УЖЕ ЧАС «ПОДІЛИТИСЯ» ПРИБУТКАМИ З ГОДУВАЛЬНИКАМИ

Завершення «битви за врожай» та осінньо-польових робіт не знаменує для агробізнесу настання спокійної пори. Традиційно, однією з найактуальніших проблем для нього наприкінці календарного року є повернення отриманих кредитів. Оскільки нинішнього року через падіння внутрішніх закупівельних цін рентабельність стратегічної для українського села культури — зерна —нижча, ніж попереднього, проблема отримання прибутків для аграріїв постала доволі гостро. На думку голови комітету ВР України з питань аграрної політики і земельних відносин Івана Томича, за попередніми даними, сільське господарство 2003 року буде збитковим, щоправда, керівництво уряду стверджує протилежне. Принаймні наразі агропідприємці особливі надії покладають на вигідний продаж чи не найрентабельнішої на сьогодні сільгосппродукції — насіння соняшнику. Питання лише в ціні, а вона ще має відчутний резерв…

Торік прибутковість сільськогосподарського виробництва була досягнута в основному завдяки рентабельності виробництва зерна і соняшнику (сума чистих прибутків становила близько 930 млн. грн.). Нинішнього ж року через зменшення рентабельності зернових (бувало, що агровиробники мусили продавати зерно дешевше, ніж його собівартість) найпевнішим засобом латання фінансових дір залишається вигідний продаж соняшнику.

Як стверджують експерти «Укроліїпрому», навіть якщо соняшник реалізуватиметься за внутрішніми цінами — а вони нижчі, ніж європейські,— рівень рентабельності вирощування цієї культури становитиме близько 85%. Для порівняння: 1998 року цей показник становив 22%. Така динаміка зумовлена розвитком в останні роки українських підприємств олійно-жирової галузі, які конкурують між собою за сировину, що й зумовлює зростання її ціни. Водночас, на думку багатьох експертів, рівень внутрішніх цін на соняшник в Україні, м’яко кажучи, трохи занижений через дію 17% вивізного мита на цю культуру, що стримує її експорт. Тобто вивезення соняшнику зі сплатою 17% його вартості менш вигідний, ніж продаж на внутрішньому ринку.

Наприкінці вересня 2002 року у Верховній Раді було зареєстровано законопроект «Про внесення змін до Закону України № 1033-XIV «Про ставку вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур», який передбачає скасування експортного мита. Власники олійно-екстракційних заводів та лобісти їхніх інтересів категорично не погоджуються з доцільністю скасування мита, доводячи переваги його дії для всієї української економіки.

Так, генеральний директор «Укроліїпрому» Людмила Зінченко стверджує, що саме завдяки запровадженню в Україні з жовтня 1999 року 23% експортного мита на насіння соняшнику, яке в жовтні 2001-го було зменшене до 17%, змогла відродитися українська олійно-жирова галузь. Так, протягом 2001/2002 маркетингового року було вироблено 1 млн. 760 тис. тонн олії. При цьому понад 425 тис. тонн олії пішло на експорт. Для порівняння: у 1998 році було вироблено 509 тис. тонн олії й експортовано майже 200 тис. тонн олії.

— За рахунок збільшення обсягів переробки насіння соняшнику на українських підприємствах та нарощування виробництва олійно-жирової продукції, тобто олії, маргаринів, спеціальних жирів та майонезів, надходження до Держбюджету 2001 року, порівняно з 1998-м, збільшилися з 345 млн. грн. до 1 млрд. 81 млн. грн., — відзначила Л.Зінченко.

Окрім того, вона додала, що завдяки запровадженню обмежень на експорт соняшнику у вигляді мита обсяги виробництва олії в Україні сягнули рівня 1990—1991 років при завантаженні потужностей з її виробництва на 60%, маргаринової продукції — на 40%. Стабілізація ж фінансового стану підприємств, частина яких була офіційними банкрутами, конкурентоспроможність продукції і як наслідок стабілізація внутрішнього ринку створили сприятливі умови для інвестицій — як внутрішніх, так і зовнішніх.

Наведена мова цифр і справді показова, а результати переконливі. Проте, якщо виходити з галузевих інтересів, ці позитиви дають користь лише переробникам соняшнику. Оскільки вивозити соняшник зі сплатою 17% мита трейдерам не зовсім вигідно, то з цього, власне, й користають внутрішні переробники, розвиваючи своє виробництво і непогано заробляючи на експорті продуктів переробки соняшнику, в основному, на соняшниковій олії. Але ж є ще й інтереси та прибутки безпосередніх виробників — насіннєсіючих господарств. Хто дбатиме про них?

Виправляти фінансовий стан сільськогосподарських виробництв, на думку одного з авторів законопроекту, члена комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин Олександра Шевченка, потрібно, перш за все, повною мірою використовуючи експортний потенціал найрентабельніших культур. Це допоможе максимально наблизити внутрішні ціни на агропродукцію до зовнішніх.

— Насіння соняшнику — це та сільгосппродукція, яка залишається конкурентоспроможною і на внутрішньому, і, що особливо важливо, на зовнішньому ринках. Вона й при нинішніх цінах дає порівняно непогану рентабельність, але я переконаний, що ці показники можуть і повинні бути ще кращими. Маючи сьогодні практично збиткове сільське господарство, розбалансований внутрішній ринок іншої агропродукції, перш за все тваринницької, що потерпає від низки економічних перешкод на зовнішніх ринках (наприклад, обмеження на експорт сухого молока та казеїну), ми повинні дати можливість селянинові заробити додаткові кошти шляхом підвищення рентабельності соняшнику, тобто скасувавши експортне мито. Крім того, скасування мита слід розглядати як складову подальшого просування на зовнішні ринки української продукції, тобто — як засіб розширення зовнішніх ринків, — вважає О.Шевченко.

За словами депутата, українські олійно-екстракційні заводи вже пройшли етап фінансової стабілізації і мають сьогодні достатній потенціал, щоб працювати в умовах безмитного експорту соняшнику.

— Звичайно ж, ми не проти високої рентабельності наших переробників, — сказав О.Шевченко. — Але дія мита сприяє штучному заниженню внутрішніх цін через відсутність конкуренції між трейдерами-експортерами та вітчизняними переробниками. При скасуванні мита останні просто не матимуть сьогоднішніх надприбутків, але це не стане на заваді їхній прибутковій діяльності. Якщо уявити, що при скасування 17% мита внутрішні ціни зростуть лише на ці ж таки 17% (а я впевнений, що вони зростуть більше), тобто приблизно на 200 грн. за тонну, то при врожаї соняшнику в 3 млн. тонн селяни отримали б додатково 600 млн. грн. прибутків, тобто суму, яка становить близько половини всіх бюджетних витрат 2002 р. на сільське господарство.

З огляду на бурхливі суперечки українських законодавців і виробників олії навколо можливого скасування експортного мита, знайти рішення цієї проблеми, яке б задовольнило обидві сторони, буде доволі непросто. А швидше за все — неможливо, оскільки законопроект передбачає не оптимальне для обох сторін зменшення мита, а повне його скасування. Таким чином, інтереси однієї сторони (селян-виробників чи переробників) можуть бути задоволені лише за рахунок інтересів іншої.

У цій ситуації, очевидно, логічно було б визначити пріоритети, а саме — чиї інтереси слід вважати важливішими. Для цього варто вдатися до невеличкого аналізу.

Протягом останніх років український АПК дає досить стабільний приріст обсягів виробництва продукції. Але при цьому існує значний розрив у темпах зростання різних галузевих сегментів. Так, у 2000 та 2001 роках зростання обсягів виробництва сільгосппродукції становило, відповідно, 9,2% і 9,8%. Аналогічні показники переробної галузі (харчова промисловість і переробка сільгосппродукції) — відповідно, 25% і 18,2%. Зауважте, що сільгоспвиробники, на відміну від переробників, працюють у пільговому податковому режимі — сплачують фіксований податок, який становить близько 7% прибутку. При цьому переробна галузь і так демонструє доволі високі результати, що свідчить про вже згадану стабільність та відлагодженість у роботі її підприємств. За різними даними, рентабельність олійно-екстракційних заводів в Україні становить 25—40%.

Таким чином, з огляду на наведені фінансово-економічні показники, можна припустити, що на сьогодні більшої підтримки як у плані податкової, так і в плані митної державної політики потребує саме сільське господарство. Тим паче що успішна діяльність виробника сировини є передумовою успіху її переробників.