Від багатих ресурсів настає... бідність

Сумно, але на Тернопіллі стратегічно важливих для держави нафтових та газових родовищ поки що не виявлено. Навіть за кількістю й розмаїттям запасів мінеральних вод, які вже використовуються протягом кількох десятиліть, область не посідає перших позицій в Україні. Зате візиткою краю є розвідані запаси осадових порід (вапняків, гіпсу, крейди, пісковиків). Вони становлять третину загальноукраїнських покладів. Але виявити і взяти на облік родовища та прояви корисних копалин — ще не означає основного: що користувачі будуть їх активно освоювати.

Рівень промислової розробки кар’єрів знижується швидкими темпами. Навіть нефахівцям лоскоче нерви порівняльна статистика. Наприклад, 1990 року в області налічувалося 324 родовища будівельних матеріалів, із них розроблялося 266. А через тринадцять років надрокористувачі працюватимуть лише на 86 родовищах, а отримають ліцензії на експлуатацію 63.

Так, значна кількість родовищ експлуатується самовільно, без будь-якого оформлення права користування. Територіальний геологічний відділ Геологічного інформаційного фонду області постійно інформує, що значна частина кар’єрів працює без маркшейдерського нагляду. Інакше кажучи, про реальні обсяги видобутку корисних копалин знають хіба що користувачі, які видобувають необліковану продукцію.

Але навіть ті поодинокі родовища, користувачі яких не виходять за межі правового поля, використовуються вкрай неефективно. Низький рівень експлуатації характерний для родовищ різних будматеріалів.

Пам’ятники зі знаменитих теребовлянських пісковиків були і досі є окрасою Відня, Кракова, Варшави. Проте на батьківщині виробництво цієї сировини впродовж останнього десятиліття знизилося до критичної межі — у 20 разів! Якщо в 1990 р. на двох найбільших родовищах видобували понад 20 тис. кубометрів пісковиків, то в 2004-му видобули тільки понад тисячу кубометрів. Облдержадміністрація ухвалила рішення шукати інвесторів, які б узялися за розробку цих копалин. Результат — нульовий.

На території області виявлено також значні запаси гіпсу та ангідритів, із яких можна виготовляти гіпсокартонну продукцію й сухі будівельні суміші. Якість гіпсу, стверджують фахівці, не гірша, ніж на Донбасі, а умови залягання — кращі. Але ці поклади не розробляються. Сухі будівельні суміші на Тернопіллі почало виготовляти поки що єдине підприємство — польсько-німецько-українське СП «Тер-Бау-гіпс». Однак сировину воно завозить із-за кордону. А основні партії будівельних матеріалів цього виду в торговельну мережу області досі надходять зі Львова, Івано-Франківська та інших міст України. І Тернопілля, де не навчилися переробляти місцеву сировину, підгодовує інші регіони.

З виробництвом цегли картина не менш сумна. Нині в області працюють лише 50 цегельних заводів (порівняйте: у 1990-му їх було 135). А майже половину обсягів виробництва забезпечує одне підприємство — ВАТ «Бережанський завод «Керамік». Більшість цегельних заводів оснащені морально застарілими печами. Встановлення ж високопродуктивного обладнання коштує сотні тисяч гривень. І тому наявні потужності заводів і сировина використовуються в дуже незначних обсягах. Не дивно, що, порівняно з 80-ми роками минулого століття, виробництво цегли в області зменшилося у 6 разів, піску — у 8, щебеню — у 25.

Потенційних інвесторів сухі узагальнені цифри не особливо хвилюють. Вони підраховують, куди й скільки необхідно вкладати. І виводять суми не такі вже й малі — загалом, щоб отримати всі дозвільні документи, провести геологічне вивчення навіть невеликого кар’єру й розпочати його промислову розробку, потрібно, як мінімум, 100—150 тис. грн.

Гаразд, гроші знайшли. Стартуймо, кажуть собі підприємства та підприємці. Однак майбутні надрокористувачі вже переконалися, зокрема на Тернопіллі, що фінансові ін’єкції можуть будь-коли перерватися. Бо дорога від села і принаймні до області перекрита шлагбаумами. Якими, ви думали? Психологічними. Чиновники та депутати місцевих рад просто змагаються у кмітливості, як накласти вето на освоєння родовищ корисних копалин, що перебувають на їхніх територіях.

Типовий приклад. Товариство «Варваринецьке», яке розробляє кар’єр будівельних пісків у Теребовлянському районі, отримало ліцензію та гірничий відвід. Але відвести земельну ділянку досі не погоджується Струсівська сільська рада. Мотивація? Окрім створення робочих місць і сплати податків до місцевого бюджету, надрокористувач повинен перераховувати ще й кошти на спеціальний рахунок сільської ради. І виходить, що розробка кар’єру — незаконна.

Але найпотужніші редути проти надання спеціальних дозволів (ліцензій) надрокористувачам виставляють депутати облради. За одну сесію вони можуть заблокувати до десятка погоджень. Найчастіше мовчки, без жодних пояснень. І при цьому аж ніяк не зважають на досвід та репутацію заявників.

Відома в області й за її межами корпорація «Терно-Корс» уже кілька десятків років працює на ринку проектування об’єктів і будівельних послуг. Але власної сировинної бази не має. І кілька кар’єрів фірмі не зашкодили б. Компанія планувала розпочати з геологічного вивчення з дослідно-промисловою розробкою родовища вапняків у Підволочиському районі. Отримала згоду сільської ради та райради. Але, згідно із законодавством, потрібне ще й погодження обласних депутатів. А вони його легко провалили. Тепер село, переконує президент корпорації Мирослав Білик, залишилося, щонайменше, без 10 робочих місць, а місцевий бюджет недоотримає кілька тисяч гривень щорічно.

Молодше приватне підприємство — «Вінал» — досягло успіхів у виробництві та переробці сільськогосподарської продукції. У селі Доброводи Збаразького району воно освоїло сотні гектарів облогових земель, оживило роботу млина і зерносховища. Нарешті, хотіло розробляти місцеве родовище вапняків (до речі, Товтрова гряда особливо багата на запаси вапняку), яке нині не використовується. Підприємство отримало позитивний висновок землевпорядної експертизи, відповідні рішення сільської та райрад. Але погодження на надання спеціального дозволу від обласних депутатів підприємство не дочекалося. Один із депутатів обгрунтував свою позицію просто: «На розробку цього родовища є інші претенденти. Кращі». Колеги підтримали його, не вдаючись у нюанси законодавства, яке при наявності двох і більше претендентів передбачає проведення аукціонів із продажу спецдозволів (ліцензій). І тоді держава зможе отримувати більші кошти, ніж збір із єдиного надрокористувача (60 неоподатковуваних мінімумів).

«Слід спростити процес отримання спецдозволів для невеликих підприємств і фізичних осіб-надрокористувачів. Щоб не треба було на вивчення і розробку родовищ, особливо місцевого значення, отримувати погодження на всіх рівнях місцевого самоврядування. Але законопроект про внесення змін і доповнень до Кодексу України «Про надра» ще навіть не пройшов попереднього обговорення у Верховній Раді. Водночас треба посилити вимоги до надрокористувачів і суворіше контролювати дотримання законодавства у галузі вивчення та використання надр», — це принципова позиція начальника територіального геологічного відділу Геоінформу Василя Кітури.

А поки що шлях до користування надрами, принаймні на території області, вельми довгий. Збитися з нього завзятому мандрівникові допоможуть будь-коли. Бо навіщо, запитаєте, пускати далі. А чиновники виконавчої влади, вже за звичкою, констатують низьку ділову активність у регіоні. І прогнозують, що 2005 року на 10 тисяч населення області має припадати 44 малих підприємства, тоді як сусідні області — Івано-Франківська та Львівська — мали вищі показники (відповідно 46 і 53) ще чотири роки тому. А виразні симптоми безробіття і, зокрема, висока частка незайнятих людей у сільській місцевості області — 65% — тривожать хіба що самих безробітних. У їхньої влади імунітет до місцевих соціальних проблем на диво стійкий.