ВІД БІЙОК ДО АРГУМЕНТІВ ПЕРЕХОДЯТЬ АНТИГЛОБАЛІСТИ У СУПЕРЕЧЦІ З ВЕЛИКИМ КАПІТАЛОМ - Економіка - dt.ua

ВІД БІЙОК ДО АРГУМЕНТІВ ПЕРЕХОДЯТЬ АНТИГЛОБАЛІСТИ У СУПЕРЕЧЦІ З ВЕЛИКИМ КАПІТАЛОМ

12 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 12 квітня-19 квітня

Протягом останніх років у світі почали призвичаюватися до масових виступів антиглобалістів, які борються проти так званої глобальної капіталістичної окупації...

Протягом останніх років у світі почали призвичаюватися до масових виступів антиглобалістів, які борються проти так званої глобальної капіталістичної окупації. Звичайно, спочатку багатьох дратували хаотичні вуличні акції протесту з розтрощеними автомобілями, вітринами і «макдональдсами», а самих антиглобалістів порівнювали з комуністами й навіть фашистами. Але сьогодні до їхніх думок з приводу розвитку світової економіки та впливу на неї транснаціональних корпорацій почали прислухатися. І виявилося, що вони не позбавлені здорового глузду. Та й антиглобалісти стали усвідомлювати, що виключно силою — як колись більшовики — неможливо вирішити всі світові проблеми і здолати прірву між найбагатшими та найбіднішими країнами.

Антитерористичні настрої після трагічних подій 11 вересня вдарили й по противниках глобалізації, змусивши їх стати більш миролюбними. Їхня нинішня зброя — економічні показники та цифри. Відтепер акцент буде не на акціях протесту, як у минулі часи, а на серйозному обговоренні найгостріших проблем сучасності, таких як вільний доступ усіх до багатств світової цивілізації.

«Третій світ» вимагає справедливості

Про глобалізацію останнім часом багато сперечаються: для її прихильників вона означає підвищення рівня життя, а для її противників — поглиблення прірви між бідними та багатими.

На думку антиглобалістів, виникнення світового ринку призвело до зменшення контролю урядів над економікою й загострило соціальні проблеми, оскільки інтеграція національних економік у світову систему не лише не ліквідувала чи послабила розбіжності між ними, а навпаки, зробила їх більш виразними. Суперечності в концепціях та нормах ліберального ринку породили протекціонізм та зростання цін з метою захисту національних виробників. Збільшується диспропорція в рівнях прибутків, оскільки темпи економічного зростання у переважної кількості бідних країн значно скоротилися порівняно з темпами економічного зростання розвинених.

Більшість держав Центральної та Східної Європи, що здійснюють економічну перебудову, потрапляють у драматичну ситуацію: поляризуються рівні прибутків населення, швидкими темпами зростають безробіття, прошарок бідного населення. Однак не слід думати, що нерівність та зростання зубожіння не спостерігаються в промислово розвинених країнах — там виникають нові форми бідності. Це явище отримало у Європі назву «соціальної ізоляції», а у США — «зростання декласованих верств населення». Воно характеризується появою груп населення, які зубожіли внаслідок негативних процесів у світовій економіці.

В основі процесів економічної глобалізації — діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК), широкомасштабний наступ яких розпочався ще в 50—60-ті роки ХХ століття. Їхня кількість на сьогодні перевищує 63 тисячі. ТНК зосереджують у своїх руках дедалі більший контроль над такими процесами, як рух робочої сили, ринки збуту, накопичують дедалі більше влади. Світові системи маркетингу та засоби сучасної реклами дають їм змогу маніпулювати смаками та бажаннями людей. Спираючись на економічну силу та мобільність, транснаціональні корпорації можуть впливати на політичні рішення та ситуацію з правами людини у багатьох регіонах світу.

Не випадково, що такі відомі у світі фірми, як McDonald’s, Nike, Starbucks, Levi’s — стали головним об’єктом уваги антиглобалістів. Крах американського енергетичного монстра Enron — це ще один типовий приклад банкрутства економіки, що будується за принципом казино, свідчення корумпованості бізнесменів і політиків, зазначають противники глобалізації.

Основним засобом максимізації прибутків є переведення виробництва в країни третього світу, чим, власне, і пояснюються етикетки типу «Зроблено на Філіппінах» на американських кросівках. У бідних країнах транснаціональні корпорації ігнорують не тільки вимоги профспілок. «Чому робітник у Мексиці повинен за п’ять доларів на день робити те, за що американський робітник не погодиться отримувати менше 18 доларів на годину? — риторично запитують антиглобалісти. — Нам непотрібен такий поділ праці, нам непотрібна така глобалізація». Що ж, коли розібратися, ці закиди не такі уже й безпідставні.

«Золотий» мільярд проти голодного

У середовищі сучасних політологів існує думка, що світове суспільство визначається формулою «20 на 80». Це означає, що 20% людства належить до розвинених суспільств, інші 80%, або майже 5 мільярдів людей, виключені з прогресу. Те ж показує і статистика ООН: 86% сукупного обсягу споживання припадає зараз на 1/5 населення Землі, на інші ж 4/5 — 14%.

Збігнєв Бжезінський з цього приводу зазначає, що в 60-х роках 20% найбагатшого населення світу було заможнішим порівняно з бідним у 30 разів, а в 90-х — у 150 разів. У теоретичному плані на вирішення цієї проблеми претендує концепція «золотого мільярда». Згідно з нею, розвинені країни, зберігаючи для свого населення високий рівень споживання, повинні за допомогою економічних заходів тримати решту країн в промислово недорозвиненому стані — чи то як сировинний додаток, чи то як зону поховання небезпечних відходів.

«Золотому» мільярду фактично протистоїть голодний мільярд, а рівні прибутків між цими полярними, але приблизно однаковими за своєю чисельністю групами населення, різняться в десятки разів. Фактично існує «задзеркальний світ», розташований за «північноатлантичною вітриною» цивілізації. Близько мільярда людей у цьому світі відірвані від виробничої праці: 150 мільйонів — безробітні, більш як 700 мільйонів — частково зайняті, а велика кількість включена до кримінальної діяльності.

Ще одним різновидом зброї, яка, на думку антиглобалістів, використовується «золотим мільярдом» проти решти світу, є система позик, покликана втягнути периферійні райони в орбіту залежності від світових економічних центрів. Починаючи з 80-х років, ситуація постійно погіршується і наразі загальний борг країн третього світу приблизно дорівнює половині їхнього сукупного валового національного продукту та майже удвічі перевищує їхній сумарний річний прибуток від експорту. На сьогодні загальний борг 48 найбідніших країн світу становить 74 млрд. дол. Щороку їм надається 50 млрд. дол. допомоги, зокрема США витрачають на неї 14 млрд. доларів на рік. Країни, що розвиваються, вже виплатили борги індустріальним державам на суму, яка уп’ятеро перевищує розмір отриманих кредитів, але все ще залишаються винними.

Як наслідок маємо сумну статистику. Кожні три роки економічний лад вбиває голодом та хворобами, які можна було б вилікувати та попередити, більше людей, ніж їх убито протягом усієї Другої світової війни. Понад 820 млн. людей недоїдають, причому 790 млн. із них мешкає в країнах третього світу. 130 млн. дітей недоступна початкова освіта.

За останні 10 років кількість людей, які проживають за межею бідності — менше долара на день, — в цілому трохи знизилася: з 1,18 до 1,174 млрд. Водночас кількість найбіднішого населення у деяких регіонах зросла: на 48 млн. осіб (або на 10%) в країнах Східної Європи і Середньої Азії, а в Центральній Африці — на 85 млн. осіб, тобто майже на 40%. Виникає питання: на що ж пішли мільярди доларів допомоги?

А нинішнього року бідні стануть ще біднішими. Відповідно до опублікованого звіту недержавної організації Debt Relief International (DRI), саме по таких країнах найболючіше вдарить сповільнення темпів росту у світовій економіці. У розвинених західних економік є резерви для того, щоб пережити нетривалу рецесію. Бідні ж країни живуть за рахунок експорту сировини. Як зазначає аналітик DRI Мет’ю Мартін, з 2000 року ціни на сировинні товари постійно знижувалися. Наприклад, ціни на каву на світовому ринку з 1995 року впали удвічі, а на бавовну — у три рази, що призвело до різкого скорочення прибутків від експорту багатьох країн Африки і Латинської Америки.

Перша перемога: їхній голос уже почули

Нещодавні вуличні виступи противників глобалізації (у Мексиці під час Міжнародної конференції ООН з фінансування розвитку та у Барселоні, де проходив саміт лідерів країн Євросоюзу) проходили уже без колишнього розмаху. Хоча антиглобалісти дечого таки добилися — вони змусили світ задуматися, чому, незважаючи на бурхливий розвиток технологій, значна частина світу залишається економічно нерозвиненою і бідною.

Показово, що, виступаючи на цьогорічному Економічному форумі в Нью-Йорку, генеральний секретар ООН Кофі Аннан заявив: «Я вважаю неправильним те, що під час обговорення проблем глобалізації обходять стороною злидні, соціальне неблагополуччя в багатьох частинах світу. Питання розвитку світової економіки більше не можуть обговорюватися тільки між багатими і могутніми країнами та корпораціями. Точка зору найбідніших країн світу і країн, що розвиваються, також повинна враховуватися».

Крім традиційного уже зібрання — Всесвітнього соціального форуму в бразильському місті Порту-Алегрі, який спочатку організовувався на противагу світовому економічному форуму у Давосі, антиглобалістів почали уже офіційно запрошувати й на інші поважні міжнародні заходи. Зокрема, на Міжнародну конференцію ООН з фінансування розвитку, яка проходила 18—22 березня ц.р. в мексиканському місті Монтеррей, куди з’їхалися представники 160 країн, у тому числі глави 50 держав і урядів, а також керівники провідних міжнародних фінансових організацій.

Як заявив президент Мексики Вісенте Фокс, «ми гарантуємо, що всі голоси будуть почуті, і це напевно збагатить результати зустрічі». А генеральний секретар ООН Кофі Аннан зауважив, що у світі, який неухильно глобалізується, добробут багатих держав пов’язаний із стабільністю в бідних. ООН ставить перед собою амбіційне завдання: удвічі скоротити кількість бідних на планеті через 12 років. Для цього Кофі Аннан закликав багаті країни подвоїти суму, яка щорічно виділяється на допомогу найбіднішим економікам, — до 100 млрд. дол. на рік.

Однак антиглобалістів такі заяви не дуже втішили. На їхню думку, нові суми фінансування не вирішать проблеми. Бідні країни зазначають, що потребують не грошей і співчуття, а нової планетарної політики, оскільки світ потребує нової структури розвитку. Необхідно інтегрувати найбідніші економіки у світове співтовариство. Але для цього багаті держави мусять зняти торгові бар’єри, ними ж і зведені.

Серед основних вимог противників глобалізації — повне списання боргів країнам «третього світу», збільшення податків на експорт/імпорт капіталу та ліквідація офшорів, звільнення від податків продукції, експортованої найбіднішими країнами, збільшення розмірів допомоги країнам, що розвиваються, до 0,7% ВВП розвинених держав. Крім того, пропонується зробити більш гнучкими правила СОТ щодо інтелектуальної власності на основні види ліків, забезпечивши максимально дешевий доступ до ліцензій на них (особливо на засоби лікування СНІДу і малярії). Антиглобалісти також наполягають на дотриманні принципів, визначених Міжнародною організацією праці, зокрема реалізації права на створення профспілок і забороні дитячої і примусової праці, а також включенні до торговельних... угод пунктів про соціальні гарантії та захист прав працівників.

Глобалізації — так! Якщо вона працюватиме на всіх

Треба визнати, що глобалізація справді має свої плюси. Населення у більш глобалізованих державах має загалом вищий рівень життя. Там швидше розвиваються технології і нові засоби зв’язку, зростають іноземні інвестиції, громадяни отримують можливість вільніше пересуватися по світу та користуватися послугами кращої медицини. Приміром, 2000 року жителі Землі здійснили на 50 млн. подорожей більше, ніж 1999-го. І це на третину більше, ніж десятиріччя тому. На 44% зросло число Інтернет-серверів, у світі додалося 80 мільйонів користувачів Мережі.

Однак не можна робити однозначного висновку, що чим більше країна глобалізована, тим ймовірніше її населення буде більше задоволене власним життям. Глобалізація проявила себе нездатною розділити надприбутки ТНК порівну між країнами або різними соціальними прошарками усередині однієї країни. Так, багато експертів погоджуються з тим, що урядові субсидії американському сільському господарству чи металургії варто скасувати, але з політичного погляду зробити це досить важко.

Глобалізація — процес об’єктивний. Він байдужий як до тих, кому він вигідний, так і до тих, кого позбавляє останньої надії. Але якщо світові лідери зрештою не зможуть зробити так, щоб плодами глобалізації могли скористатися всі, ними не в змозі буде скористатися ніхто.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво