Українці в Лондоні - Економіка - dt.ua

Українці в Лондоні

1 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 1 вересня-8 вересня

Тема трудової міграції із країн Східної Європи у Західну, і так досить популярна в англомовних ЗМІ, останніми днями стала особливо актуальною...

Тема трудової міграції із країн Східної Європи у Західну, і так досить популярна в англомовних ЗМІ, останніми днями стала особливо актуальною. Причиною цього стало оприлюднення у Великобританії офіційної статистики, яка демонструє масштаби цього явища.

На початку 2004 року, напередодні останнього розширення ЄС, британський уряд опублікував прогноз, відповідно до якого приплив до країни трудових мігрантів із нових членів ЄС до кінця нинішнього десятиліття очікувався на рівні 13 тис. осіб на рік. Виходячи з цих оцінок, Великобританія і прийняла рішення, на відміну від більшості інших єесівських «старожилів», не закривати свій ринок перед «польськими водопровідниками» (ім’я, яке стало в сучасній Європі загальним). Проте реальність, як і завжди, виявилася дуже далекою від прогнозу.

За період із травня 2004 року по червень 2006-го в країні зареєструвалися 427 тис. трудових мігрантів із Східної Європи, переважно з Польщі. З огляду на те, що до цього показника не увійшли приватні підприємці, у статусі яких і виступають ті самі польські водопровідники, Тоні МакНалті, міністр внутрішніх справ Великобританії, вважає, що правильніше говорити про 600 тис. східноєвропейців, котрі поповнили британську армію праці. Якщо ж до цього додати нелегальних мігрантів, то вже перевалило далеко за мільйон.

Як повідомляє журнал The Economist, ці дані можуть змусити британський уряд переглянути свою політику «відчинених дверей». Зокрема, Алістар Дарлінг, міністр торгівлі, уже заявив, що міграція з Болгарії і Румунії, вступ яких до ЄС намічено на січень 2007 року, буде «керованою».

Незважаючи на те, що жодних достовірних даних про негативний вплив такого масового напливу дешевої робочої сили на британську економіку немає, у суспільстві наростають протестні настрої, які підживлюють політики і журналісти. У тій самій статті британського журналу наводяться слова Джона Денхама, який стверджує, що в результаті навали східних мігрантів заробітна плата будівельників у Саутгемптоні знизилася вдвічі. Чотири п’ятих офіційно зареєстрованих трудових мігрантів заробляють за годину від 4,5 (8,5 дол.) до 6 фунтів стерлінгів. Серед британських робітників частка тих, хто отримує менше 6 фунтів за годину, не перевищує 20%.

Крім того, різко скоротилися надії уряду працевлаштувати тих британців, котрі зараз одержують різні допомоги. Адже складно уявити собі роботодавця, який віддасть перевагу не молодому енергійному поляку, готовому трудитися за мінімальну плату, а літньому британцю, котрий протягом п’яти років одержував пенсію у зв’язку з інвалідністю, пов’язаною з психічними розладами. До того ж, як підкреслюють британські журналісти, вичерпав себе один із головних аргументів на користь необхідності ділитися зі східноєвропейцями місцем на західному ринку праці. Адже два роки тому перед Великобританією стояло завдання завоювання собі нових союзників у битві за майбутнє Європи, яка втратила свою актуальність після негативних результатів референдуму з приводу прийняття Конституції ЄС.

Пропонований нижче матеріал різко випадає із загального медійного хору. По-перше, за рахунок позитивного ставлення до трудової міграції зі Східної Європи загалом, по-друге, завдяки особливому акценту на вихідцях з України. Текст прийшов на редакційну адресу електронною поштою, і уява відразу ж намалювала образ безвусого романтика, можливо, навіть причетного до української героїки кінця 2004 року. З’ясувалося, що автору 41 рік, 1989-го він одержав диплом магістра міжнародних відносин Кембриджського університету, а після цього тривалий час працював консультантом із проблем менеджменту комерційної компанії у США, Західній Європі, Росії і Південній Кореї. Зараз живе в Лондоні, пише статті для The Wall Street Journal Europe, The Washington Times, The Straits Times.

Столиця Великобританії переживає те, що експерти називають наймасовішим припливом мігрантів за всю її історію, і безпрецедентна кількість робітників зі Східної Європи революціонізує ринок праці. Спостерігається справжній відплив мізків зі Сходу. Молодих робітників приваблюють вакансії в Лондоні. І в цьому новому європейському плавильному казані українці відіграють зростаючу роль.

З травня 2004 року, коли вісім східноєвропейських країн (Польща, Чехія, Естонія, Латвія, Литва, Угорщина, Словенія і Словаччина) вступили до ЄС, Великобританія залучила близько 600 тис. легальних мігрантів зі Східної Європи (за даними Бі-бі-сі). Це — найбільший показник із часів основної ірландської імміграції в XIX столітті і, можливо, найвищий за всю історію Англії. Деякі нинішні оцінки дають можливість припустити, що кількість населення Великобританії збільшиться на 7 млн. осіб за наступні 25 років. 83% цього приросту дасть імміграція (Migration Watch). Більша частина цих нових робітників прибуде зі Східної Європи, прагнучи потрапити на південній схід Англії і насамперед у Лондон, економіка якого процвітає.

Економіка магніту

Поєднання сильної економіки і ліберального ринку праці дає столиці Великобританії величезні переваги. Це один із найсильніших і найгнучкіших ринків у Європі: за масштабом він порівнянний з ринками Фінляндії і Норвегії і є базовим для економіки, яка посідає за своїми розмірами п’яте місце у світі. Щороку приростаючи на 2%, Лондон дає 20 млрд. фунтів стерлінгів у загальнонаціональну економіку. Попит на товари і послуги високий: середня зарплата становить 21 тис. фунтів стерлінгів на рік (198 тис. грн.). Існує мінімальна погодинна оплата праці для найбільш низькооплачуваних робітників. Безробіття утримується на рівні 5% при середньому показнику по ЄС у 7,8, у Польщі — 15,7 і Україні — орієнтовно 10%.

Як і Нью-Йорк сторіччя тому, британська столиця вирізняється надзвичайною розмаїтістю. Тут говорять 300 мовами. І от уже понад десять років кількість бар’єрів для бажаючих працювати легально (не кажучи вже про нелегальне працевлаштування) залишається дуже незначною. У 2005 році в Лондоні трудилося півтора мільйона іноземців. Проте це не означає, що картина написана виключно рожевими фарбами. Вартість життя в місті стрімко зростає. У липні інвестиційний банк UBS назвав Лондон другим після Осло за дороговизною проживання. Проте його фінансова привабливість для молодих, мобільних робітників очевидна.

З 2004 року Великобританія, разом з Ірландією і Швецією, застосовує більш вільний режим трудових обмежень у Шенгенській зоні для робітників із восьми східноєвропейських країн, які приєдналися до ЄС. Він доповнюється ліберальною імміграційною політикою, а також окремими інституціональними прогалинами: держструктури не зберігають дані про тих, хто в’їжджає в країну або залишає її, та й від ринку праці вимагають не надто багато офіційної інформації.

Масштаби міграції з 2004 року помітно прискорилися. Найзаповзятливішими виявилися поляки. Понад мільйон їх зараз мешкає у Великобританії, що становить 61% від усіх вихідців зі Східної Європи. 97% із них працевлаштовані. Польські мігранти, схоже, можуть створити в Лондоні в середньостроковій перспективі одну із великих східноєвропейських громад.

Багато хто приїжджають із сім’ями і мають намір залишитися тут надовго. Вони пропонують системоутворюючі послуги в будівництві, громадському харчуванні, організації дозвілля і сільського господарства. В англійській столиці за ними закріпилася репутація працьовитих робітників, готових узятися за ту роботу, від якої відмовляються лондонці. Крім того, загальновизнані їхні підприємницькі здібності.

Присутність польських робітників йде на користь британській економіці, сприяючи зниженню зростання заробітної плати й утримуючи інфляцію на рівні нинішніх 2,5%. Наступного року, після вступу до ЄС Румунії і Болгарії, очікується поява на британському ринку праці 160 тис. вихідців із цих країн.

Лукраїнці

Українці давно вже є частиною британського суспільства. Велика діаспора, представлена втікачами з Радянського Союзу, існує тут десятиліттями. Вона, звичайно, не така велика, як російська (яка сягає 250 тис. осіб), проте швидко зростає. З 2004 року кількість українців, котрі живуть і працюють у Великобританії, перевищила 100 тис. людей. Хоча більша їхня частина осідає в Лондоні, тисячі українців зайняті на сезонних сільгоспроботах у Східній Англії.

Присутність українців у Великобританії стає дедалі відчутнішою. У найпрестижніших британських університетах Кембриджа, Оксфорда і Лондона зростає кількість українських студентів. У квітні ц.р. Елеонора Суховій, родом з України, яка прибула у Великобританію за туристичною візою підлітком у 1994 році, виграла апеляцію за рішенням про її депортацію після закінчення 2003-го Оксфордського університету. ЗМІ сконцентрували свою увагу на прагненні жінки вступити у Військово-морські сили Великобританії. Її навіть стали називати «більш британською, ніж самі британці».

Торік провідний англійський аналітичний центр Chatham House присудив свою головну відзнаку президенту Віктору Ющенку, а вручала її особисто королева. Зовнішня і торгова політика Великобританії стосовно України після 2004 року спрямована на підтримку її західних прагнень і тіснішу інтеграцію в європейську економіку.

Інші українські досягнення у Великобританії також здобувають дедалі помітніше визнання. Популярність письменниці Марини Левицької дедалі зростає завдяки її іронічному роману «Стисла історія тракторів по-українському», що описує події 1990-х років із погляду британсько-української перспективи.

Український нападник Андрій Шевченко — якого щойно придбав культовий лондонський футбольний клуб «Челсі» за 30 млн. фунтів стерлінгів, і який заробляє, як стверджують, 6 млн. фунтів стерлінгів на рік, — уже забиває голи, викликаючи радість захоплених британських фанів.

Українські лондонці (іноді їх тут навіть називають лукраїнцями) залучені у багато сфер столичного життя, хоча більшість із них тяжіє до великої польської громади, яка осіла переважно в Західному Лондоні. Як і поляки, багато хто з них віддають перевагу «проривному бізнесу», створеному для завоювання клієнтури, яка виходить далеко за рамки своєї національної ідентичності. Кількість українських ресторанів в англійській столиці залишається поки що незначною: захоплення українською кухнею обмежується переважно Chicken Kiev, хоча, за аналогією зі справжньою навалою польських делікатесів, ця ситуація також може змінитися.

Втім, українське перебування у Великобританії не таке й безхмарне. Наприклад, поліцейські зведення про продаж українських жінок у британські борделі і про діяльність українських бандитських угруповань. Цього року єпископ Павло Патрикій Хомницький, котрий представляє українських католиків у Великобританії, висловив припущення, що серед його пастви є здебільшого нелегальні робітники. Проте, як і стосовно інших іноземців, які працюють у Великобританії на нелегальній основі, точна статистика залишається недоступною.

Однак «притягальна сила», яка приваблює у Лондон дедалі більшу кількість українців, зростатиме. І знову ж таки саме польський досвід щонайкраще ілюструє виняткову привабливість цього міста.

За даними Бі-бі-сі, починаючи з 2002 року вже 800 тис. поляків залишили свою батьківщину. У Великобританії їм зазвичай вдається заробити уп’ятеро більше, ніж удома. У Польщі водопровідники одержують 240 фунтів стерлінгів на місяць. У Великобританії їхній заробіток може становити 1800 фунтів. Співробітник керівної ланки в сфері інформаційних технологій у Польщі може одержувати 600 фунтів стерлінгів, у Великобританії — 4400. Кваліфіковані лікарі можуть заробити в 17 разів більше (Gazeta Wyborcza). А як показують чати британського радіо, англійські далекобійники страшенно заздрять тим своїм польським колегам, котрі через два роки роботи за кордоном уже можуть купити собі будинок у Польщі.

Українців, котрі вирушають у пошуках роботи до Лондона, ведуть ті самі маяки, що й поляків. До них додаються додаткові чинники: 10-відсоткове безробіття плюс погана економічна ситуація на батьківщині. Вступ до ЄС Україні у найближчі роки не світить. Як і для Польщі, де, відповідно до опитувань громадської думки, більша частина молодих людей пов’язують своє майбутнє з Великобританією, Францією або США, тут трудова міграція на Захід теж є виразною альтернативою. На підтримку цієї концепції наводять і такі аргументи: розчарування результатами боротьби з корупцією і повільними темпами економічних реформ на батьківщині створюють потужний стимул для молодих українців переміщатися на Захід — чи то в Польщу, чи в міста, подібні Лондону.

У свою чергу, Польща зараз пом’якшує обмеження для українських іммігрантів, у тому числі і для того, щоб заповнити вакансії, які виникли в результаті еміграції власної молоді. Якщо прогрес, який намітився після помаранчевої революції, і був підкріплений запропонованою Віктором Ющенком стратегією євроінтеграції, загальмується (а сьогодні існує чимало підтверджень цієї гіпотези), тенденція лише посилюватиметься.

Судячи з лондонських інтернет-форумів, залучення в лондонське життя — якщо не враховувати вищий ризик стати жертвою теракту і вищу вартість життя — виглядає досить привабливою перспективою. До того ж зараз подорож із Києва в Лондон коштує не так уже й дорого. Британська туристична або студентська віза обійдеться в 50 фунтів стерлінгів, квиток на літак — від 100 до 300 фунтів, автобусом можна дістатися за два дні, заплативши 150 фунтів. Найдешевший залізничний квиток коштуватиме 130 фунтів стерлінгів.

Доки Україна залишається за межами ЄС, шанси її громадян мігрувати у Великобританію обмежені. Однак відкритість Лондона для нових громад, як і раніше, широка.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво