«УКРРУДПРОМ» НЕ ПОВИНЕН ПОТРАПИТИ В ОДНІ РУКИ» КЕРІВНИК МЕТКОМБІНАТУ ІМЕНІ ІЛЛІЧА ВИСТУПАЄ ПРОТИ СТВОРЕННЯ МОНОПОЛІЇ В ГІРНИЧОРУДНІЙ ГАЛУЗІ І ВВАЖАЄ УРЯД ЗАРУЧНИКОМ ЗРОСТАННЯ КИТАЙСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ - Економіка - dt.ua

«УКРРУДПРОМ» НЕ ПОВИНЕН ПОТРАПИТИ В ОДНІ РУКИ» КЕРІВНИК МЕТКОМБІНАТУ ІМЕНІ ІЛЛІЧА ВИСТУПАЄ ПРОТИ СТВОРЕННЯ МОНОПОЛІЇ В ГІРНИЧОРУДНІЙ ГАЛУЗІ І ВВАЖАЄ УРЯД ЗАРУЧНИКОМ ЗРОСТАННЯ КИТАЙСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

19 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 19 грудня-26 грудня

Володимира Семеновича Бойка часто називають не просто червоним, а «радянським» директором. Але його явно не бентежить цей епітет...

Володимира Семеновича Бойка часто називають не просто червоним, а «радянським» директором. Але його явно не бентежить цей епітет. Бойко, що сформувався як професіонал і керівник у часи СРСР, а 1990 року очолив один із найбільших металургійних комбінатів України, створив свою дуже ефективну філософію роботи в умовах ринку. Завдяки їй Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча сьогодні входить у десятку лідерів серед українських підприємств як за обсягами продажів, так і за обсягами прибутку. Середня зарплата на комбінаті перевищує 1100 гривень. Це не лише забезпечує Бойку популярність у більш як 70-тисячному трудовому колективі комбінату імені Ілліча та його дочірніх підприємств, а й дозволяє успішно конкурувати з новоявленими «акулами капіталізму».

Про вагомість фігури Бойка свідчить уже той факт, що на парламентських виборах 2001 року він увійшов у першу трійку пропрезидентського блоку «За Єдину Україну». Наприкінці минулого року саме представники цього блоку, який розпався на багато фракцій і депутатських груп, сформували новий коаліційний уряд. Проте це не заважає Бойку сьогодні активно критикувати позицію економічного блоку Кабміну й передусім — його бездіяльність у сфері регулювання діяльності гірничо-металургійного комплексу. В уряді країни багато вихідців із Донбасу, не з чужих вуст обізнаних із проблемами галузі, і Бойка щиро дивує те, що вони нічого не роблять для усунення наявних диспропорцій, приміром, у сфері постачання сировини на підприємства чорної металургії.

— Володимире Семеновичу, як ви оцінюєте нинішнє становище в гірничо-металургійному комплексі країни?

— Сьогодні в галузі ми спостерігаємо наслідки війни фінансово-промислових груп. Кожна з них захопила свою частину ресурсної бази країни й намагається диктувати умови решті. Проте головна проблема не в цьому. Держава в особі уряду, який повинен виступати арбітром у таких конфліктах, явно не виконує свого завдання. Я в цьому випадку кажу не про втручання у виробничу діяльність підприємств, а про регулювання цін на сировину й послуги для металургів. Це особливо актуально з огляду на те, що сьогодні в нас фактично існують монополії на ринку коксівного вугілля, постачання електроенергії, залізничних перевезень, і їхній не завжди здоровий апетит необхідно стримувати.

Складається враження, що в Кабміні ніхто не уявляє, як розв’язувати проблеми, що стоять перед ГМК, тоді як він забезпечує більше половини валютних надходжень нашої країни. До того ж, хочемо ми того чи ні, в Україні чорна металургія — базова галузь, що забезпечує процес розвитку всієї економіки країни. Я, приміром, вважаю, що ми внесли гідну лепту в різке зростання вітчизняного машинобудування, яке спостерігається протягом останнього року. Але така ідилія не може бути вічною.

— У травні ви прогнозували розвиток системної кризи в економіці України. Проте цього не сталося. Більше того, на початку грудня тоді ще віце-прем’єр Віталій Гайдук висловив подив, що економіка 2003 року зростає десь утричі швидше, ніж передбачав Кабмін. Як ви поясните, чому ваш негативний прогноз не справдився?

— У тому, що сьогодні в Україні відбувається економічне зростання, на жаль, немає заслуги Кабміну. Члени уряду повинні дякувати чудовій кон’юнктурі зовнішнього ринку металопродукції. Завдяки динамічному розвитку економіки Китаю ціна на метал у світі сьогодні сягнула піку, якого не було вже років десять. Проте ця тенденція не вічна. Рано чи пізно, на мою думку — вже навесні наступного року, світові ціни на метал підуть униз. І ситуація різко зміниться. Але уряд нічого не робить, щоб підготуватися до зміни кон’юнктури на ринку металопродукції. По суті, Кабмін сьогодні є заручником зростання китайської економіки.

— Які ваші конкретні претензії до Кабміну?

— Продемонструю їх на прикладі чорної металургії. Протягом нинішнього року без будь-якого логічного пояснення ціни на кокс зросли на 48%, на брухт — у півтора разу, на залізорудний концентрат — на 35—40%. Почасти на це є об’єктивні причини. Приміром, середня ціна електроенергії 2003 року збільшилася на 13%. Але чим пояснити ще 20, а то й більше відсотків зростання ціни? І, попри це, Міжвідомча комісія з цін мовчить. Скажу більше: вона фактично не працює.

Національний банк, зі свого боку, намагається втримати курс долара в його нинішніх межах. Через таку державну політику українських виробників металопродукції не просто душать «ціновими ножицями» — їх позбавлено можливості в умовах хорошої кон’юнктури ринку сформувати резерви для модернізації свого виробництва.

По суті, сьогодні в галузі відбувається перерозподіл прибутку — бал правлять «сировинники». Вони не тільки стрімко підвищують ціни, тим самим поступово розкручуючи інфляційний маятник у масштабах всієї економіки України, а й попутно активно вивозять свою продукцію за кордон. У результаті нашому металургійному комбінату, приміром, доводиться купувати великі обсяги коксу й залізорудної сировини за кордоном, у Росії.

Проте це абсолютно не бентежить Кабмін. Так, на підтримку вугільної галузі на наступний рік «вибили» з держбюджету ще 4,2 млрд. грн. І при цьому ціни на вугілля зростають, а збитки шахт не зменшуються.

За умови наведення в галузі елементарного порядку більшість шахт, що видобувають коксівне вугілля, спроможні працювати рентабельно. Приміром, ми намагалися взяти в оренду шахту «Прогрес» об’єднання «Торезантрацит». Усі «за» — і трудовий колектив цього підприємства, і мер міста. «Проти» троє добродіїв: міністр палива й енергетики, генеральний директор вуглевидобувного об’єднання і директор шахти...

— Чому?

— Мабуть, побоюються, що ми доведемо: далеко не найкраща шахта зможе працювати рентабельно без будь-яких держдотацій. Як свого часу ми вже показали, що хронічно збиткові господарства спроможні працювати з прибутком, і вельми вагомим. Проте, з огляду на нинішню нестабільну ситуацію з постачанням сировини, ми змушені будувати такі вертикально інтегровані ланцюжки. Аналогічна пробоїна в нас виникла й із постачанням залізорудної сировини — нам не завадив би власний гірничо-збагачувальний комбінат. Тож ми нині розробляємо варіанти освоєння нових родовищ залізорудної сировини в Запорізькій області. Утім, теоретично в нас є можливість узяти участь у процесі приватизації «Укррудпрому».

— Ваше ставлення до наявних варіантів приватизації цього державного холдингу?

— Усі вони в тією чи іншою мірою недосконалі. Вважаю, що при розробці моделі приватизації «Укррудпрому» необхідно, по-перше, враховувати вже сформовану структуру власності гірничо-збагачувальних комбінатів, які входять у нього. А по-друге, і це набагато важливіше, не допустити створення на базі «Укррудпрому» чергової монополії, контрольованої одною-єдиною фінансово-промисловою групою. Держава вже сьогодні не може контролювати ситуацію з цінами на залізорудну сировину, а що станеться, якщо пакети всіх ГЗК, які входять в «Укррудпром», потраплять в одні руки?

За моїми даними, автори обох законопроектів із приватизації цього держхолдингу вже розробили проміжний варіант, яким передбачено, що пакети акцій ГЗК, які належать «Укррудпрому», спочатку продадуть трудовим колективам, керівництву, пенсіонерам тощо. Потім решту державних акцій придбає консорціум, який складається з нинішніх господарів комбінатів.

Вважаю, що ця модель потребує доопрацювання. По-перше, не повинно бути ніяких консорціумів акціонерів, оскільки в майбутньому це загрожує тим, що весь «Укррудпром» не кийком то палицею заженуть в одні руки. По-друге, непогано було б розробити такий механізм приватизації, аби участь у приватизації цього холдингу могли взяти великі споживачі залізорудної сировини, приміром, наш комбінат.

Свого часу нам не дали взяти участь у приватизації наших коксохімічних підприємств, приміром, найбільшого в Європі Авдіївського коксохімзаводу. І тепер через монополізацію ринку коксу ми змушені частину цієї сировини купувати в Росії й везти за чотири тисячі кілометрів. Нам би не хотілося, щоб аналогічна ситуація повторилася з «Укррудпромом».

— А нині ви відчуваєте труднощі в роботі з гірничо-збагачувальними комбінатами, котрі входять у холдинг?

— Так склалося, що основним постачальником залізорудного концентрату на комбінат імені Ілліча є Інгулецький ГЗК, що входить в «Укррудпром». ІнГЗК нас досі жодного разу не підводив. Я добре знайомий із його акціонерами й керівниками — це справжні професіонали. Недарма на сьогодні це єдине підприємство в гірничорудній галузі, що, як і ми в чорній металургії, працює з перевищенням своєї проектної потужності. Восени на ІнГЗК запустили комплекс магнітно-флотаційної доводки концентрату, й ми практично повністю забираємо продукцію цієї ділянки.

Ясна річ, у відносинах із цим комбінатом у нас теж не все гладко. Цього року він теж підвищив ціни на свою продукцію майже на третину. Але, з іншого боку, усе-таки менше, ніж вони підскочили в середньому в гірничорудній галузі. До того ж, на ІнГЗК сьогодні реально працюють над підвищенням якості свого концентрату, і, на відміну від інших гірничо-збагачувальних комбінатів, практично 100% своєї продукції він продає на внутрішньому ринку.

— А як ви ставитеся до проведеної на ІнГЗК додемісії акцій?

— Я не знаю в деталях, що там сталося, але якщо все було зроблено за законом і в інтересах акціонерів, котрі вже зарекомендували себе як добрі господарі, думаю, ніяких проблем не буде. Слід припинити непотрібні розбірки, закрити це питання й рухатися далі.

Та й узагалі, нинішній уряд занадто захопився з’ясовуванням питань, що стосуються захисту державних інтересів на окремих об’єктах. Ми працюємо під пильною увагою контролюючих органів: проводяться перевірки, всі щось шукають, копають... І це при тому, що меткомбінат імені Ілліча поруч із «Криворіжсталлю» й «Запоріжсталлю» — це три металургійні підприємства в Україні, що дають державі реальний прибуток. Решта, незалежно від ситуації на світовому ринку металу, показують у своїй звітності або збитки, або кілька мільйонів гривень прибутку. Складається враження, що їх абсолютно не цікавить результат, а приваблює сам процес.

— Як ви вважаєте, чому це відбувається?

— Я неодноразово говорив на цю тему з Віктором Федоровичем Януковичем. Пояснював йому: в уряді повинен бути лідер, котрий візьме на себе всю відповідальність за формування економічної політики країни. У нього сьогодні для цього є унікальна можливість: підтримка народу, підтримка Президента... А він мені у відповідь: «У нас коаліційний уряд, і я повинен це враховувати».

Коаліція — це добре, проте не у випадку ухвалення необхідних, але непопулярних серед окремих її членів рішень. Саме так сталося з законопроектом 4000-1, який мав скоригувати деякі нісенітниці в запропонованому урядом законопроекті про бюджет на 2004 рік у частині нарахування ПДВ, податку на прибуток і податку на доходи фізосіб. Він чимось не влаштовував «автомобільне лобі», й у результаті фракція трудовиків не підтримала наш документ у другому читанні. Тоді як законопроект 4000-1 украй важливо було ухвалити саме нинішнього року, щоб із самого початку не виникало непорозумінь між платниками податків і державою в майбутньому.

— Складається враження, що ви перебуваєте в жорсткій опозиції до бізнесменів і політиків із Донецька...

— Аж ніяк. Я готовий домовлятися й домовляюся з усіма фінансово-промисловими групами. Цілком допускаю, що в окремих питаннях наші позиції можуть збігатися. Проте я завжди говорив, зокрема Ринату Ахметову: «Я готовий іти разом, де корпоративні інтереси збігаються, а де ні — даруйте».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво