Валютні кредити поза законом: хто заплатить за наслідки? - Економіка - dt.ua

Валютні кредити поза законом: хто заплатить за наслідки?

4 лютого, 2011, 16:32 Роздрукувати Випуск №4, 4 лютого-11 лютого

Рішення Вищого спеціалізованого суду України по цивільних і кримінальних справах (ВССУЦКС), який визнав незаконною видачу «ОТП Банком» валютного кредиту, створило дуже небезпечний прецедент у фінансовій системі.

© Ольга Дегтяренко

Рішення Вищого спеціалізованого суду України по цивільних і кримінальних справах (ВССУЦКС), який визнав незаконною видачу «ОТП Банком» валютного кредиту, створило дуже небезпечний прецедент у фінансовій системі. Визнання на рівні апеляційної інстанції недійсними кредитних договорів у валюті в одного банку створює загрозу масового використання цієї судової практики іншими суб’єктами (адвокатами, позичальниками, поручителями тощо).

Банкіри свідчать: після рішення ВССУЦКС вони стикнулися з багаторазово зрослим шквалом судових позовів від позичальників, які намагаються ухилитися від повернення своїх боргів.

Якщо суди стануть на бік несумлінних позичальників, може розвалитися державна грошово-кредитна система. Серйозність проблеми підтверджується тим, що нині в іноземній валюті номіновано майже половину банківських кредитів.

Валютне непорозуміння

Боржники вдаються до спроб оскаржити законність кредитування у валюті уже протягом двох років. Початок цьому процесу поклав гучний судовий розгляд між «ВТБ Банком» і донецьким ТОВ «Централь», у результаті якого місцеві господарський і апеляційний суди визнавали недійсними кредитні договори (а разом із ними — і договори застави нерухомого майна) на тій підставі, що позику було видано не в гривні, а в іноземній валюті. Суд вважав, що при укладанні валютного договору обидві сторони зобов’язані були одержати так звану індивідуальну валютну ліцензію НБУ.

Домогтися скасування цього рішення в Донецькому апеляційному господарському суді банк не зміг. І тільки за рішенням Вищого господарського суду, з наступним підтвердженням його суддями палати Верховного суду, було доведено правоту банку.

Проте рішення судової вертикалі на користь банків не змогло зупинити потік аналогічних позовів до судів.

Витоки цих проблем можна шукати в Нацбанку. Перманентна нелюбов керівників НБУ до валюти та супутнє небажання займатися регулюванням комерційних валютних операцій (за широко відомим принципом колишнього голови НБУ Володимира Стельмаха — «найкраще регулювання — заборона») призвели до низки нонсенсів у валютному законодавстві.

Діючи за «системою ніпеля», за якою якомога більша кількість валюти має надходити в країну і якомога менша — виходити з неї (при цьому, природно, зростає впливовість чиновників, що видають дозволи), Нацбанк створив перелік ліцензій, необхідних для здійснення валютних операцій.

Якщо пояснювати на пальцях, то на валютному ринку передбачалося існування двох типів ліцензій. Генеральна — для банків, яка дозволяє всі види операцій із валютою, та індивідуальна — для небанків, що дозволяє одиничні операції. Від початку передбачалося, що індивідуальну ліцензію одержуватимуть підприємства і приватні особи, які хочуть здійснити платежі у валюті на території України (боротьба з доларизацією) або вивести валюту за кордон (контроль за відпливом капіталу).

Опис і трактування цих ліцензій містилися й містяться відразу в кількох законодавчих актах: декреті Кабміну «Про валютне регулювання» і Законі «Про Національний банк», а також у низці підзаконних актів (положень, листів і роз’яснень НБУ і ДПАУ).

При цьому — чи то через недогляд, чи то через злий намір — у законодавство від початку було закладено міну вповільненої дії: наявність генеральної ліцензії в банків не виключає необхідності одержувати індивідуальну ліцензію в позичальника.

Крім того, чиновники НБУ ніяк не могли визначитися, потрібна чи не потрібна індивідуальна ліцензія банку і клієнту при оформленні валютної позики. У вже далекому 2000 році Нацбанк писав у своїх листах, що наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не дає йому права на здійснення валютних операцій, які відповідно до ст. 5 декрету КМУ мають проводитися виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ. 2009 року регулятор у своїх листах зазначав, що банки можуть кредитувати і без індивідуальної ліцензії.

Неузгодженість позицій навіть усередині одного відомства створює протиріччя, яким охоче скористалися хитромудрі юристи.

«Хочу звернути увагу, що до настання фінансової кризи 2008—2009 рр. суди України (зокрема й Верховний суд України) стягували з боржників заборгованість в іноземній валюті. Але саме в останні два роки позичальники почали оспорювати в судах законність кредитних договорів із банками, посилаючись на їх суперечність декрету КМУ», — говорить Олег Дмитраш, начальник аналітичного сектора юридичного департаменту банку «Фінанси та Кредит».

Валютні розгляди

Основним аргументом позовів, які почали масово подавати до суду позичальники, що бажають ухилитися від повернення своїх боргів, починаючи з 2009 року стала відсутність у позичальника індивідуальної ліцензії, необхідної зокрема для здійснення операцій з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Умови договорів зобов’язують позичальників, які не мають валютної виручки, сплачувати в іноземній валюті також відсотки. При цьому за діючими нині кредитними договорами і в банку, і в позичальника індивідуальні ліцензії відсутні.

До останнього часу, ініціюючи позови про визнання валютного кредитного договору недійсним, позивачі в більшості випадків не чекали остаточного рішення суду на свою користь. Їх цілком улаштовувало проміжне, яке в Україні найчастіше купується. Причому за відносно невеликі гроші.

Річ у тім, що Цивільний кодекс України містить норму, відповідно до якої при визнанні недійсним основного договору автоматично втрачають силу і всі супутні йому угоди, зокрема, договори застав.

«Головна мета позичальників, які подають до судів позови щодо валютних кредитів, — одержати на руки проміжне рішення, яке анулює кредитний договір. Із цим рішенням на руках вони намагаються зняти обтяження на свої застави у відповідному реєстрі, щоб потім перепродати їх», — говорить голова правління Укрсоцбанку Борис Тимонькін. Мета таких дій очевидна: позбавивши банк застави, позичальник може висувати свої умови погашення кредиту — щодо термінів, ставок і навіть розміру боргу.

Утім, із моменту подання перших позовів з визнання валютних кредитних договорів недійсними банки вже пройшли непогану школу. «Сьогодні мені не відомий жодний випадок, коли несумлінному позичальникові вдавалося б вивести із застави свої активи за таким рішенням суду, — говорить голова правління «Райффайзен Банку Аваль» Володимир Лавренчук. — Тому можливість визнати договір валютного кредиту недійсним була способом заробітку спритних юристів, які розводили на гроші своїх клієнтів».

Ситуація може докорінно змінитися після того, як Вищий спеціалізований суд з цивільних і кримінальних справ прийняв рішення на користь одного з клієнтів (а вірніше, його поручителя) «ОТП Банку». Фактично, це перше рішення вищої судової інстанції, яке ставить поза законом валютні кредити. І відкриває шлях валу позовів проти банків.

Це рішення було прийняте всупереч підготовленому Верховним судом України «Узагальненню судової практики розгляду цивільних справ, що виникають із кредитних відносин (2009—2010 років)» (від 07.10.2010 р.). У документі, який доводиться до судів усіх інстанцій в Україні, прямо сказано, що «відсутність у банку і позичальника індивідуальних ліцензій на валютні операції не є підставою для визнання недійсними кредитних договорів, укладених у валюті».

Проте практика ВСУ для Вищого спеціалізованого суду тепер не указ. Річ у тім, що ВССУЦКС, який було створено в рамках судової реформи нібито для прискорення розгляду кримінальних і цивільних справ у вищій інстанції, насправді створений як противага Верховному суду, який очолює опозиційний до чинної влади Василь Онопенко.

Банкірам нині складно домогтися навіть розгляду відповідної справи у Верховному суді, якщо по ній уже прийняв рішення ВССУЦКС. Як пояснив "Комерсант-Україна" член парламентського комітету з питань правосуддя Валерій Писаренко, відповідно до ст. 38 Закону «Про судоустрій і статус судів», ВСУ може переглянути рішення ВССУЦКС, тільки якщо різні судді цього суду ухвалять протилежні рішення з того самого питання. При цьому має накопичитися «критична маса» таких протиріч і сам ВССУЦКС має дозволити допуск ВСУ до перегляду справ.

Як пояснив DT.UA голова правління «ОТП Банку» Дмитро Зінков, для цього потрібно, щоб Вищий спецсуд сам проголосував за передачу справи у Верховний суд. Причому іншим складом суддів, ніж той, що ухвалив попереднє рішення.

Юридична казуїстика в цьому разі робить перегляд рішень ВССУЦКС у Верховному суді практично неможливим. Чого, власне, й домагалися реформатори судової системи з адміністрації президента.

«Валютні» судді й прокурори

До речі, кілька слів про співробітників офісу глави держави.

За інформацією DT.UA, горезвісний судовий розгляд із «ОТП Банком», який закінчився прецедентним рішенням Вищого спецсуду, ініціював поручитель по житловому кредиту (звісно, нарікаючи на відсутність у позичальника індивідуальної ліцензії, без якої кредитний договір має бути визнаний недійсним).

Кажуть, що не останню роль у програному банком судовому процесі відіграв батько поручителя. У минулому генерал, а нині — помічник тепер уже колишнього заступника голови адміністрації президента Геннадія Васильєва, який курирував до недавнього часу в АП питання боротьби з корупцією і взаємодії з силовими відомствами.

Подейкують, що пан Васильєв звільнився за власним бажанням з адміністрації президента саме завдяки судовим успіхам свого помічника в боротьбі з банківською системою. Джерела DT.UA стверджують, що рішення Вищого спецсуду проти «ОТП Банку» наробило стільки галасу в банківському середовищі, що голові НБУ Сергію Арбузову довелося домагатися особистої аудієнції в президента з цього питання. Після доповіді про ситуацію, що склалася, і можливі її наслідки для фінансової системи країни президент був неприємно здивований і навіть розсердився...

Тож не виключено, що раптова відставка в найближчому майбутньому може очікувати і суддю, яка прийняла відповідне рішення. Як повідомили президенту, ця суддя вже брала участь у розгляді позовів з визнання недійсними валютних кредитних договорів і ще зовсім недавно виносила рішення на користь банків (це, до речі, має послужити підставою для касації у Верховному суді). Зокрема, посприявши перемозі «ВТБ Банку» у судовому розгляді з донецьким ТОВ «Централь», яке також не бажало повертати багатомільйонний валютний кредит.

Що чи, точніше, хто змусив суддю змінити своє рішення при розгляді спору між приватним клієнтом і «ОТП Банком», напевно, ми так ніколи й не дізнаємося. Проте, зважаючи на все, аргументи були дуже вагомими, якщо суддя пішла на зміну думки щодо позову, сума якого ненабагато перевищувала 150 тис. дол.

Та чи зупинить імовірний кадровий висновок машину зі штампування замовних рішень, на яку нині перетворилася вітчизняна судова система?

Швидше за все, ні, бо, за словами банкірів, за такі рішення несумлінні позичальники готові дуже непогано платити. «За чутками, вартість рішення проти банку, з наступною гарантією виведення майна з-під обтяження, може коштувати до 30% від розміру кредиту», — говорить президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко.

І у випадку з Вищим спецсудом гра варта свічок. «Визнання кредитного договору недійсним спричиняє недійсність усіх договорів забезпечення: застав/іпотек/поручництва... Крім того, у разі визнання кредитного договору недійсним недійсними є всі його положення, зокрема необгрунтованим є нарахування відсотків, комісій. У такому разі банк може вимагати від позичальника повернення кредиту, 3% річних, інфляційних збитків», — каже Сергій Половко, директор з правових питань і по роботі з проблемними активами «Альфа Банку».

Причому одного разу прийняте рішення, особливо вищим судом — як вірус. Воно починає множитися в судах різних інстанцій. Юристи нагадують: перша лавина позовів пішла після вересня 2009 року, коли Донецький апеляційний господарський суд визнав недійсними кредитний договір і договір застави за позовом готелю «Централь» до ВАТ «ВТБ Банк». Друга — не за горами.

«Рішення відразу ж потрапляє в Інтернет, а ще гірше — у Державний реєстр судових рішень. Його навіть ніхто не намагається прокоментувати — його просто переписують адвокати в позови. При цьому адвокати, які не дуже піклуються про свою репутацію, обіцяють легкі виграші позичальникам банків, а ті замість того, щоб сплатити належні відсотки банку, несуть гроші адвокатам», — говорить директор департаменту правового забезпечення «Ерсте Банку» Олександр Ярецький.

Юрист звертає увагу, що до спроб оскаржити валютні кредити вдаються вже другий рік. І поки що ці справи в судах розглядаються саме за відсутності визначеної позиції законодавця і наглядових контролюючих структур судової системи (ВСУ, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Ради суддів тощо).

«Саме тривале мовчання Верховного суду України протягом 2009 і 2010 років призвело до створення такої практики. Але ж її можна було однією постановою пленуму Верховного суду припинити. Однак Верховний суд нині такий політизований, що йому не до проблем фінансової системи країни», — говорить О.Ярецький.

Наслідки бездіяльності законодавчої, судової та виконавчої влади стосовно банківської системи можуть бути дуже сумними для всіх. Особливо якщо врахувати, що нині у валюті номіновано банківські кредити на 338 млрд. грн. (близько 47% усіх банківських кредитних портфелів). «Я вважаю, це очевидно: оспорювання валютних кредитів тими, хто не бажає їх платити, — дуже небезпечний прецедент. І ще більша небезпека полягає в тому, що суди стають на бік шахраїв. Такі дії можуть спричинити другу хвилю масових непогашень і, як результат, нестабільність банківської системи, яка знову ж таки може призвести до відпливу вкладів із банків, проблем з ліквідністю і загальної нестабільності в країні», — наголошує голова правління «Правекс-Банку» Сергій Наумов.

Пан Наумов нагадує, що й професіонали, і експерти, і навіть політики вже давно говорять про необхідність ухвалити закон про захист прав кредиторів, який міг би усунути всі наявні колізії та лазівки. «Так, закон непопулярний, але конче потрібний. Необхідна політична воля та усвідомлення того, що кредитування побудовано на принципі повернення, інакше ніхто економіку кредитувати не буде або буде під величезні відсотки з урахуванням ризиків», — робить висновок банкір.

Наявність політичної волі для прийняття ще одного непопулярного рішення — це і є головне нині питання. Занадто великим є перелік конче потрібних популярних рішень.

DT.UA звернулося у ВССУЦКС із проханням роз’яснити його позицію щодо висвітленої в статті теми. Також ми звернулися по коментар до Національного банку України. Відповіді будуть опубліковані відразу, як тільки редакція їх отримає.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво