«УКРРУДПРОМ»: ПУТІВКА НА ВІЙНУ - Економіка - dt.ua

«УКРРУДПРОМ»: ПУТІВКА НА ВІЙНУ

4 липня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 4 липня-11 липня

Перед тим, як піти на канікули, депутати мали на меті розібратися з законопроектами про особливості приватизації «Укррудпрому»...

Перед тим, як піти на канікули, депутати мали на меті розібратися з законопроектами про особливості приватизації «Укррудпрому». І хоча через баталії з конституційної реформи питання, схоже, поїде в осінь, саме нині відбувається вибір механізму приватизації, отже, — і того, кого оголосять переможцем у конкурсі й власником підприємства.

На сьогоднішній день холдингу, крім вапнякових кар’єрів та іншого дріб’язку, належать контрольні чи великі пакети п’яти ГЗК: Північного, Центрального, Інгулецького, Південного та «Сухої балки». Підприємства, чиї пакети акцій внесені до його статутного фонду, торік добули близько 40 млн. тонн руди і виробили понад 20 млн. тонн концентрату. Їхня частка у виробництві товарної продукції гірничодобувної галузі України становила 69%. Тому запитання, хто придбає акції, далеко не просте. Потенційний покупець «Укррудпрому» як єдиного майнового комплексу отримує можливість диктувати ціни та умови постачань левової частки вітчизняних металургійних підприємств.

Отже, головна проблема — чи з’явиться у вітчизняному гірничо-металургійному комплексі нова приватна монополія чи ні. З огляду на те, що одна така, у сфері коксівного вугілля, уже є (70% поставок кілька років ідуть через дві компанії, донецькі АРС і ІСД), країна ризикує до «вугільної» монополії додати аналогічну «залізорудну».

Фактично в цьому зацікавлені вертикально інтегровані групи, що створили ланцюжок «вугілля—кокс—метал», але при цьому не мають у своїй власності ГЗК. Ці групи розцінюють контроль над початковою ланкою виробничого ланцюжка як спосіб зниження своїх витрат (за рахунок підтримки мінімальних закупівельних цін на сировину). При цьому важелі впливу на «Укррудпром» після його приватизації в держави будуть вкрай обмежені. І навряд чи доцільно переносити далеко не найвдаліший досвід господарювання з вугільної галузі в гірничорудну.

Якщо парламентарії схиблять у виборі схеми приватизації «Укррудпрому», держава ризикує отримати дестабілізуючий ефект відразу в кількох галузях-суміжниках, а паралельно — і в низці регіонів країни.

Крім загрози формування нової приватної монополії в гірничо-металургійному комплексі країни, на порядку денному сьогодні стоїть і питання ціни продажу «Укррудпрому». Фонд держмайна збирається реалізовувати цей об’єкт за ціною, близькою до розміру його статутного фонду, — 1,6 млрд. грн.

Останній законопроект про продаж акцій «Укррудпрому» єдиним пакетом ініціював народний депутат Вадим Гуров. Щоправда, зовсім недавно він був узагалі проти приватизації холдінгу, заявляючи, що «поспішати з приватизацією не можна». Очевидно, що нині позиція скоригована: проект пана Гурова фактично лобіює інтереси однієї з українських бізнес-груп.

Проти приватизації гірничорудного холдингу єдиним пакетом уже виступило Міністерство промислової політики. Як повідомив один із фахівців цього відомства агентству «Інтерфакс-Україна», продаж акцій гірничо-збагачувальних комбінатів, які належать державі, єдиним пакетом у результаті знизить їхню вартість. «Якщо продавати їх окремо, можна зробити конкурс по кожному й ціна буде вищою. Може, на 15%, може, на 30%, але вищою».

Доцільність варіанта продажу «Укррудпрому» єдиним пакетом викликає сумніви і з тієї причини, що його потенційний покупець навряд чи зможе повною мірою здійснити інвестиційну програму на підприємствах, які входять у холдинг.

За словами голови спостережної ради Інгулецького ГЗК Олега Кошеленко, «в Україні немає структури, спроможної заплатити 1,6 млрд. грн., а потім укласти ще стільки ж (якщо не більше) у відновлення нормальних обсягів виробництва на українських ГЗК».

Криворізьке родовище залізних руд досить старе. Воно експлуатується понад ста років, природно, вершки вже зняті. Добуто 4,5 млрд. тонн руди, і сьогодні балансовий запас на діючих підприємствах становить 8,6 млрд. тонн, із яких лише 370 млн. тонн природно багаті, решта — бідні залозисті кварцити, які потребують збагачення. А це витрати. Тільки на ІнГЗК за останні три з половиною роки на підтримку і розвиток основних виробничих фондів було вкладено 950 млн. грн. У результаті нині це єдине підприємство у вітчизняній гірничорудній галузі, що працює на рівні своєї проектної потужності. І це попри те, що ІнГЗК характеризується складною геологічною базою, у результаті чого всі процеси виробництва відрізняються підвищеною енергоємністю.

Решта комбінатів використовують свої потужності приблизно на половину. Зважаючи на те, скільки вкладено в розвиток одного комбінату, можна уявити, які виникнуть проблеми.

Якщо ж не вкладати кошти в розвиток ГЗК, то доведеться шукати шляхи отримання сировини з Росії, що вже й відбувається. Тож навіть нині, у своєму державному статусі, «Укррудпром» реально мало на що впливає: підприємства самостійно відвантажують продукцію, шукають інвестиції, здійснюють програму технічного переозброєння.

Кожний із ГЗК, що входять до складу холдингу, є градоутворюючим і, що ще суттєвіше, бюджетоутворюючим підприємством. І якщо через переповнене хвостосховище Інгулецький ГЗК зупиниться (кошти на його розширення комбінат не може отримати через блокування судами рішення зборів акціонерів), це буде далеко не тільки його проблемою.

До речі, нині той самий Гуров очолює спостережну раду Полтавського ГЗК, який не входить у холдинг. Так він може наочно уявити, скільки коштує підтримка виробництва на такому підприємстві. А оскільки акціонери постійно намагаються продати контрольний пакет акцій Полтавського комбінату, то про його ринкову вартість депутат напевно поінформований.

До речі, про акціонерні проблеми «Укррудпрому». Вже давно на всіх ГЗК як мінімум блокуючий пакет у руках приватних інвесторів. Навряд чи вони просто дивитимуться, як контрольний переходить до інших рук. Боротьба, що нині триває на Центральному ГЗК дає цілком наочне уявлення про те, наскільки гострою може стати реакція на небажаного покупця.

Отже, є ризик початку великої та затяжної корпоративної війни.

Незалежно від того, хто в ній переможе, металургія України програє однозначно. Під час війни якось не до інвестицій.

Тож більш реалістичним і менш конфліктним виглядає варіант законопроекту, запропонований народним депутатом України Володимиром Мовчаном, відповідно до якого під час приватизації «Укррудпрому» пропонується врахувати інтереси теперішніх власників великих пакетів і не допустити нового витка боротьби за власність.

Та й варіант продажу одним пакетом більшості українських ГЗК не єдиний. Так, на початку весни ФДМ запропонував Кабінету міністрів на розгляд кілька можливих підходів. І, крім пропозиції продати всю компанію повністю або залишити контрольні пакети акцій підприємств державними, а решту продати, там значився і повний продаж держпакетів.

Був і варіант ліквідації «Укррудпрому», й індивідуального продажу кожного гірничо-збагачувального комбінату. Зрозуміло, що кожен із цих варіантів (крім першого) знижує можливість потрапляння всіх українських ГЗК в одні руки і паралельно збільшує можливість продажу їх окремо за вищою ціною, ніж за реалізації всіх їх разом.

Утім, і без цих аргументів сумнівно, що варіант Гурова пройде. Ще навесні глава профільного комітету Юрій Єхануров заявив, що «ми не дозволимо жодній групі реалізувати тут власні інтереси». Найімовірніше, рішення про спосіб приватизації «Укррудпрому» у результаті буде компромісним, хтось залишиться ним задоволений, а хтось — ні. Та домінування однієї з бізнес-груп не допустять. Надто вже велика ціна можливої помилки...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво