Уряд і нафтовики: параметри можливого компромісу - Економіка - dt.ua

Уряд і нафтовики: параметри можливого компромісу

18 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 18 серпня-25 серпня

Обговоривши меморандум із нафтовими компаніями, уряд Віктора Януковича на якийсь час отримав перепочинок...

Обговоривши меморандум із нафтовими компаніями, уряд Віктора Януковича на якийсь час отримав перепочинок. Нафтовики пообіцяли не підвищувати цін на заправках до кінця серпня. Це дуже важливий результат для Партії регіонів, яка йшла на вибори з обіцянкою зупинити зростання цін у країні.

Цілком імовірно, що нафтопродукти не зростатимуть у ціні і після 31 серпня. Вже наприкінці вересня у світі почнеться зменшення споживання нафтопродуктів, слідом за яким знизиться і ціна «чорного золота». Тож неформальна межа ціни 95-го бензину в 4,70 грн. цілком може протриматися до весни 2007 року або навіть довше.

Водночас уряд В.Януковича сьогодні має унікальний шанс перейти у відносинах із нафтовиками від тактики гасіння пожеж до компромісу — для взаємовигідного розвитку галузі.

Передумови для компромісу

Першим і головним мотивом нафтовиків є необхідність подолання наслідків «урядування» Юлії Тимошенко. Спіралевидний конфлікт із власниками НПЗ у травні-червні 2005 року змусив тодішній уряд провести через парламент закон, який фактично скасував податки на ввезення палива з-за кордону.

Наслідком цього рішення стала зупинка трьох із шести нафтопереробних заводів країни. Один із них — Дрогобицький — сяк-так запустився у лютому цього року після одержання доступу до української нафти. Два інші — Одеський і Херсонський — простоюють із минулого літа, і перспективи поновлення їхньої роботи досить туманні.

Вивільнену частку внутрішнього ринку почав активно заповнювати імпорт. За підсумками першого півріччя 2006 року, частка імпортних бензинів у балансі України становила 266,23 тис. тонн, або 16,2%, дизпалива — 544,1 тис. тонн, або 33,0%. При цьому імпортується бензин найдорожчих високооктанових (преміальних) марок, відомий українському роздрібному споживачу як А-95/А-98.

Уряд Ю.Єханурова старанно вбачав у цьому позитив, зокрема посилення конкуренції на українському ринку. Проте недоліки збереження такого статус-кво значно превалюють над позитивними аспектами.

По-перше, український виробник поставлений у нерівні конкурентні умови з виробниками Білорусі (бензини) і Росії (дизпаливо), які закуповують сировину за внутрішньоросійськими цінами (на початку серпня — близько 8300 руб. за тонну, тобто близько 310 дол.), що на 30—40% дешевше її вартості для українських підприємств (485 дол. за тонну в першій декаді серпня). Українське ввізне мито на нафтопродукти і збір до Пенсійного фонду (які в сумі становлять за бензиновою групою 25 євро за тонну) до певної міри вирівнювали конкурентні позиції вітчизняних і іноземних виробників на нашому внутрішньому ринку. Після її скасування українські підприємства поставлені стосовно іноземних в явно програшні умови.

По-друге, заповнення іноземними нафтопродуктами найдорожчих (преміальних) ніш ринку об’єктивно гальмує початок виробництва аналогічної продукції вітчизняними підприємствами і модернізацію галузі загалом. Таким чином, подолання технологічного розриву між українськими й іноземними виробниками відкладається «на потім».

По-третє, що є найістотнішим для кабінету Януковича, безподатковий імпорт нафтопродуктів в Україну невигідний для держави. Він уже зумовив перенесення центру створення доданої вартості в нафтопереробці за межі України. Починаючи з другої половини 2005 року, Україна почала перетворюватися з нетто-експортера на нетто-імпортера бензинів і дизпалив. Це спричинило зниження надходження до країни валютної виручки, негативні зміни в експортно-імпортному балансі, посилення тиску на національну грошову одиницю.

У країні зупинилися три з шести НПЗ, що не могло не спричинити зниження темпів зростання ВВП у 2005—2006 роках. Співробітників підприємств (більш як 5 тис. осіб) було частково скорочено, а частково переведено на мінімальні зарплати. Податкові надходження від зупинених підприємств повністю припинилися, а імпорт, що заповнив їхню нішу, звільнено від низки податків — ввізного мита і збору до Пенсійного фонду. Прямі втрати українського бюджету тільки в першому півріччі поточного року і тільки за імпортним митом і пенсійним збором становлять понад 80 млн. грн.

Простої частини НПЗ і низька конкурентоспроможність інших підштовхує нафтові компанії до активного діалогу з урядом. Новий паливно-енергетичний, як, утім, і економічно-фіскальний блоки Кабміну теж не зацікавлені у втраті національної нафтопереробки. Це створює передумови для досягнення компромісу для розвитку галузі.

Параметри можливого компромісу

Метою компромісу між нафтовиками й урядом має стати модернізація національної нафтопереробної галузі до рівня, що відповідає сучасним вимогам ЄС до якості палива і його екологічних параметрів.

Уряд має надати нафтовим компаніям узгоджений період часу для модернізації і технічного переоснащення виробництв, протягом цього терміну захистивши вітчизняні заводи від конкуренції з іноземними виробниками. Власне, йдеться про мобілізацію ресурсів внутрішнього ринку нафтопродуктів (і, називаючи речі своїми іменами, грошей споживачів) на модернізацію галузі.

Зі свого боку, власники НПЗ мають ухвалити узгоджену з урядом програму реконструкції підприємств і виконати її в обумовлені терміни. Після закінчення цього терміну українські виробники мають досягти рівня конкурентоспроможності на європейському ринку і перетворити свої виробництва на високотехнологічні експортноорієнтовані підприємства.

Для цього уряд:

установлює ввізні мита на нафтопродукти іноземного виробництва, прив’язуючи їх до різниці між собівартістю сировини для українських і російських/білоруських підприємств (на початок серпня — близько 170 дол./т) або до розміру російського експортного мита на нафту (від 1 серпня — 216 дол./т);

— гарантує незмінність системи оподаткування виробництва, імпорту і реалізації нафтопродуктів в Україні протягом періоду, необхідного для реконструкції;

— сприяє нафтовим компаніям у залученні іноземних кредитів під модернізацію галузі в експортно-імпортних банках держав-постачальників устаткування і технологій (без надання держгарантій);

— запроваджує аналогічні російським пільги на заходи, необхідні для реконструкції і модернізації НПЗ, як-от:

- нульову ставку ПДВ на ввезення імпортного устаткування, комплектуючих, матеріалів, технологій і послуг для реконструкції НПЗ;

- дозволяє віднесення витрат на реконструкцію і модернізацію НПЗ на собівартість;

— повідомляє про запровадження в Україні нових національних стандартів якості палива Євро-4 або Євро-5 із моменту закінчення узгодженого з нафтовиками періоду, необхідного для модернізації виробництв;

— запроваджує заборону на експлуатацію автотранспортних засобів, що не відповідають стандартам Євро-4/Євро-5 в узгоджені з нафтовиками терміни.

Власники нафтопереробних підприємств зі свого боку:

підписують узгоджений з урядом графік переходу на виробництво продукції, що відповідає стандартам Євро-4/Євро-5;

— беруть на себе зобов’язання щодо термінів будівництва/модернізації технологічного устаткування і технологічних процесів, необхідних для переходу на виробництво продукції за стандартами Євро-4/Євро-5;

— забезпечують регулярну і прозору звітність виконання узгоджених графіків.

Можливі результати

Якщо запропоновану концепцію буде втілено в життя, її результатом стане перехід української нафтопереробки на білоруський шлях розвитку. Сьогодні частка білоруського бензину в поставках в Україну відносно мала (до 20%), оскільки висока якість білоруського палива дозволяє йому без проблем знаходити своє місце на європейському й американському ринках.

У 1995—2004 роках у галузі, що досі перебуває під контролем білоруського уряду, відбулася масштабна реконструкція. На Мозирському і Новополоцькому нафтопереробних заводах були побудовані установки гідрокрекінгу, гідроочистки бензинів і дизпалива, ведеться будівництво дорогих установок алкілірування і багато іншого, що дало змогу торік вийти на виробництво всього дизпалива відповідно до найжорсткіших євростандартів (вміст сірки до 10 ppm, чинний український Держстандарт допускає вміст сірки до 6500 (!) ppm). Очікується, що вже цього року Білорусь дасть перший євробензин.

Як і Україна, Білорусь не має власної нафти, білоруські заводи самостійно закуповують нафту на додаток до давальницьких поставок і працюють із завантаженням близько 90%. Для порівняння: навіть найсучасніші в Україні Лисичанський і Кременчуцький НПЗ завантажені не більш як на 50%.

Здійснення масштабної реконструкції української нафтопереробки дасть змогу на роки вперед перетворити галузь на стабільного експортера і донора національного бюджету. Наближеність як до найбільших регіонів видобутку нафти в Росії і на Каспії, так і до європейських споживачів нафтопродуктів дозволить Україні стати центром створення доданої вартості в процесі переробки імпортних енергоресурсів і посісти гідне місце в системі глобального поділу праці.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво