Українців ставлять на лічильник — тепловий - Економіка - dt.ua

Українців ставлять на лічильник — тепловий

25 листопада, 2011, 15:14 Роздрукувати Випуск №43, 25 листопада-2 грудня

Чи довго ми грітимемо тих, хто нагрівається на нас?

© Андрій Товстиженко, ZN.UA

Розумна достатність — цим принципом керуються останніми роками всі цивілізовані країни. Він включає зокрема й енергоефективність, тобто розумне витрачання енергоресурсів, у кого які є, — сонця, вітру, води, землі, нафти, газу, вугілля і… похідного тепла. Президент України Віктор Янукович цього року оголосив «еру» енергозбереження як спосіб досягнення енергонезалежності держави. Вибачте за банальність, але енергонезалежність починається з елементарної економії та ефективного використання енергоресурсів, тих самих нафти, газу тощо і похідного тепла.

Навіть школярі в Україні знають (їх тепер цього вчать), що для одержання тепла (вимірюється в калоріях, оплачується в гривнях) підприємства теплокомунальної енергетики (ТКЕ) використовують переважно природний газ (вимірюється в кубометрах, конвертується в долари). І щоб дізнатися, скільки зекономлено, скільки ще треба і можна заощадити і якою є розумна межа, спочатку необхідно знати: скільки витрачається всіх цих природних благ і надбань цивілізації.

Про газ і проблеми його обліку в DT.UA сказано так багато, що цього разу відведемо йому друге місце, хоча він і є «першопричиною». Сьогодні розмова в основному про тепло і спроби його (і не тільки нами) заощадити.

Хто «рахує по трубі»…

Ви вже встановили у своєму будинку лічильники обліку споживання енергоресурсів, зокрема тепла? Ні? Тоді вам буде цікаво дізнатися, що не тільки ви думаєте, чим платити і за які такі «теплі» блага. Виявляється, цим питанням переймається і уряд України. Коли після закінчення опалювального сезону 2010–2011 років члени Кабміну і мери міст намагалися «полічити курчат» (а мери як представники органів місцевої влади відповідають за забезпечення громадян теплом згідно зі ст. 13 Закону України «Про теплозабезпечення»), з’ясувалося, що не тільки з реальною картиною газоспоживання не складається.

З газом, обліком його ресурсів, споживання і, відповідно, оплатою за нього в Україні не складається останніх років двадцять… На початок листопада 2011-го заборгованість підприємств ТКЕ перед «замороженою» дочірньою компа­нією «Нафтогазу» — «Газом України» за газ, спожитий з початку поперед­нього опалювального сезону 2010–2011 років (тобто з жовтня 2010-го), становить 3,98 млрд. грн. Плюс заборгованість столичної енергокомпанії «Київенерго» в 1,32 млрд. грн. Усього поточний (на чиї рахунки, у чию кишеню?) борг ТКЕ за газ — 5,3 млрд. грн.

28 вересня прем’єр М.Азаров доручив терміново забезпечити погашення заборгованості ТКЕ за газ. Адже в «Нафтогазі України» запевняють, що ці внутрішні борги ускладнюють розрахунки НАК з російським «Газпромом» за імпортований газ. «Перемкнувши» з осені 2011-го всі договори з підприємствами ТКЕ на себе, «Нафтогаз» намагається домогтися від ТКЕ стовідсоткової передоплати, що законодавчо передбачено ще з 2001 року, але чого так нікому і не вдавалося домогтися…

Втім, НАК, мабуть, має також інші резони (див. у цьому номері DT.UA статтю Івана Чалого «Весела» бухгалтерія «Нафто­газу»). До того ж установлення точних газолічильників по всьому ланцюжку — від газорозподільчої станції, де облгаз приймає газ, у ТКЕ, якому він газ передає, на виході з ТКЕ, на вході в кожен будинок і кожну квартиру, а також облік спожитого енергоресурсу невигідні ділкам від газу. На кого вони в такому разі списуватимуть «комерційні втрати» газу? І на чому тоді накажете заробляти патронам тих-таки обл- і міськгазів, таким, як Д.Фірташ та іже з ним? Їм точний облік витрат газу ні до чого. Навіть якщо угоди з газом — не єдиний їхній дохід.

…кому «на ум пішло»

Про теплоспоживання країна має ще більш розмите уявлення, як і про виробництво тепла з того ж газу. Очевидні і дуже навіть тепловідчутні переважно аварії на теплотрасах. А хто за них платить — держбюджет, місцевий бюджет, ТКЕ, жек? Не тіште себе надією, всі витрати у результаті переносяться на споживачів — через тариф і таке інше. Хто, скільки і за що заплатив, і на чий непередбачений дохід, а на чий конкретний збиток це перетворилося, навряд чи хтось знає напевно — бо не обліковується…

Щоб змінити ситуацію (на краще!), у червні 2011-го було створено робочу групу з реформування ЖКГ, яку очолив перший віце-прем’єр Андрій Клюєв, за обов’язком служби уповноважений курирувати і цю галузь. На одному з перших засідань цієї робочої групи мер Черкас Сергій ОДАРИЧ заявив: «Без обліку виробництва, розподілу, втрат при доставці і реального споживання тепла взагалі нема про що говорити». З ним змушені були погодитися.

У коментарі DT.UA 24 листопада С.Одарич розповів і про те, що «тарифи на тепло в країні — гіпотетичні. А нормативи втрат тепла (13%) не відповідають дійсним. Насправді втрати тепла — при застарілому за 30 років теплообладнанні — іноді удвічі більші. В умовах цивілізованої Швейцарії нормативи втрат — 12%». Це при їхньому сучасному обладнанні і технологіях…

Втім, у наших умовах такий приклад ні про що не свідчить. Тому що навіть у Черкасах, де на сьогодні котельні на 100% забезпечені приладами обліку відпуску тепла, немає точного обліку витрати тепла в кожному будинку і квартирі. Тому що лічильниками обліку споживання тепла оснащено тільки п’яту частину із 1200 будинків. Тож, навіть знаючи, скільки підприємства ТКЕ виробили тепла, складно підрахувати точно, скільки його використано споживачами, а скільки пішло на обігрів атмосфери при доставці тепла дірявими тепломережами у кожен будинок і квартиру.

І те, що Вінниця і вся Рівнен­сь­ка область сьогодні на 100% забезпечені приладами обліку відпуску тепла, теж поки ні про що не говорить. Хіба що про те, що це дає можливість маневру. Хтось використовує його для встановлення лічильників обліку тепло­споживання в кожному будинку і квартирі, хтось встановить лічильники на теплотрасі, а дехто, як і раніше, ловитиме рибу в каламутній підігрітій воді.

Неможливо навіть підрахувати, наскільки ефективно використовується газ для виробництва тепла, оскільки нині встановилася відносно тепла, як для листопада, погода. А при зниженні температури на кожен градус знадобиться дедалі більше газу для виробництва тієї ж кількості тепла. Фізика, ви ж розумієте…

Відповідно, на сьогодні оцінити ефективність обліку виробництва тепла без обліку його витрати і реального споживання (за яке, власне, ми всі й платимо) неможливо. Платимо, знову ж таки, за гіпотетичними тарифами. Але кому, за що?! А вже підрахувати реально отримане споживачами тепло в масштабах країни — задача з усіма невідомими. Не­розв’яз­­на? Так, якщо ніхто не візьметься її розв’язувати — у себе в будинку, квартирі, під’їзді, жеку чи ОСББ, ТКЕ, співпричетних міністерствах і держкомісіях, уряді. І якщо ніхто не перешкоджатиме «перетворенню» і «перетіканню» грошового еквівалента теплоенергії в чиїсь кишені…

Щоб цей причинно-наслідковий ланцюг теплових проблем не замкнувся, уряд прийняв рішення: до початку опалювального сезону всі підприємства ТКЕ і котельні обладнати (для початку?) приладами обліку відпуску тепла (теплолічильниками).

Ще на початку вересня DT.UA поцікавилося у першого віце-прем’єра Андрія Клюєва, який курирує, окрім іншого, і ЖКГ: чи правда, що в Україні лише 9% котелень оснащено лічильниками на вході та на виході? Що уряд збирається робити, щоб змінити цю ситуацію кардинально? Віце-прем’єр А. КЛЮЄВ відповів лаконічно:

— Це правда. Решта рахують по трубі, як за царя Гороха. Але ж ця ситуація комусь на руку! У країні стільки років говорили про реформу ЖКГ, а не зробили елементарних речей. Чому? Та тому що це теж годівниця.

Для наведення порядку президент створив Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг. Ми запровадили єдину систему розрахунків тарифів. Вони не відрізнятимуться в різних регіонах країни у п’ять-дев’ять разів. Наступний етап — ми фінансуватимемо придбання лічильників. Підприємст­ва ЖКГ не одержуватимуть ліцензій, поки не встановлять лічильників. До кінця року лічильники мають встановити на всіх котельнях. Далі перед нами стоїть завдання — лічильники у населення: на електроенергію, воду, газ, тепло. Це не надмірність — це необхідність.

ТКЕ — Україні: «Жару»!

Отже, регуляторний орган — Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України створили (Нацком­послуг, вона ж НКРРКП; це як НКРЕ, тільки для комунальних послуг і тарифів на них). Рішення про встановлення теплолічильників у кожній котельні країни прийняли. І?.. Аналіз офіційних, хоча й непублічних даних (див. табл.) про наявність і динаміку встановлення лічильників тепла викликав іще більше запитань. Де і скільки теплолічильників установлено, яких, скільки на це витрачене коштів платників податків, чому громадяни, як і раніше, змушені платити за ненадані або неякісні послуги підприємств ЖКГ? Чому саме за такими тарифами? Куди подінеться різниця між реально наданими і списаними на населення теплокомунальними послугами? Що роблять і мають намір робити для зміни ситуації Нацком­послуг і Мінрегіонрозвитку?

Ці запитання DT.UA адресувало голові Нацкомпослуг Валерію САРАТОВУ, який до квітня був мером Севастополя, і міністру регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства України Анатолію БЛИЗНЮКУ.

В.Саратов:

inforotor.ru

— Нині в Україні розрегульовано систему теплопостачання. Підприємства теплокомунальної енергетики постійно порушують температурні графіки роботи теплових мереж. Як результат, це призводить до перевитрати енергоносіїв, надання неякісних послуг. Наприклад, у населення, яке проживає поблизу котельні, в квартирах жарко. А мешканці будинку через два кілометри мерзнуть. Щоб тепло було в усіх, необхідно повністю переглянути підхід до надання послуги. Насамперед потрібно скоротити втрати тепла. Комісія не погоджується з тим, щоб підприємства перекладали компенсацію своїх втрат на споживачів, коли намагаються включити ці кошти до тарифу. Єдиний шлях контролювати і зменшувати ці показники — встановлювати вузли обліку на всьому ланцюгу (від котельні до будинку).

Тому питання про забезпечення вузлами обліку перебуває у регулятора на одному з головних місць. Без цього не зможемо навести лад у галузі. І допомогти меш­канцям і підприємствам у розв’язанні цієї проблеми повинна місцева влада. І я можу сказати, що завдяки спільній роботі Каб­міну, Нацком­послуг, профільного міністерства та місцевої влади навіть за останні місяці вдалося досягнути позитивної динаміки.

Так, за останні два місяці кількість встановлених вузлів обліку відпущеної в мережу теплової енергії на котельнях зросла на 20,9%. Станом на 15 листопада ними обладнано 58,7% котелень проти 37,8% — у вересні. Є регіони, де встановлено 100% вузлів обліку теплової енергії — це Вінницька, Волинська, Кірово­град­ська, Одеська, Харківська області. Є регіони, де відсоток встановлених вузлів наближається до максимального. Проте є й регіони, в яких потрібно ще наполегливо працювати над цим питанням. Я вам скажу, що ми робимо все, аби обліком теплової енергії були забезпечені всі без винятку котельні, і, повірте, ми це зробимо.

Що стосується намагань списати різницю у реальному тепло­споживанні на мешканців будинків, які не обладнані вузлами обліку теплової енергії. Справді, така проблема існує. Особливо там, де укладено договір на теплопостачання між теплокомуненерго та, наприклад, жеком. Останньому наприкінці розрахункового періоду виставляються рахунки з огляду на відсутність засобів обліку теплової енергії в будинках і з урахуванням усіх втрат теплової енергії. Причина цього зрозуміла, підприємствам ТКЕ необхідно збалансувати витрати на спожитий природний газ і реалізовану теплову енергію, і вони не знаходять іншого виходу, окрім як перекласти свою безгосподарність на споживачів.

Тож виходом із цієї ситуації є повний облік відпущеної котельнями і спожитої споживачем теплової енергії, встановлення в кожному багатоквартирному будинку індивідуальних теплових пунктів, обладнаних засобами обліку тепла та автоматичним регулюванням температури теплоносія. І тоді мешканці таких будинків сплачуватимуть за теплову енергію тільки за показниками лічильника. Як свідчить практика, розмір такої плати зменшується приблизно на третину. Мешканці отримують якісну послугу, і протягом трьох-чотирьох років це обладнання цілком окупається.

Окрім цієї роботи, про яку я розповів, ми дуже уважно відслідковуємо і самі беремо участь у розробці й ухваленні необхідної нормативно-правової бази. Так, наші фахівці брали активну участь у підготовці пропозицій до законопроекту «Про комерційний облік води і тепла». Цей закон повинен закласти теоретичну базу нашої подальшої роботи у сфері обліку, зокрема зі встановлення вузлів обліку теплової енергії та питної води.

А.Близнюк:

finzah.com.ua

— За даними, отриманими з регіонів України, на початок опалювального сезону забезпеченість підприємств комунальної теплоенергетики приладами обліку відпуску теплової енергії по Україні становила 55,2%, або 3541 штуку. До повного оснащення за планом залишається встановити 2580 лічильників. По квартирах кількість установлених приладів обліку тепла дорівнює 34959 (за загальної потреби 110508 штук).

У 2007—2008 роках будинки та підприємства комунальної теплоенергетики оснащувалися приладами обліку теплової енергії та води за рахунок субвенцій. Станом на 1 січня 2009 року в такий спосіб освоїли 224,1 млн. грн.

Заміну приладів обліку балансоутримувач виконує власним коштом.

В ідеології «міряй, аналізуй, дій» прилади обліку теплової енергії встановлюються насамперед для обліку (згодом можна розраховувати на економію від споживача). До економії ж стимулює встановлення автоматичного регулювання теплової енергії та термомодернізація будівель. На сьогодні оснащеність житлового фонду будинковими приладами обліку теплової енергії становить лише 31,6%.

Облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або, за домовленістю сторін, в іншому місці.

Розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показників вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку (постанова КМУ №1198 від 3 жовтня 2007 року).

У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об’єму) квартири (будинку садибного типу). Показники будинкових засобів обліку знімає представник виконавця раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів (постанова КМУ №630 від 21 липня 2005 року).

Якщо будинок не оснащено приладом обліку теплової енергії, то розрахунок ведеться за нормами витрат теплоти на потреби опалення КТМ 204 України 244-94. Норми витрат — це показник витрат на виробництво одиниці продукції (роботи) для опалення приміщень з розрахунку на 1 кв. м загальної опалювальної площі та 1 куб. м об’єму будов (за зовнішнім обміром).

Річні потреби теплоти на опалення визначають за окремими формулами, результат розрахунків залежить від зовнішньої температури в опалювальний період, тривалості опалювального періоду, кількості годин роботи систем опалення на добу.

Якщо стисло, то нормування витрат паливно-енергетичних ресурсів здійснюється безпосередньо самим підприємством (наказ Держкомітету України з енерго­збереження від 22 жовтня 2002 року «Про затвердження Основ­них положень з нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві») і погоджується з міністерством (із загальним річним споживанням до 10 тис. тонн умовного палива).

«Тепло ли тебе, девица, тепло ли, красавица?»

Небагатослівні чиновники від ЖКГ, прямо скажемо. Та й про що говорити, якщо дотепер у країні діють норми на споживання тепла і методики розрахунків зразка 2002 року? Припустимо навіть, що на виході з кожної котельні буде встановлено лічильники відпущеного тепла. Але якщо в будинках немає аналогічних приладів обліку, то споживачі все одно муситимуть платити також і за те тепло (як і за воду), що випарувалося дорогою від котельні до кожного будинку і квартири.

З іншого боку, якщо тепло буде обліковуватися по всьому ланцюжку від котельні до квартири, то хто відповість за старі теплотраси, строк експлуатації яких закінчився мінімум років десять тому? Хто оплатить їх заміну (а це десятки тисяч кілометрів підземних комунікацій)? ТКЕ, жеки, місцеві бюджети?..

Словом, запитань, як і раніше, більше, ніж відповідей. Слаб­ка втіха в тому, що нас хоча б у цій темі не пригощають запевненнями про щасливе майбутнє «вже сьогодні»…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво