В українському лісі не личить блукати. Хто й як використовує щорічний природний врожай лісівництва, яке щедро фінансується державою - Економіка - dt.ua

В українському лісі не личить блукати. Хто й як використовує щорічний природний врожай лісівництва, яке щедро фінансується державою

18 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 18 серпня-25 серпня

«Міністерству охорони навколишнього природного середовища, Державному комітетові лісового госп...

«Міністерству охорони навколишнього природного середовища, Державному комітетові лісового господарства, Міністерству аграрної політики, Міністерству оборони разом з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями забезпечити реформування лісового господарства шляхом передачі… лісогосподарським підприємствам, що належать до сфери управління Державного комітету лісового господарства, лісів інших користувачів».

(Постанова Кабміну №273 від 13.03.06 р.)

У квітні уряд схвалив розпорядження №218-р «Концепція реформування та розвитку лісового господарства». Що ж дасть вона країні, в якій для здійснення лісівництва використовується 19,6% продуктивних земель, а частка ВВП продукції та послуг лісового господарства становить усього 0,2—0,3% від сумарного валового продукту? Хіба що, відновлення старої централізованої системи державного управління у лісівництві та його фінансування із держбюджету, а ще заперечення стратегічних напрямів здійснення Земельної і економічної реформ в Україні. Чим не спроба залучити уряд до блукання в хащах лісового законодавства при явній доступності українських лісів для здійснення ефективного лісівництва.

Понад 15 років тільки й мови у ЗМІ та урядових постановах і розпорядженнях про недоліки ведення лісового господарства в лісах колишніх колгоспів та інших сільгосппідприємств, з метою взяття їх під «державне» управління, і жодних критичних зауважень щодо оцінки діяльності державних лісгоспів, окремо від решти «поганих» господарників. Хоча всім відомо, що у користуванні державних лісгоспів перебувають ліси з найбільш сприятливими лісорослинними умовами для вирощування лісу й одержання деревини. Їхні заходи з лісівництва і лісокористування щедро фінансуються із державного бюджету, до того ж — без належного позавідомчого контролю. На сьогодні, з прийняттям нового Лісового кодексу, жодна сільська рада, інші органи місцевого самоврядування не мають повноважень навіть в екстрених випадках надати право на заготівлю хоч би дров чи якихось найпростіших лісоматеріалів для погорільців або інших малозабезпечених селян, а запис у концепції про «сприяння розв’язанню соціально-економічних проблем територіальних громад» — лише риторичне, глузливе твердження.

Спробуємо усвідомити, що ж уряд затвердив і чим керувався. У порівнянні з Державною програмою «Ліси України» на 2002—2015 роки — нічого нового. Концепція не позбавлена галузевого хизування, як і всі попередні програми і нормативно-правові акти лісового законодавства, вона ігнорує і навіть не згадує про лісівництво, як галузь рослинництва, про Земельну реформу. Не визначає також головного, що лісові господарства (скорочено — лісгоспи) є суб’єктами підприємницької діяльності. Вони, тобто лісгоспи, зовсім не є і не можуть бути органами державного управління лісами, бо згідно з Конституцією України права власника щодо володіння і розпорядження природними ресурсами, найголовнішим із яких є земля, у т. ч. ділянки вкриті лісовою рослинністю, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Слід зауважити, що Земельна реформа реалізується з метою забезпечення охорони та раціонального використання земельних ресурсів на юридично правовій основі. Земельні ділянки з лісовою рослинністю є неабияким капіталом і водночас об’єктами нерухомості. Про їхній облік і складання Державного реєстру, ведення якого є вкрай необхідним, у концепції навіть не згадується. Більше того, Лісовим кодексом передбачено усе, щоб відокремити лісокористування від права на землекористування: перший крок — Лісовим кодексом позбавили конституційно уповноважені органи державної влади та органи місцевого самоврядування надавати земельні ділянки лісогосподарського призначення на право постійного користування фізичним чи юридичним особам; другий крок — постанова КМУ від 13.03.06 № 273 про передачу лісів, тобто земель лісогосподарського призначення, виключно лісгоспам; третій крок — концепція з тією ж вимогою… Точно, заблукали в лісі лісівники і просять підтримки з боку уряду, президента, Верховної Ради вивести їх із тих хащ. У такий спосіб лісгоспи прагнуть набути абсолютних прав на земельні ділянки під виглядом прав на лісокористування навіть за межами їхньої діяльності, не тільки у межах населених пунктів, на островах, що належать до водного фонду…

Концепція зовсім не визначає напрями ринкової трансформації у галузі власне лісівництва, конкурентні умови щодо набуття лісгоспами права постійного користування землями лісогосподарського призначення. Хоча вона затверджена уже після прийняття Лісового кодексу, але зберігає, на жаль, термін «землі лісового фонду». Це суперечить внесеним змінам до Земельного кодексу, де встановлено облікову категорію «землі лісогосподарського призначення». Зауважимо, що та заміна концептуально є надзвичайно важливою, бо вимагає земельні відносини для здійснення лісівництва прирівняти до земельних відносин у сільському господарстві. Ця теза відносно встановлення зазначеної облікової категорії була запропонована проектом Лісового кодексу, внесеного народним депутатом України Юрієм Кармазіним (2004 р.) і активно підтримана ННЦ «Інститут аграрної економіки», попри наполегливі заперечення цього менеджерами українського лісівництва. Вона докорінно має змінити економічні відносини лісгоспів з власником природних ресурсів саме на регіональному рівні. Здійснення лісівництва на ринкових засадах потребує персоніфікованої економічної відповідальності суб’єктів господарювання з лісівництва, а не знеособленого «лісового господарства», межі якого і матеріали статистичного обліку фінансово-економічної діяльності залишаються малодостовірними і зовсім непрозорими для громадськості, екологічних і економічних служб різних рівнів.

Гадаю, буде надто малою утіхою для людей побачити «на місці зрубаного посаджений новий, молодий ліс», про що заявляє керівництво Держкомлісгоспу. Бо «маленьких українців» і громадськість також цікавить, і не безпідставно, хто й як використовує щорічний природний врожай лісівництва, тобто деревину, на отримання якої держава виділяє кошти платників податків, причому з кожним роком усе більше і більше.

Згідно з довідкою Світового банку, що в Україні надзвичайно малі обсяги заготівлі лісових матеріалів, що призводить до втрати цінної лісосировини. Певно, експерти СБ не зовсім розуміють, що проблеми, можливо, не в самих темпах лісозаготівель, а в об’єктивності статистичного обліку та звітності, неефективності системи «державного» управління діяльністю лісгоспів, ігноруванні вимог децентралізації його, запровадження персоніфікованої відповідальності. Але концепція не дає виразної відповіді на питання про переведення лісівництва на самоокупність з підзвітністю лісгоспів органам державної влади та органам місцевого самоврядування незалежно від розміщення їхніх адміністративних офісів.

У концепції не згадується і про поставлене президентом України завдання «забрати у лісничого бензопилку» і зробити так, щоб він продавав на аукціоні те, що виростив. Це рішення справді концептуальне, принципово відмінне від практики «розподілу лісосічного фонду» обласними державними адміністраціями за символічними цінами. Концепція його уміло підмінює запровадженням «порядку реалізації заготовленої деревини на конкурсних засадах через аукціони і торги для формування прозорого ринку деревини», що за походженням і економічним змістом є зовсім іншим важелем і стосується не лісівництва, а лісокористування. Якщо й блукати в лісі, то не личить і не слід до цього залучати уряд.

Набагато чесніше було б розробляти не концепцію, а взяти на озброєння Лісовий закон та досвід здійснення лісівництва сусідньої Польщі. У Польщі господарських лісів (по-нашому — експлуатаційних) 96,0%, народних парків — 2,5%, інших — 1,5%. Із господарських лісів 1,6 млн. га (близько 19%, що майже дорівнює частці лісів України, створених і збережених колишніми колгоспами і радгоспами) в Польщі перебувають у приватній власності, у т. ч. у власності фізичних осіб — 1,5 млн. га. Чому б Україні не запозичити досвід польського лісівництва і перенести його хоч би на області Полісся, Карпат і Поділля разом із системою статистичного обліку і фінансування: утримання Державної дирекції (аналог нашого Держкомлісгоспу) з усіма науковими та іншими установами і організаціями за рахунок відрахувань надлісництв (аналог наших лісгоспів), які їй підвладні, з їхніх власних доходів. Тільки за таких умов лісівництво в Україні може стати економічно ефективним як для окремих регіонів, так і для національної економіки в цілому, а Держкомлісгосп стане спрямовувати політику державного лісівництва на отримання прибутку, замість вибивання бюджетного фінансування.

Питання лісорозведення в степових умовах і на ділянках, малопридатних для здійснення сільськогосподарського виробництва — проблема іншого напряму і має розв’язуватися не за державними програмами чи урядовими концепціями, а за рішеннями органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Адже саме їм Конституцією надані повноваження на здійснення прав власника на природні ресурси. До того ж, за розпорядженнями не «з Києва», а за висновками регіональних органів влади. При цьому не слід згідно з Лісовим кодексом чи черговою урядовою концепцією обмежувати повноваження місцевих органів влади. Законний шлях той добре відомий: розроблення технічного завдання, проектно-пошукові роботи, розроблення проекту, створення кошторисної документації, техніко-економічне обгрунтування, екологічна й економічна експертиза, затвердження проекту, виділення фінансування за джерелами його покриття, нарешті — виконання робіт з лісорозведення та визначення економічно відповідальних суб’єктів господарювання і т. ін.

Це — економічно й організаційно виправданий шлях. Він не терпить адміністрування хоч би тому, щоб не поширювати відому з радянських часів компанійщину із витратними механізмами, без попереднього територіального планування, обговорення та погодження з місцевою громадськістю, щоб не закладати нові ліси там, де вони раніше не росли і за природнокліматичними умовами ніколи не будуть економічно більш ефективними, ніж сільськогосподарські культури. Можливо, слід окремі невгіддя залишити в природному стані щонайменше до часів, коли будуть винайдені нові технології їх прибуткового освоєння з метою розвитку лісівництва, сільськогосподарського чи іншого виробництва. Необхідно відмовитися від підняття «верхньої межі» лісу в субальпійських зонах, що, крім економічних збитків, нічого не принесе для національної економіки. Об’єкти лісорозведення було б соціально виправданим перед народом і міжнародною спільнотою відмежувати за обліковою і статистичною звітністю від лісовідновлення не тільки за змістом їхнього призначення, але й за джерелами фінансування: заходи з лісорозведення мають здійснюватися за кошти місцевого бюджету, у разі особливої значущості — державного; заходи з лісовідновлення — виключно за кошти суб’єктів господарювання. Але й цього схвалена Кабміном концепція зовсім не встановлює.

Врешті-решт, не слід забувати про пріоритетність земель сільськогосподарського призначення. Адже в умовах економічної кризи можна поспішити і засадити деревною чи чагарниковою рослинністю тимчасово не задіяні ділянки (це найпростіша з операцій, особливо — «чужим» коштом, тобто із державного бюджету), які придатні для ефективного аграрного виробництва. Тим більше, створювати «ліси» в природно-кліматичних умовах, де ні в близькому, ні в далекому майбутньому лісівництво жодних економічних чи соціальних дивідендів, прибутків українському народу не принесе. Легко «закопати» гроші з метою «підняття верхньої межі лісу» в Криму чи Карпатах, але припинити процес потепління у світі, що відбувається поки невідворотно, лісівничі заходи в Україні не допоможуть. І не слід змушувати український уряд блукати в хащах лісового законодавства, замість власної копіткої роботи у галузі лісівництва і його регіональної диференціації на засадах справжньої ринкової економіки, сприяння завершенню Земельної реформи в Україні.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво