В «ЕНЕРГОАТОМІ» НОВОРІЧНУ ЯЛИНКУ ЗАПАЛИЛИ ЩЕ 1 ГРУДНЯ

Активний розвиток української атомної енергетики розпочався в 70—80-х роках минулого століття. У той період інтенсивно будувались і вводилися в експлуатацію енергоблоки на Чорнобильській, Рівненській, Південно-Українській, Запорізькій і Хмельницькій атомних електростанціях. Закладено майданчики під Кримську, Одеську й Чигиринську АЕС, яким так і не судилося нести промислове навантаження.

Після чорнобильської аварії ядерна галузь впала у немилість, для неї почався тяжкий період виживання в умовах суспільного неприйняття. Піддавалася сумніву сама доцільність одержання електричної енергії ядерним способом. І в цей час «праведного» цькування атомникам довелося навчитися долати колосальну недовіру, доводити на ділі можливість працювати безпечно й залишатися життєздатною галуззю економіки.

Серйозною проблемою, що потребувала швидкого й ефективного розв’язання, став масовий відплив висококваліфікованих кадрів, спричинений економічною кризою як у галузі, так і в країні загалом. Довелося практично заново створювати наукову базу атомної енергетики, підтримувати підприємства ядерної та будівельної індустрії, що залишилися без замовлень.

У цих складних умовах перехідного періоду, політичних та економічних реформ атомна енергетика пережила своє друге народження.

За десятиліття незалежності в Україні введено в промислову експлуатацію 6-й енергоблок Запорізької АЕС, після чого станція стала найбільшою в Європі. Вдалося добудувати Олександрівську ГЕС (частина гідрокомплексу Південно-Української АЕС) — єдиний об’єкт такого роду, споруджений за цей час.

Сьогодні ядерна енергетика України — це чотири діючі АЕС, об’єднані з 1996 року в Національну атомну енергогенерувальну компанію «Енергоатом», яку постановою уряду визначено експлуатуючою організацією. На неї покладено всю повноту відповідальності за безпечне функціонування атомних станцій.

Зусиллями атомників в Україні сформовано спеціальну систему підготовки кадрів, в основу якої покладено ядерне законодавство й концепцію національної системи підготовки персоналу АЕС. Крім того, з 1997 року впроваджена й успішно працює система ліцензування персоналу атомних станцій. У рамках міжнародної технічної допомоги на всіх АЕС України введено повномасштабні тренажери й системи представлення параметрів безпеки.

Надійна робота атомно-енергетичного комплексу — складова успіху всієї держави. Вітчизняні й зарубіжні фахівці виконали всебічний аналіз безпеки діючих українських енергоблоків. Його результати класифіковано з використанням методології МАГАТЕ.

1999 року НАЕК «Енергоатом» розробила «Заходи щодо підвищення безпечності діючих енергоблоків із реакторами типу ВВЕР-1000», 2000-го — «Програму пріоритетних заходів щодо підвищення безпечності енергоблоків АЕС України», реалізувати яку заплановано до 2005 року.

Велику роботу «Енергоатом» проводить у сфері поводження з відпрацьованим ядерним паливом (ВЯП). У рамках Ліссабонської ініціативи на проммайданчику Запорізької АЕС 2001 року в дослідно-промислову експлуатацію введено сховище ВЯП сухого типу.

Атомники власним коштом продовжують добудову стратегічно важливих для України енергоблоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС (готові на 80—90%). Сьогодні активно опрацьовуються можливі варіанти надання кредиту на завершення будівництва. Хоч би хто став «хрещеним батьком» добудови, важливо, аби блоки почали функціонувати. Прикладом для українських атомників служать російські колеги, які зуміли після тривалого простою підключити 2001 року енергоблок №1 Волгодонської (Ростовської) АЕС.

Болить душа за ще один довгобуд — Ташлицьку гідроакумулюючу електростанцію (ТГАЕС) — важливу складову гідрокомплексу ПУАЕС, першу чергу якої у складі двох агрегатів заплановано ввести в експлуатацію протягом найближчих двох років. На жаль, темпи будівництва ТГАЕС стримує обмежене фінансування.

Цього року успішно проведена ремонтна кампанія зі своєчасним перезавантаженням ядерного палива дозволила атомникам гідно підготуватися до осінньо-зимового максимуму навантажень. Атомні електростанції, які входять до складу НАЕК «Енергоатом», виконали річне планове завдання з вироблення електроенергії ще 1 грудня, генерувавши 69 млрд. кВт.год. Сьогодні вироблення близько половини всієї електроенергії в країні припадає саме на АЕС!

Нинішній рік показав, що НАЕК «Енергоатом» може працювати з реальним прибутком. Це стало можливим завдяки зусиллям усього 40-тисячного колективу компанії, переходу енергоринку на грошову форму розрахунків за електроенергію, списанню НАЕК раніше нарахованих штрафів і пені за невчасну сплату податків.

Та, попри стабільні позитивні результати, атомна енергетика відчуває і труднощі. Особливо гострою залишається проблема неплатежів за відпущену в енергоринок електроенергію. На жаль, поки що не працює система, коли виробник ліквідного товару — електроенергії — одержує за нього 100% оплати. Якщо п’ять років тому грошова складова в розрахунках не перевищувала 7—10%, а самі розрахунки проводилися за хитромудрими бартерними схемами, то тепер з енергоринку надходить у середньому близько 50% «живих» грошей. Однак останнім часом дедалі частіше практикується «ручний» перерозподіл коштів, раніше нарахованих НАЕК «Енергоатом» і спрямованих за розпорядженням НКРЕ України іншим генерувальним компаніям. Так, у листопаді НАЕК фінансувала закупівлю палива для ТЕС на 55 млн. грн.

За даними компанії «Енергоатом», борг енергоринку збільшився майже до 6 млрд. грн., що відповідає десяти місяцям неоплаченої роботи всіх АЕС.

Завдяки стабільним виробничим показникам, налагодженню системи грошових розрахунків удалося повністю погасити заборгованість і почати своєчасно і в повному обсязі виплачувати зарплату персоналу НАЕК «Енергоатом». Головне, щоб цієї традиції не порушили мізерні надходження коштів з енергоринку. На жаль, передумови до цього є — у першій половині грудня «Енергоатом» одержав лише третину плати за відпущену електроенергію.

Ми вже встигли забути «атомні» пікети під стінами Верховної Ради і сподіватимемося, що це не повториться, адже народ у нас дуже терплячий і до боротьби за виживання звичний. Але як хочеться жити, просто жити, тішачись улюбленою роботою! Й атомники самовіддано працюють на перспективу, бо, якщо подивитися правді у вічі, тепловики в умовах постійного дефіциту палива через «вугільну лихоманку», непомірних цін на нафту, на зношеному устаткуванні, хоч як старатимуться, але не зможуть забезпечити країну електрикою. Альтернативні засоби одержання електроенергії по-своєму хороші, але малоефективні. А гідростанції доби ГОЕЛРО — радше, данина поваги минулому. Тож не варто руйнувати ядерний пліт, на якому тримається українська економіка.

Атомна енергетика повною мірою довела своє право на існування й подальший розвиток. Атомники з упевненістю й оптимізмом дивляться в майбутнє і переконані, що їхня праця життєво необхідна рідному народові.