Валютна аритмія

Поділитися
Остання світова криза виявилася пов’язаною не тільки з дефектами ринку, а також з провалом міжнародної валютної координації.

Для більшості багатих країн минулий рік був дуже непростим. На щастя, їм вдалося подолати рецесію 2009-го, проте до відновлення колишньої стабільності ще далеко. Заради неї індустріальні економіки готові «уцінити» свої валюти. Але так, щоб уникнути спаду власного добробуту - за рахунок зміцнення валют країн, які розвиваються. Однак останнім невтямки, чому вони мають платити за помилки своїх багатих сусідів, які відмовляються від власних рекомендацій про благо ринкової дисципліни і тимчасових обмежень.

Пропаганда курсової гнучкості в цих умовах набуває двозначного відтінку. Як і позиція МВФ - не тільки через його рекламу плаваючих курсів, а й через провал глобальної координації, що загострило питання про місце фонду у валютному світопорядку.

Євро: на зламі

У 2010 році ВВП Великобританії зріс на 1,4%, США - на 2,9, Німеччини - на 3,6, Японії - на 3,9%. Водночас, за прогнозами, він міг скоротитися в Ірландії та Іспанії на 0,2%, Ісландії - на 3,4, а в Греції - на 4,2%. Безумовно, відсутність серед аутсайдерів найбільших економік знижує глобальні ризики. Водночас боргові проблеми в останній групі країн провокують загрози, які виходять за межі не тільки зони євро, а і Євросоюзу.

Їхня реальність змусила ЄС і МВФ виділити Греції 110 млрд. євро. Тоді ж, у травні 2010 року, було створено Європейський стабілізаційний механізм (ЄСМ), спроможний активувати 500 млрд. євро силами ЄС
(60 млрд.) і країн зони євро (440 млрд.) з додатковим залученням 250 млрд. євро від МВФ. Зазначені заходи дали можливість уникнути дефолту Афін і наступного ефекту доміно в зоні євро.

Проте вже в листопаді порушником спокою став бюджетний дефіцит Ірландії (32% ВВП). Пов’язані з ним побоювання змусили євроструктури і МВФ схилити Дублін до прийняття зовнішньої допомоги. Її обсяг становив 85 млрд. євро, підтвердивши своєчасність створення ЄСМ. Та відразу постало питання про достатність його ресурсів. Річ у тім, що наступним реципієнтом, схоже, стане Португалія з можливим обсягом запозичень 60-80 млрд. євро. Багато хто за нею вже бачить Іспанію - четверту за розмірами економіку зони євро. З такими апетитами потенціал ЄСМ може вичерпатися надто швидко.

Німеччина - найбільший європейський кредитор - проти його збільшення, резонно зазначаючи, що стійкість будь-якої економіки визначається її структурною збалансованістю, а не обсягом зовнішнього кредитування. Тим більше що ЄСМ не визначений установчими документами Маастрихтської угоди, яка не передбачає фінансового порятунку членів зони євро. Творці єдиної європейської валюти, очевидно, вважали, що їй доведеться обертатися в середовищі, де пануватиме протестантська етика та німецька ощадливість. Проте триразово роздутий штат грецької держслужби з її регулярними преміями за «перенесення папок з поверху на поверх» і бюджетними дотаціями «на купівлю дров» перекреслили ці ілюзії.

Тим часом економічні проблеми зони євро, схоже, набагато глибші. Нюанс у тому, що переважна частина її членів не вписується в маастрихтські ліміти бюджетного дефіциту (3% ВВП) і держборгу (60% ВВП). Так, на початок минулого року фактичний рівень бюджетного дефіциту в зоні євро становив 6,3%, а держборгу - 79,2% ВВП.

Потенційне економічне зростання у зоні євро оцінюється всього в 1%. За такої динаміки та існуючого боргового навантаження проблематичними видаються перспективи не тільки євро, а й усього ЄС. Не поліпшують їх і довгострокові прогнози, відповідно до яких США збережуть своє лідерство в нарощуванні ВВП і продуктивності праці.

Зважаючи на 10-відсоткове безробіття в зоні євро, а також початок публічних дискусій про її життєздатність, ЄС і ЄЦБ раді будь-якій підтримці. У зв’язку з цим важливе місце займає зниження європейських дефіцитів у торгівлі з Китаєм, які становили 133 млрд. євро в 2009 році і 71 млрд. - у першому півріччі 2010-го. При цьому особлива увага приділяється «неконкурентній» динаміці китайського юаня і його «заниженому на 20-40%» валютному курсу.

Спроби об’єднаної Європи вмовити Китай посилити юань тривають уже не один рік. Проте численні робочі зустрічі, переговори на найвищому рівні і масові публікації про переваги гнучкого курсу впливають на Китай рівно настільки, наскільки це допомагає йому підтримувати зростання і зайнятість у своїй економіці. Пекін продовжує нарощувати міжнародні резерви та оптимізує їхню структуру, зазначаючи, що вже саме придбання Народним банком Китаю облігацій європейських країн надає їм чималу фінансову підтримку. Обурення європейців у відповідь знаходить потужну підтримку в Штатах, які також намагаються пояснити свої економічні проблеми «неконкурентною» курсовою політикою Китаю.

Долар: гра на зниження

У 2002-2009 роках американський долар знецінився відносно британського фунта на 11,7%, єни - на 30,2, канадського долара - на 34,3, швейцарського франка - на 38,6, євро - на 38,8%. Падіння його курсу зумовлене високими бюджетними дефіцитами США, надмірним рівнем споживання і протидією його зниженню, а також «провалами» американського ринку та його держрегулювання.

Касовий дефіцит бюджету США зріс із 2,6% ВВП у 2002 році до 10,2 - у 2009-му. У той же час державний борг збільшився з 57,1 до 84,3% ВВП. При цьому Сполучені Штати опинилися в епіцентрі спочатку світової фінансової, а згодом і економічної кризи. Її предтечею стала піраміда на ринку нерухомості, до формування якої «доклалися» практично всі провідні фінансові гравці США: іпотечні компанії (Fannie Mae, Freddie Mac), інвестиційні банки (Goldman Sachs, Morgan Stanley, Lehman Brothers, Bear Stearns, Merrill Lynch), страхові компанії (AIG), пенсійні фонди, рейтингові агентства (Moody’s, Standard&Poor’s, Fitch), комерційні банки (Wachovia, Citigroup).

Неплатоспроможність п’ятого інвестиційного банку США - Bear Sterns - стала потрясінням, яке відкрило очі на глибину фінансових проблем. Після банкрутства у вересні того ж 2008 року Lehman Brothers і падіння Merrill Lynch, викупленого Bank of America, фінансова криза США переросла в економічну.

Неплатоспроможність компаній з першокласними рейтингами породила загальну недовіру і кредитний ступор. У 2009 році американський ВВП упав на 2,6% - нижче, ніж у часи стагфляції і нафтових шоків. Разом з тим з’ясувалося, що ні курсова гнучкість долара та євро, ні нульова інфляція в країнах, що їх емітують, не гарантують економічного зростання. Маючи справу з цим «феноменом», законодавці неоліберальної моди, не моргнувши оком, звернулися до рекомендацій 80-річної давності свого ідеологічного опонента - Дж.М.Кейнса. Фактично керуючись ними, міністерство фінансів США наводнило американську економіку своїми борговими зобов’язаннями, які відразу викуповуються Федеральною резервною системою (ФРС). Унаслідок цього грошова база протягом усього двох(!) років збільшилася в 2,44 разу - із 829,9 млрд. дол. наприкінці 2007 року до 2021,9 млрд. у грудні 2009-го.

Не дивно, що американський долар за цих умов не демонструє стійкості. Але всупереч, здавалося б, негативним наслідкам, його знецінення надає підтримку американській економіці. Річ у тім, що зниження курсу долара здешевлює американські товари, незалежно від того, продаються вони на внутрішньому ринку або ж експортуються за кордон.

Для успіху політики дешевого долара Сполученим Штатам потрібна глобальна система гнучких валютних курсів - без неї долар не може падати відносно інших валют, здешевлюючи американські товари. Проте не всі країни готові жертвувати своїм добробутом заради стабілізації світової наддержави. Особливо гострим це питання є для небагатих сировинних економік.

По-перше, у більшості випадків вони стали жертвами останньої світової кризи. По-друге, населення в них і так у десятки разів бідніше від американців. Нарешті, подолання сировинного статусу («голландської хвороби») вимагає від цих країн не тільки активної структурної політики, а й гранично обережного зміцнення національних валют.

У цих умовах лінія протистояння багатих країн світу та його сировинної периферії пролягла між Сполученими Штатами і Китаєм, від якого ультимативно вимагають зміцнити юань.

«Валютні війни»

Валютно-курсова напруженість між США і Китаєм виникла не вчора і не сьогодні. Ще в липні 2005 року Пекін був змушений почати посилення юаня, щоб уникнути торгових санкцій США, які намагалися скоротити свої зовнішні дефіцити. Тоді Китай оголосив про нову курсову політику і прив’язку юаня до кошика валют. Але ні її структури, ні механізму прив’язки розкрито не було.

До літа 2008 року юань подорожчав відносно долара на 18%. Але останній за той самий час подешевшав відносно інших валют приблизно на 14%. Завдяки цьому загальне номінальне зміцнення юаня за три роки становило близько 7%.

Та як тільки влітку 2008 року увага США переключилася на внутрішні проблеми (фінансова криза, економічний спад, зростання безробіття, президентські вибори) і долар став зростати через поглиблення європейських проблем, Китай знову обмежив зміцнення своєї валюти, прив’язавши її до долара. Завдяки цьому юань спочатку уникнув надмірного посилення, а потім знову почав знижуватися одночасно з доларом, надаючи курсові переваги китайським виробникам.

Оскільки зазначена політика нейтралізує потенційні торгові вигоди індустріальних країн, а перевищення експорту над імпортом у Китаї досягає 8% ВВП, від Пекіна в 2010 році знову зажадали посилення юаня. При цьому США і ЄС зазначають, що, маючи другий за розміром ВВП у світі, Китай має брати участь у стабілізації глобальної економіки; що разом з іншими країнами, які розвиваються, він зобов’язаний розділити тягар її відновлення; що обмеження курсових коливань свідчить про «нечесну» конкуренцію і шкодить монетарній політиці самого Китаю.

Проте повільні реформи в (пост)кризових економіках породжують питання про ступінь їхньої власної відповідальності. У цьому сенсі показовим є нещодавнє рішення США зберегти на два роки податкові пільги для найбагатших американців. При цьому незрозуміло, чому бідні країни повинні оплачувати їхні борги, частково накопичені через ведення війни в Іраку: остання, за різними оцінками, могла коштувати Штатам до 3 трлн. дол., або чверті їх річного ВВП. Також неможливо пояснити, чому китайці, із середньодушовими доходами в 10-12 разів меншими, ніж у європейців або американців, зобов’язані підтримувати їхнє споживання.

Крім цього, Китай вказує на неприйнятність різкого зміцнення юаня через погрозу скорочення робочих місць і зростання безробіття. З огляду на багаторічну боротьбу ООН із бідністю, ці аргументи мали знайти підтримку у провідних міжнародних організацій. Замість цього МВФ і Світовий банк закликають Китай підсилити юань.

Їхня позиція вразлива тією мірою, наскільки ринки праці в індустріальних економіках закриті для представників малозабезпечених країн. Останні приречені розв’язувати проблеми безробіття самостійно, навіть коли вони спричинені валом дешевого імпорту з індустріальних економік. Не дивно, що при цьому використовуються можливості курсового захисту: поки багаті країни борються за свободу конкуренції тільки на підконтрольних їм ринках, їхні менш заможні сусіди змушені шукати симетричні відповіді.

Із цією метою вони запобігають посиленню власних валют, проводячи на внутрішньому ринку активні інтервенції. Долари, євро, фунти, франки тощо, які викуповуються при цьому, сприяють зростанню міжнародних резервів. За даними МВФ, у 2001-2009 роках у Індонезії їх обсяг зріс у 1,9 разу, Південній Кореї - 2,3, Японії - 2,4, Малайзії - 2,8, Індії - 5,8, Бразилії - 6,1, Китаї - 11,9, Російської Федерації - у 14 разів.

В Ізраїлі таку політику нині здійснює Стенлі Фішер - знакова постать: економіст зі світовим ім’ям, у минулому перший заступник директора-розпорядника МВФ, а з травня 2005 року - глава Центробанку Ізраїлю. У серпні 2010 року він заявив, що ввірений йому банк готовий щодня купувати понад 100 млн. дол., при тому що в 2005-2009 роках його резерви уже зросли в 2,2 разу.

Схильність до аналогічної політики демонструє і Банк Японії. У вересні 2010 року він провів першу з 2004-го валютну інтервенцію, викупивши 24 млрд. дол. Міністр економіки і податкової політики Японії припустив, що «банк може розпочати купувати валютні активи, щоб стримати подальше зміцнення курсу єни».

Паралельно Банк Японії створив фонд (62 млрд. дол.) «для придбання активів, включаючи японські державні та корпоративні облігації, папери біржових фондів і інвестиційних фондів у сфері нерухомості».

У вересні 2010 року міністр фінансів Бразилії Гідо Мантега охрестив це міжнародне протистояння «валютними війнами». З огляду на те, що останні розгортаються на тлі крихкої посткризової стабілізації, навряд чи хтось з учасників добровільно зважиться на посилення власної валюти. Тим більше що суїцидальної схильності до «шокової терапії» індустріальні країни не виявляють, а застосовувана ними «анестезія» не зменшує валютної напруги.

Так, 3 листопада минулого року ФРС прийняла рішення про додатковий викуп довгострокових облігацій американського мінфіну на загальну суму в 600 млрд. дол. Внаслідок цього до червня 2011-го ФРС щомісяця має вливати в економіку по 75 млрд. Причому зазначені інтервенції послужать «доважком» до 1,75 трлн. дол. , які ФРС уже використала для викупу облігацій 2009 року. Швидше за інших на цю новину відгукнулися Китай і Німеччина, зазначаючи, що така грошова політика дає змогу «непрямо маніпулювати курсом долара».

Втрата координації

Нині на виробництво країн, які протидіють посиленню своїх валют, припадає більш як половина світового ВВП. Як у цих умовах досягти вільного руху обмінних курсів - ніхто не знає. Тим більше що частково їхня «жорсткість» зумовлена політикою економічних наддержав.

Це, звичайно, не означає, що у світі домінують фіксовані курси або ж немає країн, які довірили свою валюту стихії ринку. Справа в іншому - в міжнародній практиці переважають регульовані валютні режими. Причому потреба в курсовому регулюванні, його глибина й інструменти настільки різноманітні в різних країнах, що про їхню універсальність не може бути й мови.

Водночас у валютній політиці, схоже, переважають тенденції з обмеження курсових коливань. Так, відповідно до статистики МВФ, глобальні міжнародні резерви збільшилися з 1,3 трлн. дол. 1994 року до 8,6 трлн. на початок 2010-го. Якась їхня частина, безумовно, зросла разом з інфляцією. Проте якби у світі наростали вільні коливання валют, співвідношення глобальних резервів до світового ВВП мало б знижуватися - через банальне зменшення потреби в резервах. Замість цього зазначене співвідношення потроїлося (!) - з 4,6% 1994 року до 13,3% 2009-го.

Показово, що це зростання мало характер стійкого тренда: відношення глобальних резервів до світового ВВП щороку збільшувалося. Що свідчить не про підвищення, а про обмеження гнучкості валют!

Не менш примітно, що водночас середньорічна інфляція у світі скоротилася в 11 разів - із 27,8% 1994-го до 2,5% 2009-го. Ця статистика разюче суперечить відомим положенням «інфляційного таргетування», що інфляцію можна перемогти, лише «розхитавши» валютний курс. З огляду на це доводиться визнати, що, всупереч популярності останнього постулату, якоїсь цілісної бази в нього загалом-то немає.

Коли в 2005-му і 2007 роках Національний банк України викуповував на міжбанківському ринку від 7 до 10 млрд. дол. на рік, попереджаючи зміцнення гривні, його нещадно критикували, наводячи як приклад Чилі. У поточному ж році вже чилійський центробанк, прихильник гнучкого курсу, готовий викупити не менш як 12 млрд., щоб не допустити зміцнення власного песо. Новина примітна, як і супутнє їй гробове мовчання ревнителів свободи курсових коливань.

Остання сьогодні - скоріше виняток, ніж загальне правило.

Навіть МВФ, вимагаючи від своїх позичальників «підвищення курсової гнучкості», відразу надає їм кредити для... стабілізації курсу. Така поведінка навряд чи свідчить про зрозумілу концепцію валютного світопорядку. Адже позики фонду мають сенс лише у разі підтримки ним глобальної системи фіксованих або регульованих курсів. Відмова ж від них позбавляє кредити МВФ будь-якої логіки.

Курсова гнучкість: межі глобальної безпеки

Валютні ризики часто не сприймаються всерйоз, оскільки вони «невидимі». Зважаючи на це, слід зауважити, що останню світову кризу було спровоковано не тільки фінансовими дисбалансами найбільших економік, а й нестійкістю їхніх валют. При цьому від неї серйозно постраждала сировинна периферія.

Що довше в середині минулого десятиріччя інвестори металися між нестабільним доларом і євро, то більше зростав їхній інтерес до альтернативних сфер вкладень, включаючи сировину. Але ж світові ціни на неї прив’язані до долара, тому курсові коливання американської валюти опинилися в центрі сировинної кон’юнктури. Її поведінка почала дедалі більше підпорядковуватися спекулятивним циклам, віддаляючись від виробничого попиту. Якщо при цьому долар дешевшав, втрачаючи свою інвестиційну привабливість, то ціни на сировину піднімалися. І навпаки, посилення в другій половині 2008 року долара збіглося з різким знеціненням сировини та початком світової кризи.

З урахуванням цього показовою є світова кон’юнктура на чорні метали - головний сировинний продукт української економіки. Як свідчить статистика, останні шість років усі спади і підйоми світових цін на сталь непогано пояснювалися курсовими коливаннями долара (рис. 1). Коли, наприклад, наприкінці 2005-го річне посилення долара до євро досягло 13,4%, світові ціни на сталь «провалилися» на 20,9%. Коли ж у липні 2008-го долар подешевшав на 16,7%, річні темпи зростання цін на сталь підскочили на 74,1%.

Оскільки аналогічні залежності простежуються практично на всіх найважливіших для України ринках сировини (нафти, вугілля, цукру, соняшникової та рапсової олії, пшениці тощо), вітчизняний бізнес-цикл виявляється міцно прив’язаним до курсових коливань світових валют (рис. 2). Так, посилення долара до євро в четвертому кварталі 2005 року на 8,3% супроводжувалося вповільненням виробництва в Україні до 1,9%. При наступному ж знеціненні долара в 2006-2008 роках на 9-14% прирости квартального ВВП підскочили до 9-10%.

Нарешті, коли з четвертого кварталу 2008-го по третій квартал 2009-го долар знову почав зростати, зміцнюючись до євро на 9-13%, українська економіка обвалилася. Скорочення її квартального ВВП сягнуло 10-20%, а річного - 14,8%.

Може видатися неймовірним, але однією з причин останньої вітчизняної кризи стало різке зміцнення долара на міжнародних ринках. Викликане ним знецінення сировини стало шоком для старіючого українського виробництва. Його нездатність знизити власні витрати спровокувала найбільший за останні 15 років спад.

При цьому з’ясувалося, що Україна не тільки сповзла на сировинне узбіччя, розгубивши свої колишні технології. Спливла також її низька конкурентоспроможність на сировинних ринках: на відміну від вітчизняних металургів, які потребували наприкінці 2008 року фінансової допомоги держави, їхні китайські колеги пережили світову рецесію без помітних ускладнень.

Інвестиційна апатія і відсутність стратегічних орієнтирів перетворили українську економіку на заручницю сировинної кон’юнктури і технологічного застою. Навіть 15-відсоткове посилення долара до євро стало для неї фатальним.

З цієї ж причини економічний експрес-прогноз для України нині є до болю банальним. Його результати значною мірою наперед визначені міжнародними котируваннями долара. Якщо він стійко падає відносно євро - очікуй експортних доходів, зростання ВВП і бюджетних надходжень. Якщо ж долар починає зміцнюватися - готуйся до вповільнення виробництва, валютних і бюджетних дефіцитів, підвищення соціальної напруженості.

З огляду на те, що Україна - не єдиний постачальник сировини на світових ринках, різкі коливання головних валют дестабілізують не лише її економіку. За даними ООН, у 2007-2008 роках зростання цін на продовольство спровокувало голодні бунти в 61 країні. Припущення, що їм могли запобігти плаваючі курси, не так наївне, як цинічне. Якщо вони не вберегли від кризи економічні наддержави, то годі й казати про найбідніші країни з нерегульованими монополіями, слабкою фінансовою системою, відсутністю фондового ринку і спекулятивними рейтингами.

Нестабільність світових валют 2008 року підштовхнула до падіння не тільки ціни на сировину та її виробників. У пастці опинилися і пов’язані з ними компанії індустріальних країн. Зокрема, банкрутство Lehman Brothers, що активно страхувало кредити економікам, які розвиваються, збіглося з початком депресії на сировинних ринках.

Нині було б незайвим обговорити не тільки міжнародні критерії фінансової розсудливості, а також допустимі межі коливань світових валют. Не обтяжуючи їх жорсткою взаємною прив’язкою, доречно замислитися - коли курсова гнучкість перетворюється на валютну нестійкість, яка дестабілізує світову економіку?

Її комплексним «налаштуванням» уже понад 60 років займаються Світовий банк, ГАТТ (СОТ) і МВФ. Причому останній саме й створили для гармонізації валютної системи країн-учасниць. Проте з руйнуванням її жорсткої прив’язки до долара функції валютного фонду виявилися розмитими. Так, в останнє десятиріччя він активно пропагує перехід до гнучких валютних курсів, надаючи одночасно кредити, які перешкоджають цій гнучкості.

Безумовно, нерівномірність економічного розвитку ламає глобальну систему фіксованих курсів. Водночас синхронізація світової економіки впорядковує їхній відносний рух. Якщо МВФ і надалі ухилятиметься від своєї ролі валютного координатора, перекладаючи ризики хаотичного руху світових валют на малі країни, вони продовжать нарощувати резерви на випадок несприятливої кон’юнктури або валютного демпінгу своїх потужних сусідів. Тому обмеження курсової гнучкості неминуче. Просто в одному випадку воно може мати упорядкований характер, а в іншому - спорадичний, включаючи «валютні війни».

Чи брати участь у них як сировинний придаток, чи задовольнятися цим статусом - діло суто національне. А от наявність передумов для самих «війн» - питання міжнародної координації. При цьому ціна її провалу виявляється надто високою, щоб миритися з валютною аритмією і світовими кризами.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі