором — у «декретну відпустку».

…На кібуцній молочній фермі, комп’ютеризованій до такого ступеня, що людські руки майже не втручаються у виробничий процес, увагу привернули невеличкі пристрої на ногах корів. Алекс Дов, начальник служби підтримки систем програмного забезпечення компанії «Афімілк», відповів чистою російською:

— Педометр чимось схожий на людський крокомір. Якщо корова починає частіше ходити, отже, її тягне до бугая. Для нас головне — за лічильником вловити період «хотіння» і вчасно провести штучне осіменіння. Якщо оптимальний термін проґавили, то ще 24 дні додатково витрачаєтеся на годівлю й утримання корови, без очікуваної віддачі. Комп’ютер з урахуванням родоводу корови та оптимальної генетичної сумісності «рекомендує» навіть зразки сперми для неї, щоби потомство було продуктивне, здорове і гарне.

На цій молочнотоварній фермі вартістю до 9 млн. дол. перебуває тисяча корів із трьох кібуців. Оскільки фермери довірили нам своє стадо, мусимо виправдовувати їхню довіру. Продуктивна тривалість життя дійної корови — три роки. Ніхто не панькається з нею, якщо дає вісім тисяч літрів молока за лактацію: таку худобу вибраковують.

Щоб вписуватися у жорсткі стандарти на молоко, доводиться контролювати кожну особину, а не одну з десяти, як практикують зоотехніки. За п’яти корів, хворих на мастит, ферму просто закривають. Тому якщо у котроїсь удій знижується на 10—15%, це вже серйозний сигнал для обслуговуючого персоналу. Система контролю за станом здоров’я дає змогу визначити захворювання на ранній стадії. Вчасне лікування зберігає якість молока, значно економить кошти на антибіотики.

До слова, в Ізраїлі функціонує єдина комп’ютерна база даних молочного стада — джерело вичерпної інформації про всіх корів і бугаїв. Менеджери нашої ферми відстежують стан кожної тварини у реальному вимірі цілодобово. Тепер, певен, вас не дивуватимуть вітрогони у приміщеннях, аерозольні зволожувачі повітря, завдяки яким ми убезпечуємо молочне стадо від перегріву, стресів.

Модульні комп’ютеризовані системи для інтенсивного молоковиробництва «Афімілк» є у США, Японії, Європі, веде далі Алекс Дов. Клієнтам з України ми готові робити чималі цінові знижки, одначе ваші потенційні покупці важкуваті на підйом: далі розмов і фуршету справа не рухається. А електронне начиння, як на цій фермі, через рік починає працювати уже на вас. Один африканець придбав таку систему і згодом повністю переключився на продаж наших технологій, полишивши молочне скотарство.

Молоко молоком, але коров’яку на взірцевій фермі назбирується втричі більше, ніж білила. Дотримуючись жорстких вимог щодо захисту довкілля, тут змушені були спорудити невеличкий завод з утилізації гною, з якого виготовляють компости для фермерів. Рідкі стоки очищують так, що можна зливати у каналізацію.

І все ж таки продукція великої рогатої худоби — молоко та яловичина — за обсягами поступається птахівництву. То не субота, якщо в єврейській сім’ї на столі не парує курочка! Дехто пішов далі, взявши за девіз «Ні дня без неї!» Саме тому за кількістю спожитого м’яса птиці на душу населення Ізраїль утримує перше місце у світі. 61% загального виробництва у птахівничій галузі займає м’ясо бройлерів, решта — індичатина та яйця. Хоча поголів’я птиці великим не назвеш: близько 20 млн. бройлерів, сім — курей-несучок і п’ять мільйонів індичок.

В Ізраїлі кажуть: що більше ми піклуємося про тварин, то вони смачніші. Тут діє розгалужена система ветеринарної допомоги, добре налагоджена мережа селекційних ферм та інкубаторів. Вчені довели, що прибутки птахівників зростають, якщо мешканці курників мають стандартний розмір і вагу. Вони розробили пристрій, що дає змогу сортувати живу птицю і таким чином формувати однорідний курник. Птицю, що рухається конвеєром, зважують, за допомогою точного електронного пристрою визначають розмір і одним із чотириколірних прапорців позначають вагову категорію. Затим вручну сортують у відповідні загони. Пропускна здатність системи — до 2,5 тис. голів на годину — забезпечує її окупність протягом року.

Генетики сільськогосподарського факультету з містечка Реховот узагалі полегшили працю птахівникам — вивели «лисих» курей. Представники нової породи без пір’я, на переконання вчених, легше переноситимуть спеку, будуть більш пісними, швидше ростимуть. До того ж голих півників і курочок не потрібно общипувати: відгодував — і вантаж тушки у торговельну мережу.

До екзотичного ремесла можна віднести розведення страусів, за яким Ізраїль займає друге місце у світі (після Південної Африки). Оскільки їх м’ясо, за єврейськими канонами, не кошерне (нечисте), його повністю експортують. Цілковитою несподіванкою для мене стало і те, що тут вирощують близько 160 тис. голів... свиней, теж переважно за кордон. У багатьох країнах, навіть у Франції, славиться і паштет із гусячої печінки ізраїльського виробництва…

А от щодо меду, то пророк Єзекіїль перебільшив: не сочиться ізраїльська земля ним... Проте негоже нарікати на тамтешніх бджіл: вони трудяться, мов чумні. Спробуйте на збіднених на нектар обширах зібрати в середньому 40 кілограмів меду на вулик! Обмеженість сировинної зони змусила півтисячі пасічників із 84 тис. вуликів об’єднатись у галузеву асоціацію і поставити виробництво меду на промислову основу.

75% вуликів згруповані у великі комерційні пасіки, колонії яких мігрують країною. Тут щороку виробляють майже 3200 тонн меду, із лишком задовольняючи внутрішнє споживання. Щоб підвищити взяток із вулика, пасічники поміняли агресивну за характером місцеву породу бджіл на покірну італійську, імпортовану зі США. Майже половина меду — цитрусового походження, решта — «коктейль» із диких квітів, різнотрав’я, евкаліптів.

Але бджіл в Ізраїлі цінують переважно не як продуцентів меду, воску, прополісу, а як незамінних запилювачів сільськогосподарських культур, овочів, особливо — тепличних. Щороку майже 60 тис. вуликів задіяні у цьому процесі, заробляючи до 2,5 млн. дол. Насправді комерційна вигода набагато більша — 480 млн., враховуючи виграш аграрного сектора від діяльності бджіл.

…Дегустуючи апельсиновий мед у долині Арава, постійно відмахувався від кількох набридливих мух. А от іще кілька років тому ця місцина просто кишіла комахами. Причому найбільшої шкоди вони завдавали не людям, а овочам. Дбаючи про екологію довкілля та продукції рослинництва, фермери відмовилися від пестицидів. Вони озброїлися феромоновими пастками, що заманюють жіночу стать запахом і «голосом» самців.

Одначе й пастки не справлялися із засиллям комах. За чистоту території як ізраїльської, так і йорданської, почав боротися грандіозний проект, який фінансували Міжнародне агентство з ядерної енергії, міністерства сільського господарства обох держав, фермери. Аби позбутися популяції мух, треба було передусім знепліднити самок. Для цього з Америки привезли близько мільйона самців, котрі, спаровуючись з місцевими мухами, стерилізували їх. Так в Араві спекалися ненависної літаючої фауни.

На ваш «шалом» та наше «здрастє»!

Хай послухає мудрий — і примножить науку, а розумний здобуде хай мудрих думок.

Книга притч Соломонових

Ізраїльські аграрні походеньки завершу тим, чим і починав, — кібуцом Шфаїм, де вперше почув російську. Причому на офіційному рівні. Річ у тому, що у Шфаїмі розквартирувався Міжнародний навчальний центр МАШАВ-СІНАДКО, де цілорічно практикуються групи з англомовних, франко-, іспано- та російськомовних країн. Юрій Озерянський, завідувач відділу тренінгу для слухачів із колишнього Союзу, із розмитим московським «о» і «а», попервах, як і ми, частенько втрапляв у мовну халепу, не відчуваючи різниці між «мошавом» і «МАШАВОМ».

1958 року Голда Меїр, міністр закордонних справ Ізраїлю, вперше відвідавши Африку, була шокована побаченим. Глава зовнішньополітичного відомства вирішила допомогти молодим державам у розв’язанні проблем продовольства, охорони здоров’я, освіти. Завдяки особистій участі Голди Меїр і народився МАШАВ — Центр міжнародної співпраці при Міністерстві закордонних справ.

Його діяльність починалася скромно — із 137 фахівців-курсантів, переважно з країн Азії та Африки. Через п’ять років кількість слухачів зросла вдесятеро. 1963 року викладачі МАШАВу вперше виїхали за кордон і в 19 країнах провели курси підвищення кваліфікації.

Наразі Ізраїль співпрацює з більш як 140 країнами, навчаючи спеціалістів у себе та за кордоном. За сільськогосподарський сегмент діяльності МАШАВу відповідає СІНАДКО. Потрапити на російське відділення доволі складно: черга — як у радянському гастрономі за «лікарською» ковбасою. Простіше тим, хто з англійською на «ти». Хоча й до англомовної групи можна протиснутися лише на конкурсних засадах, маючи за плечима відповідну вищу освіту і не менш як трирічний досвід роботи.

— На 2006 рік запланували шість курсів за темами «Управління молочним господарством: виробництво, безпека продукції та екологічні аспекти», «Маркетинг свіжої плодоовочевої продукції», «Інтенсивне овочівництво у теплицях», «Управління використанням та охороною водних і земельних ресурсів у сільському господарстві» і «Методи та структури підтримки підприємництва у сільському господарстві», — Юрій Озерянський побіжно знайомить із освітньою програмою СІНАДКО. — Через компактність груп ми маємо змогу приділяти увагу кожному студентові. Методики викладання розроблені відповідно до сучасних педагогічних концепцій і не нав’язують жорстких моделей чи рішень. За статистикою, майже третину дипломних проектів наші слухачі у подальшому реалізовують на практиці.

Тим, хто навчатиметься за програмою «Маркетинг свіжої плодоовочевої продукції», пощастить: саме у травні в Тель-Авіві проходитиме XVI Міжнародна аграрна виставка «Агрітех-06». Відвідини її передбачені у програмі тренінгу.

Зрозуміло, що лише власними силами — 25 чоловік — СІНАДКО навряд чи вдалося б організувати навчальний процес. Залучають викладачів сільськогосподарських інститутів, консультантів, зокрема й приватних. Власне, за роки свого існування СІНАДКО вийшла на такий рівень прибутковості, що подейкують про її відокремлення від держави. Але навіть за трансформації служби зв’язки між наукою та ізраїльськими фермерами не послабшають. Окрім СІНАДКО, функціонує розгалужена мережа дорадчих служб, інструктажу міністерства сільського господарства та розвитку сільських територій, консалтинг-центрів, що слугують містком між науковими лабораторіями і фермерами.

Кожен сільгосптоваровиробник має право на стогодинні консультації фахівців з технології та економіки. Причому 70% їх вартості оплачує держава, решту — фермери. Ось чому ізраїльські аграрії такі «просунуті». І якщо вони нахваляються: замовимо вченим квадратні огірки чи кавуни у формі зірки Давида, а через рік матимемо таке насіння, будьте певні — одержать, і саме з такими параметрами. Серед останніх досягнень генетиків і біотехнологів — гібридний бавовник з довшим і міцнішим волокном зеленого і кремового кольору, кавуни без кісточок за формою, як м’яч для регбі, червоні банани, тарілкоподібні кабачки...

До вчених в Ізраїлі ставляться шанобливо. Свого часу Альберту Ейнштейну пропонували навіть стати президентом країни. Якби тамтешній міністр сільського господарства, як наш Олександр Баранівський, виголосив тираду «Краще зайвого бика вигодувати, ніж утримувати вченого», не знаю, чи захистив би лихослова від відставки сам прем’єр-міністр. Та й за що ганити, якщо сучасне сільське господарство практично повністю тримається на наукових розробках!

Каюсь, в Ізраїлі намагався вивідати державну таємницю: скільки заробляє пересічний співробітник аграрного науково-дослідного закладу? Один сміливець, далеко не по секрету, ошелешив своєю відповіддю: 500 дол. на місяць. І на них можна прожити в Тель-Авіві? Виявляється, що півтисячі «баксів» — гарантована державна зарплата. Решту «добуває» сам за рахунок іноземних грантів, часткового фінансування безпосередньо фермерами.

Схематично це виглядає так. Приходить до консалтинг-центру селянин і просить навчити жити по-новому. Йому пропонують ще не апробовану технологію вирощування полуниці на гідропоніці у багатоповерхових лотках. Прикріплюють експерта-вченого, зацікавленого у практичному впровадженні свого відкриття. Вчений укладає із селянином договір про те, що протягом трьох років той буде одноосібним власником цього ноу-хау.

Держава дає селянину 200 тис. дол. «підйомних». Чому так багато? Та тому, що фермер випробовує інноваційну технологію, яка дасть змогу вийти на зарубіжні ринки. Хто прокладе шлях до них? Спеціальна державна організація-партнер, що закуповує фермерську продукцію й експортує її, послуговуючись розгалуженою зовнішньоторговельною мережею. Усе доволі просто: буде продукція, фермер почне заробляти валюту, держава дістане нового платника податків. А двісті тисяч «зелених»? Не переймайтеся: вони повернуться сторицею!

Тому ізраїльські науковці знічев’я не висмоктують із пальця теми на зразок «Збільшення вим’я у божої корівки» чи «Робіть, як ми — живіть, як ми». У більш як 200 державних консалтингових центрах працюють переважно співробітники науково-дослідних інститутів, підпорядкованих міністерству сільського господарства. Таким чином, консультанти виступають у двох іпостасях — учених і державних службовців. А якщо врахувати, що Ізраїль поділений на вісім кліматичних поясів, то тематика досліджень і розробок просто вражає своєю розмаїтістю.

— Кібуци та мошави тісно співпрацюють з десятьма провідними сільськогосподарськими інститутами країни, у тому числі «Волкані» та сільськогосподарським факультетом Єврейського університету у Реховоті, — розповів доктор Арі Регев, директор департаменту зарубіжних відносин міністерства сільського господарства. — До 60% розробок припадає на Організацію сільськогосподарських досліджень (ARO), яку й утворили зазначені наукові установи. Це — наша правиця. Урядова підтримка аграрного сектора вбирається десь у п’ять відсотків від обсягів валового виробництва сільгосппродукції (а не 5% від державного бюджету, як у нас. — В.Ч.). 40% бюджетних коштів спрямовуємо на науково-дослідні роботи.

Від держави та з громадських джерел ARO щороку отримує 50 млн. дол. Ще 12 млн. у вигляді інвестицій надходять з-за кордону — із дослідницьких фондів США, Нідерландів, ЄС. Фермерські асоціації на національному та регіональному рівнях також поповнюють скарбницю організації: їхній внесок — 8 млн. дол. Не скупиться на фінансування і приватний діловий сектор, додаючи свої 20 млн. Ну, а в тому, що грошам дають лад, переконався на власні очі: 9 тис. дол. валової продукції на гектар — це не наших 250 дол. Про товарність продукції годі й говорити...

...Я — не менший патріот, ніж ви. Однак, переживаючи за Україну, не перестаю дивуватися народові крихітної країни Ізраїль, який, за англійським прислів’ям, «не настільки розумний, щоб робити прості речі».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво