Видовище без... хліба. не чекайте борошна за низькими цінами — його не буде. На голодній пайці сидять і пекарі - Економіка - dt.ua

Видовище без... хліба. не чекайте борошна за низькими цінами — його не буде. На голодній пайці сидять і пекарі

25 лютого, 2011, 14:36 Роздрукувати Випуск №7, 26 лютого-4 березня

Хто там горлав «Хліба і видовищ!»? Римляни? І патриції в обмін на підтримку балували плебс дармовим харчем, питвом і безплатними розвагами.

Хто там горлав «Хліба і видовищ!»? Римляни? І патриції в обмін на підтримку балували плебс дармовим харчем, питвом і безплатними розвагами. Щоправда, і в Давньому Римі вдавалися до непопулярних заходів. Юлій Цезар, провівши перепис населення, удвічі скоротив кількість тих, хто отримував насущник безплатно. Саме за хліб найчастіше чубилися популяри й оптимати.

В українській урядовій ложі з хлібом вийшло дещо гірше, ніж в імператора Нерона. Видовищ у нас вистачає, а от із другою складовою... І це при тому, що в Україні — повна ідилія для стабільного ринку борошна та хліба. Адже ми намолотили 16,8 млн. тонн пшениці. Через заборону експорту з початку маркетингового року лише 2,6 млн. тонн її змогли перетнути кордон.

Отже, їстівного зерна вдосталь! Чому ж народ услід за гречкою змітає з полиць магазинів борошно? Його, на відміну від ядриці, використовують не лише хазяйки для млинців і домашніх хлібопечей, а й пекарі промислових хлібокомбінатів. Тому через нестачу основного компонента говорити доводиться не про здорожчання хліба на 10 чи 15 коп., а про ймовірну повну зупинку хлібопекарської галузі.

У мене таке враження, що сучасні патриції хочуть залишити «Україну для людей» без гречки, хліба, цукру, молока, масла... Якщо ці продукти, як алергени, дратують прем’єр-міністра, то, очевидно, слід розібратися у першопричинах. Щонайперше треба змінити вивіску «Міністерство аграрної політики» на «Товариство без усілякої відповідальності імені...» і вписати туди кілька відомих усій Україні прізвищ тих, хто реально «керує» АПК.

Скажу відверто: за професійністю нинішній склад керівництва аграрного міністерства чи не найслабший за чверть віку моєї роботи у системі АПК. А якщо апарат відомства ще й скоротять на третину, то там просто ні з ким буде говорити. Бізнес-крилу, яким опікується один із заступників міністра, від того ні холодно ні жарко. Його передзорці контролюють м’ясний сегмент, олійний, зерновий...

Внутрішній зерновий ринок донедавна перебував у такому собі анабіозі. Сонливість була спричинена доволі пасивним експортом, млявим внутрішнім попитом. Ціни в січні 2011 року тримались у коридорі 1600—
1700 грн. за тонну пшениці третього класу. Розбурхало їх ТОВ «Хліб Інвестбуд» — «пролісок» і в сенсі юного віку оператора, і в сенсі прозорості його народження.

У результаті симбіозу державного і приватного капіталу цей зерновий гравець виступає як торговельний підрозділ Державної продовольчо-зернової корпорації України. Не дивно, що саме йому дісталася апетитна пайка пшеничного експорту — 221 тис. тонн.

Зрозуміло, міжнародні контракти треба виконувати. Тим більше, якщо внутрішня ціна — не рівня 285 євро за тонну у Франції. З цією метою «Хліб Інвестбуд» кілька тижнів тому і з’явився на зерновому ринку, після чого той «розігрівся» до 2200—2500 грн. за тонну продовольчої пшениці.

Що підстьобнуло «Хліб Інвестбуд» переплачувати продавцям в середньому зайвих 400 грн. на тонні? Шалена конкуренція? Так її, за великим рахунком, і не було. Одноосібним покупцем виступала лише згадувана компанія. Дефіцит зерна? Навпаки! І я про це наголошував на початку статті. Варто було заплатити аграріям на 20—50 грн. дорожче існуючої ринкової ціни — і вони залюбки розпрощалися б зі своїм зерном.

На такий семимильний ціновий «крок» у 400 грн. може наважитися лише той, у кого є дармові бюджетні кошти і сверблячка переполовинити їх. Тим більше, коли це готівка: сало несеш — руки завжди масні! І на місці сільгоспвиробників я теж не пручався би, коли замість ринково усталених 1700 грн. пшеницю у мене купують за 2100. Тільки й того, що із начеб уторгованої вигоди у 400 грн. половину із них слід «занести» у кишеню гречному державному покупцеві.

Навіть за такої надвисокої невмотивованої внутрішньої ціни, експортувавши пшеницю, покупець матиме зиск у розмірі 100 євро на тонні. Перемножте на обсяги — і переконаєтеся, що мова йде про десятки мільйонів інвалютних надприбутків. На рівному місці!

Своєю ведмежою послугою «Хліб Інвестбуд» спровокував різке зростання цін на внутрішньому ринку зерна. Ну, а далі потягнувся ланцюжок: мельники і раді б купити пшеницю, але борошно з неї обійдеться дорожче. А зміну ціни треба задекларувати, чого не вдається навіть за наявності вичерпних калькуляцій. У свою чергу, і пекарі сахаються від млива за новими цінами, оскільки це однозначно призведе до подорожчання хліба.

Донедавна про постанову Кабміну №1222 від 17 жовтня 2007 року «Про затвердження порядку декларування зміни оптово-відпускних цін на продовольчі товари» мало хто й згадував. Після «гречаних» накачок, у результаті яких кілька чиновників позбулися посад, а в керівника головного управління агропромислового розвитку Чернівецької облдержадміністрації, котрому і сорока не виповнилося, не витримало серце, цінові інспекції місцевих адміністрацій дружно згадали про цю постанову. За нею ціни на цілий ряд соціально значущих продуктів, включаючи і хліб, якщо вони протягом місяця зросли більш як на відсоток, потрібно декларувати.

Не проблема! Виробники зі стосами документів намагаються довести інспекціям з контролю за цінами необхідність їх підвищення. Клерки письмової відмови на руки не дають. Натомість у «задушевних» бесідах наказують прохачам стояти із цінами, як під Сталінградом. Інакше матимуть проблеми...

Вони і так обтяжені ними! Скажіть, хіба комфортно директору хлібокомбінату постійно висіти на гачку у перевіряльників, починаючи з пожежників і закінчуючи податківцями? І якщо останні покарали тебе на 400 тис. грн., тоді як прибуток за минулий рік становив 40 тис., то це прямий шлях до банкрутства.

Тягатися ж із податковою адміністрацією у судах намарне. Подивіться статистику: у 99,6% випадків виграють фіскали. Їм начхати, що частина жителів міста залишиться без хліба. У них не менш важливе завдання: наповнювати державну скарбницю!

Додайте схожі приписи з боку Антимонопольного комітету, цінової інспекції... Владі вигідно тримати виробників у шорах, оскільки за такого розкладу вони завжди керовані і навряд чи пікнуть про підвищення ціни на хліб. Крім того, якщо клієнт перебуває у підвішеному стані, то його бізнес у будь-який момент можна запросто відібрати.

А тепер — картинка з натури. Нарада у губернатора пересічної області. Піднімає він директора місцевого хлібокомбінату: «Ти що там із цінами на хліб хімічиш? Хочеш за грати загриміти?» Керівник намагається пояснити, що пшениця на ринку коштує 2200 грн. за тонну, а в нього — запаси по 1700. Мелють на власному млині, тому й борошно для пекарні не 3000—3200 грн., як надворі, а 2660. Відтак, і ціну на хліб тримають в узді.

«Сядь!» — обірвав голова облдержадміністрації. «У тебе почім зерно?» — тицьнув у зал на одного з керівників району. «По 1400!» — з переляку сказав той. «А в мене — по 1300!» — похвалився сусід. Голос із гальорки додав жару: «У Херсоні й досі зерно по 900...» «Бачиш?» — дорікнув обласний вождь головному пекарю. «Я все скуплю! До зернини...» — осоромлений бив себе в груди. «Раніше треба було... Розберемося з вами, спекулянтами!»

Для самозаспокоєння керівник хлібокомбінату таки поїхав у «дешеві» райони, але пшениці за оприлюдненою їх керівниками ціною не знайшов. І подумав він: а чому я мушу віддуватися за те, що державна структура — Аграрний фонд, якому законом приписано для зняття напруги на ринку здійснювати інтервенції борошна, два місяці пальцем не поворухнув? А інший державний підрозділ — «Хліб Інвестбуд» — навпаки, ускладнив ситуацію... Чому чиновники послуговуються постановою №1222 лише з каральною метою, у такий спосіб підштовхуючи Україну до штучного голоду? Тільки через те, що, як у пізнє середньовіччя, сидять «на відкупі», і керівне крісло їх годує?

Вирішив так: хочете стабільних цін — постачайте. Де там у вас дешеві зерно з борошном? В Аграрному фонді, Держрезерві? Звідти й везіть мені.

Більшість його колег зробили те ж саме. Мельники, уважно вчитавшись у постанову №1222, схопилися за голову: нене моя рідна! Не задекларував ціни — з тебе стягують штраф у розмірі 100% виручки за минулий рік. І побігли хутчій з яток власне борошно вилучати, на кілограм якого тихцем надбавили 40—45 коп. Поки цінова інспекція не нагрянула.

Лише 7 лютого Кабмін розродився постановою №89, у якій сказано так: «Аграрному фонду забезпечити переробку зерна (пшениці та жита) державного інтервенційного фонду та реалізацію виробленого борошна і продуктів переробки на умовах попередньої оплати, виходячи із середньозваженої ціни закупівлі пшениці та жита з урахуванням витрат, пов’язаних із зберіганням, перевезенням і переробкою, та за вирахуванням вартості висівок за ринковими цінами».

За цим документом, Міністерство аграрної політики та продовольства протягом тижня мало скласти та узгодити графік поставок борошна на хлібопекарські підприємства, визначити за погодженням з Міністерством економічного розвитку та торгівлі щомісячні обсяги.

Ще одна важлива деталь: борошно з Аграрного фонду має використовуватися виключно для випікання хліба та хлібобулочних виробів, що користуються найвищим споживчим попитом у регіоні. Асортимент масових видів хліба затверджують обласні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.

Для непосвячених деталізую, як мала би на практиці реалізовуватися ця постанова. По-перше, Аграрний фонд повинен визначити ціну і розробити порядок відпуску борошна. По-друге, обрати млини, на яких перероблятиме інтервенційне зерно на борошно. По-третє, укласти з ними договори. По-четверте, замовити в «Укрзалізниці» рухомий склад і перевезти зерно на ці млини. Враховуючи розкиданість елеваторів і те, що рух одного вагона в Україні втричі повільніший, ніж у царській Росії, на це потрібен час. По-п’яте, готове борошно, за технологією, мусить відлежатися два тижні, поки з нього можна буде сформувати помольні партії — за якістю та вологістю.

Паралельно губернатор сідає з пекарями, і вони визначають асортимент масових видів хліба, його кількість і обсяги борошна для його випікання. Цей список обласна адміністрація має затвердити у МінАП. І так — по кожному регіону.

Лише після цих утрясань кожна пекарня підпише з Аграрним фондом договір на поставку борошна. А підписавши, зобов’язана внести передоплату, після чого АФ відпустить жадану сировину, транспортування якої знову впреться в оборотність вітчизняних вагонів.

Скажу так: якщо крутитися, як муха в окропі, то за півтора місяця з цим завданням можна справитися. Якщо ж так, як ми вміємо, то пекарям не бачити борошна до нового врожаю. На жаль, мої найгірші передбачення справджуються.

Після виходу постанови №89 усім нетерпеливилося: яку ж ціну на борошно «засвітить» Аграрний фонд? Якщо пшеницю продають по 2200 грн. за тонну, то борошно з неї у процесі переробки дорожчає десь на третину. Як кажуть, прикріпляй цінник у 3100 грн. за тонну — і не помилишся!

«Так це ж на 400—500 грн. вище задекларованої ціни!» Не гарячкуйте! Зважте на те, що борошно з Аграрного фонду має адресність — виключно на масові сорти хліба. На прилавки таке борошно не потрапить. Та із чого йому, дешевому, виплодитися, якщо «Київмлин» другий тиждень простоює, Білоцерківський і Сімферопольський комбінати хлібопродуктів — теж?

Уявляєте, стільки ротів у Києві, а «Київмлин» стягує борошно по машині-другій з Вінницької, Черкаської областей. Кажуть: запасів вистачить на два-три дні. Купують переважно «вишку» — пшеничне вищого гатунку, оскільки другим сортом запаслися раніше.

А от із житнім зовсім кепсько. В АФ видали наряд на 15 тис. тонн жита. Поїхали на елеватор, а там — порожньо. Згнило, вкрали — це вже друге питання. Якщо столичні пекарі не покриють дефіциту, доведеться знімати з виробництва «український» і заміщати його дорогим, елітним.

Тому і в «Київмлині» з нетерпінням чекали інтервенційної ціни на борошно. Але МінАП не задекларувало її ні через тиждень, ні через декаду. У високих кабінетах начеб зійшлися на 2560 грн. за тонну. Порівняно з останньою ціною АФ, що діяла до нового року, вийшло зростання на 18%. Хоча АФ закуповував зерно за бюджетні кошти, не послуговуючись, як мельники, дорогими кредитами під 25% річних. І розраховувався за зберігання, транспортування також коштами платників податків.

Виходить, державній структурі можна здорожувати борошно для масових сортів хліба, а виробникам останнього — зась! При цьому ніхто не хоче зважати на те, що ціни на електроенергію з початку 2011 року зросли на 9%, газ — на 4, пально-мастильні матеріали — на 10%. Та ще ж треба індексувати мінімальну заробітну плату.

Від пекарів вимагають «стабільних» цін на масові види хліба. А якщо, скажімо, із щоденного випуску у 100 тонн масові становлять 70? І рентабельність останнього сегмента за ринкової ціни борошна скочується до мінус 15%? Чи зможуть виробничники, підвищивши ціну на решту 30 тонн, перекрити ці збитки? Погодьтеся, пекарі у доволі непростій ситуації ведуть себе коректно, про що свідчить суха статистика: хліб за минулий рік подорожчав лише на 0,6%.

Не встигли виробники хліба приміряти на себе нову ціну борошна, як в аграрному відомстві все переграли. Цього й слід було очікувати: Аграрний фонд, повністю зірвавши інтервенційну кампанію, вирішив перекласти всю відповідальність за подальший перебіг подій... на кого б ви думали? На пекарів! Міністерські стратеги зійшлися на тому, що хлібокомбінатам краще дати не борошно, а зерно: «Нехай морочаться з ним вони, а не ми!»

Тим часом керівництво Аграрного фонду з телеекранів затуманювало свідомість громадян, розповідаючи про масштабні інтервенції борошна у регіонах в обсязі... 6 тис. тонн. Та це місячна потреба великого обласного центру! У листопаді-грудні 2010 року, коли АФ активно поставляв мливо у регіони, він зміг лише на 15% задовольнити потреби великих хлібопекарських підприємств у виробництві хліба масових сортів. Деякі пекарні, попередньо повністю оплативши замовлені обсяги, не отримали борошна через відсутність його на млинах, зокрема у Полтавській та Харківській областях.

Зерно так зерно! Але й тут Аграрний фонд підклав пекарям свиню. Його керівники, певен, знову полізуть у телевізор і відрапортують: хотіли пекарі дешевого зерна — ми їм дали!
По 1700 грн. за тонну! Але промовчать, що, купуючи у них продовольчу пшеницю, виробники потрапляють у податкову колізію. За новим Податковим кодексом, пекарі — посередники, тому зерно їм продадуть без ПДВ. Але він буде присутній у готовому виробі! Тобто тонна пшениці обійдеться пекарям не у 1700 грн., а 2040. А міністерство вважає це дієвою інтервенцією!

Поки хлібокомбінатівські керівники обурювалися єзуїтством державної структури, плодовите МінАП придумало новий варіант. Кажуть, остаточний. У ньому також фігурує не борошно, а зерно. Причому, щоб придбати його, пекарів зженуть на Аграрну біржу. Точніше, вони мусять за відповідну плату найняти брокерів, котрі викуповуватимуть лоти і реєструватимуть контракти. Думаю, аграрний міністр із підлеглими знайшли підходящий момент, щоб ознайомити пекарів із правилами біржової торгівлі.

Якщо комерційне зерно за ціною 2100 грн. за тонну, у складі якої є податковий кредит, перемолоти, то вартість борошна вищого сорту з нього становитиме 3100 грн. за тонну, або 2667 без ПДВ. Тоді як зерно Аграрного фонду (1570—1670 грн. за тонну), без податкового навантаження, продукує борошно за ціною 2746 грн. за тонну. Різницю у 79 грн. на тонні, певен, помітить кожен. Тим більше АФ не гарантує сталих біржових цін, що негативно позначатиметься на кінцевій продукції — хлібові. А це, у свою чергу, ускладнить відносини пекарів із торговельними мережами, оскільки місячні контракти між обома сторонами виключають цінові «гойдалки».

Єдиного не можу збагнути: держава підставляє пекарям плече чи підніжку? Замість борошна — зерно, заморочливі правила його закупівлі та ще й дорожче, ніж на ринку, що тільки підігріватиме ціни на хліб. Якщо ж вони стануть непокірними, то інфляція, затягнувши у «хоровод» інші сфери, розкрутиться так, що уряду й не снилося…

Давній Рим від нас дуже далеко. Тому нагадаю про не такі віддалені в часі події. Історики пов’язують початок лютневої революції 1917 року з наслідками воєн, верховодства Григорія Распутіна... Але реальним спусковим гачком стало п’ятиденне закриття хлібних складів у Петрограді. Власне, того, що тоді втратив Микола II, українська влада ризикує позбутися зараз.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво