Усю владу над енергоносіями — бюрократам? - Економіка - dt.ua

Усю владу над енергоносіями — бюрократам?

25 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 25 серпня-1 вересня

У середині минулого століття основними виконавцями не вельми привабливої ролі «Велика нафта» були чотири американські компанії — Exxon, Mobil, Chevron, Texaco...

У середині минулого століття основними виконавцями не вельми привабливої ролі «Велика нафта» були чотири американські компанії — Exxon, Mobil, Chevron, Texaco. Це їхніми темними образами лякали дітей, списуючи на їхню жадібність постійно зростаючу дорожнечу життя, забруднення навколишнього середовища, вичавлювання останніх соків як із планети Земля, так і зі світового пролетаріату. Нині розстановка сил на світовому ринку енергоносіїв змінилася кардинально.

Попри те, що за обсягами ринкової капіталізації (412 млрд. дол.) Exxon Mobil усе ще посідає перше місце у світі, розподіл ролей у сучасному енергетичному світі залежить від обсягів підтверджених запасів енергоносіїв. А за цим показником американський велетень посідає скромне 14-е місце, тоді як 13 інших компаній, які розташувалися вище, представлені так званими NOC (national oil companies — національні нафтові компанії), котрі або безпосередньо належать державам, або контролюються ними. Та ще якими державами! Саудівська Аравія, Іран, Ірак, Росія й Венесуела. Фарід Закарія, політичний оглядач журналу Newsweek, не просто ставить під сумнів легітимність і компетентність політичних режимів у цих країнах, а ще й доводить, що саме неефективність їхнього управління нафтовидобутком є основною причиною безпрецедентного зростання цін на енергоносії.

Відреагувавши на тривалий період низьких цін на нафту скороченням інвестицій у геологорозвідку й освоєння родовищ, ці компанії не стали змінювати практику, що склалася, й сьогодні, коли розмови про 100 доларів за барель нафти вже не здаються маренням аналітиків, які перепрацювали. Нафтодоларові фонтани, які знову забили в цих країнах, розсипаються бризками латок на продірявлених бюджетах, дешевого підкупу політичної підтримки з боку найзнедоленіших верств населення своїх країн, корупції та лобіювання геополітичних інтересів. У результаті дефіцит капіталовкладень в енергетичному секторі, здатних забезпечити адекватне зростання попиту в найближче тисячоліття, оцінюється в трильйони доларів.

У Росії, приміром, у 1990-х роках видобуток зростав на 5—10% на рік, а нині — лише на 2—3%. Пік його прогнозується на 2008 рік, але дехто з експертів вважає, що він стабілізується ще раніше. В Ірані не спостерігається навіть такого зростання (зараз там видобувають нафти менше, ніж 1979 року), а про Ірак і взагалі годі казати. Єдина країна, котра заслуговує на добре слово в цьому сенсі, — Саудівська Аравія. Попри те, що її енергетичний сектор також пережив процес націоналізації, її витрати виявилися непорівнянні з аналогічними витратами інших нафтопереробних країн.

По-перше, сам процес націоналізації, яка відбувалася у формі майже цивілізованого викуповування нафтових компаній у їхніх іноземних власників, було розтягнуто на сім років. У результаті, зазначає журнал The Economist, вдалося зберегти «інституціональну пам’ять і ефективну культуру корпоративності». Дехто з іноземних менеджерів досі працює на своїх місцях. Свою позитивну роль відіграла й небувала для більшості інших нафтовидобувних країн політична стабільність: за останні 30 років у країні лише двічі переходили з рук у руки як корона, так і портфель нафтового міністра. І навіть у цих випадках довгострокові стратегічні цілі розвитку галузі кардинально не переглядали. Незалежно від ціни на нафту саудівська компанія Aramco не лише викачувала, а й вкладала величезні кошти в нафтовидобуток, прагнучи зберегти за собою роль найбільшого виробника нафти, а також підтримувати ціни на енергоносії на такій висоті, яка була б прийнятною для національного бюджету, але при цьому залишалася доступною для глобального споживання. Більше того, компанії було надано значну автономію, аж до визначення ціни на нафту, вибору основних торговельних партнерів і способів транспортування енергоносіїв. У результаті лише Саудівська Аравія має нині достатні резервні потужності, котрі можуть бути використані для стабілізації поставок нафти у разі різноманітних кризових ситуацій. Хоча й у цьому сенсі, зауважує The Economist, не все так гладенько: характерна для чиновників «світлобоязнь» викликає брак надійної статистики, і окремі експерти стверджують, що Саудівська Аравія вже досягла піка нафтовидобутку.

Утім, події останнього часу привертають увагу експертів до іншої багатої на енергоресурси країни — Венесуели. З одного боку, претензії венесуельського уряду на перше місце в енергетичному табелі про ранги можуть виявитися досить серйозними. На сьогодні підтверджені запаси нафти в країні оцінюються в 80,5 млрд. барелей, і за цим показником державний нафтовий концерн Petroleos de Venezuela (PDVSA) посідає шосте місце в світі. Проте в разі підтвердження запасів у 235 млрд. барелей родовища в районі ріки Оріноко сумарний показник становитиме 315,5 млрд. барелей, що перевищує саудівські 262 млрд.

З іншого боку, вкрай агресивна одіозність венесуельського правителя Уго Чавеса, спрямована на остаточну націоналізацію енергетичного сектора, є найяскравішим прикладом того, як робити не слід. Власне, саму нафтову націоналізацію у Венесуелі було розпочато ще в 1970-х роках. Щоправда, здійснювали її досить раціонально, залишаючи місце і для іноземних компаній. Венесуельська нафта має чимало особливостей, які ускладнюють її видобуток і переробку, і саме ці найвужчі місця й віддавали в руки транснаціональних компаній, котрі мають і великий досвід, і великі можливості. При цьому досвід роботи в таких компаніях сприяв створенню власної армії висококваліфікованих нафтовиків. Завдяки цьому PDVSA вважалася наприкінці 1990-х років однією з найпрофесійніших і найкомпетентніших компаній, а видобуток нафти передбачалося довести до початку нового тисячоліття до 6,5 млн. барелей на день. Обсяги інвестицій, за даними Wood Mackenzie, 1997 року сягали 5,4 млрд. дол.

Проте прихід у 1999-му до влади Уго Чавеса поставив хрест на всіх цих райдужних перспективах. Нафтодолари знадобилися новому президентові для поповнення бюджету й підвищення соціальних виплат, і вже 2000 року обсяг інвестицій впав до 2,5 млрд. дол. Більше того, тепер не економічна вигода, а політична доцільність визначала, кому й за якою ціною продавати нафту (зокрема, спонсирувати дружні, але бідні режими Куби й Латинської Америки на шкоду багатим Сполученим Штатам), а також маршрути прокладки нових трубопроводів. Приміром, газопровід у Бразилію мав, за словами експертів, доставляти неіснуючий газ на неіснуючі ринки.

Новий президент Венесуели також звинуватив компанію в подвійній бухгалтерії і прихованні доходів і призначив у її керівництво таких надійних людей, як свого брата й кузена. Непрофесіоналізм нового керівництва спричинив 2002 року двомісячний страйк, у якому взяла участь половина з 40 тис. службовців компанії. Усіх їх оголосили саботажниками й звільнили з роботи (серед керівництва відсоток звільнень досяг 70), а вихід із ладу найуразливіших із технічної точки зору свердловин призвів до невідновлюваного скорочення видобутку на 400 тисяч барелей на день. Щоправда, ця інформація є не зовсім офіційною, бо венесуельський уряд терміново засекретив свою нафтову статистику.

Остання інформація, опублікована Міністерством енергетики та нафтової промисловості Венесуели, датується 2003 роком, але викликає в експертів не надто велику довіру. За оцінками Wood Mackenzie, видобуток нафти в країні впав до 1,2 млн. барелей на день, потім підвищився до 1,6 млн., але нині знову скорочується. Офіційні показники як мінімум удвічі вищі.

Утім, зараз має змінитися й офіційна статистика. Усі 32 приватні нафтові компанії, котрі залишалися на початок 2006 року у Венесуелі, перейшли під контроль держави. Значна їхня частина відмовилася працювати в нових умовах. Отож, тепер інвестувати в розвиток нафтової галузі стануть ще менше, а «викачувати» з неї нафтодоларів — ще більше. І такими «тонкощами технологій» відзначаються державні національні компанії, яким належать дві третини світових запасів нафти і газу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво