Укрсоцбанк — продаж із українською специфікою

Радикальна зміна складу акціонерів великого банку — завжди подія. Особливо якщо йдеться про системні банки. В Україні, за великим рахунком, такого не траплялося з 1999 року, коли компанія «Укррос» Володимира Сацюка зайшла в тоді ще системний банк «Україна», а група «Меркс» Валерія Хорошковського — в Укрсоцбанк.

Результати цих двох заходів виявилися діаметрально протилежними. Через півтора року останки «України», котра змінила кілька груп менеджерів, досліджували наші парламентарії, без особливого успіху намагаючись розібратися, хто й куди поцупив банківські активи. Укрсоцбанк, навпаки, сьогодні почувається значно ліпше, ніж п’ять років тому.

Та все ж його продають. Відомий і покупець — група «Інтерпайп» Віктора Пінчука. Пакет, що продається, оцінюють «від 40% і вище», вартість угоди — у 150—200 млн. дол.

Для Хорошковського це, безсумнівно, непоганий гешефт. Коли у 1997—1999 роках він скуповував акції Укрсоцбанку, його витрати оцінювали в 23—24 млн. грн. (тобто приблизно 6—7 млн. доларів). Купуючи акції на вторинному ринку, беручи участь у всіх додемісіях банку, починаючи з сьомої, він довів пакет своєї групи компаній у ньому майже до контрольного. З урахуванням великої розпорошеності акцій банку цього вистачило, щоб через місяць після тодішніх президентських виборів зайти в банк.

Надалі витрати на викуп акцій теж були не дуже високі. Усього компанія «ТЕКТ», що скуповувала на замовлення Хорошковського і його партнерів акції банку на вторинному ринку, придбала в 1999—2001 роках 135 млн. акцій (тоді це було 28% статутного фонду). Акції брали у численних дрібних акціонерів за цінами, які не дуже різнилися від десятикопієчного номіналу. Тож витрати були дуже скромними, у межах 3—4 мільйонів доларів. Навіть з урахуванням 11-го додаткового випуску акцій, повністю викупленого компаніями Хорошковського, його сумарні витрати на придбання банку навряд чи перевищили 15 млн. дол.

Однак сказати, що Пінчук переплачує, важко. Укрсоцбанк зразка 1999 року й Укрсоцбанк нинішній — це два різні банки.

Тоді це був класичний банк радянського зразка, з не дуже ефективним менеджментом, який відверто тіснили на узбіччя нові агресивні банки на зразок «Авалю» чи «Привату». Звісно, порівняно з «Україною» він виглядав непогано, але перспективи його були дуже туманні.

Перший рік після приходу до влади нова команда оцінювала як післякризовий. Цікаво, але розчищення центрального апарата довірили не просто команді «варягів» — для цього виписали москвичів, які виконали пристойну частину досить неприємної роботи. Щоправда, протрималися «десантники» недовго, і через рік практично всі управлінці знову були громадянами України (а чимало й вихідцями з групи «Меркс»).

Нова ідеологія бізнесу дозволила змінити рейтингове позиціонування банку з такого, що «входить у першу десятку» до більш престижного «входить у першу п’ятірку». І хоча початкові плани взагалі були суперамбітні — говорили про нарощування капіталу до 1,2 млрд. грн., нинішні 560 млн. грн. теж дуже непоганий результат. Активи банку перевищують мільярд доларів, депозити фізичних і юридичних осіб — 485 млн., залишки на рахунках — 336 млн. дол. Загалом, є за що платити.

Власне кажучи, сам Хорошковський неодноразово заявляв, що як бізнесмен готовий продати будь-який свій бізнес — річ лише в гідній ціні. Проте особливої потреби не було, та й покупців, принаймні на банк, довго не спостерігалося.

Щоправда, 2002 року прокотилася хвиля чуток про перепродаж акцій банку, до речі, тому ж таки Пінчукові. Але це виявилося фальшивою тривогою. Чутки грунтувалися на тому, що Валерій Іванович у ролі «озимого покоління» дуже невдало взяв участь у парламентських виборах-2002. Для покриття витрат довелося продати росіянам молочний завод «Галактон». До продажу компанії на ній «висіли» 22,6% акцій Укрсоцбанку. Їх перевели на іншого акціонера — ЗАТ «Феротрейд інтернешнл».

Якийсь час Хорошковський володів «Феротрейдом» разом із росіянами — «Євразхолдингом» Олександра Абрамова. 2002 року, за версією Хорошковського, він викупив частку в російських партнерів «із великого металургійного холдингу» й став одноосібним хазяїном компанії. Слід гадати, в «Євразхолдингу», котрий цього року відверто «бортанули» у конкурсі щодо «Криворіжсталі», встигли про це пошкодувати. Однак бігти за поїздом було вже пізно.

У самого ж «Феротрейду», судячи зі звіту, крім акцій, інше майно геть відсутнє. Однак саме ця славна компанія й придбала майже всі акції додаткової 11-ї емісії Укрсоцбанку. На неї ж, нагадаємо, переписали «галактонівські» акції. У результаті її частка в «Укрсоці» досягла 64,84% . Групі «Меркс» належать 17,29%. Тобто сумарно на цих двох структурах значиться 82,13% акцій. Ще 1,83% належить Валерію Івановичу особисто, на правах простого міноритарного акціонера-фізособи. Скромність — похвальна риса.

Після сплеску інтересу до зміни власності в банку, що спостерігався після виборів, там настав відносний затишок. Звісно, в цей час банк випускав облігації, «перетравлював» куплений раніше 40-відсотковий пакет акцій страхової компанії «Оранта» і робив інші не менш важливі справи. Інтерес до Хорошковського підтримувався в основному завдяки його громадській діяльності. Він, нагадаємо, встиг побувати й заступником Віктора Медведчука, й міністром економіки в блоці Миколи Азарова.

У зв’язку з неможливістю поєднувати роботу міністром і керівництво банком, у квітні минулого року збори акціонерів Укрсоцбанку звільнили його від обов’язків голови спостережної ради. На цю посаду в кращих західних традиціях було призначено Володимира Рижого — керівника відомої юридичної фірми його ж імені. Втім, це не означало, що реальне керівництво банком змінилося.

А на початку цього року знову поповзли чутки про перепродаж. У березні було ініційовано додаткову емісію акцій у ЗАТ «Феротрейд інтернешнл» на суму 20 млн. грн. У квітні, після зборів акціонерів, Хорошковський знову повернувся на посаду голови СР.

Та найцікавішими були травневі збори акціонерів «Феротрейду». На них затвердили результати додемісії, у результаті котрої 93% акцій ЗАТ стали належати кіпрській Onmont Consulting LTD. Дрібниця, начебто. Як і те, що тепер статутний фонд «Феротрейд інтернешнл» (61,2 млн. грн.) майже зрівнявся зі статутним фондом самого банку.

А от те, що замість працівника «Меркс» Станіслава Буханевича, спостережну раду «Феротрейду» очолив усе той же Володимир Рижий, уже наштовхувало на деякі думки. Додаткова емісія в поєднанні з передачею управління юридичній конторі — досить стандартна процедура при перерозподілі власності.

Далі стало ще веселіше. 19 липня 2004 року ЗАТ «Феротрейд інтернешнл» звільнило з посади голови СР уже самого Володимира Івановича. Замість нього компанію очолив Михайло Троян.

Тим часом Михайло Михайлович у 2001—2002 роках уже керував групою з корпоративних прав і власності при спробі «Інтерпайпу» поставити під контроль «Дніпрообленерго». Він також входить у спостережну раду Нікопольського заводу феросплавів. На початку липня його ж обрали членом спостережної ради Запорізького алюмінієвого комбінату за квотою «Інтерпайпу». Загалом, шматочки мозаїки почали дуже красиво складатися.

Стало зрозуміло, що процес, розпочатий у лютому-березні, після приблизно півроку погоджень увійшов у заключну фазу. Підтвердилися й припущення про схему приватизації. Ніякої зовні помітної зміни в структурі власності не відбудеться — просто на недалекому й теплому Кіпрі помінялися засновники тієї ж славної «офшорки» Onmont Consulting чи подібної. Власне кажучи, така схема давно накатана й останній раз застосовувалася в липні на ЗАлК.

Останнім акордом стали призначені на 10 вересня в Чернігові позачергові загальні збори акціонерів Укрсоцбанку з життєрадісним порядком денним: «Внесення змін до складу спостережної ради та ревізійної комісії» (правління спостережна рада може поміняти й сама).

До речі, про спостережну раду, будь-хто з бажаючих, зайшовши на сайт Укрсоцбанку, може переконатися, що його вже й так грунтовно почистили. Ще недавно в ньому були сім членів. Тепер на сайті гордо майорять три прізвища, з яких до старих акціонерів належить тільки сам пан Хорошковський. Двоє інших — це незмінний пан Рижий і введений торік як незалежний член СР представник херсонської шведсько-норвезької фірми ЗАТ «Чумак». Коротше кажучи, підготовку до прийому дорогих гостей практично завершено.

Перевагою наведеної схеми є те, що вона не потребує ніяких погоджень із держорганами. НБУ формально ні при чому, бо якщо склад акціонерів не змінюється, то загалом і перевіряти нічого. У принципі, зміна відносин контролю — прерогатива Антимонопольного комітету. Але тут теж усе на мазі. Максимум, що може зробити комітет, — це оштрафувати на невелику суму учасників угоди. Але дозвіл на неї він однак заднім числом дасть.

Сповіщати ж міноритарних акціонерів про таку дрібницю, як зміна власності в банку, в нас за 13 років ринкових відносин так і не навчилися. Тільки банки із закордонним капіталом змушені грати за їхніми, а не нашими правилами. У результаті про продаж приналежного міжнародному консорціуму львівського «Кредит Банку (Україна)» доводиться повідомляти. А в Укрсоцбанку все буде «по-нашому», тихо й спокійно.

А запитань же чимало. Приміром, що буде з тією ж «Орантою». У котрій нині також спостерігається гарненька додемісія, під конкретного інвестора.

Хоча, може, і слава Богу, що тихо. Спостерігаючи за конфліктом у банку «Надра», ще раз переконуєшся, якою «розумною й вихованою твариною» є слон. Котрий навряд чи став би так поводитися в посудній крамниці. А учасникам же того скандалу ще довго працювати на одному ринку.

Тож «прихід» капіталу Віктора Михайловича «в гості» до Валерія Івановича (наскільки відомо, про повний вихід останнього з банку не йдеться) — це майже еталон добросусідства.

Звісно, на клієнтах банку ця зміна власника ніяк не позначиться. Працюючий банк першої п’ятірки забезпечує своєму власникові масу великих і маленьких радостей, тому «роздягати» його ніхто не стане.

А от навіщо банк знадобився Пінчуку — питання цікаве. Років зо два тому, коли нинішній глава Департаменту банківського нагляду НБУ Вадим Пушкарьов (який, по ідеї, мав би контролювати цю угоду з боку держави) ще керував комерційним банком, відповідаючи на запитання журналістів, навіщо купують банки, згадав слова сатирика Райкіна: «Охороняєш чергу — береш позачергово». А якщо без жартів, то це мало не найстійкіший вид бізнесу навіть в українських умовах. Банкір — це, зрештою, статус. «Наїхати» на досить серйозний банк мало хто наважиться. Занадто вже боляче. Навіть податкова в цьому не раз переконувалася.

Напередодні виборів і в період поствиборного переділу (а він буде за часів і Ющенка, й Януковича — просто різний) це дуже цінно. Зачепити інтереси сотень тисяч вкладників — це вчинок із дуже далекосяжними наслідками. Банківська криза в Росії — тому підтвердження. А там же зачепили (причому за діло) лише сущу банківську дрібноту. Тому навряд чи багато людей спалахне бажанням повторити це в Україні. Тож банк — це непогана гарантія збереження «всього нажитого непосильною працею».

Недаремно той же Приватбанк напередодні виборів збирається влити в статутний фонд 110 млн. дол. Хороший банк — це і стійкий доступ до недорогих ресурсів (для себе й партнерів), і гарантований доход від проведення банківських операцій.

До речі, не слід думати, що держава геть не цікавиться тим, що відбувається в банку. Ні, зовсім навпаки. Нещодавно Фонд державного майна України згадав, що в Укрсоцбанку залишилася частка державної власності — аж... 0,0015% акцій! За номіналом це трохи більше тисячі гривень, але продадуть її разів у півтора дорожче. Тож якщо у когось із охочих знайдеться триста доларів (сума, цілком посильна для будь-якого представника середнього класу), то на початку вересня, саме перед зборами акціонерів, він теж зможе взяти участь у завершенні приватизації Укрсоцбанку. І стати трошки банкіром, з усіма згаданими вище бонусами. А що, теж переділ.