Український ядерно-промисловий комплекс – 2011: стрес-тест на стійкість розвитку - Економіка - dt.ua

Український ядерно-промисловий комплекс – 2011: стрес-тест на стійкість розвитку

23 грудня, 2011, 16:05 Роздрукувати Випуск №47, 23 грудня-29 грудня

Минаючий 2011 рік став черговою серйозною віхою у долі світової ядерної енергетики.

На відміну від державних і комерційних підприємств енергетичної галузі України, редакції DT.UA не потрібно чекати підтвердження аудиторської компанії, щоб підбити і підтвердити достовірність підсумків 2011 року. Для нас аудиторами є шановні читачі, які й оцінять об’єктивність підбитих експертами DT.UA енергетичних підсумків року з погляду впливу на добробут кожного громадянина, політичну та економічну ситуацію в країні. Ми попросили експертів назвати й охарактеризувати основні події в сегментах енергоринку України і зробити  прогноз на наступний, 2012 рік.

У цьому випуску DT.UA пропонує увазі читачів перший аналітичний огляд досягнень і поразок атомної галузі України — від Ольги КОШАРНОЇ та порівняльний ціновий аналіз ситуації на ринку нафтопродуктів — від Сергія КУЮНА.

Інші матеріали на цю тему читайте в найближчих випусках DT.UA.

Минаючий 2011 рік став черговою серйозною віхою у долі світової ядерної енергетики. У попередні три роки спостерігалася активізація будівництва нових ядерних енергоблоків. Через 25 років після Чорнобильської катастрофи у світі нареш­ті повернулася довіра до ядерної енергетики, а Міжнародне енергетичне агентство і МАГАТЕ оптимістично прогнозували зростання встановлених ядерних потужностей у світі до 2030 року більш як удвічі.

Але 11 березня 2011-го на японській АЕС «Фукусіма-Даїчі» сталася аварія, причиною якої був потужний землетрус і виникле після нього цунамі. Це послужило приводом до того, що деякі держави стали переглядати свої енергетичні стратегії. Найбільш радикальні кроки зробила Німеччина, зупинивши одночасно сім енергоблоків, побудованих до 1980 року. Так одразу ця країна перетворилася з експортера електроенергії на імпортера.

Україна виявилася серед країн, які після подій у Японії не змінили своєї політики щодо використання енергії атому. Перші особи держави заявили, що Україна не відмовиться від розвитку ядерної енергетики, оскільки альтернативи цьому виду генерації, що виробляє майже 50% електроенергії у нашій країні, не існує.

Основним досягненням і проблемам 2011 року в ядерній енергетиці і підприємствах українського ядерно-паливного циклу, а також залежним від цього перспективам присвячена ця стаття.

Головний пріоритет — безпека

Питання безпеки експлуатації АЕС завжди були, є і будуть пріоритетними для оператора українських АЕС — НАЕК «Енергоатом». Однак у цій сфері виникли нові завдання, вирішувати які треба було у стислі строки.

Україна вже в березні поточного року приєдналася до європейської ініціативи проведення так званих стрес-тестів (цільового позачергового оцінювання безпеки) на всіх діючих енергоблоках країн-членів. Не будучи членом ЄС, наша країна взяла на себе зобов’язання дотримуватися процедур, підходів і досить жорстких строків, визначених ЄС.

Вже в травні 2011 року на національному рівні було прийнято відповідний план дій з переоцінювання і подальшого підвищення безпеки енергоблоків АЕС України з урахуванням подій на японській атомній електростанції. Метою переоцінювання безпеки було визначення стійкості енергоблоків АЕС щодо зовнішніх екстремальних природних впливів (землетруси, затоплення, пожежі, смерчі, екстремальні температури і їхні поєднання); збереження живучості енергоблоків при повній втраті зовнішнього енергопостачання; дослідження питань управління тяжкими аваріями з метою мінімізації радіологічних наслідків. І все це треба було здійснити за неповні п’ять місяців, із чим успішно впоралися НАЕК та Держ­атомрегулювання. Ця робота для них також стала своєрідним стрес-тестом.

Висновки оптимістичні: не було виявлено раніше невідомих проблем безпеки, а енергоблоки мають запаси безпеки щодо всіх екстремальних природних впливів і їхніх комбінацій. Разом із тим було визначено комплекс технічних заходів, які необхідно реалізувати на вітчизняних енергоблоках. Ско­рек­товано і Комп­лексну програму підвищення безпеки діючих українських АЕС на 2012—2017 роки, затверджену Кабміном 7 грудня 2011 року, котра передбачає обсяг фінансування 12,5 млрд. грн.

Національний звіт України про результати позачергового оцінювання безпеки українських АЕС буде представлено до 31 грудня 2011 року на розгляд ЄС. Незалежна партнерська перевірка національного звіту представниками регулюючих органів ЄС планується до кінця квітня 2012 року.

Що стосується виробничої діяльності НАЕК «Енергоатом», то за всіма основними показниками спостерігалася позитивна динаміка, хоча у відсотковому вираженні приріст і не виглядає вражаючим. Але бюджети різних рівнів поповнилися за рахунок НАЕК за 11 місяців 2011 року на 4,81 млрд. грн., що на 1,5 млрд. грн. більше від надходжень за той же період 2010-го. Та й чистий прибуток «Енергоатому» склав 1,5 млрд. грн.

Сказане вище — про досягнення. А тепер про проблеми. 12 січня 2011 року парламентом Ук­раїни було ратифіковано Договір між Кабінетом міністрів України і урядом Росій­ської Федерації про співробітництво в будівництві енергоблоків №3 та №4 Хмельницької АЕС, який було підписано 9 червня 2010 року. У лютому 2011-го підписано рамкову «Контрактну угоду на розробку технічного проекту реакторної установки типу ВВЕР-1000 проекту В-392 і на поставку устаткування між НАЕК «Енерго­­­атом» і російською компанією ЗАТ «Атомстрой­экспорт». Але переговори з РФ про фінансування будівництва енергоблоків №3 та №4 ХАЕС все ще далекі від завершення. Замість державного кредиту, як було обіцяно раніше і що було однією з умов при проведенні конкурсу на будівництво, Росій­ська Феде­рація пропонує комерційні кредити під державні гарантії Україні.

Ці умови не влаштовують українську сторону. Проект ТЕО будівництва підготовлено, але поки не затверджено урядом України. Час минає, ціни зростають. Замовити обладнання з тривалим циклом виготовлення «Енергоатом» не має фінансової можливості. Нове будівництво є важливим для майбутнього енергетики, оскільки у зв’язку з посиленням вимог безпеки, можливо, не всім діючим енергоблокам вдасться продовжити ресурс на планований строк.

А Російська Федерація тим часом інтенсивно веде будівництво власних енергоблоків на європейській частині своєї території, в тому числі в м.Калі­нін­граді з очевидною метою подальшого експорту електро­енергії до країн ЄС. Більше того, РФ будуватиме АЕС на території Біло­русі, і всі необхідні контракти, в тому числі щодо кредитування цього будівництва, вже підписано 2011 року. Отже, український проект не є пріоритетним для РФ.

Одна з найсерйозніших проблем для ядерної генерації, про яку говориться багато років, — це існування дискримінаційних тарифів на електроенергію, вироблену АЕС, у 2,5—3 рази менших, аніж для ТЕС. Зру­шень у ліквідації такого явища, як перехресне субсидування, не спостерігається. Оптовий ринок електроенергії в країні не реформується. У результаті НАЕК «Енергоатом» змушена брати комерційні кредити для покриття касових розривів і реалізації своїх інвестиційних програм. Страж­дають і суміжні галузі, такі як видобуток урану, оскільки в тарифі НАЕК відсутня цільова надбавка для розвитку уранового виробництва.

Проте українські атомники з оптимізмом дивляться у майбутнє. 2012 року має бути ухвалено рішення про подовження строку експлуатації енергоблоку №1 Южно-Україн­ської АЕС. Успішно реалізується проект щодо диверсифікації поставок ядерного палива на українські АЕС виробництва американської компанії «Вест­інгауз». І продовжуватиме реалізовуватися програма з підвищення безпеки українських АЕС, адже без­пека — найголов­ніший пріоритет.

Видобування урану — є прогрес!

Минаючого року Східний гірничо-збагачувальний комбінат (СхідГЗК) — єдине в Україні підприємство, яке видобуває уран і виробляє з нього концентрат, який використовують для виготовлення ядерного палива, — святкував свій 60-річний ювілей. Довгі роки виробництво уранового концентрату в Україні залишалося на рівні 800 тонн на рік, що забезпечувало річні потреби українських АЕС тільки на третину. До свого ювілею СхідГЗК зробив собі і країні подарунок — нарешті розпочалася дослідно-промислова експлуатація Новокостянти­нів­ського родовища. Подія, без перебільшення, знакова. Адже грошей, передбачених Держав­ною цільовою економічною програмою «Ядерне паливо», СхідГЗК поки так і не отримав, хоча бюджетом-2011 і передбачалося всього лише 23,3 млн. грн. А капітальні вкладення за рахунок власних коштів СхідГЗК у 2011 році становлять 63,2 млн. грн. (із 113,1 млн. грн. запланованих).

2012 року планується збіль­шити фінансування капітальних вкладень до 500 млн. грн. за рахунок власних коштів підприємства і видати на-гора удвічі більше уранової руди на Новокостянтинівській шахті — до 100 тис. тонн, а до 2017-го довести виробництво уранового концентрату на всіх шахтах до 2107 тонн (2011 ро­ку виробництво становило 890 тонн). Судячи з проекту державного бюджету-2012, на кошти з нього знову годі й розраховувати.

Хронічна українська хвороба — держпрограми пишуть, прий­мають, переглядають. Але їхнє фінансування від цього не поліпшується. Хоча очевидно, що коли сконцентрувати ресурси на віт­чизняному виробництві концентрату урану (який у вартості готового ядерного палива становить до 47%), то вийде дешевше, аніж купувати його у РФ у готових виробах.

А ще є іноземні інвестори, які готові вкласти кошти в наш видобуток урану, не претендуючи на готову продукцію. Наприклад, Казахстан, який став лідером з виробництва уранового концентрату у світі (близько 20 тис. тонн за підсумками 2011 року). Президент України дав доручення Мін­енерговуглепрому Украї­ни за підсумками зустрічі зі своїм казахстанським колегою 14—15 вересня 2010 року: «Розробити тристоронній план співробітництва (спільно з Російською Федерацією) щодо видобування урану та виробництва ядерного палива (уранових таблеток) для атомних електростанцій». Строк — перша половина 2011 року.

...Плану нема, хоча всі строки минули давно, і зрушень у цьому напрямі не спостерігається. А уранове родовище для спільної праці та вітчизняної користі готове до освоєння, і на ньому можна використовувати технологію підземного свердловинного вилуговування, активно застосовувану Казахстаном для видобутку урану, — це Саф­ро­нівське родовище.

Видобуток урану досі залишається на периферії інтересів керівництва профільного міністерства, зайнятого забезпеченням країни газом і нафтою і котре, вочевидь, має власні бізнес-інтереси в цій сфері. До такої міри зайнятого, що навіть ігноруються доручення президента. До речі, без будь-яких для себе негативних наслідків. Але ж мова йде про забезпечення паливом електрогенерації, що виробляє 46% електроенергії в країні!

Мрія, щоб державні українські чиновники дбали про націо­нальні інтереси, навряд чи збудеться і наступного 2012 року. Тому залишається сподіватися тільки на ентузіазм керівників СхідГЗК, які зуміли в 2011-му знайти кошти і сили для збільшення видобутку урану.

Завод із виробництва ядерного палива для українських АЕС

В історії з цим заводом із самісінького початку було багато дивного (див. DT.UA №39 від 23 жовтня 2010 року: «Все йде за планом. Російським»). А тут ще на початку 2011-го стало відомо, що підпис керівника українського держконцерну (ДК) «Ядерне паливо» чомусь стоїть серед тих, хто засвідчив звіт російської компанії ТВЕЛ про підсумки діяльності за 2010 рік, у тому числі фінансові показники (див. на офіційному сайті ТВЕЛ). Керівник українського держконцерну має доступ до всіх первинних документів, несе відповідальність за правдивість відомостей цього звіту? І чому серед тих, хто засвідчив його, нема керівників відповідних компаній Казахстану, Чехії, Словач­чини, Франції, котрі активно співпрацюють із ТВЕЛ?

Тільки 22 листопада 2011 року, через 13 місяців після підписання договору з ТВЕЛ про будівництво заводу, ДК «Ядер­не паливо» був призначений оператором підприємства з виробництва ядерного палива для реакторів ВВЕР наказом Мін­енерго­­вуглепрому №734, хоча до цього оператори призна­чалися виключно Кабміном. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» тільки призначений державою оператор має право здійснювати діяльність, пов’я­зану з вибором майданчика, проектуванням, будівництвом і експлуатацією. Здавалося б, це рішення треба було ухвалити ще 2010 року — після підпи­сання з ТВЕЛ відповідного дого­вору. Про причини того, чому понад рік знадобився для виконання цієї норми закону, можна здогадуватися, але ви­ходить, що саме «рідне» міністерство гальмувало процес.

У серпні 2011 року держконцерн оголосив, що вибрано майданчик для заводу — в смт Смолине Кіровоградської області — на підставі рішення комісії з вибору майданчика з трьох альтернативних варіантів. Заяву про наміри щодо будівництва та заяву про екологічні наслідки спорудження та експлуатації заводу було підготовлено держконцерном у вересні 2011 року. Тобто на той момент ДК не мав статусу оператора. ТЕО проекту ще не готове, відповідних державних експертиз не проходило, громадськості не доступне. Однак громадські слухання з приводу вибору майданчика для будівництва заводу було проведено держконцерном 29 жовтня і 4 листопада 2011 р. у смт Смолине і в Кіровограді. Що характерно: оголошень про ці заходи на офіційному сайті концерну не було, новини про їхні результати українські громадяни отримували від прес-служби компанії ТВЕЛ одразу після їхнього завершення. А держконцерну знадобилося кілька днів, щоб про це повідомити співвітчизникам.

І от ще одне з останніх повідомлень, знову ж таки від прес-служби ТВЕЛ: спільне українсько-російське підприємство ЗАТ «Завод з виробництва ядерного палива» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб України 2 грудня. Згідно з документами, відповідні частки в акціонерному капіталі розподілено таким чином: 50% +1 акція належить ДК «Ядерне паливо», а 50% -1 акція — ВАТ «ТВЕЛ». Статутний капітал СП оплачено учасниками в повному розмірі. Так, це досягнення. Але втрата темпу має місце.

Відповідно до держпрограми «Ядерне паливо» завод мав стати до ладу 2013 року. Вар­тість будівництва оцінюється в програмі в 1,679 млрд. грн., із яких 1,092 млрд. грн. планувалося залучити як інвестиції. Напевно, теж російські (див. вище історію з кредитуванням будівництва ХАЕС-3, 4). Керів­ництво ДК цього року казало про початок експлуатації заводу 2015 року і навіть назвало місяць — вересень. Як кажуть, дай бог, щоб ці плани реалізувалися. Хоча «старожили» пам’ятають історію з обіцянками РФ 1996 року, коли за умовами тендера на поставки ядерного палива для українських АЕС до 2010 року переможець мав брати участь у створенні його виробництва на українській території. Однак нічого не було реалізовано, при цьому без наслідків для «обіцяльника». І без відповідних висновків для української сторони...

Дуже важлива для всієї української ядерної галузі подія сталася 15 червня 2011 року. Генеральна асамблея Європей­ського ядерного форуму проголосувала за приєднання Асоціації «Український ядерний форум» як асоційованого члена цієї організації. Асоційоване членство УЯФ у «Форатомі», що об’єд­нує 16 національних ядерних форумів і понад 860 найбільших європейських і транснаціо­нальних компаній, що поставляють усі види продукції і послуг у ядерній галузі (від видобутку урану до виготовлення реакторних установок) дозволить координувати дії з ключових питань розвитку ядерної енергетики, налагодити тісніші взаємини з європейськими структурами, що формують європейську енергетичну політику, обмінюватися досвідом у ядерній сфері з провідними світовими компаніями.

Україна та ЄС мають 20-річні традиції співпраці в сфері ядерної енергетики та ядерної і радіаційної безпеки. І події цього року продемонстрували, що українські атом­ники в цих напрямах практично вже інтегрувалися в ЄС. Якби ще й уся країна так...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво