Від’ємна зарплата: погоджуватися — красиво, пропонувати — не мудро - Економіка - dt.ua

Від’ємна зарплата: погоджуватися — красиво, пропонувати — не мудро

1 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №12, 1 квітня-8 квітня

— Скільки у вас отримує розумний, хороший чиновник? — Та копійки... — Ні, копійки — це ПРОСТО хороший...

— Скільки у вас отримує розумний, хороший чиновник?

— Та копійки...

— Ні, копійки — це ПРОСТО хороший.

А я запитую — РОЗУМНИЙ, хороший?

З ненаписаного

Чиновників нової формації, готових на держслужбі самовиражатися, а не заробляти (більше того — ладних проїдати зароблене раніше), всупереч побоюванням, виявилося не так вже й мало. Багато з тих, хто щиро вірить новій владі, готові спробувати себе в незвичній якості, аби їй допомогти (бо якщо не зараз, то коли?). Адже якщо в неї, у нової, не вийде, і її замінять на стару, то краще їм не стане.

Загалом, тих, хто не вірить у голий альтруїзм нового чиновництва, заспокою: річ ще й у класовому інтересі. Хтось анонімно брав участь у фінансуванні наметників на Майдані, а хтось готовий практично безоплатно працювати (із тих, зрозуміло, кому на життя і так вистачає із того, що вже зароблено) — допомагаючи владі, яка обіцяє бути і некомуністичною, і некорумпованою, і небезграмотною.

Інше питання — наскільки ентузіазму вистачить. І бажання особисто за весь клас відбувати. І, до речі, грошей, які від нової якості не накопичуватимуться, а найчастіше нагадуватимуть шагреневу шкіру. Отже, до часу вичерпання «ентузазизму» — а він через три-п’ять років може настати, влада має все-таки визначитися: збирається вона спиратися на альтруїзм «ваще» чи колись щось до нього додасть.

Так, Клінтонова Гілларі адвокатством заробляла більше, ніж чоловік-президент. І вона сама зараз, ставши сенатором, теж отримує менше, ніж під час свого перебування в адвокатах. Та збиток цей відносний — менше, ніж «якби». Проте на життя вистачає і витрачати старі накопичення не потрібно. У нас же інакше: кинь бізнес, на тата-дружину-сина-друга його не оформляй, кинь і надвеликооплачувану білокомірцеву роботу та йди в чиновники за зарплату, якої на життя — з твоїми звичками — точно не вистачить, і притому не кради, не зловживай, а працюй за ідею.

Ні, особисто я, наприклад, не проти. Я — дуже навіть за. Свого часу один дуже відомий учений умовляв (і таки вмовив) англійську королеву не підвищувати платню тамтешнім академікам, щоб до академії цієї не ломанулися — тільки заради грошей — всі підряд, і щоб залишилися лише ті, хто готовий на безкорисливі жертви задля науки.

Та мені просто цікаво: впродовж якого часу ще будуть потрібні жертви? І чи зовсім погано, якщо ті, хто добре робить хорошу справу, не будуть ані безсрібниками, ані марнотратами, які промотують колишні достатки, а зможуть примітивно (але адекватно!) отримувати за працю? Адже нині працю того, хто керує галузями-регіонами, зобов’язані чомусь винагороджувати зарплатою, яку додатною — з урахуванням специфічних, вибачте, звичок і потреб — можна називати лише дуже умовно, тобто реально все-таки від’ємною. З якого дива?

І це нікого не хвилює! Ніхто не кричить, що чесний чиновник має заробляти більше, ніж платили нечесним, із яких — по-хорошому — треба було вираховувати. Кричать інше — що, мовляв, у цього кишка тонка працювати не за бабки, а за ідею. Ну чому «громадська думка» повернена лише в такий бік?

І чи нормальна ситуація, коли ті, хто прагне допомогти владі, мають у помічники ретельно й заповзято набиватися — мовляв, «робитиму, що завгодно, а грошей не потрібно»?

Ідеї, між іншим, можна реалізувати й не будучи чиновником, нікуди вони (ідеї) не подінуться. Не вийде через держапарат — так вийде через пресу, Інет, через те саме, врешті-решт, TV. Але це буде довше й болісніше. Шлях «із народу», як правило, більш неспокійний, ніж шлях згори (хоча результати дає набагато радикальніші).

Однак державі, напевно, потрібні емоційні потрясіння — що ж, виходить, вона має пройти й через це. Набиваючи гулі й лише з їхньою допомогою усвідомлюючи необхідність податкових змін.

Кваліфіковане ж упорядкування «правил гри» дозволило б не просто сподіватися на поділ бізнесу та влади, а ще й значно зменшити — економічними важелями (а не етичними й не карними!) — привабливість можливих махінацій, якщо не зовсім звести її нанівець. Ну чому єдиний спосіб обминути зловживання владою на користь свого бізнесу — це просто вбити бізнес тих, хто йде у владу? А інших способів протидії, отже, ми не знаємо? Окрім як гільйотиною лупа не лікується?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво