Вагончик рушив. А хто залишиться? Через три-п’ять років в Україні може не залишитися серйозних вітчизняних банків

«Я ждала тебя, так ждала!»

В останню декаду грудня в Києві відбулася загальноукраїнська нарада банкірів. Керівники комерційних банків мали можливість обговорити свої проблеми з першими особами Національного банку та керівниками його територіальних управлінь. Була представлена на нараді і ДПАУ. Щоправда, на жаль, не її главою Олександром Кірєєвим — одним із головних «збурювачів спокою» банкірів року, що минає, а одним із його заступників — паном Лекарем. Самого Олександра Івановича, певне, через надзвичайну зайнятість наприкінці року, на нараді не було.

Представники Мінфіну та Мінекономіки банкірські збори взагалі увагою не вшанували, хоча і значилися в списку запрошених. Що трохи дивно, оскільки, спілкуючись із банкірами віч-на-віч, чиновники могли б спробувати особисто переконати цих досить скупих суб’єктів у необхідності платити більше податків, не займатися їхньою оптимізацією, ставати чеснішими, щедрішими тощо. Тобто озвучити власні претензії до них більш дохідливо й грунтовно, ніж це можна зробити через ЗМІ. Тим більше що останніх на саму нараду не допустили. Певне, щоб не бентежити банкірів своєю присутністю.

Шкода, жвавий і предметний міг вийти діалог.

На проведеній після наради конференції перед журналістами виступали глава Нацбанку Володимир Стельмах і президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко. Володимир Семенович коротко окреслив головний перелік питань: основні результати діяльності банківської системи за минулий рік, перспективи розвитку економіки та регуляторної політики НБУ 2006 року. Окремо обговорювали питання відносин регулятора з банківською системою.

За словами глави НБУ, у ході переговорів про вступ до СОТ українська сторона намагалася поставити під сумнів необхідність допуску в Україну філій іноземних банків. На тій підставі, що, як вважає регулятор, відкриття дочірнього банку (окрема юридична особа) не становить особливих проблем. Однак з’ясувалося, що з погляду іноземців, особливо американців і японців, проблема — у надмірно жорсткому контролі НБУ над вітчизняною банківською системою. Надмірна жорсткість, визнав пан Стельмах, виражається у величезній кількості звітності, якої регулятор вимагає від своїх підопічних.

«Це потребує нового підходу, і ми будемо його переглядати. Звітність справді необхідно раціоналізувати з тим, щоб не ганятися за дріб’язком, а знаходити саме ті питання, що є найважливішими й найболючішими... Щоб для руху вперед можна було бити по коню, а не по голоблі», — ловимо главу НБУ на обіцянці, виконання якої дійсно серйозно полегшило б життя українських банкірів. Ті дуже часто скаржаться, що левову частку їхнього робочого часу доводиться витрачати на заповнення всіляких (й іноді нікому не потрібних) документів і звітів. Та й самі чиновники Нацбанку в приватних розмовах нерідко ремствують на паперову тяганину, котра серйозно знижує реальну продуктивність їхньої діяльності.

Наступне питання, на якому зупинився Володимир Стельмах, — капіталізація. За його словами, українська банківська система загалом має капітал, достатність якого відповідає навіть міжнародним критеріям. Проблема — у його недостатній концентрації: «Капітал цей роздрібнений серед дуже великої кількості банків, що й не дає можливості мобілізувати ресурси для реалізації серйозних проектів — як за вартістю, так і за строком».

Також глава Нацбанку розказав журналістам, що однією з тем обговорення були висновки, зроблені з торішньої кризи. Оскільки майбутні парламентські вибори можуть виявитися не меншим випробуванням для суспільства, ніж торішні президентські, банкіри хочуть до них як слід підготуватися, щоб не розгубити довіри їхніх клієнтів.

Шкідлива «профілактика»

Позицію банківської спільноти перед журналістами озвучив президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко. За його словами, головні проблеми, що зараз турбують банкірів, — податкове навантаження, оподаткування резервів під активні операції й експансія іноземного капіталу на українському ринку.

За першими двома пунктами глава Нацбанку беззастережно підтримав президента АУБ у його критиці на адресу фіскальних органів. «Я хотів би стосовно оподаткування банків однозначно визначити, що ми абсолютно не розуміємо шкідливої позиції податкової адміністрації. Чому вона до того сектора економіки, котрий є локомотивом усієї системи, так упереджено ставиться? Вигадуються якісь коефіцієнти податкового навантаження тощо. Є мільйони бізнес-структур, які працюють у тому ж законодавчому полі, що й наші банки. Чому їм не встановлюються якісь коефіцієнти, а мова йде саме про банківську систему?» — обурено дивувався головний банкір країни. І додав: «Наша позиція однозначна: що більшим буде капітал банків, то більшою буде можливість бізнесу створювати наше національне надбання за рахунок збільшення обсягів кредитів і їхнього здешевлення. Національний банк разом із АУБ неодноразово вносив і вносить законопроекти, відповідно до яких та частка прибутку банків, яка йде на приріст капіталу, має звільнятися від податків. Тому що це сторицею потім окупається. На кожну гривню збільшення капіталу можна на десять гривень збільшити кредити. А це означає, що через інші економічні структури бюджет отримає значно більше».

Завершуючи цю тираду, пан Стельмах дозволив собі ще одну емоційну заяву: «Хоча й зараз глава податкової адміністрації — наш колишній колега, ми його поведінки не розуміємо. Чи то він потрапив під вплив тих своїх керівників, інакше звідки таке нерозуміння банківської системи та її ролі в суспільстві?» Якщо вже зазвичай стриманий і обережний у висловлюваннях Володимир Семенович дозволив собі «перейти на особистості», виходить, справді допекло.

Нагадаємо читачам, що в середині грудня Олександр Кірєєв таки виконав свої кількаразові погрози й опублікував список великих підприємств-мінімізаторів, а також рейтинг банків за рівнем сплати податку на прибуток за дев’ять місяців 2005 року. Відтепер податкова має намір це робити щокварталу. Під час наради багато банкірів говорили про незаконність таких дій податківців і запитували: «Як можна закликати до законослухняності, самому порушуючи закон? Адже з юридичної точки зору податківці зробили надбанням гласності конфіденційну інформацію». Певне, розуміючи вразливість власних позицій, ДПАУ 22 грудня оприлюднила для обговорення законопроект про внесення змін до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого банки зобов’яжуть публікувати податкову декларацію про прибуток не пізніше першого числа місяця, що йде за подачею декларації в податкові органи. І встановила: строк подачі пропозицій і зауважень до проекту — один місяць.

Тим часом занепокоєння й обурення банкірів можна зрозуміти. У результаті цих дій, наприклад, швидкозростаючий банк, вклавши великі кошти в будівництво філіальної мережі і через високі витрати не отримавши значного прибутку або навіть пішовши на тимчасові збитки, ризикує в найменш підходящий момент утратити довіру вкладників. Таким чином, спроби витрусити з «банкірських засіків» якомога більше грошенят для бюджету створюють найсерйозніші ризики для стабільності не лише окремих банків, а й усієї банківської системи.

Здається, пан Кірєєв, як колишній банкір, ці ризики чудово усвідомлює. Недавно він навіть заявив, що результати спеціально проведеного дослідження ефекту від публічних «наїздів» на банки засвідчили різке падіння довіри до банківської системи України. А це — реальні втрати реальних банків, спричинені сумнівними з точки зору закону кроками податківців.

Втім, подати судовий позов проти ДПАУ якийсь банк навряд чи ризикне. Виграєш у суді чи ні — ще запитання. А от причетність до такого скандалу може призвести до дуже сумних наслідків. АУБ захищати в суді права своїх членів юридично не уповноважена.

За великим рахунком, неузгодженість і навіть протиріччя в діях двох державних структур — НБУ і ДПАУ — вкотре оголює проблему відсутності єдиної регуляторної політики держави. Причому в цьому разі йдеться про одну з найважливіших складових економіки, яку самі банкіри люблять порівнювати з кровоносною системою організму. Нацбанк уже визначив серед своїх пріоритетів ухвалення Стратегії розвитку банківського сектора на 2006—2010 роки. Але чи вдасться йому цю програму узгодити з іншими державними відомствами і, що ще важливіше, домогтися її неухильного дотримання?

Благодійники
чи агенти впливу?

Найважливіший момент, який має бути застережений у цій програмі, — кому належатиме наша банківська система 2010 року. Адже за всіх наших нюансів із інвестиційним кліматом і зростанням економіки однією з головних ознак року, що минає, став початок масового входження іноземного капіталу у вітчизняну банківську систему.

Два банки з першої п’ятірки — «Аваль» і «Укрсиб» — уже перейшли під контроль іноземців — Raiffaisen International (Австрія) та BNP Paribas (Франція) відповідно. Офіційно виставлено на продаж Укрсоцбанк. Російський «Внешторгбанк» купує «Мрію», а «Сбербанк» РФ — НРБ-Україна. «Форум» і ВАБанк уже продали значні частки своєї власності. І це тільки те, про що офіційно відомо. А тишком-нишком переговори про продаж пакетів різних розмірів і вартості зараз веде більшість найбільших і великих комерційних банків, а також деякі середнячки.

В останні тижні процес оголошення про укладання нових угод трохи вщух. Але напевне активізується після парламентських виборів. Якщо так справи підуть і далі, і наша економіка не втратить своєї принадності для іноземного бізнесу, то вже до кінця 2006-го всі найбільші вітчизняні банки або залучать стратегічного інвестора, або перейдуть у власність іноземців. В іншому разі лідери ринку почнуть швидко втрачати ринкові позиції. Виняток становитимуть хіба що держбанки. Але й стосовно них жоден із перелічених вище варіантів виключати не можна.

Виступаючи перед журналістами, президент АУБ у черговий раз заявив, що позиція Асоціації (втім, із застереженням, що її поділяють не всі банки) — присутність іноземного капіталу на банківському ринку потрібно обмежити. «Необхідно шукати міру такої присутності. В усьому має бути міра, це — ознака розумної політики. Ми дискутували навколо пошуку цієї міри, і, на мій погляд, результат цієї дискусії позитивний», — певне, сподіваючись на підтримку головного банкіра країни, резюмував пан Сугоняко. Проте, на відміну від податкової проблематики, такої підтримки не одержав. «Це суперечитиме нашим прагненням вступити до СОТ та інтегруватися у світову економіку. Якщо ми заявляємо, що ми — ринкова економіка, і якщо нас приймуть у СОТ, то наші правила мають бути такими, як діють там для банків», — сказав, які відрізав, пан Стельмах.

Тим часом така відповідь не знімає з порядку денного цієї досить важливої проблеми. Президент АУБ пропонує вирішити її дуже просто, майже як шаблею відтяти: визначившись із лімітом іноземної участі, законодавчо запровадити мораторій на продаж банків понад цей ліміт, як це зробила свого часу Іспанія. Пан Сугоняко переконаний, що вступ до СОТ зовсім не передбачає необхідності продажу всієї банківської системи іноземцям. Інакше чому, наприклад, французи чи італійці можуть ставити у себе відповідні умови?

Рецепти президента АУБ, можливо, надто категоричні. Просто взяти і встановити загороджувальну «стінку» — найпростіший, але далеко не найкращий метод. І дуже відгонить протекціонізмом і тому подібними нехорошими речами.

З іншого боку, пропаговані прибічниками вільних ринкових відносин рівні для всіх конкурентні умови — теж маячня. Ну яка, скажіть, може бути рівність між, наприклад, BNP Paribas, котрий володіє більш як трильйонними активами, і навіть усією разом вітчизняною банківською системою, активи якої ледь перевищують 40 млрд. дол.?

Ми чудово знаємо усі аргументи опонентів АУБ, усвідомлюємо, що нашій економіці зараз просто необхідні довгі й дешеві інвестиційні ресурси. Та й самі не проти скористатися дешевшою кредитною ставкою чи більш просунутими банківськими послугами. Однак існує одне важливе але.

Зараз Україна впевнено йде до того, щоб повторити досвід Естонії. Усі банки в цій країні фактично є власністю нерезидентів. Тому Українській державі необхідно терміново визначитися з принциповим питанням — а чи потрібна нам своя, вітчизняна банківська система, цей колосальний важіль впливу на життя країни в цілому?

Наведемо кілька цитат із недавнього англомовного інтерв’ю Жака Муньє, голови правління АТ «Каліон банк Україна». Пана Муньє, який має чималий досвід банківської справи, можна сміливо називати експертом світового рівня в цій галузі.

«...Що мене турбувало б на місці українців, це те, що оскільки Україна — легковаговик на світовій економічній арені, її банки мають таку слабку потужність, що неможливо уявити їх за кордоном. Цей процес буде одностороннім. Усі (провідні банківські групи) мають намір прийти сюди. Тому державна політика мала б забезпечити, щоб у вас у банківському секторі було кілька хороших місцевих банків-чемпіонів, у яких держава може мати потребу з тих чи інших політичних й економічних причин. Інакше кажучи, якщо банківський сектор тут повністю належить іноземцям, даруйте, як уряд ви навряд чи можете на нього впливати, і це означає, що у вас проблеми як у країни. Знаєте, «колонізація» має свої межі. Вона може бути позитивним явищем, вона дає робочі місця, прискорює ваш прогрес, але вам потрібні власні чемпіони...

Я не можу уявити таку державу, як Україна, котра не має хоча б третини банківської системи у вітчизняній власності. Але боюся, що цього не буде взагалі. Я боюся, що аж до 90% тутешньої банківської системи належатиме іноземцям. І що залишиться тут? Можливо, сто кишенькових банків. Доти, доки кишені, які володіють цими банками, не вирішать, що більше їх не потребують.

Україні необхідно мати банківський сектор, що належить вітчизняним власникам, хоча б його частину. Але сьогодні я не бачу нікого, хто зможе очолити цей процес».

Похвали...

Тема експансії іноземного капіталу, звісно ж, складна та багатогранна, тому «ДТ» ще не раз повернеться до неї наступного року. А поки ми хочемо коротенько розповісти громадськості, за що на порозі 2006-го керівництво НБУ хвалило і за що лаяло вітчизняні банки.

Від імені регулятора «розбір польотів» виконав перший заступник голови НБУ Анатолій Шаповалов, оскільки сам голова обмежився коротким вступно-привітальним словом.

Отже, Нацбанк похвалив банкірів за очевидні успіхи. Серед основних позитивних тенденцій:

— збільшення капіталу банків до 5,8% ВВП (проти 5,3% на початку року) і активів до 48% ВВП (на 1 січня 2005-го — 39%);

— збільшення прибутку банків у 1,7 разу (за січень—листопад — 2,1 млрд. грн.);

— поновлення довіри населення до банківської системи та національної валюти (за 11 місяців депозити населення зросли на 62%, у національній валюті — на 73%);

— нарощування і поліпшення якісних характеристик кредитування реальної економіки та населення (обсяг кредитного портфеля банків досяг 36% ВВП, при цьому частка прострочених і сумнівних кредитів скоротилася з 3,2 до 2,4%);

— зростання у 2,3 разу вимог банків за кредитами, виданими на інвестиційні цілі, у тому числі в національній валюті — майже вдвічі;

— підвищення привабливості українських банків для іноземного капіталу.

…і осуд

А тепер про найактуальніші проблеми банківського сектора. Передусім — це низький рівень і недостатня якість капіталів українських банків.

Протягом року, що минає, банки досить активно збільшували свої капітали. За 11 місяців їхній регулятивний капітал зріс майже на 35% і на 1 грудня досягнув майже 25 млрд. грн. Однак показник у розмірі понад 10 млн. євро значиться лише за 74 банками, тобто 45% із нині діючих. Більш як половина банків мають низький рівень капіталу, і це всерйоз непокоїть НБУ, оскільки свідчить або про неможливість, або про небажання їхніх власників вирішувати цю проблему.

Більше того, загострюється тенденція розбалансованості між темпами зростання капіталів банків та обсягами їхніх активних операцій. Ці диспропорції негативно впливають на рівень адекватності (читай — надійності) банківського капіталу. У цілому по банківській системі рівень адекватності знизився до найнижчої за останні п’ять років позначки — 14,65% (проти 16,81% на початку року). При цьому зниження відбулося майже у 80% банків. У дев’яти банків рівень адекватності регулятивного капіталу зараз менший від 11%, тобто наближається до нижньої межі.

Ситуація значно ускладнюється погіршенням структури банківського капіталу. Йдеться про те, що, починаючи із серпня 2005 року, темпи зростання додаткового капіталу значно перевищують темпи зростання основного (за 11 місяців додатковий капітал збільшився на 51, а основний — лише на 28%). У 16 банків частка основного капіталу становить менше 60%. Про погіршення якості капіталу свідчить і те, що у 18 банків частка переоцінки основних коштів становить понад 20% (один із найбільш широко використовуваних способів для «надування» банківського капіталу).

Наступна проблема, яка вимагає негайного вирішення, — кредитування пов’язаних осіб банку. Нацбанк вважає неприйнятним не лише той факт, що таке кредитування часто здійснюється в обсягах, які перевищують установлені нормативи кредитного ризику. Гіршим є інше: порушення цього нормативу частішають.

Інспекційні перевірки виявили випадки проведення банками кредитно-депозитних операцій із пов’язаними особами та дочірніми підприємствами, за якими кредитні ставки встановлено на рівні нижче від собівартості банківських послуг (вартості відсоткових зобов’язань). Наслідок — недоотримання таким банком доходів і зростання необгрунтованих витрат.

Ще одна проблема — стрімке зростання кількості позичальників-фізосіб, які одержують кредити в іноземній валюті, але не мають при цьому валютних доходів. За статистичними даними, темпи приросту кредитів населенню в інвалюті значно перевищують їхній приріст у гривні. А частка валютних кредитів у загальній сумі кредитів населенню становить майже 59%. При цьому більшість валютних позик видано на тривалий період, але далеко не всі банки мають ресурс на відповідний строк.

Стурбованість НБУ викликають також дії окремих банків при операціях із цінними паперами. Окремі банківські установи інвестують кошти в акції компаній, які фактично не перебувають в обігу на ринку. У деяких випадках сумнівно, що придбані цінні папери можна буде реалізувати в майбутньому.

Фактично економічна сутність таких операцій зводиться до збільшення обсягів банківських активів; штучного поліпшення їхньої якості з метою ухиляння від формування резервів; збільшення розміру їхньої переоцінки й обсягів нарахованих доходів. Тобто в усіх цих випадках йдеться про створення «штучного» позитивного фінансового результату банків.

Наступна проблема — низька рентабельність активів. Так, на тлі підвищення загальних показників ефективності банківської системи у 75 банків (тобто майже у кожного другого) рентабельність активів становить менш як 1%, а в середньому по системі — 1,31%.

Окрема тема — ресурсна політика. Нині основним джерелом формування ресурсної бази є вклади населення. У 12 банків вони перевищують 50% пасивів. Таким чином, ці банки набувають статусу спеціалізованих ощадних; ще шість банків, де вклади населення перевищують 45% пасивів, наближаються до цього статусу. Загалом вітаючи активізацію роботи з фізособами, Нацбанк нагадує, що до банків, які мають такий статус, встановлено підвищені вимоги.

З іншого боку, окремі банки дедалі частіше формують значну частину своєї ресурсної бази шляхом залучення коштів на міжбанківському кредитному ринку. Що вказує на існування серйозних проблем у балансуванні портфеля активів і пасивів за обсягами та строками, а також на бажання їх тимчасово приховати. Однак, як свідчить досвід, саме такі банки передусім можуть наразитися на кризи і ставлять під загрозу діяльність своїх контрагентів.

Аналіз структури зобов’язань показує, що, приміром, у 19 малих і середніх банків середня питома вага залишків міжбанківських кредитів і депозитів до загальних зобов’язань перевищує 25%. У дев’яти з них цей показник в окремі місяці становив понад 40%, а у чотирьох — 60%. Не хотілося б потрапити в клієнти цієї дев’ятки...

Третій тривожний нюанс — високий ризик концентрації залучених коштів від одного контрагента. У третини банків концентрація залучених коштів від одного кредитора в зобов’язаннях становить більш як 20%. А у семи банків така залежність становить понад 50%.

Четверте — в НБУ стурбовані загостренням проблеми незбалансованості активів і пасивів за строками. Дедалі більше стає довгострокових активів, які розміщують за рахунок короткострокових зобов’язань. У кожного четвертого банку (у загальній сумі — 41) більш як 10% довгострокових активів не забезпечені необхідними зобов’язаннями, що свідчить про високу загрозу втрати ліквідності.

І, нарешті, остання з актуальних проблем — подача в НБУ недостовірної звітності. Нацбанк має намір жорстко реагувати на такі факти, аж до позбавлення керівника банку права підпису документів...