ВЕСНА В «ПЕТЛІ ЛЕФЕВРА»

Перший квартал не виправдав надій операторів ринку палива ні динамікою цін, ні порозумінням з урядом. Лише наприкінці березня — початку квітня вартість нафтопродуктів вийшла з коматозного стану, чому сприяла не економічна теорія «рівноваги попиту і пропозиції», а «філософія господарства» Миколи Бердяєва. Ринок, вириваючись із петлі Лефевра, реагував більше на духовну (інформацію про вибори, реприватизацію, про перспективи зливання, про рух власників на НПЗ), ніж на матеріальну складову (попит, постачання нафти, меморандум уряду і виробників).

Рік тому серед трейдерів був популярний анекдот. В Україні розвідане нове родовище нафти, але видобуток ускладнюється тим, що сировина знаходиться в цистернах, які з великою швидкістю рухаються залізницею з Росії до Західної Європи. У березні стало зрозуміло, що, попри збільшення потоку транзитної нафти завдяки зусиллям «Укртранснафти» на 12,2%, зростатиме насамперед кількість «нафтових барелей», що поставляються на вітчизняні НПЗ, а не транспортуються на Захід.

Екзистенціальні потоки

Минулого місяця російські нафтовики, використавши філософію бунту, повстали проти скорочення експорту нафти в далеке зарубіжжя. Їх підтримав такий собі російський Жан Поль Сартр — радник президента РФ з економічних питань Андрій Ілларіонов, який назвав скорочення експорту самогубством. У результаті уряд РФ затвердив новий графік постачання нафти в Україну, і в другому кварталі додаткові квоти одержала низка російських нафтових компаній. Зокрема, збільшать обсяг експорту НК «ЮКОС», «Тюменская нефтяная компания», «ЛУКойл», «Славнефть» і «Башкнефть» (див. табл. 1).

Проте не всі російські НК одержали додаткові квоти, не при справах залишилися найбільший постачальник сировини в Україну «Татнефть» і надія неприватизованих західноукраїнських НПЗ — «Сургутнефтегаз». «Ми могли б продавати сировину на українські НПЗ, зокрема на Кременчуцький і Надвірнянський. Поки ж наші плани пов’язані з Білоруссю — компанія планує брати участь у приватизації Новополоцького ВО «Нафтан» і постачати в цю країну 10 млн. тонн нафти на рік», — повідомили «ДТ» у прес-службі «Сургутнефтегаза».

Інфантильність «Сибнефти» і «Сургута» щодо української приватизації пояснюється досить просто — між Україною і Росією так і не врегульоване питання подвійного оподатковування нафти. «Поки неясно, чи буде скасований ПДВ на російську нафту, що експортується в Україну. Але навіть якщо його і знімуть, нафтовики від цього рішення мало що виграють, тому що ПДВ продовжать стягувати в Україні, що, звісно, також не ідеальний сценарій для інвесторів», — вважає Валерій Нестеров, експерт компанії «Тройка диалог». Цю саму проблему називають і в «Сургутнефтегазе»: «Компанія готова продавати нафту власникам українських заводів у більших обсягах, ніж сьогодні. Але до цього поки не готовий російський уряд, який дотепер не скасував ПДВ». «Якщо ж у нас з’явиться власність в Україні, то зняття ПДВ буде просто необхідне», — наголошують експерти компанії.

З 22 березня, коли господарський суд Києва прийняв рішення про незаконність вимог уряду сплачувати ПДВ при ввезенні товарів лише «живими грошима», в Україні знову діє вексельна форма оплати імпортних нафтопродуктів.

За даними Держмитслужби, ухиляння від оплати за рахунок векселів — це старий «народний спосіб» безподаткового імпорту бензину і реалізації його за демпінговими цінами. Схема тут проста: фірма-одноденка імпортує ПММ, продає їх, а податки за векселями не гасить, виводячи всю виручку в офшори. За словами Дмитра Герасимова, начальника департаменту реалізації світлих нафтопродуктів АТ «Галнафтогаз», «PLATT’S» (котирування нафтопродуктів на світових ринках, на яке орієнтуються іноземні продавці ПММ. — О. Г.) сьогодні настільки високий, що в Україну вже невигідно імпортувати ПММ навіть з Мажейкяйського НПЗ». Тобто стимул для імпортерів не сплачувати податки є...

До напливу імпортної безподаткової продукції варто додати плановане збільшення випуску вітчизняних ПММ у другому кварталі, внаслідок чого ринок знову буде випробуваний на міцність черговим «надвиробництвом» і падінням цін на пальне.

Цінові «неоплатоніки»

Березень проходив під егідою виборів до Верховної Ради, що супроводжувалося появою на ринку пального, виробленого з давальницької сировини і «працюючого» на кандидатів у депутати.

«Динаміка цін на ПММ у великому і дрібному опті протягом березня змінювалася кілька разів. До 15 числа нафтопродукти продовжували дешевшати, потім почалося незначне підвищення цін на ПММ. Вартість пального в роздріб була стабільнішою. З урахуванням того, що в березні споживання палива збільшилося порівняно з лютим на 50—60%, падіння цін можна пояснити лише одним — передвиборною обстановкою, коли деяким компаніям було важливіше продати ПММ швидше, ніж дорожче», — говорить Д.Герасимов.

Наведена теза побічно підтверджується тим, що відразу по закінченні передвиборних перегонів від початку квітня ціни на нафтопродукти почали зростати. Незважаючи на те, що середня вартість солярки і низькооктанових бензинів у березні знизилася (табл. 2), а високооктанових бензинів збільшилася, з початку року фактично всі види і марки світлих нафтопродуктів підвищилися в ціні на 4—20%. Виняток становив бензин марки А-80, що подешевшав на 8,3%.

Водночас середня ціна літра бензину А-76, А-80 і Аі-95 на київських АЗС зменшилася з січня по березень місяць на 0,85—6,78%, притому що ціна Аі-92 і Аі-98 на початку квітня повернулася до січневого рівня і лише дизельне паливо подорожчало на 7,38%. «Вартість нафтопродуктів найбільше знизилася в центральних областях України, оскільки саме там працювали деякі давальники «Укртатнафти», зацікавлені у швидкому продажу палива для акумулювання грошей під вибори», — вважає Олексій Кулик, маркетолог ТД «Нафта-Херсон».

Розбиті надії на зростання цін стали основним лейтмотивом роботи ринку нафтопродуктів у першому кварталі. Незначне збільшення вартості в опті нівелювалося стабільністю роздрібних розцінок. Ситуація стала настільки складною, що про реальність стирання граней рентабельності в торгівлі нафтопродуктами заговорили не лише трейдери, а й виробники. «Основні складнощі, присутні при роботі операторів на ринку ПММ, — це непослідовність державної фіскальної політики в частині оподатковування НПЗ. Збирання податків з нафтовиків за кривою Лефевра знаходиться в тій точці, де за рахунок надмірних податків країна не одержує додаткових надходжень. І, на жаль, міністерства економіки і фінансів не хочуть цього зрозуміти. Вихід є — це підвищення цін на ПММ або зниження податків для НПЗ», — коментує ситуацію на ринку Ярослав Жалило, президент Центру антикризових досліджень.

Ще одним чинником, який дестабілізує ринок, на думку Я.Жалила, стало повідомлення про нове законодавство в сфері реприватизації підприємств. Втім, самі виробники, вивчивши документ, не виявили занепокоєння. «Ми були дещо насторожені тим, що одним із завдань Верховної Ради нового скликання буде розгляд проекту Закону «Про реприватизацію». Проаналізувавши це питання, ми дійшли висновку, що державу хвилює не власне реприватизація, а регулювання відносин власника і об’єкта, який приватизується, так, щоб не було прецедентів, коли заводи купують лише для того, щоб їх закрити й у такий спосіб усунути конкурента», — говорить Сергій Дорожкін, віце-президент «ТНК-Україна».

Підписаний у лютому між Кабінетом міністрів і виробниками ПММ документ із «М» (меморандум) перетворився на «МММ» (меморандум «мементо морі»). Кабмін настійно рекомендує НПЗ залишатися законослухняними «гарними громадянами», які «мають забувати про завдані державою приватні образи». При цьому із відчутною завзятістю уряд забуває про існування ПДВ на нафту, яка постачається з Росії (що потребує рішення на державному рівні), і вибірного принципу доступу до аукціонів. Ситуація точно така сама, як у Макіавеллі.

Суспільний раціоналізм

У березні держава і приватні компанії займалися декартівським раціоналізмом. Уряд відрізнився «успішним» продажем нафтової сировини в потрібні руки. На березневому аукціоні з продажу нафти «Укртатнафта-Центр», «ТНК-Україна» і «ЛУКойл-Україна» у торгах участі не брали. Причому лише «ТНК-Україна» виявила завзятість і знову подала заявку на участь в аукціоні. «ЛУКойл-Україна» навіть не стала подавати заявку, оскільки припускала, що компанію не допустять до аукціону», — висловило припущення джерело «ДТ» на УМВБ. Це твердження має всі підстави, якщо врахувати, що «ТНК-Україна» вдруге не допустили до торгів «з технічних причин».

Водночас динаміка обсягів реалізації нафти на аукціонах є дзеркальним відображенням позитивних тенденцій у світі. Зокрема, якщо продаж нафти на International Petroleum Exchange у березні став рекордним з початку року (1,8 млрд. барелей), на УМВБ він знизився порівняно з попереднім місяцем на 26,3%, а зростання світових цін на нафту перевищило українські на 17,6%.

Більш того, у НАК «Нафтогаз Україна» вважають, що «мавр зробив свою справу», і, можливо, вже в цьому кварталі аукціони припинять своє існування, а нафта «Укрнафти» спрямовуватиметься на три НПЗ, що мають здебільшого державну частку власності — «Укртатнафта», «Нафтохімік Прикарпаття» і «НПК «Галичина».

Цікаві події відбувалися не лише на біржі, а й на роздрібному фронті, де власники АЗС продовжували придивлятися до «володарів джоберських кілець». Дехто з останніх окреслив межі власних планів. Так, про збільшення кількості АЗС з дванадцяти до ста заявила «Нафта-Херсон» (торгова марка «Альянс»), з 150 до 285 — львівська «Галнафтогаз» («ОККО»), з 88 до 150 — «ЛУКойл-Україна» («ЛУКойл»).

«Нові оператори на ринку не з’явилися, але компанії «ЛУКойл-Україна» і «Галнафтогаз» заявили про розширення збутових мереж. При цьому плани «ЛУКойла» можна поставити під сумнів, оскільки вельми складно до кінця року набрати у франчайзингову мережу 150 АЗС. Втім, «ЛУКойл-Україна» і сьогодні значну частину вироблених ПММ експортує до Молдови і Східної Європи», — коментує плани компаній О.Кулик. Якщо торік основні події з формування роздрібних мереж відбувалися на сході України, то нинішнього перемістилися в центральні і західні регіони. «У Західній Україні сьогодні три основні роздрібні фігуранти: «ОККО», «WOG» і «ТНК». Мережа АЗС «ОККО» належить нам, «WOG» — власнику «Галичини», компанії «Лен-континиум», а під брендом ТНК працюють заправні станції компаній «Альфа-нафта», «Авиас» і «Сентоза». Цікаво, що «Славнефть», яка торік намагалася розвивати на Заході свою мережу, поки цього не робить — дається взнаки брак ресурсу», — розказує Д.Герасимов.

Автономія партнерства

Як повідомив «ДТ» Микола Приймак, генеральний директор «Укрнафтохімпереробки», «цього року в Україні очікується три основні об’єднання. По-перше, швидше за все, буде створене СП між «Укртатнафтою» і «Укрнафтою», оскільки ті 1,8 млн. тонн нафти, що надходять з «Ахтырканефтегаза» на Кременчуцький НПЗ, можуть постачатися в межах спільного підприємства. Що буде чесніше, ніж скасувати аукціони і знову запровадити ручну рознарядку із сировини. По-друге, «Роснефть» усе ж стане власником ВАТ «Херсоннафтопереробка», викупивши 25%+1 акцію цього виробника. І, по-третє, створення альянсу BP/Amoco і ТНК призведе до перевиконання інвестзобов’язань у Лисичанську і, як наслідок, до ще активнішої експансії міжнародних нафтових компаній».

Кантівська «автономія волі» визначається суб’єктивністю спонукань і моральністю вибору. Коли мова заходить про вибір бізнес-партнера, додається й економічна доцільність. Приміром, третя у світі за розміром нафтова компанія ВР/Amoco, яка має досвід роботи в Україні, уважно відстежує стан місцевого ринку нафтопродуктів. «Ми вже мали мережу власних заправних станцій в Україні, але минулого року прийняли рішення про їхнє закриття, оскільки вартість палива на них не конкурувала із загальною ціною ринку. Звичайно, якщо буде економічна ефективність роботи в Україні, ми знову почнемо освоювати ринок. Плани з повернення, разом з російською нафтовою компанією, розглядаються», — обережно коментує перспективи Пітер Хеншоу, директор із зв’язків з громадськістю представництва British Petroleum (Москва).

Українські експерти оптимістично оцінюють перспективи повернення BP до країни. Поки основні критики приватизації вітчизняних НПЗ робили наголос на тому, що практично всі НПЗ (за винятком «Херсоннафтопереробки») передаються в руки російським нафтовим компаніям, що збільшує енергетичну залежність України від Росії. Прихід же в Україну великого міжнародного гравця, яким є ВР/Amoco, не лише на роздрібний ринок, а й у сферу виробництва, може диверсифікувати постачання енергоносіїв. Це, на думку фахівців РНБОУ, відповідає вимогам енергетичної безпеки держави. «У більшості країн Східної Європи ринок нафтопродуктів контролюється найбільшими нафтовими альянсами Exxon/Mobil, Chevron/Texaco, BP/Amoco, Total/Elf/Fina, Neste/Fortum, Conoco/Philips Petroleum, і споживачі (через якість послуг), і держави (через стабільність) від цього тільки виграють. Якщо ми працюватимемо саме з міжнародними корпораціями, за рахунок їх об’єднання з нафтовиками Росії, вони виступлять як гарант стабільності постачань сировини в Україну і допоможуть росіянам із додатковими інвестиціями», — каже Лідія Кузнєцова, державний експерт Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБОУ.

Емпіричні рекорди

Англійський пуританин Джон Локк вважав, що неможливо знати все. Робота НПЗ будувалася саме за цим емпіричним принципом — неможливо було передбачити високі рекорди переробки за критично низьких цін на ПММ.

У березні на вітчизняні НПЗ було постачено 2,08 млн., а перероблено 1,86 млн. тонн вуглеводневої сировини, що стало своєрідним рекордом (див. табл. 3). З 1 січня по 31 березня на заводи закачали 3942,8 тис. тонн російської, 802,9 тис. тонн казахстанської і 615,8 тис. тонн української нафти. Причому сировина з трьох країн надходила лише на «Укртатнафту». Казахстанська сировина не постачалася на «Галичину», «Нафтохімік Прикарпаття» і «ЛиНОС», українська — на «ЛиНОС», «Херсоннафтопереробку» і «ЛУКойл-Одеський НПЗ».

Усі заводи в березні попрацювали дуже добре, за винятком «Нафтохіміка Прикарпаття», який простояв сімнадцять днів. Трійка лідерів переробки сировини зазнала деяких змін. Замість «ЛУКойл-Одеський НПЗ», слідом за «Укртатнафтою», яка переробила з початку року 1966,6 тис. тонн нафти, і «ЛиНОСом» (1304,5 тис. тонн) почесне третє місце посідала НПК «Галичина» (493,5 тис. тонн). Рекордним вийшов місяць і з погляду виробництва бензинів та дизпалива, яких було вироблено 977,5 тис. тонн. Дві третини світлих нафтопродуктів постачили на ринок «Укртатнафта» і «ЛиНОС». Загалом же з початку року виробники постачили на ринок 1094,2 тис. тонн автомобільних бензинів, 1359,3 тис. тонн дизеля і 1671,7 тис. тонн мазуту.

Рекордним став місяць і з погляду рентабельності виробництва та продажу вітчизняних нафтопродуктів. Як повідомили представники НПЗ, рентабельність коливалася в мінімальних межах — від 3 до 7%. «На збутову стратегію компаній — власників НПЗ низька вартість палива впливає дуже негативно. Складається парадоксальна ситуація, коли вигідніше експортувати нафту, ніж переробити її і продати готові ПММ в Україні. Держава не повинна «давити» на трейдерів, які грають на підвищення в розумних межах», — підбиває підсумок Валерій Чихєєв, технічний директор ВАТ «ЛУКойл-Одеський НПЗ».

Наприкінці березня рішенням Київського апеляційного господарського суду були повернуті у власність ЗАТ «Укртатнафта» пакети акцій, що належали швейцарській корпорації Sea Group International Inc. (9,960% статутного фонду) і американській компанії AmRUZ Treading AG (8,336% статутного фонду). Раніше ці «іноземні інвестори» намагалися опротестувати рішення Господарського суду міста Києва, яке він виніс за позовами ФДМУ, про визнання недійсними контрактів купівлі-продажу Sea Group International Inc. і AmRUZ Treading AG корпоративних прав у вигляді простих іменних акцій ЗАТ «Укртатнафта». Долею повернутого пакета акцій (18,3%) найближчим часом опікуватиметься спостережна рада і загальні збори акціонерів ЗАТ. Найімовірніший сценарій подальшого розвитку Кременчуцького НПЗ включає створення нинішнього року вертикально-інтегрованої компанії за участю «Укртатнафти» і «Укрнафти», що, зокрема, запропонував Юрій Бойко, нинішній керівник «Нафтогазу України».