Українські міста: технологія успіху. «ДТ» починає публікацію циклу «Із життя міст»

Зустріти адекватного мера — серйозна морально-психологічна травма для жителя столиці. А поспілкуватися відразу з трьома такими мерами — травма утричі більша. Як казала панянка з відомого кінофільму «Шельменко-денщик»: «Ну чому у нас у селі не стоять військові?»

З іншого боку, можна порадіти за жителів Бердянська, Кам’янця-Подільського і Славутича: їм із міськими головами пощастило. Мер Бердянська Валерій Баранов незмінно перебуває на посаді майже десять років, але тепер, у зв’язку з обранням народним депутатом України за списком «Блок Володимира Литвина», готується застосувати свій досвід у парламенті. Олександр Мазурчак із Кам’янця-Подільського щойно справив дві повні п’ятирічки в кріслі мера, а Володимир Удовиченко, міський голова Славутича, ще більше — 18 років. Міста на піднесенні, тут розвиваються бізнес, соціалка, інфраструктура — що ще потрібно для нормального життя?

Потрібна зрозуміла державна політика, кажуть мери. Та оскільки до цього ой як далеко, всі троє вважають за краще спиратися на власні сили і не залежати від центру. Всі троє можуть годинами розказувати про проблеми місцевих органів влади, але сприймають їх із дещицею гумору. Інакше в українській глибинці не те що не станеш успішним — не виживеш...

Взагалі-то нинішній круглий стіл в Асоціації міст України та громад ми з віце-президентом асоціації Мирославом Пітциком готували для аналізу проблем, що виникають на рівні невеликих міст у зв’язку в майбутнім ухваленням бюджету на 2008 рік. Однак учасники повернули справу так, що бюджетна тема відійшла на другий план і тихо згасла. Дві години, можна сказати, промайнули за розповідями про міста та людей, про творчі плани і технології успіху. Втім, пропонуємо читачам скласти власну думку.

Окремі недоліки? У нас їх немає...

— «ДТ» за підтримки Асоціації міст задумало провести серію круглих столів, присвячених проблемам місцевого самоврядування. Перша розмова — про проблеми проекту бюджету на 2008 рік. Ви — люди з великим управлінським досвідом. Тож як, на ваш погляд, виглядає нинішній документ на тлі бюджетів минулих років? Але щоб не вийшов «плач Ярославни», давайте поговоримо і про те, як вашим успішним містам вдається заробляти гроші. Бердянську поталанило з Азовським морем, Кам’янцю-Подільському — із фортецею, а Славутичу, виходить, — із Чорнобильською станцією?

Кілька років тому, на етапі прийняття бюджету, мери міст під прапорами асоціації брали участь у ході до будинку уряду. Зустрічалися з прем’єром Єхануровим, доводили, що хиба — на рівні планування. Однак... Планування делегованих повноважень за формулою й досі здійснюється на рівні 53—77% від необхідного. 77% — для міст районного значення, через районні адміністрації, 53 — для міст обласного значення, зокрема таких просунутих, як Кам’янець, Славутич.

Нам кажуть: це — стартова сума, а наприкінці року — подивимося. А де ж інтерес для органів місцевого самоврядування працювати над збільшенням дохідної бази?

Затверджений постановою Кабінету міністрів формульний підхід призвів до того, що містам вигідно бути трутнями й отримувати дотації. Славутич, маленьке містечко із 25 тис. жителів, закритою Чорнобильською атомною станцією, є містом-донором. З початку року ми віддали до державного бюджету 6 млн. 22 тис. грн. А потім я прошу дотацій, доводжу, що Славутич їх потребує...

У кожній державі є дві точки опори. Це — бізнес та місцеве самоврядування. І через конкретні законодавчі акти їм треба дати можливість інтенсивно розвиватися. Інакше ми й надалі будемо пасти задніх у світі.

Органи місцевого самоврядування розпоряджаються в Україні максимум 5% ресурсів. Менше нема ніде в Європі. Наприклад, у Словаччині в 2006 році — 50%. Коли говорять про 40%, то приписують і соціальні субвенції, які не мають жодного стосунку до місцевого самоврядування, і трансферти, які цьогоріч пустили через місцеві адміністрації.

В.Б. — Проблема в тому, що бюджет у нас починають формувати не з дохідної частини, а з видаткової. У Кабміні сідають і кажуть: «Нам на фінансування «Дусі», «Мусі» потрібно стільки-то». Відняли цю суму. А решту поділили на всіх. А якби ми сказали: пробачайте, хлопці, але цього року ви одержите на свої структури вдвічі менше, вони почали б думати, як змінити ситуацію. А так — змінювати нічого не треба.

М.П. — Ми повинні говорити про соціальні нормативи. На сьогодні по охороні здоров’я діють законодавчі акти, якими регулюється кількість ліжок, медикаментів, лікарів тощо. Ми вже говорили Азарову — якщо дійшло до того, що медицина фінансується на 50%, то скасуйте закони, які неможливо профінансувати. Тобто Асоціація міст провокує на реформи, але ніхто їх не хоче робити.

«ДТ» — Але такі законодавчі зміни практично неможливі, бо ст. 22 Конституції не допускає скорочення соціальних прав і гарантій громадян. Чи, може, і її запропонуємо скасувати?

О.М. — А навіщо вона, якщо не діє? Якщо ми дуримо людей.

На що сподіватися містам, коли на перевезення одного пільговика виділяється 3,60 грн. на місяць? І при цьому кажуть, що він має їздити і по місту, і за його межі безплатно і щодня.

Ми зробили свою систему перевезень. У Кам’янці пільговики безплатно їздять з 10-ї до 16-ї щодня, в усіх видах транспорту, включаючи маршрутки. Це було торік, переговори йшли надзвичайно важко. Про такий порядок довелося домовлятися з 260 маршрутниками.

«ДТ» — А в Бердянську?

В.Б. — Теж безплатно не возимо. Ми домовилися з ветеранами, і вони погодилися сплачувати за проїзд 50% від вартості. Перевізників збирали, рахували разом, переконували. Навіть шантажували — мовляв, не возитимете ви, запросимо водіїв із Маріуполя. Потім скликали раду ветеранів, громадські формування, проводили муніципальні слухання, показували, що дер­жава грошей недодає. Рік воювали, але з 1999-го запровадили таку систему.

Про най-най

«ДТ» — А тепер розкажіть, будь ласка, про один-два проекти, які зараз реалізуються у ваших містах.

В.У. — У комунальній сфері — це, як я вже говорив, використання торфу. В бізнесі — проект «Технополіса». Непридатне приміщення було продане за півтора мільйона гривень, та ще й отримали мільйон доларів інвестицій.

Свого часу ми втратили у Славутичі близько 10 тис. високооплачуваних робочих місць. Сьогодні в місті є вільних 150 робочих місць. Ми відкрили профтехучилище, збираємо молодь із Чернігівського регіону, щоб дати їй путівку в життя.

А зараз просто від вас я їду у ДК «Газ України». Треба дати місту опалення. Є закон про реструктуризацію боргу. Але ми не можемо забезпечити 100% попередньої оплати. І навіть із забезпеченням 100% оплати складно. Щоб включити опалення, маленьке містечко має сплатити 400 тис. грн. І все-таки тепло дамо.

О.М. — Цього року Кам’янець-Подільський одержить порядку 300 млн. грн. інвестицій. Сім хороших готелів уже маємо, споруджуємо ще 12 нових, десь на 450 місць. У старому місті приватним коштом одночасно відбудовуємо 85 об’єктів XVI—XVII століть. Повністю відтворюємо антураж, епоху.

«ДТ» — А як вдалося зацікавити інвесторів?

О.М. — Дуже просто. У нас є детальний план старого міста, маємо креслення будинків. Приміром, у цьому місці до війни стояв будинок XVII століття. Даємо об’яву в Інтернеті про конкурс на відбудову будинку. Інвестор може в ньому відкрити все, що завгодно: кафе, ресторан, офіс. Дві умови — відбудувати за три роки і точнісінько в такому вигляді, як скаже керівництво заповідника.

«ДТ» — А в підсумку місто одержить суцільні ресторани та гральні заклади...

О.М. — Ну й нехай...

Відкритий конкурс, стартова ціна ділянки — 200 тис. грн. Народ набігає з усієї України. Пропозиції уже перевищують 1000 грн. за квадратний метр. Гроші від забудовників поповнюють фонд соціально-економічного розвитку міста.

Нині у Кам’янці-Подільському — 220 будівельних майданчиків. Одночасно зводяться 30 дев’ятиповерхових житлових будинків.

Остання фішка — місто не має об’їзної дороги, то давайте із цієї неприємності хоч жмут шерсті отримаємо. Почали будувати інфраструктуру дороги: сім станцій техобслуговування, шість автосалонів (три вже відкрили), кафе, ресторани, мотелі, супермаркети. У колишній промисловій зоні створюємо технопарк, провели семінар, дуже цікавий телеміст з Іспанією. І все це — не маючи під боком Києва і моря.

Вісім років у місті зростає виробництво продукції — нинішнього року матимемо 150%. Вісім років немає перебоїв з водою — цілорічно і гаряча, і холодна. Але щоб це зробити, ми пішли на оренду, об’єднали водоканал і теплокомуненерго, почали виробляти власну електроенергію. У нас 70 кілометрів власних електромереж, 24 комунальні підстанції. Однак при такій ціні газу, як сьогодні, виробництво електроенергії збиткове.

«ДТ» — Є якісь ідеї з приводу газу?

О.М. — Шлях один — впроваджувати енергозберігаючі технології. Бердянськ, Кам’янець-По­дільський, Славутич і Львів створили асоціацію енергоефективних міст. Я — голова цієї асоціації. Днями їду до Кракова на Загальноєвропейську конференцію з енергозбереження.

Ми виходили з пропозицією, як ефективно використати оті 4 млрд. на комунальне господарство. Пропонували — дайте нам 1 млрд. грн. на енергозбереження. Ми візьмемо кредит у банку, а ви погасите нам відсотки. Бо кредит нині дають тільки під 18%.

Ми впровадимо енергозберігаючі технології, заощадимо кошти і погасимо кредит. 1 млрд. на компенсацію відсоткової ставки дали б можливість запозичити 10 млрд. грн.

На рівні міста ми вже робили експеримент, виділивши 250 тис. грн. на підтримку малого та середнього бізнесу. Приміром, береш у банку кредит на купівлю пекарні, ми тобі гасимо 15%. 35 організацій уже скористалися цим правом. 250 тис. дали нам можливість залучити за рік понад 3 млн. грн. інвестицій. Отак і 1 млрд. грн. погашених відсотків дав би змогу залучити 10 млрд.

Здавалося б, прості речі. Ми вже 10 років про це говоримо. Банки, ви нічим не ризикуєте! У Кам’янці-Подільському тільки бюджет розвитку — 15 млн. грн. щороку. Держава не йде назустріч. Звідки така недовіра?

Нещодавно я був у Кореї, зустрічався з керівниками восьми фірм, що входять до 20 провідних. І мене запитували: якщо ви не можете зробити людське законодавство, то чому не перепишете його в Китаю? Перепишіть закон про інвестиції, як це зробив В’єтнам, — та й по всьому.

В.Б. — Про комунальне господарство, об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, управляючу компанію я вже казав. Ми передали в концесію водоканал і отримаємо протягом трьох років 7 млн. дол. інвестицій на енергозбереження. Збудували цього року дві нові котельні, що дасть 1 млн. грн. економії бюджетних коштів.

У Бердянську — будівельний бум: зводять понад 50 готелів, баз відпочинку. Інвестиції підрахувати неможливо, тому що більша частина коштів надходить готівкою. Багато землі відведено під інвестиційні договори. Будують магазини таких торгових мереж, як «Епіцентр», «Велика кишеня». Бізнес уже дає 25% від загальних надходжень бюджету. Тоді як по Україні, по-моєму, 13%.

О.М. — У Кам’янці-Подільському — 34%.

В.Б. — Оскільки ми пролобіювали Бердянську статус державного курорту, наше стратегічне завдання — розвиток рекреаційної сфери. Програму підготовлено, узгоджено з усіма міністерствами, але через перманентні зміни уряду ніяк не вдається її затвердити. Вона передбачає величезні інвестиції з боку бізнесу, міста, держави.

«ДТ» — Проблема в тім, що лише Бердянськ. Від’їжджаєш на 20 кілометрів — соняшники до обрію, допотопні халупи пансіонатів із туалетами на «жердинках» і привізною водою та маршрутка раз на півтори години. Треба визначатися, що важливіше — соняшники чи рекреація. І якщо робити курорт, то по-справжньому — комунікації, транспортне сполучення, каналізацію в усьому приазовському регіоні...

В.Б. — Треба ж із чогось починати... Ми от уже три роки добиваємося передачі місту будівлі Бердянського аеропорту. Держава це держпідприємство не фінансує, від нас навіть вимагають ужити заходів із погашення заборгованості по зар­платі.

Питання про передачу будівлі в комунальну власність кілька разів вносили на засідання Кабміну. Прийшов Яценюк — зняв із розгляду, щоб розібратися. Прийшов Рудьковський — зняв. Яцуба — зняв.

Злітно-посадкова смуга — наша. А будівля — у держвласності, ціна — 300 тис. гривень. У мене черга з бажаючих узяти аеропорт під оренду. Москва — Бердянськ — година сорок лету, раніше літаки курсували щодня...

О.М. — Для розрядки. Ми виграли грант на 400 тис. грн. із фонду підтримки місцевого самоврядування при президенті і відкрили в жовтні систему телеспостереження для гарантування безпеки туристів і жителів Кам’янця-Подільського.

Перед відкриттям мій заступник вирішив, що треба провести експеримент і зняти ролик. Сюжет: дві жінки (працівниці міліції в цивільному) йдуть вулицею, а хлопець (артист) вириває в однієї з них сумку і втікає. Камера вистежить «зловмисника», й у фіналі його впіймають. Але вийшла «неув’язочка» — артиста відразу ж впіймали і побили. Вже в першому дублі. Народ у нас пильний...

М.П. — Уся Європа з 15 жовтня відзначає тиждень місцевої демократії. І ми тут не пасемо задніх. Є відповідний указ президента України, є відповідні доручення прем’єр-міністра. Здається, що і в нас із місцевою демократією порядок, але нинішня розмова засвідчила, що це далеко не так.

На жаль, наші великі політики розглядають місцеве самоврядування як забавку в демократію, а не як необхідний і важливий інститут влади в дер­жаві. Хоча в Конституції написано, що народ здійснює свою владу як через органи державної влади, так і через органи місцевого самоврядування. І яка влада для громадян важливіша — це ще треба у народу запитати. Адже місцеве самоврядування на своїх плечах тягне той основний тягар послуг для громадянина, з яким людина зіштовхується з моменту появи на світ і аж до смерті. І повноважень на це наші політики не пошкодували: їх у нас аж 80% від усіх тих, що належать владі.

Про одне лише забули наші політики — що повноваження реалізуються в послуги тоді, коли вони підкріплені фінансами. А тут картина інша: на 80% повноважень — лише 30% бюджетних коштів. І виходить, що місцеве самоврядування в Україні наполовину може вчити дітей, наполовину нас лікувати, наполовину нагріти наші будинки і так далі «наполовину». Якщо за цією логікою йти далі, то вийде, що ми наполовину громадяни. І провина передусім наша, оскільки ми вибираємо таких політиків, які «зробили» нас «наполовину»...

Сьогоднішня розмова засвідчила, що є у нас в державі люди, які не хочуть жити за такими правилами і ламають їх. Хочу подякувати В.Баранову, В.Удовиченку та О.Мазурчаку за ту просвітницьку роботу, яку вони сьогодні провели для небайдужих, тих, хто очолює українські громади. Можливо, проламавши ще одну стіну, ми не опинимось у черговій камері...