«Укртатнафта» — загін казанський?

Загнаних коней не просто пристрілюють. З них ще й знімають шкуру. Поки що саме такий сценарій розігрують навколо українсько-татарського спільного підприємства ЗАТ «Укртатнафта» (створеного на базі Кременчуцького нафтопереробного заводу). П’ятнадцятирічна історія проекту, який так і не запрацював, закінчується на скандальній ноті...

Татарська сторона підприємства відверто намагається вивести зі СП максимум можливого, нічого не віддавши натомість.

Узагалі 15 років «співробітництва» із Казанню поставили всеукраїнський рекорд з невиконаних обіцянок. Тільки до 2006 року татарський акціонер «Укртатнафти» — АТ «Татнефть» — не виконав інвестиційних зобов’язань з поставок нафти на Кременчуцький НПЗ на... 66 млн. тонн, або на 2,5 млрд. дол. А в останні два роки взагалі перейшов до тотальної блокади підприємства. До речі, теоретично за цей час мало надійти ще 16 млн. тонн. Проте нафту успішно замінили позовами...

Причина конфлікту теж добре відома — Україна не захотіла «за фантики» віддавати контрольний пакет акцій. Йдеться про славнозвісний 18,3-відсотковий пакет акцій, який значився за двома офшорними компаніями, що одержали його в буквальному значенні за пачку паперу. Точніше, за так і не оплачені векселі.

Незважаючи на відверто грабіжницький характер такого обміну, Україні довелося буквально видирати акції назад. Що чомусь смертельно образило наших татарських друзів. Можливо, тому що преса затято пов’язує з цими акціями структури, дружні топ-менеджеру «Татнефти» Наїлю Маганову. Втрачати там справді було що — коли на заводі помінялося керівництво і розпочалася перевірка його фінансового стану, вималювалася вражаюча картина... «Укртатнафту» роками фактично контролювали татарські акціонери, котрі залишили по собі купу схем. Їх почали розгрібати.

З відповідною реакцією не забарилися — на компанію подали в суд. Татарське ТОВ «Сувар-Казань» звернулося з позовом у місцевий суд із вимогою відшкодувати борг у розмірі 2,7 млрд. грн.

Взагалі-то саме це ТОВ ніякої нафти, та ще й на таку суму не поставляло, але бадьоро заявило, що йому переуступили борги три полтавські фірми. Виявилося, що полтавське приватне багатогалузеве виробничо-комерційне підприємство «Авто» уступило «Сувар-Казані» право вимоги боргу. При цьому саме «Авто» поставок не здійснювало, а право на борг придбало в іншого полтавського підприємства — ТОВ «Таїз», яке, у свою чергу, одержало право на частину боргу у ще одного ТОВ — «Техно-Прогрес». Договори на поставку були підписані при екс-керівникові «Укртатнафти» Сергію Глушку.

Така мила багатостороння прокрутка або, точніше, «прокидка».

До слова, жодного з цих ТОВ за зазначеними адресами не було, і для виклику до Господарського суду Полтавської області їхніх представників не могли знайти.

Більш того, полтавські ТОВ взагалі юридично не могли переуступати право вимоги боргу. В усіх договорах, права за якими придбало ТОВ «Сувар-Казань», є застереження про необхідність одержання попередньої згоди сторін на переуступку прав за ними.

Тобто кожне з підприємств, перш ніж переуступити право вимоги боргу, мало одержати відповідну згоду з боку «Укртатнафти». Щоправда, «Сувар-Казань» показала папери, на яких в.о. голови правління компанії Федотов поставив свою резолюцію, яка дозволила уступку права вимоги боргу. Проте, як з’ясувалося, самі ці листи ніколи в «Укртатнафту» не надходили.

До того ж Федотов просто не мав повноважень приймати рішення про узгодження переуступки права вимоги на таку суму. Не кажучи вже про те, що його підпис на документах вартістю майже півмільярда доларів навіть не завірено печаткою.

У результаті Госпсуд Полтавської області визнав договір, на підставі якого «Сувар-Казань» вимагає з «Укртатнафти» 2,5 млрд. грн., недійсним із моменту підписання. Це рішення набуло законної сили. Але казанських суддів такі дрібниці не цікавили...

До речі, якщо знайти в Полтаві представників фірм-«передавачів» було складно, то в Татарстані вони відшукалися без проблем. У результаті арбітраж Татарстану швидко вирішив питання про борги «Укртатнафти». І здогадайтеся, на чию користь...

А як заставу виніс рішення про арешт 73,9% акцій компанії «Татнафтопром», які належать українському ЗАТ «Укртат­нафта». Що, власне кажучи, і було потрібно.

«Татнафтопром» — найперспективніша компанія в Республіці Татарстан з розробки високов’язких покладів нафти. Вона власниця родовищ з доведеними запасами в 60 млн. тонн нафти. Їхню вартість оцінюють у 10 млрд. дол. І спроби відчуження компанії мають багаторічну історію: її вже намагалися вивести з активів «Укртатнафти» за найрізноманітнішими схемами. Поки що Україні вдавалося відбиватися. Але й надії на поставки сировини «Татнафтопромом» не справ­дилися. «Татнефть» поставила «Татнафтопрому» такі умови, за яких нафта де-факто не могла транспортуватися в Україну. Сировина компанії адміністративно направлялася трубопроводами «Татнефти» на місцевий Нижньокамський НПЗ. Причому за внутрішньоросійськими цінами. А от далі відбувалася цікава річ. Експортну квоту «Татнафто­прому» у розмірі 33% від обсягу видобутку нафти забирала сама «Татнефть», яка і поставляла призначену відповідно до домовленостей для України нафту, але замість Кременчуцького НПЗ, на міжнародні ринки. І, звичайно, уже за світовою ціною.

Разом з тим уже після судових позовів у «Татнафтопромі» відбуваються, м’яко кажучи, дивні речі. Так, тільки за четвертий квартал 2008 року з балансу компанії виведено активів і майна на суму 594 млн. руб. До речі, пан Глушко зараз саме очолює раду директорів цього підприємства і обійняв цю посаду після того, як у жовтні 2007 року рішеннями судової влади України його було відсторонено від керівництва «Укртатнафтою». Можете уявити, чиї інтереси він представляє в «Татнафтопромі».

Зрештою наша країна не настільки багата, щоб дозволити собі так поводитися зі своєю власністю. На жаль, ця думка довго доходить до українських чиновників. Їхня роль у конфлікті — це взагалі окрема історія. Дійшло до того, що в Україні активно працює слідчий із Татарстану, котрий намагається знайти майно «Укртатнафти», яке можна було б заарештувати і вилучити на користь «Татнефти». Адже в Татарстані все українське вже заарештували. А спроба представників «Укртатнафти» взяти участь у зборах акціонерів «Татнафтопрому» закінчилася допитом у місцевій прокуратурі.

До того ж «Татнефть» звернулася до Міжнародного суду у Лондоні з позовом проти держави Україна. Йдеться про намір стягнути 2 млрд. дол. за нібито невиконання Україною інвестиційних зобов’язань за договором про створення «Укртатнафти».

Слово честі, це вже вищий пілотаж — Україна, яка недоотримала десятки мільйонів тонн нафти, може виявитися боржником... А її «партнери», які не зробили абсолютно нічого для модернізації виробництва, — безневинними жертвами. Нагадаю, на Кременчуцькому НПЗ останню нову установку було введено в експлуатацію ще 2001 року. І з кожним роком устаткування не стає новішим...

Звичайно, якби татари виконали хоча б невеличку частину власних обіцянок, становище українського уряду було б зов­сім іншим. Проте багаторічні заяви про майбутнє інвестування так і залишилися простим стрясанням повітря. Більш того, кілька разів, знову ж обіцяючи інвестиції, акціонери з Татарстану банально пропонували розмити державний пакет акцій «Укртатнафти».

У результаті, татарстанські акціонери, котрі управляли заводом, просто викачували ресурс устаткування. Смішно, але коли Україна предметно почала займатися заводом, вони негайно звернулися до суду, оцінивши недоотриманий прибуток у більш як мільярд доларів. От тільки в балансах СП його чомусь раніше не було видно. Йому «напрацьовували» тільки борги.

До речі, непогано б узяти приклад із наших казанських «візаві» у поданні позовів у міжнародні судові органи. З метою повернення незаконно відчуженого майна «Укртатнафти». Слово честі, недопоставка майже 90 млн. тонн нафти потягне на світовий рекорд.

І, мабуть, час закінчувати шоу — на СП «Укртатнафта» давно дуже мало схожа. І вимагати від Татарстану повернути Україні 38% акцій ЗАТ «Укртатнафта». А той самий багатостраждальний 18-відсотковий пакет можна продати хорошому інвестору на умовах забезпечення нормальної роботи Кременчуцького НПЗ.

Однак для цього потрібна воля. Поки що з нею у чиновників погано. Чи їм сподобалося ходити по судах? Україна вже довідступалася до краю, час уже проявити характер і показати, що між країною і килимком для витирання ніг — суттєва відмінність... Р