Вадим Пушкарьов: «Коаліція в парламенті вже є. Коаліція неплатників-боржників» - Економіка - dt.ua

Вадим Пушкарьов: «Коаліція в парламенті вже є. Коаліція неплатників-боржників»

19 лютого, 2010, 16:11 Роздрукувати Випуск №6, 19 лютого-26 лютого

Кілька місяців тому голова правління «ВТБ Банку» Вадим Пушкарьов охарактеризував головне завдан...

Кілька місяців тому голова правління «ВТБ Банку» Вадим Пушкарьов охарактеризував головне завдання банків за аналогією з назвою відомого радянського фільму «Наказано вижити»: «Зціпити зуби, зібрати всі сили, рвати несумлінних боржників і виживати». І висловив припущення, що до завершення президентських виборів жодних позитивних змін не буде, тому що вони пов’язані з посиленням правового поля, обмеженням прав позичальників і розширенням прав кредиторів. Однак рано чи пізно позитивні зміни відбудуться, тому що у влади не буде іншої можливості знижувати соціальне напруження.

І от вибори, нарешті, позаду…

— Вадиме Володимировичу, як змінюються завдання банкірів, що особисто вас хвилює найбільше?

— Для банкірів сьогодні завдання — відокремити зерна від плевел. Потрібно зрозуміти, що зі сказаного політиками — правда, тобто що з обіцяного вони справді мають намір зробити. І, зрозумівши це, спробувати підказати політикам, якою мірою і в який спосіб можна реально вирішити поставлені завдання, адже не можна осягнути неосяжне.

На жаль, хоч би як хотілося, не можна за два роки підняти сільське господарство, суднобудування, авіабудування, замінити всю медицину, створити потужні банки, підняти соціальні стандарти тощо. Тому сьогодні потрібно якнайшвидше визначитися, що необхідно передусім зробити банкам — яке місце кожен із них бачить для себе в реалізації поставлених цілей, щоб, із одного боку, допомогти суспільству, з іншого — виконати своє головне завдання — заробити.

— А ви хоча б якісь раціональні зерна в тому, що говориться зараз політиками, бачите? Іноді здається, що поки країна не захлинеться в хвилі популізму, здоровий глузд не повернеться.

— Усі провідні політики говорять абсолютно розумні, абсолютно потрібні, абсолютно корисні речі. Ніхто з них не говорить нічого поганого. Я теж хочу всього, що вони обіцяють, і якомога швидше. Проте обіцянка забезпечити загальне благоденство вже завтра або через два роки — це і є популізм.

Тому мене сьогодні найбільше цікавить, наприклад, як у нашій країні спочатку запустити промисловість, тому що ми сьогодні на межі — або її запускаємо, або вже летимо без зупинки. Мене сьогодні хвилює, як влада збирається привести у відповідність дохідну і видаткову частини бюджету. Як вона збирається наповнити живими грошима економіку через банки, як самі банки наповнити, щоб це знову не обернулося виведенням коштів у якісь офшори.

Мене хвилює, які рішення прийматимуть новий президент і прем’єр, щоб стабілізувати ситуацію в суспільстві, хто і як боротиметься з бардаком і сваволею, цілковитою сваволею скрізь…

— А як ви як менеджер ранжирували б завдання за пріоритетністю?

— Давайте йти від зворотного. Ми хочемо добре жити, ми хочемо розвивати соціальну сферу і боротися з бідністю? У нас дійсно забагато бідних людей. У нас забагато бюджетників, соціально незахищених, пенсіонерів. Та щоб домогтися реального поліпшення, треба спочатку стабілізувати і наповнити реальними грошима бюджет. Отже, завдання №1: наповнити бюджет.

Наповнити реальними грошима бюджет можна тільки в один спосіб — запустити промисловість, щоб із її податкових відрахувань почали зростати бюджетні доходи. І не за рахунок витискання останніх соків! Приміром, березу можна вичавити і, перетворивши на гірку стружки, зібрати відро соку. А можна акуратно надрізати і збирати по п’ять літрів, але кожного сезону.

Тому перші кроки мають сьогодні стосуватися оптимізації фіскальної політики, системи оподаткування. Ще один далеко не новий рецепт — кардинальне спрощення регуляторної бази. У нас ну просто непосильно багато всіляких регуляторів — які перевіряють, дозволяють, забороняють, узгоджують, величезна армія хабарників, які паразитують на тілі бізнесу, економіки.

Якщо повернутися до проблеми запуску промисловості, то тут дуже важлива і банківська складова. Величезна проблема сьогодні — доступність і ціна ресурсів, їхня строковість. І якщо на одній шальці терезів — робочі місця й економічне зростання, а на іншій — інфляція, то навіть якщо це непопулярно сьогодні, доведеться відпускати інфляцію.

Потрібно добряче подумати про наповнення фінансового ринку довгими грошима. І спрямовувати їх не в державні боргові зобов’язання, а в реальний сектор. Тобто давати гроші банкам, рефінансувати, але під конкретні проекти, перевірені і затверджені тими ж банками.

— Ви сказали, що не треба боятися інфляції, і водночас — потрібно шукати можливості для залучення довгострокового ресурсу. Ці тези не суперечать одна одній? Звідки за високої інфляції взяти довгостроковий ресурс, окрім рефінансування Національного банку? Водночас, за оцінками вчених, як мінімум 40 млрд. дол., або понад 300 млрд. грн., перебувають у кубушках у населення. Може, треба подумати про те, як знизити інфляцію до прийнятного рівня і змусити ці гроші працювати?

— У кубушках ці гроші лежать чому? Не тільки тому, що населення не вірить у банки — це лише одна з причин. Є й друга причина: населенню нікуди подіти ці гроші, його не влаштовує пропозиція товару за існуючими цінами, громадяни не можуть купити житло, машини, побутову техніку, у них недостатньо грошей.

Потрібно запустити галузі, що дають максимальний мультиплікативний ефект. Передусім це будівництво. Коли будувалося багато квартир, було вигідніше вкладати в житло із допомогою комерційних банків, а не тримати гроші в кубушці. Просто так населення не вийме грошей, щоб віддати їх комерційним банкам і влити в економіку. Якщо громадяни це і зроблять, то тільки з частиною своїх заощаджень. Та й то не всі — дуже багато людей обпеклися на курсових коливаннях.

Необхідно розгорнути фінансування будівництва житла, доріг, іншої інфраструктури. Не йдеться про інфляцію некеровану.

Хоча я боюся, що й така загроза зараз є надзвичайно серйозною. Національний банк ще намагається стримувати інфляцію жорсткими монетарними інструментами, при цьому залишаючись основним джерелом фінансування соціальної сфери. Ви подивіться, торік викуплено ОВДП на 40 млрд. грн. Це означає, що
40 млрд. вимито з реального сектора і виплачено через бюджет. Хто їх отримав? Пенсіонери, держслужбовці, соціальний сектор тощо. Частково ці гроші витрачені, частково на них куплено валюту, заховану під ту ж подушку. Ці гроші відібрані у знекровленої промисловості…

— Ви були серед тих банків, які наприкінці січня піддалися на вмовляння Юлії Тимошенко підтримати бюджет для виплати пенсій і купити частину з ОВДП на 2,1 млрд.?

— Так. Купили на 110 млн. грн.

— Ви усвідомлюєте ті ризики, до яких може призвести така боргова політика? Адже Мінфін узяв 2 млрд., зобов’язавшись уже через півроку повернути на 200 млн. більше. Очевидна піраміда…

— Знаєте, є ситуації, коли вже не можна сидіти і зловтішатися, очікуючи, коли ж усе це завалиться. Коли завалиться, воно завалиться разом із усіма. Тому, усвідомлюючи всі ризики, ми йдемо на те, щоб фінансувати необхідні соціальні програми, бо не можна ситуацію доводити до абсурду, до колапсу, до некерованого соціального конфлікту. Може, за час, поки ці гроші будуть спрямовані в соціальну сферу і проїдені, нашим політикам усе ж таки вдасться взятися за розум і почати впроваджувати реальні зміни в економіці.

— Ви назвали будівництво. Припустимо, це дійсно та точка зростання, слідом за якою почне потихеньку запускатися вся економіка. Як його правильно стимулювати? На яких умовах ви будете готові видавати кредити будівельникам? Чому сьогодні не видаєте?

— Ви хочете від мене зараз отримати рецепти? Щоб я у форматі газетного інтерв’ю дав алгоритм того, як потрібно зробити? Це було б дилетантством із мого боку і прожектерством — із вашого. У нас є десяток чи два десятки профільних міністерств, у кожному з яких працюють фахівці, котрі здійснюють планування, аналіз і прогнозування даної галузі в рамках єдиного фінансово-господарського механізму, котрий називається державою.

Не можна шляхом внесення якоїсь однієї благої зміни, припустимо, відкриття фінансування будівництва, розв’язати комплекс проблем у цілому. Весь механізм, що раніше називався народним господарством, розрегульований. Його потрібно взяти під контроль, відновити керованість. Необхідно домогтися сполучуваності планів, фактів, прогнозів і розпочати реалізовувати комплекс необхідних заходів. Тільки після цього система почне працювати.

Окрім того, сьогодні потрібне більш вдумливе регулювання у фінансовій сфері. На мій погляд, необхідно переглянути фінансові обмеження і заборони регулятора, передусім пов’язані із залученням і використанням валюти. Оскільки, коли криза і нема грошей, не час вирішувати проблему доларизації країни. Потрібно відкривати ворота і залучати сюди, видавати валюту.

— У минулі роки назалучали достатньо — в Україну прийшло більш як 100 млрд. дол. зовнішніх кредитів, і нічим хорошим це не закінчилося. Як уникнути курсових ризиків? Як забезпечити прийнятний інвестиційний клімат для справжніх інвесторів, а не спекулянтів?

— Я вже неодноразово казав і ще раз повторю: коли в країні немає грошей, то потрібно відчиняти всі ворота і залучати долари, євро, єни, юані, тугрики — будь-яку валюту. Нехай вони працюють на економіку, треба тільки правильно відрегулювати ці процеси, звівши до мінімуму спекулятивну складову. Разом із цими грошима сюди прийдуть й інвестори, котрі будуть чіплятися за цю економіку і при виникненні кризи не залишать нас.

Говорячи про інвестиційний клімат, ви зачіпаєте величезний окремий пласт. І стосовно того ж будівництва треба мінімум окреме інтерв’ю, аби детально розповісти, що не дає його зараз кредитувати. Потрібно дивитися на ті негативні зміни законодавства, які були ухвалені Верховною Радою, — це раз. Я сьогодні не можу давати гроші, знаючи, що гарантовано не зможу претендувати на предмет застави. Два — потрібно переглядати регуляторні зміни, прийняті Національним банком стосовно застав, стосовно того ж валютного кредитування, яке сьогодні вважається центром зла (я з цим категорично не згоден). Три — потрібно дивитися на проблему роботи з боржниками; чотири — на проблему купівлі або передачі права власності на земельні ділянки і претензії щодо них; п’ять — на проблеми оподаткування. Можна назвати ще як мінімум п’ять-шість пунктів.

Усі ці проблеми й заважають відновити кредитування будівництва. Адже якщо ми зараз, за нинішніх умов, дамо гроші на будівництво, то вони практично із 100-відсотковою ймовірністю будуть «спилені», розмиті, роздані на хабарі, виведені. Судові органи виносять рішення, за якими мені позичальник нічого не винен, а правоохоронці не шукають зниклого боржника. Все, коло
замкнулося.

— Якщо казати про джерела формування довгих ресурсів, то Нацбанк начебто збирається пропонувати довгострокове рефінансування банкам, але на певних умовах. Як вони вам?

— Що стосується самої ідеї, то вона абсолютно слушна, однак треба ще подивитися, як механізм рефінансування реально запрацює. Я порушував цю проблему ще півроку тому на нарадах, які проводилися в Національному банку. Я категорично проти, коли пропонують подовжити на п’ять-сім років строки за тими 80 млрд. грн. рефінансування, які були роздані невідомо під що. Реальні банки, котрі отримали ці гроші, реально використали їх і реально повернули. Це Укрсоцбанк, Укрсиббанк, «ВТБ», «Сбербанк России» і деякі інші. Де решта 75 млрд.? Чому їх не повернуто? На якій підставі таку колосальну суму, котра не почала працювати в економіці, сьогодні залишати людям ще на п’ять-сім років? Це питання потребує найгрунтовнішого розгляду.

Я запитував: чому держава не рефінансує мене як банк, котрий кредитував у тому числі державний сектор, вагонобудівні заводи, залізниці, щоб тепер, коли мої позичальники не можуть вчасно розрахуватися з огляду на кризові явища, але готові оплачувати відсотки, я міг зберегти за ними кредит? Чому я сьогодні залізниці даю гроші під 18—20% у валюті, і вона змушена у мене їх брати? Адже це навантаження в остаточному підсумку лягає на всіх пасажирів. Чому мені держава не може дати сьогодні гривневий ресурс за дисконтною ставкою 10,25% (нинішнє значення дисконтної ставки НБУ. — Ю.С.) під умову, що я зароблю свої 1,5% плюс комісійні, знизивши навантаження на державу? Державним структурам доводиться брати в комерційних банках під комерційні відсотки, і при цьому держава рефінансує під 10,25% банки, котрі жодної гривні не віддають у реальний сектор економіки. Це якась маячня!

Ти взяв державні гроші — будь ласкавий, покажи програми. Ти їх можеш використати на авіабудування, на гідротехніку, ще на якісь прибуткові проекти. Я наголошую — прибуткові, адже ми говоримо зараз про комерційні, високодохідні проекти, це енергетика, транспорт, будівництво.

Якщо ж казати про соціальні проекти — будівництво лікарень, купівлю обладнання тощо, то це окрема тема. Для цього є державні банки з довгим дешевим ресурсом, залученим на Заході, на Сході під гарантії держави на багато років.

— А спеціальні банки можуть цим займатися? У нас знову хочуть створити й аграрний банк, і банк реконструкції та розвитку…

— Припустимо, ви його створите. Але де ви візьмете ресурс, щоб віддавати його під 3—5% без гарантій і без забезпечення?

Створити новий інструмент нескладно, але навіщо, якщо їх і сьогодні досить? Є два державні банки — класичний експортно-імпортний і ощадний для роботи з населенням. І є ще три банки, котрі прикупили невідомо навіщо і під що. Потрібно їх наповнити живими грошима, але звідки їх набрати на таку кількість проектів і прожектів?

Адже є вже, наприклад, Державна іпотечна установа, котра не виконує своїх зобов’язань. Вони взяли у нас гроші і купили квартири, які роздали населенню. Вони банкрути сьогодні. Про який новий банк можна говорити? Звідки він візьме гроші?

І коли вже ми заговорили про новонавернені держбанки, я наполягаю на своїй точці зору: не справа держави рятувати комерційні банки, їх рекапіталізувати. І ті заяви, що ми сьогодні збираємося націоналізувати вже не тільки комерційні банки, а й кредитні спілки, — це не просто дурість, це злочин!

Замість того щоб бездарно спалювати державні, бюджетні гроші, сьогодні потрібно переслідувати, брати і саджати тих, хто їх із банків розкрадає, навмисно не повертаючи кредитів. Я не кажу про тих людей, які опинилися в складній ситуації з іпотекою, зі споживчими кредитами на машину, хоча навіть тут ситуації бувають зовсім різні. Є сім’ї з реальними нещастями — втратили годувальників, джерела доходу. Тут нам усім потрібно залишатися людьми і шукати шляхи розв’язання проблем. Але, на жаль, є й велика кількість людей, котрі просто не хочуть платити. Їхні доходи перейшли в «тінь», і під шумок загальної нелюбові до банкірів вони намагаються знайти лазівки, щоб не платити за кредитами.

Однак найболючіше — це великі боржники, які взяли багатомільйонні, на десятки мільйонів доларів кредити, а зараз не збираються їх повертати, маючи найчастіше депутатське прикриття. Це не пересічні позичальники-фізособи, а заможні, багаті, впливові особи, здатні лобіювати свою безкарність через Верховну Раду, шляхом ухвалення спеціальних законів. Отаких діячів потрібно передусім переслідувати, висувати обвинувачення, саджати, щоб не кортіло. Адже вони «кидають» не тільки банки — вони грабують усіх, усю країну, і це потрібно зрозуміти!

От що треба робити, а не компенсувати з бюджету розкрадені гроші. Адже таке розкрадання за повної безкарності може тривати нескінченно!

Крім того, гроші, виділені на рекапіталізацію банків, — це ж бюджетні гроші, залучувані за рахунок держзобов’язань! Погашати які доведеться за рахунок податків, котрі я і ви — ми всі платимо! Платимо для створення нормальної соціальної сфери, для виплати гідної зарплати державним службовцям, учителям, бібліотекарям, міліціонерам, лікарям, для оплати послуг держсектору.

Я конкретно плачу чималі податки і не хочу, щоб моїми грошима держава відшкодовувала вклади банку, пограбованого, розкраденого колишніми власниками і позичальниками. Держава зобов’язана виконувати каральну функцію стосовно тих, хто взяв у людей гроші, їх не повернув і не збирається повертати, ще й виводячи із забезпечення заставне майно. Проте вона йде найбільш простим і популістським шляхом: бере на себе зобов’язання і за того, хто вкрав, віддає з бюджету гроші. На якій підставі?!

— Рекапіталізація начебто була потрібна тому, що в умовах кризи банкрутство і ліквідація кількох найбільших і великих банків, таких як «Родовід», «Укргаз», «Надра» і «Укрпром», могли остаточно підірвати залишки довіри до банківської системи. У результаті чого державі та її платникам податків було б завдано значно більшої шкоди, аніж обійдеться бюджетна компенсація вкладів. Окрім того, припускається, що після націоналізації проблемні установи знову стануть прибутковими і згодом будуть продані з вигодою для бюджету.

— А скажіть, що змінилося в банках, які націоналізовані? Крім того, що через ці банки було пропущено колосальні кошти, видані людям у вигляді повернутих вкладів? Держава що, змогла знайти їхніх боржників? Чи захотіла знайти цих боржників? Вона що, гідно оцінила їхнє заставне майно? Вона що, змогла повернути собі ті втрати, яких було зазнано? Змогла через прокуратуру переслідувати несумлінних людей, котрі зняли по сотні мільйонів і розчинилися в ефірі? Хоча б щось із цього було зроблено?

Відтоді, як ці банки стали державними, хіба відбулися якісь поліпшення з погляду нормативів їхньої діяльності, ліквідності? Ні. Там хтось розробив грамотні програми оздоровлення чи хоча б залучив для цього консультантів? Ні, навіть цього не зробили!

Можна називати банк державним, можна — приватним, можна назвати будь-яким, але він або працює, або не працює. Або банк здоровий, або хворий. Третього не дано. Однак я не бачу сьогодні прогресу в реальному оздоровленні цих банків. Як були проблемними, як не пропускали платежів або пропускали їх в обмеженій кількості, так проблемними і залишилися.

— Тобто ви категорично проти націоналізації банків?

— Я кажу, що така націоналізація — від лукавого. Ми підмінюємо поняття. Реальної націоналізації поки що не відбулося. Адже що таке націоналізація? Це коли щось починає належати нації. А я поки що не бачу, щоб активи тих структур, котрі дуже багато заборгували якомусь із націоналізованих банків, стали загальнонаціональними.

Поки що ми тільки повісили на дірявий бюджет додаткові борги, причому борги наших же з вами співгромадян, які раптом стали багатими за рахунок нації. От що таке націоналізація в нашому практичному виконанні.

Ми не чуємо, щоб нові керуючі повертали кредити чи майно, не чутно, щоб прокуратура, відкриваючи якусь справу, цим займалася. Не працюють правоохоронні органи, суди, виконавчі служби. Борги стали національними, а майно, що було куплене за гроші цього банку, залишилося приватним. Але мене це не влаштовує — як громадянина, котрий заплатив чи заплатить витрачені на подібні речі податки. Я не хочу, щоб мої гроші йшли на таку націоналізацію, я платив їх, аби згодом, коли настане час, отримувати нормальну пенсію. Щоб прийшовши сьогодні в поліклініку, не бачити у коридорі ліжок з хворими, які кричать від болю, тому що нема знеболюючого вколоти…

— Ви кажете, що мусять відповідати люди, котрі брали кредити. Але ж мусять відповідати й люди, котрі їх видали. Адже банкіри, які роздавали в такий спосіб зібрані у людей гроші, теж розкрадали країну. І зараз через них заплямовано репутацію всієї банківської системи.

— Я виступаю за те, щоб, як у Біблії сказано, кожен відповідав по ділах своїх. Якщо банкір зловмисно видав кредит, знаючи, що його не буде повернуто, — це не так уже складно довести: потрібно дивитися на обгрунтування видачі. Професіонали знають, про що я кажу. Ці люди мають відповідати.

Можу сказати на прикладі нашого банку. Ми не соромимося і не жаліємо, віддаючи в прокуратуру справи на наших горе-працівників. Більше того, ми не тільки ініціюємо, а й супроводжуємо ці процеси, продовжуючи їхнє переслідування. У нас у більшості областей, на Заході і Сході, по кілька кримінальних справ. Так, це неприємні процеси, тому що найчастіше це молоді люди, із молодими сім’ями і з маленькими дітьми — це біль. Та як інакше, якщо за нами стоять сотні тисяч вкладників? Що робити, якщо з іншого боку теж сім’ї, котрі нам свої гроші довірили і за недомислом цих людей були обікрадені?

Зараз чомусь вважається нормою взяти і не повернути. А ненормальним — покарати за те, що взяв і не повернув.

— Чому так?

— Правовий нігілізм, безкарність… Сформувався і замкнувся ланцюг кругової поруки, свавілля та корупції, котрий заохочується на всіх рівнях і з яким ніхто реально не бореться. Якщо саджають, то якогось голову глухої сільради, але ніхто з міністрів так досі й не сів. Жодного міністра не запитали: куди подінуться бюджетні кошти, чому закупівлі здійснюються за подвійною і потрійною вартістю, за які гроші вони літають відпочивати? Про все це ми читаємо на шпальтах газет, але нікого реально не покарано.

Повертаючись назад, до питання про повернення вкладів моїми і вашими грошима, нашими грошима. Це мільярди, десятки мільярдів гривень. На ці гроші можна було побудувати дороги, облаштувати лікарні та школи, збільшити вчителям, медикам, чиновникам, нарешті, зарплату. А держава, платячи злиденні зарплати, крихти, сама провокує хабарництво і розкрадання. Вона бере гроші, повертає обманутим, не караючи обманщиків і позбавляючи достатнього заробітку тих, хто міг би претендувати на нього своєю чесною працею.

От вам ланцюг порочний. Розірвіть цей ланцюг, покарайте тих, хто обдурив. Зробіть банкрутами, розоріть, посадіть, щоб іншим не кортіло! Поверніть його грошима, його особняками, його літаками вклади в банках — люди скажуть спасибі. Але бюджетні кошти спрямуйте туди, куди вони були передбачені бюджетом.

А так ми заплющуємо очі. Начебто знедолених і обманутих врятували, але при цьому фактично обмануто та обікрадено людей у соціальній сфері. І головне — не покарано злодія, який завтра піде в інший банк і знову візьме там кредит. А наш парламент ще й ухвалює закони, котрі не переслідують боржників, а навпаки, їх захищають. І це — найцинічніший і найпідліший обман, який собі тільки можна уявити.

Суспільна увага фокусується на скривджених банками простих неплатниках, молодих сім’ях, котрі купили «Ланос» або «готельку» і втратили роботу. От, банкіри, ви цих нещасних розоряєте! Та не чіпаємо ми їх! Ми не забрали жодної квартири. Ми реструктуризували кредити всім, хто хотів. І пропонували всім, хто не хотів. Звісно, якщо вже боржники нахабніли, ми змушені були забирати автомобілі. І то, забравши, пропонуємо: розрахуйтеся і забирайте ключі від вашої машини — нам їх подіти нікуди.

То де ж правда? Можу розповісти. До мене приходять клієнти і запитують: у якій парламентській фракції у тебе найбільше боржників? Відповідаю: у нас, і не тільки у нас, не фракція, а ціла коаліція. Тож коаліція в парламенті вже є. Коаліція неплатників-боржників на десятки й сотні мільйонів доларів. І сидять вони в усіх фракціях. Це — коаліція шахраїв, які не повертають боргів. І при цьому лобіюють вигідні для себе закони, прикриваючись бабусями, дідусями і пересічними співгромадянами. Мовляв, парламент їх захищає. Та не захищає він їх! Він насамперед захищає мільйонерів-шахраїв.

— Нещодавно я цікавився в працівників компетентних органів, чому й досі не притягують до відповідальності власників і менеджерів тих збанкрутілих банків, у яких видно кричущі зловживання. Що заважає притягти їх до відповідальності? Мені відповіли, що там — дуже мудровані фінансові схеми, які складно розплутати. Ви як фінансист вважаєте, що справді складно? Чи просто нема бажання?

— Відповідь — і так, і ні. Взаємозв’язок між компаніями, котрі найчастіше мають офшорну реєстрацію, буває дуже складно довести. Зрозумійте, великому боржнику, який узяв у борг 20—80 млн. дол. і за чужі гроші фактично створив свій бізнес, але тепер не бажає їх віддавати, простіше найняти гарних адвокатів, знайти чиновника, суддю чи слідчого, який бере відкіт, впливати через політиків. Адже навіть якщо з 60 млн. три чверті віддати на хабарі, залишиться 15 млн. Тому ця кругова порука триватиме доти, доки ми не почнемо переслідувати і карати шахраїв.

— Для цього потрібно посилювати закони?

— На мій погляд, справа не так у законах, як у відсутності політичної волі. Адже існуючий набір законів досить досконалий, і 10—15 років тому ці закони чомусь працювали, просто потім у головах роздрай настав. А будь-но політична воля, хоч би якими складними й хитрими були схеми — за ними не сховаєшся, вони всі розплутуються.

Бо фінансова сфера — досить прозорий організм. Тут завжди видно зв’язки, завжди видно, куди що пішло і звідки прийшло, хто брав участь, хто відправляв, хто благословляв, хто погоджував, хто не дозволяв. Тому що є папір, є проведення, є підписи, є рішення відповідальних осіб, комітетів тощо. У банку все максимально прозоро. Всі наші дії видно протягом як мінімум п’яти років. Їх можна відновити посекундно.

— Тоді як може виникнути ситуація, як, наприклад, в Укрпромбанку чи «Києві», де левову частку кредитного портфеля було видано структурам, котрі фактично належать власникам банку?

— Я не можу коментувати конкретні випадки. Це некоректно. Питання в тім, що було б бажання — баланс банку дає можливість усе це відстежити.

Не завжди банк здатен побачити зв’язаність осіб, оскільки існують механізми, що допомагають її сховати. Однак за великого бажання можна вийти на те, що зв’язаність було видно, але людей змушували щось робити під тиском. Хто і як їх змушував — це все легко встановити.

Тому знайти винного й відстежити, де ці гроші зараз, особливих труднощів не становить. Навіть якщо вони пішли за кордон, то це не вільний птах, який перелетів кордон. Це — трансакція, платіж, котрий має конкретне і дуже точне призначення. І якщо він виконаний на оплату чогось, що не ввійшло сюди всупереч існуючому законодавству, то, вибачте, людину вже потрібно саджати за статтею за валютні махінації, шахрайство і порушення декрету про валютне регулювання. Знову-таки — було б бажання.

— Звідки бажання з’явиться, якщо раніше не було. Роки йдуть, а на політичному олімпі — одні й ті самі обличчя…

— Народ ще хоче чути обіцянки, котрі сумнівно, що будуть виконані. Отже, ще ситуація не критична. Мені дуже подобається вираз: ми більше не будемо наступати на граблі, ми спробуємо на них стрибнути. Якщо людей влаштовує те, що сьогодні відбувається, отже, ми це матимемо й надалі.

— На представниках вашого цеху зараз зійшлося дуже багато суспільного негативу. Вкладники не люблять, тому що був мораторій під час девальвації. Позичальники не люблять, тому що кредити треба віддавати, неплатникам доводиться прощатися з майном тощо.

— Я не ставлюся сьогодні до цієї нелюбові серйозно. Чому? Сьогоднішнє бачення сьогоднішньої ситуації — це як ближнє світло. Потрібно врубати дальнє світло і дивитися, що буде потім, після подолання цієї ситуації. І якщо для її подолання потрібно пройти через нелюбов громадян, що ж...

Взагалі, любов за гроші дуже специфічна. Люблять за гроші тільки тоді, коли ти їх даєш. Їх постійно потрібно давати більше, більше й більше. Коли ти перестаєш давати, любов одразу ж кудись зникає.

Я не вірю у взаємини людей за гроші. Це не любов. Не духовне. Взаємини за гроші можуть бути чудові, але вони матеріальні. Тобто на них, як на життєві принципи, спиратися не можна. Вони слизькі й непостійні.

Згадайте медиків, зокрема, реаніматологів — це дуже цинічні по життю люди, котрі не зрозуміють твого болю, тому що звикли щодня на благо відрізати, різати, зашивати, не звертаючи уваги на біль. Так і банкіри сьогодні — вони не повинні звертати уваги на біль. Так, це неприємно, залишає осад і навіть шрами. Та щоб пройти цей важкий період і вийти на новий рівень, потрібно «різати і зашивати», потрібно обстоювати власні інтереси банку в судах. Адже за власними інтересами банку стоять інтереси клієнта, котрий довірив нам гроші.

— Виходить, що «наказано вижити» поки рано скасовувати? Чи завдання вже можна сформулювати інакше?

— Я не став би формулювати інакше. Нічого ж не змінилося ні навколо банків, ні в суспільстві. Більше того, за цей час ми отримали кілька законів, які зовсім не лягають у програму оздоровлення фінансової системи. Так, поки що команди «наказано вижити» ніхто не скасовував.

— Процеси не загрожують стати незворотними, як гангрена?..

— Я не драматизував би ситуації. Людина, людське суспільство — субстанція живуча... Поверніться у
90-ті, згадайте, як тоді жили. Не дай Боже повертатися на той рівень.

Усе залежить від того, яку планку перед собою ставить суспільство. До чого прагне і нижче чого не в змозі опускатися.

Якщо ми оцінюємо своє життя як стерпне, мовляв, можна миритися, зійде, нічого все одно не можна змінити — отже, таку планку поставили. Поставили нижче від того, що могли б переступити. Багато що залежить від політиків — чи мають вони намір усерйоз виконувати свої обіцянки. Чи зможе новий президент і його команда принципово встановити власну планку, планку суспільства.

— Ви не втомилися розчаровуватися в політиках?

— Я абсолютно не розчарована по життю людина. Я вдячний Богу — він мені дав колосальну кількість здорового оптимізму.

— На чому він тримається?

— Люблю життя. Я просто люблю життя. Слава Богу, ця любов взаємна.

— Ключова складова формули успіху?

— Я не вірю людям, котрі кажуть, що моя формула успіху така-от. Хто каже, що формула успіху — вставати зранку, приймати холодний душ, їсти вівсяну кашу і вирушати на роботу. Герої, як правило, намагаються показати тільки привабливу складову, але це ілюзія такої формули. Повторити чужий успіх нікому не вдавалося.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво