Український АПК повинен бути, як «АТК»

На тижні, що минув, зросла увага до питань розвитку АПК. Про них говорили і прем’єр, і чиновники з галузевого міністерства. Однак опустімося з владних кабінетів на землю та на прикладі окремо взятого сільськогосподарського підприємства — «Аграрна технологічна компанія» — проаналізуймо перспективи сільського господарства в Україні.

«Сільське господарство весь час працювало в екстремальних умовах. Криза світового масштабу — це випробовування для аграрного сектору. Імунітет у сільського господарства був, є і залишиться», — констатував заступник міністра аграрної політики Сергій Мельник на регіональній урядовій нараді з нагоди початку весняно-польових робіт, яка відбулася 10 квітня на базі підприємства ТОВ «АТК» в Любарі Житомирської області.

Заступник міністра пояснив, у чому суть цього імунітету: «Виграють великі підприємства, в яких є диверсифіковане виробництво, які не спеціалізуються на одній-двох культурах і працюють на сівозмінах». Він обгрунтував свою позицію особливістю функціонування ринку сільгосппродукції, на якому ціни на певні культури падають, а на інші — зростають, що дає змогу 30—33% рентабельності у таких господарствах закладати без остраху.

«Рентабельність у нас цього року нижча, ніж торік, але 33% у середньому ми маємо. Сільське господарство не впаде під час кризи — це експортно-орієнтована галузь, гарний бізнес, гарна справа для людей і країни», — підтвердив Юрій Дроб’язко, засновник «АТК».

На цьому підприємстві як показовому прикладі варто зупинитися детальніше, що, власне, й зробили учасники наради з підготовки до посівної кампанії. На Житомирщині нарада аграріїв такого рівня відбулася вперше за останні 10—12 років. І те, що її приймала саме «Аграрна технологічна компанія», зовсім не випадково.

«АТК» є провідним агропромисловим холдингом Житомирської області. Компанія нині обробляє понад 31 тис. га земель, минулого року збір зернових сягнув 200 тис. тонн, картоплі — 28 тис. тонн. Заступник голови Житомирської обласної державної адміністрації Микола Дейсан зазначив, що у ваговому еквіваленті «АТК» забезпечила у 2008 році майже п’яту частину виробництва зернових області.

Однак не валові виробничі показники привертають до себе першочергову увагу. Зрештою, зараз у кожній області є кілька великих агрокомпаній, що забезпечують значну частину сільськогосподарського виробництва регіону. «Аграрна технологічна компанія» повністю виправдовує свою назву — це інноваційне агропромислове господарство, яке у своїй діяльності використовує сучасну техніку провідних світових виробників і новітні технології, апробує останні прогресивні наукові розробки.

За словами Миколи Дейсана, за останні роки «АТК» стало підприємством, яким в області небезпідставно пишаються: «Компанія справді високотехнологічна, у неї є чого повчитися. І на її базі, її полях, її дослідних ділянках можна проводити не тільки всеукраїнські семінари. Нам не треба їздити в Голландію чи Німеччину, щоб повчитися чогось кращого, воно — поряд, ми можемо гордитися тим, що робимо, і тими виробниками, яких маємо».

В «АТК» успішно розв’язують типові для вітчизняних агропідприємств проблеми з підвищенням родючості грунтів, якістю врожаю, його збереженням і доставкою до споживача. Четвертий рік на землях «АТК» застосовують технологію прямої сівби зернових No-Till, котра зберігає вміст органічної речовини у гумусі. Адже ще 50 років тому вміст гумусу в українських грунтах був понад 12%. Тепер у середньому не перевищує 3%.

Завдяки No-Till рослинні залишки на поверхні грунту захищають його від усіх видів ерозії. Складна ця технологія тим, що в обов’язковому порядку вимагає дотримання сівозмін. Однак це нагальна проблема всього сільського господарства. На жаль, у гонитві за високими доходами наші агровиробники звикли сіяти соняшник по соняшнику чи зернові по зернових. Як наслідок, у грунтах розмножуються збудники хвороб і шкідники рослин, які погіршують якість урожаю. Тож отримуємо неякісне, а отже, дешеве зерно.

А в «Аграрній технологічній компанії» за останні три роки на площах, де застосовувалася No-Till, не отримали жодної тонни фуражного зерна, все зерно другого, третього та в незначній кількості — четвертого класу. І це при тому, що для природно-кліматичних умов Житомирщини взагалі вважалося малореальним отримувати зерно другого класу!

Генеральний директор підприємства Станіслав Андріївський також відзначив такий важливий для аграріїв аспект використання передової технології, як істотна економія пального: «Витрачаємо не 120 літрів дизпалива на гектар, як зазвичай, а в чотири рази менше — ось приклад ефективного енергозбереження». В «АТК» переконані, що технологія No-Till дасть можливість залишити наступним поколінням родючу землю.

Відновлення практики науково обгрунтованих сівозмін веде до того, що шкідники переривають свій цикл розмноження в грунті при сівбі інших — не зернових і не соняшника — культур. Питання в тому, які ж культури мають прийти на їхнє місце і забезпечити виробникам прибутковість та ринки збуту.

На думку багатьох учасників наради в Любарі, такою культурою є соя. Аграрії зійшлися на тому, що тут стримуючими факторами є відсутність посівного матеріалу сої та нерозвиненість в Україні технологій її вирощування. Сьогодні соєвий шрот завозиться з-за кордону, тоді як Україна могла б виробляти його сама. При цьому зернові, посіяні після сої, мали б надзвичайно високу якість та високу врожайність, а отже, ціну на міжнародних ринках.

«АТК» розвиває технології вирощування традиційної, не генно-модифікованої сої та будує перший в Україні комплекс з підготовки її високоякісного насіння. Насіннєва селекція — взагалі пріоритетний напрям розвитку компанії. «Розпочато будівництво лінії по калібруванню і протруюванню насіння. Це суперсучасна лінія, аналогів в Україні немає. Якщо раніше нашим хліборобам потрібно було рік чекати каліброваного високоякісного насіння з-за кордону, то тепер його можна одержати тут, в Україні, завдяки «АТК», — засвідчив Микола Дейсан.

«На насіннєвому заводі, що споруджується, буде вперше встановлено обладнання, яке, крім стандартних процедур, зможе розрізняти насіння ще й за кольором, що попереджає поширення вірусів культур. Сам завод є настільки екологічно чистим, що забруднює довкілля менше, ніж, скажімо, автомобіль «Жигулі», — яскраве порівняння навів Юрій Дроб’язко.

Така колись високотоварна галузь, як картоплярство (картопля — одна з традиційних культур для Житомирщини), стала прерогативою дрібних приватних господарств. Україна виробляє 19 млн. тонн картоплі, а споживає менше третини. На нараді у прем’єра з розвитку кооперації зазначали, що виростити її можемо, а от зберегти, довезти до споживача — ні.

В «Аграрній технологічній компанії» в картоплесховищі з автоматичним контролем вмісту вуглекислого газу, вологості та температури на площі 21 тис. квадратних метрів зберігаються близько 40 тис. тонн картоплі. Це — річна потреба 300-тисячного міста, такого як Житомир. В «АТК» комплексно підходять до розв’язання проблеми: планується будівництво заводу з виробництва сухого картопляного пюре з нетоварної продукції.

З позиції соціальної відповідальності бізнесу справляють враження і соціальні показники діяльності аграрного(!) підприємства. За чотири з лишком роки існування компанії створено 620 робочих місць, середня зарплата працівників перевищує 2 тис. грн. «АТК» її виплачує своєчасно, так само, як здійснює і бюджетні платежі. Для молодих кадрів споруджують житло, організовують стажування за кордоном. Господарство орендує землю у 8 тис. пайовиків та дає селянам найбільшу в регіоні орендну плату, бо зацікавлене в тому, щоб і надалі отримувати в оренду земельні паї. Звичайно, зупинятися на досягнутому в «АТК» не збираються — наразі планується реалізувати ще кілька проектів.

На нараді у прем’єр-міністра однією з головних проблем, які пропонувалося вирішити шляхом кооперації та формування оптово-роздрібних ринків, називали величезну різницю між закупівельними та роздрібними цінами на аграрну продукцію. А одним із прикладів подолання цієї проблеми є успішний розвиток підприємств на кшталт «АТК». Вони усувають з ланцюжка «виробник—споживач» більшість посередницьких ланок, акумулюючи таким чином більшу частину посередницьких прибутків у себе. І вкладають ці кошти у власне високотехнологічне виробництво. Хто сказав, що українські аграрії не можуть бути ефективними?