Велика сила малої води. Малі ГЕС житимуть, якщо законодавці відкриють шлюзи

Про урочисте відкриття на Вінниччині Гальжбіївського «малятка» — гідроелектростанції (ГЕС) не повідомляли центральні телеканали та газети. Не черговий блок АЕС, звісно. Але самі енергетики вважають інакше. І як із ними не погодитися, якщо буквально напередодні вода принесла до підніжжя гідроелектростанції дерев’яну ікону Божої Матері. Цю пригоду сприйняли як знак згори і підтвердження того, що відродження малої гідроенергетики — справа блага.

Адже Гальжбіївську ГЕС на річці Мурафа побудували не на голому місці. Від електроенергії, виробленої тут 1958 року, спалахнули перші електролампочки в селі Біла. А десять років по тому, з приходом великої централізованої енергетики, станцію через непотрібність закрили. Обладнання за минулі 35 років порізали на брухт і розікрали, тож від електростанції залишилися тільки руїни стін і контури дериваційного каналу. І ще камені колишньої греблі, котрі перетворилися на «екстрим» для туристів-байдарочників.

Схожа доля свого часу спіткала 28 малих ГЕС Вінниччини, побудованих на малих річках, без великих водосховищ, тому вони й уписувалися органічно в навколишнє середовище. Всього ж в Україні жертвами гігантоманії стали майже всі з тисяч діючих за радянських часів малих ГЕС. Але недарма говориться, що все повертається на круги своя. Точніше, не було б щастя, та нещастя допомогло. Стрімке подорожчання енергоносіїв, гігантське збільшення витрат на підтримання безпеки атомних електростанцій, труднощі із забезпеченням паливом ТЕС знову відродили інтерес до малих ГЕС, екологічно чистих, які використовують енергію місцевих річок і річечок. Хоча не варто применшувати можливості цього резерву. Економічно доцільний потенціал 63 тис. малих річок в Україні, за підрахунками спеціалістів, становить близько 3,7 млрд. кВт.год. Була б наша промисловість менш енерговитратною, цього б країні вистачило з головою. За наявності міні-ГЕС, звісно.

Однак поки що, наприклад на Вінниччині, відновлено лише дев’ять станцій. небагато.

Відроджена до нового життя Гальжбіївська МГЕС, ставши вдвічі потужнішою, заощадить Ямпільському району за рік 600 тонн вугілля, яке довелося б спалити на тепловій електростанції. От-от стануть до ладу ще дві — Петрашівська й Бушанська ГЕС, що вже відчутно вирішить енергетичні проблеми Ямпільського району. Але поки що малі ГЕС покривають потреби області в електроенергії лише на 1,3%.

На жаль, процес «відродження» дуже недешевий. Тільки нове обладнання Гальжбіївської ГЕС обійшлося інвесторам у кілька мільйонів, а взагалі, як показав досвід підприємств, які взялися розвивати й відновлювати малу гідроенергетику на Вінниччині, питомі капіталовкладення в реконструкцію та модернізацію діючих малих ГЕС становлять 500—800 дол. на 1 кВт установленої потужності, а на відновлення списаних — 800—1200 дол. Дорого, але саме таким шляхом пішли країни Євросоюзу, куди ми, до речі, прагнемо. Наприклад, у Франції відсоток виробництва електроенергії з використанням поновлюваних джерел сягнув уже 20%, у Німеччині — 12%, в Італії — 25%, у Швеції — майже 60%, а в Австрії — всі 78%.

Західні прагматики просто стимулюють виробництво електроенергії з поновлюваних джерел енергії, доплачуючи виробникам за кожен кіловат. Тим самим дотримуючись вимог Кіотського протоколу про зниження шкідливого впливу на довкілля, зберігаючи для своїх дітей незабруднене викидами ТЕС повітря та чисте від радіації середовище. Хто-хто, а вони давно порахували, що дешевше: посилення безпеки атомних станцій чи подолання парникового ефекту, який спричиняє повені, посухи та неврожаї.

Тим же шляхом пішли Китай, який став за останні десятиріччя лідером у будівництві малої гідроенергетики (близько 18—20% всієї електроенергії в країні постачають більш як 80 тисяч малих ГЕС), і наші колишні сусіди по радянській «комуналці» з Прибалтики. Наприклад, у Латвії для міні-ГЕС запроваджено пільгове оподаткування, а отримана електроенергія оплачується за подвійним тарифом. Таким чином, країна не тільки йде в Європу, а й послаблює залежність від імпорту електроенергії.

В Україні, котра пережила чорнобильську катастрофу, і гідрорезервів значно більше, й інвесторів можна знайти, причому вітчизняних, ось тільки правове поле для розвитку малих ГЕС узагалі не врегульоване. Розроблена ще 1997 року державна Програма розвитку нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії, малої гідро- і теплоенергетики не підкріплена ні нормативно-правовою базою, ні системою пільг, ні тим більше джерелами фінансування (субсидування), як на Заході.

А тим часом, наприклад, три відновлені міні-ГЕС (Гальжбіївська, Петрашівська, Снятинська) приносять доходи в місцевий бюджет і забезпечують робочі місця у віддалених селах. Не кажучи вже про надійне енергопостачання віддалених сіл.

Фахівці вважають, що в Україні законодавчо врегульовано тільки питання вітроенергетики, де 0,75% від вартості 1 кВт.год відраховують на її розвиток.

Це при тому, що собівартість «вітрового» кіловата ледь не найдорожча — близько 20—25 коп. порівняно з «водними» 8—9 копійками. Така от дивна в нас зацікавленість в енергетичній незалежності країни.

Можливо, виправити ситуацію вдасться вже восени, коли на розгляд Верховній Раді буде подано відразу кілька «водних» законопроектів, які пройшли узгодження у відповідних комітетах. Після чого й у нас нарешті з’явиться програма розвитку малої гідроенергетики, яка буде орієнтована не тільки й не стільки на фінансування окремих проектів, скільки на створення сприятливих умов розвитку малої гідроенергетики в цілому і з залученням серйозних інвестицій.

А поки що ремонтне й доволі витратне літо на малих ГЕС знову закінчується без законодавчо затвердженого «зеленого» тарифу, без прийнятних строків повернення кредитів і з тими самими невирішеними проблемами власності, неврегульованими тарифною політикою та правовідносинами з продажу електроенергії, де й досі «качають» свої права обленерго.

До того ж тема малої гідроенергетики не може бути вбрана тільки в сухі цифри та розрахунки. Як у нас співають у народі? — «І ставок, і млинок...» І справді, кожна мала ГЕС — це рукотворний штрих у чудовому пейзажі української природи, яка в дивовижний спосіб перетворює цю природу на силу, що наповнює життям турбіни, генератори, трансформатори, лінії електропередачі. Небесний дар. Тільки б розпорядився ним відповідально вітчизняний законодавець. Не наступаючи на граблі, як росіяни, котрі взялися за будівництво незалежних джерел енергопостачання лише злякавшись травневої енергокризи.