Українські міста: технологія успіху. «ДТ» починає публікацію циклу «Із життя міст» - Економіка - dt.ua

Українські міста: технологія успіху. «ДТ» починає публікацію циклу «Із життя міст»

19 жовтня, 2007, 15:37 Роздрукувати Випуск №39, 19 жовтня-26 жовтня

Зустріти адекватного мера — серйозна морально-психологічна травма для жителя столиці. А поспілкуватися відразу з трьома такими мерами — травма утричі більша...

Зустріти адекватного мера — серйозна морально-психологічна травма для жителя столиці. А поспілкуватися відразу з трьома такими мерами — травма утричі більша. Як казала панянка з відомого кінофільму «Шельменко-денщик»: «Ну чому у нас у селі не стоять військові?»

З іншого боку, можна порадіти за жителів Бердянська, Кам’янця-Подільського і Славутича: їм із міськими головами пощастило. Мер Бердянська Валерій Баранов незмінно перебуває на посаді майже десять років, але тепер, у зв’язку з обранням народним депутатом України за списком «Блок Володимира Литвина», готується застосувати свій досвід у парламенті. Олександр Мазурчак із Кам’янця-Подільського щойно справив дві повні п’ятирічки в кріслі мера, а Володимир Удовиченко, міський голова Славутича, ще більше — 18 років. Міста на піднесенні, тут розвиваються бізнес, соціалка, інфраструктура — що ще потрібно для нормального життя?

Потрібна зрозуміла державна політика, кажуть мери. Та оскільки до цього ой як далеко, всі троє вважають за краще спиратися на власні сили і не залежати від центру. Всі троє можуть годинами розказувати про проблеми місцевих органів влади, але сприймають їх із дещицею гумору. Інакше в українській глибинці не те що не станеш успішним — не виживеш...

Взагалі-то нинішній круглий стіл в Асоціації міст України та громад ми з віце-президентом асоціації Мирославом Пітциком готували для аналізу проблем, що виникають на рівні невеликих міст у зв’язку в майбутнім ухваленням бюджету на 2008 рік. Однак учасники повернули справу так, що бюджетна тема відійшла на другий план і тихо згасла. Дві години, можна сказати, промайнули за розповідями про міста та людей, про творчі плани і технології успіху. Втім, пропонуємо читачам скласти власну думку.

Окремі недоліки? У нас їх немає...

— «ДТ» за підтримки Асоціації міст задумало провести серію круглих столів, присвячених проблемам місцевого самоврядування. Перша розмова — про проблеми проекту бюджету на 2008 рік. Ви — люди з великим управлінським досвідом. Тож як, на ваш погляд, виглядає нинішній документ на тлі бюджетів минулих років? Але щоб не вийшов «плач Ярославни», давайте поговоримо і про те, як вашим успішним містам вдається заробляти гроші. Бердянську поталанило з Азовським морем, Кам’янцю-Подільському — із фортецею, а Славутичу, виходить, — із Чорнобильською станцією?

Валерій Баранов Фото: Василь Артюшенко
Валерій Баранов Фото: Василь Артюшенко
В.Б. — Можна, я тон задам? Я пропоную відійти від українських традицій, котрі передбачають героїчну боротьбу з наслідками, і спробувати зайнятися викоріненням причин. В Україні немає окремих недоліків, у нас усе робиться неправильно. Існує й інший влучний вислів: «Український народ знаходиться в стані наполегливого очікування безкоштовного чуда».

Так, у бюджеті наступного року ми можемо знайти масу переваг, і це, природно, нас порадує. Та водночас ми із сумом будемо констатувати, що, судячи із документа, в нашій країні не передбачається жодних структурних змін. Це означає, що вся наша подальша діяльність не принесе істотних результатів.

Мені сподобалася цифра: Україна — на 139-му місці у світі за інвестиціями і на третьому — за придбанням дорогих автомобілів. Хто в цьому винен: підприємець, який змушений приховувати свої доходи, чи держава, котра вибудувала систему, за якої всі змушені приховувати свої доходи?

Стара, комуністична система управління намагається управляти ринковою економікою. Вам не здається, що це абсурд? До речі, радянський апарат управління вкупі з партійними органами і комсомолом був утричі меншим, аніж сьогодні, у незалежній Україні. От ці створені під планову, адміністративну економіку центральні органи влади, обласні вертикалі й залишилися управляти — й управляють — підприємцями.

А Тендерна палата? Окрема пісня зі сльозами на очах. А всілякі дозвільні інстанції? От вам істинна причина корупції. А за статистикою, 92% корупціонерів в Україні — працівники райдержадміністрацій. Сміються всі...

Ми повинні взяти Консти­туцію, де прописано функції держави, і під ці функції створити нову, європейську структуру управління. Так, міністерства мають бути, але з геть іншими повноваженнями й у десятеро менші за чисельністю. А контрольні органи не повинні дублювати одне одного. Якщо ми замінимо стару структуру управління, у нас відразу відпадуть і корупція, й необхідність для підприємців давати хабарі, платити відкоти з ПДВ тощо.

Наступний етап — упровадження справжнього самоврядування. Він передбачає ліквідацію обласних та районних адміністрацій, цих нікому не потрібних райкомів і обкомів тієї партії, котра прийшла до влади, або тієї, котру представляє президент.

«ДТ» — Корупція у всіх країнах є, тільки різна. Якщо в нас дати хабара чиновнику за виконання певних функцій — результат не гарантований. А, наприклад, в азіатських країнах, якщо чиновнику сплачено, він виконує свою справу на всі сто відсотків.

А взагалі-то ваші промови — перепрошую, як від барона Мюнхгаузена. Ви справді вірите, що корупціонер із ентузіазмом візьметься за реформи, котрі підпилюють гілку, на якій він сидить?

В.Б. — Я часто чую про биття лобом об стіну і про те, що таким чином ми ризикуємо опинитися в сусідній камері. Але ж битися треба! Треба достукатися до тих, хто нагорі. Якщо ми не битимемося, нічого не вийде.

Основа всього — розвиток економіки. І коли сьогодні уряд каже, що у нас зростання на 7%, я плескаю в долоні. Але до уряду запитання: у результаті яких ваших дій моя приватна фірма подвоїла обсяг виробництва? Було б створено якісь стимули, надано законодавчі преференції — але ж нічого такого не було! То не треба приписувати собі заслуг підприємців, котрі в цій ситуації навчилися працювати, приховуючи доходи, вивозячи їх на Кіпр, а потім увозячи у вигляді інвестицій. Кого ми обманюємо? Самих себе!

Після того як в обласних адміністрацій забрали право розпоряджатися фінансами, вони стали нікому не потрібні. Нехай буде представник президента з групою товаришів, які пишуть аналітику, вивчають тенденції. Але, вибачте, якщо є обласна рада, має бути й виконавчий комітет.

Володимир Удовиченко
Володимир Удовиченко
В.У. — У містах обласного значення, обласних центрах є хоч і примарне, але місцеве самоврядування. Та коли брати Україну справжню, міста районного значення, то там — цілковита диктатура адміністрацій. А зараз іще одна страшна диктатура — районних та обласних рад, обраних за партійними списками. Вони б’ють себе в груди — ми теж обрані! Говорять про місцеве самоврядування на рівні областей. Хоча це безграмотно — говорити про територіальні громади району, області, бо насправді — це спільнота. А місцеве самоврядування буває тільки на рівні села, селища, міста.

Адміністрації повинні перетворитися на невеличкі органи контролю за реалізацією державної політики. Це мають бути «очі й вуха» чи то президента, чи то прем’єра — залежно від того, яку ми систему виберемо.

В.Б. — Має відбутися децентралізація влади і децентралізація фінансів. Так, ми зобов’язані віддавати гроші на державу: на армію, космос тощо. Але я не повинен їздити до Києва просити гроші на прорвану трубу в Бердянську. А либонь їжджу і прошу.

Бердянськ завжди був донором бюджету, але тепер нам дають дотації. Вам не здається, що це смішно? 1998 року з однієї заробленої гривні в місті залишалися 16 коп. Зараз залишається під 60 коп. Але це не означає, що ми розпоряджаємося цими грошима. Ці гроші — на фінансування делегованих повноважень (зарплат учителів, лікарів, енергоносії), а не на проблеми міста: тротуари, дахи, дороги, соціальну інфраструктуру...

Робиться все, щоб на місцях не могли заробляти гроші. Але ми заробляємо. Коли в Бердянську приймається бюджет, ми завжди готуємо заходи по його поповненню та скороченню витрат. Ви колись чули на рівні держави, що є план із поповнення доходів бюджету? У нашому місті є.

У нас розроблено 51 інноваційний проект, який стосується побудови технології управління та поповнення бюджету. Створено центр інноваційних технологій. Це дало б мільярди державі, бо нам це дає мільйони. Всі ці інструменти ми пропонували Батьківщині. Юлія Володимирівна, перше пришестя Віктора Федоровича, Віктор Андрійович — я перед ними виступав, роздавав диски, зривав оплески. Але з’ясувалося, що це нікому не потрібно. Що ж, ми свої управлінські технології запатентували, тепер будемо продавати. До нас приїжджають делегації з різних міст.

Щоб будь-яке місто, будь-яка громада могли спокійно розвиватися, не цар повинен роздавати кошти — залежно від того, хто попросить, хто за кого голосував. Має бути закріплена база доходів.

В Україні мало того що немає закону про місцеві податки та збори — і влади у міської влади ніякої. За самовільне будівництво покарати не можна, за виїзд на пляж на джипі — не можна, хіба що когось «налякаєш» протоколом на 7 грн. 50 коп. Зате можна плювати на тротуар, кидати недопалки на пляжі та недоїдки від креветок на набережній. Хоча в усьому світі все тримається на штрафі і на страху.

Головна помилка Віктора Андрійовича в тому, що він порушив пункт перший революції — після неї потрібно позбуватися революціонерів. Потрібно дати їм ордени, грамоти і відставити, набравши для управління країною професіоналів.

Революціонери можуть кров проливати і йти на барикади, але робити щось інше вони не вміють. Пам’ятаєте, був матрос Балтфлоту, була куховарка. Ми вже це все проходили...

Поки не відбудуться структурні зміни, нічого путнього не буде. Ну, додадуть нам 100 млн. на ту ж медицину — спасибі, звісно, але система охорони здоров’я як не працювала, так і не працює. З однієї гривні 8 коп. йдуть на лікування, решта — на утримання медустанов. Я правий?

В.У., О.М. — Правий.

В.Б. — Асоціація міст України вже не раз пропонувала цілком конкретні рішення. Підготовлено заходи для виведення країни з управлінської кризи: проблема — рішення — які законодавчі та нормативні акти необхідно ухвалити. Але нічого з цього не приймається. Ми просили парламент, уряд: направляйте на експертизу в асоціацію законопроекти, що стосуються наших інтересів, щоб ми могли висловити по них свою думку. Нуль уваги. Тендерну палату створили без нас. І що?

В.У. — Роботу було паралізовано практично на рік. А либонь рік міг бути успішним...

О.М. — Рік тому президент створив дорадчу раду з міських голів. Ми всі є членами цієї ради. Нас збирали один раз — щоб визначитися з планом роботи. Більше не збирали.

Було створено дорадчу раду при голові Верховної Ради. Ми всі є її членами. Розроблено заходи. На цьому все й завершилося.

Така ж рада є при Мініс­терстві житлово-комунального господарства. Ми всі троє є її членами. Та, на відміну від двох інших рад, вона працює. Послухалися мерів — і вийшли на серйозну державну програму реформування житлово-комунального господарства. З цього року її вже почали реалізовувати, профінансовано перші 4 млрд. грн.

В.У. — Чому ми такі розумні? Бо багато років управляємо містами. А міста — це міні-дер­жави. Ми пройшли унікальну школу реформ, усіх урядів, президентів. Ми вчилися в США, Італії, Німеччині, Іспанії, Чехії, Польщі, опановували досвід кла­сичного капіталізму, досвід молодої демократії, досвід трансформації адміністративних систем до ринкової економіки. І ми знаємо, що робити. Просто сьогодні немає замовлення на наші послуги, хоча ми готові їх надати.

Я хотів би навести приклад колишнього мера Комсомольська Олександра Попова. Коли він очолив Міністерство житлово-комунального господарства, на місцях відчули реальні зміни. Бо це вже зовсім інша система управління.

А тепер кілька загальних мір­кувань.

Яку систему ми хочемо побудувати? Ще більш централізовану, із абсолютною концентрацією фінансових ресурсів у вищих структурах центрального рівня? Однак ми маємо розуміти, що така централізація — основа для вирішення особистих інтересів.

Не хочу зараз заглиблюватися в тему корупції — в Україні це унікальне явище. Я полюбляю формули, то склав іще й таку: «Корупціонери в Україні борються самі з собою, та ще й за це отримують гроші від американського народу».

Передумови для подолання корупції у світі відомі, тут не треба нічого винаходити. Це — децентралізація управління державою. А вона, у свою чергу, можлива тільки на засадах місцевого самоврядування. Як місцеве самоврядування відлагодити? Будь ласка, є Європейська хартія місцевого самоврядування, європейські моделі. Якщо не можете самі написати, перекладіть слово в слово, але приймати нову редакцію закону про місцеве самоврядування треба. Там мають бути детально розписані його права та можливості.

Законом слід також визначити делеговані повноваження і закріпити їх фінансування державою. А якщо не фінансуєте в повному обсязі, заберіть, будь ласка, медицину, освіту на утримання з держбюджету…

«ДТ» — Чи багато користі із законів в Україні, якщо їх не виконують?

В.У. — Але ж, погодьтеся, і законів належних нема.

Про комунальну власність закон є? Немає. Про податок на нерухомість? Не дають можливості прийняти — кажуть, бідних будемо оббирати. Шановні друзі, прогресивна шкала! І починаємо з багатих. Але починаємо! І надходження від цього податку мають залишатися у розпорядженні органів місцевої влади.

Закон про соціальні нормативи. Давайте ж нарешті вийдемо хоч би на мінімальні стандарти в освіті, медицині і будемо рухатись уперед.

Потрібні зміни, відпрацювання загальних правил. Ми не можемо виходити на футбольне поле без правил. Якщо це вдасться — за три-чотири роки Україна увірветься до еліти країн по якості та рівню життя.

Бюджет: права та безправність

У Кам’янці-Подільському щойно завершилася реконструкція готелю «Сім днів», в яку було інвестовано 22 млн. грн. приватного капіталу
У Кам’янці-Подільському щойно завершилася реконструкція готелю «Сім днів», в яку було інвестовано 22 млн. грн. приватного капіталу
В.У. — Безперечно, Бюджетний кодекс — це класний документ, це — систематизація бюджетотворення. Однак і він уже потребує змін. І ці зміни треба вносити з урахуванням побудови децентралізованої системи дотацій, субвенцій.

Кілька років тому, на етапі прийняття бюджету, мери міст під прапорами асоціації брали участь у ході до будинку уряду. Зустрічалися з прем’єром Єхануровим, доводили, що хиба — на рівні планування. Однак... Планування делегованих повноважень за формулою й досі здійснюється на рівні 53—77% від необхідного. 77% — для міст районного значення, через районні адміністрації, 53 — для міст обласного значення, зокрема таких просунутих, як Кам’янець, Славутич.

Нам кажуть: це — стартова сума, а наприкінці року — подивимося. А де ж інтерес для органів місцевого самоврядування працювати над збільшенням дохідної бази?

Затверджений постановою Кабінету міністрів формульний підхід призвів до того, що містам вигідно бути трутнями й отримувати дотації. Славутич, маленьке містечко із 25 тис. жителів, закритою Чорнобильською атомною станцією, є містом-донором. З початку року ми віддали до державного бюджету 6 млн. 22 тис. грн. А потім я прошу дотацій, доводжу, що Славутич їх потребує...

Олександр Мазурчак
Олександр Мазурчак
О.М. — І бюджет, який нам доводять на наступний рік, кращим не буде. На утримання управлінського апарату містам дають половину необхідного. Формульним підходом зов­сім не передбачається коштів на позашкільну освіту. Освіта загалом — 80% коштів ідуть на заробітну плату і комунальні послуги. Медицина — фактично всі 100% підуть на заробітну плату. Міста просто змушують половину власних доходів віддавати на фінансування делегованих повноважень — тих, що, за ідеєю, мали б у повному обсязі фінансуватися з державного бюджету.

В.Б. — Я вже скільки років торочу: перестаньте виділяти дотації так, як ви їх зараз виділяєте. Ми в Бердянську знаходимо інструменти для поповнення бюджету, а іншим містам — сто років треба!

Дотації потрібно надавати тільки під бізнес-план. Якщо у вас діра в доходах у 10 млн., ви отримаєте 10 млн. Але спочатку надайте план, як на наступний рік ви цю діру скоротите до 5 млн.

В.У. — Коли ми говоримо про стимулюючу роль бюджету, треба зробити так, щоб міста за кожну копієчку боролися. А цього не буде доти, доки в нас вилучатимуть ці копійки і щороку збільшуватимуть на 33—37% план по власних доходах. Ми повинні вийти на систему інтересів. Щоб зароблену копійку я міг додати до доходів своєї територіальної громади, до бюджету розвитку.

О.М. — Усі міста нині дотаційні, бо так зроблений Бюд­жетний кодекс. Ми не одержуємо ні копійки з податку на прибуток, ПДВ, акцизного збору — лише 70% прибуткового. Навіть із тих сум збору з власників транспортних засобів, що їх сплачують у Кам’янці-Подільському, місто отримує лише половину.

В.У. — А малий та середній бізнес? Яким чином місцеві ради зацікавлені у створенні початкових умов для їх розвитку, коли практично всі податки, крім прибуткового, йдуть до державної каси? Примітно, що всім ця система вигідна, крім, звичайно ж, місцевих рад.

Щоб розбомбити цю систему, потрібні кардинальні зміни. Чому б новим підприємствам, створенню яких сприяє місцева влада, не залишати впродовж трьох років податок на прибуток у місцевих бюджетах? І податкова база розширилася б, і органи місцевого самоврядування стали фінансово спроможнішими. У багатьох інших країнах такі важелі спрацьовують.

Коли є мета, не бачиш перепон

За останні вісім років у Бердянську з’явилося майже півтора десятка серйозних і не дуже малих архітектурних форм: «Дачники», «Крісло матеріалізації та виконання бажань», «Дітям лейтенанта Шмідта», «Хлопчик-рибалочка» тощо. Цьогорічне вересневе поповнення галереї образів — «Жаба» («Заздрість — порок»)
За останні вісім років у Бердянську з’явилося майже півтора десятка серйозних і не дуже малих архітектурних форм: «Дачники», «Крісло матеріалізації та виконання бажань», «Дітям лейтенанта Шмідта», «Хлопчик-рибалочка» тощо. Цьогорічне вересневе поповнення галереї образів — «Жаба» («Заздрість — порок»)
О.М. — Головна біда в тому, що порушено принцип. Закон про місцеве самоврядування каже: втручання держави у використання коштів місцевих бюджетів забороняється. Однак нашими коштами фактично розпоряджається Казначейство. І так по всій Україні.

Однак є міста успішні і міста неуспішні. Яким чином викручуємося ми, успішні? Все починається із розробки стратегічних планів, написання інвестиційних меморандумів, отримання кредитних рейтингів.

У Кам’янці-Подільському немає моря, і Київ від нас далеко. Із визначних пам’яток — хіба що Стара фортеця. Вхід до музею — три гривні.

Але, як і кожне місто, Кам’янець має головний ресурс — землю. Право на її оренду в нас завжди продається за конкурсом. Щойно відбувся уже тридцятий конкурс. Продано право на оренду двох діляночок по 30 соток, і за це місто отримало 800 тис. грн. Там має з’явитися «Дитячий світ», згодом його власник зможе ділянку викупити. Звісно, якщо побудується на ній за відведені три роки. А якщо не побудується — ділянку заберемо і виставимо на новий конкурс.

Цього року бюджет міста отримає від продажу землі майже 12 млн. грн. А весь бюджет розвитку (включаючи продаж землі) — близько 17 млн.

В.Б. — У Бердян­ську від інвестицій на право оренди землі вже на сьогодні отримано 14 млн.

«ДТ» — А який відсоток неконкурентних передач?

О.М. — Такої статистики нема. Проте таке буває нечасто — приміром, коли земля передається церковній громаді. Або під великий інвестиційний проект. Є рішення міської ради, що регламентує продаж та оренду землі.

«ДТ» — Продаж і оренда — як вони співвідносяться? Яка позиція мерів щодо продажу землі?

О.М. — Коли йдеть­ся про землю під підприємствами, організаціями, іншою нерухомістю — жодних проблем. Експертна оцінка — і продаємо. А от «чиста» земля не продається. Бо людина сприймає її як вкладення коштів і нічого на ній не будує. А для міста головне — створення нових робочих місць, отримання додаткових доходів.

З орендою проблем не виникає. Якщо орендар, маючи, приміром, п’ять гектарів, потребує ще сусідніх півгектара для розвитку, то він може одержати цю землю в оренду. Ясна річ, сплативши певні суми в фонд розвитку міста.

Але в Кам’янці-Подільскому є 156 гектарів військових територій. Величезний ресурс! Чотири роки тому розформовано військову частину, однак скільки не б’ємося, не можемо одержати цю землю.

В.У. — Знов-таки — закону немає...

О.М. — Мій колега Баранов уже згадував про медицину. Тут головний показник — робота ліжко-місця: що більше хворих, то краще працює галузь. Сумнозвісний наказ №33 міністерства, який регулює структуру штатів у системі охорони здоров’я, зв’язав нас по руках і ногах.

У місті є лапароскопічний комплекс. Лікарі можуть робити десяток операцій на день, відпускаючи пацієнтів додому вже наступного дня. Але щоб було урологічне відділення, треба мінімум 25—30 ліжок. І на них, згідно із міністерськими нормативами, два лікаря і дев’ять медсестер.

А потім вам кажуть, що всі 30 ліжок мають бути заповнені. І пацієнта, котрий за станом здоров’я міг би піти додому вже на другий день, триматимуть п’ять днів. До маразму доходить…

У випадку з лапароскопічним комплексом доцільніше мати п’ять ліжок і п’ять лікарів, які б у три зміни робили операції. Але таке неможливо — наказ №33 забороняє!

Ми пропонували скасувати наказ №33. Сімферополь, Комсомольськ, Кам’янець пропонували провести відповідний експеримент. Тільки за рахунок створення на базі поліклінічного відділення та стаціонару окремих юридичних осіб ми побачили, скільки в цій сфері приписок.

У місті створено сім амбулаторій. І якщо в людини банальний грип, їй там випишуть рецепт, і нічого такому хворому ходити по клініках і заражати інших. Детальніше обстеження можна пройти в поліклініці, де сконцентровано всю діагностичну апаратуру. І лише 10% людей, ті, хто цього справді потребує, потрапляють на стаціонарне лікування. Раніше цей показник становив понад 30%, бо треба було заповнювати ліжка.

В.Б. — На жаль, щоб зробити щось корисне для громадян, необхідно обдурити дер­жаву. На базі дитячої лікарні з пологовим будинком ми в Бердянську створили центр материнства та дитинства. У статусі комунального підприємства — щоб не зв’язуватися із «заморочками» по лінії фінансування медицини. Робимо там зараз суперсучасний пологовий будинок. Приїздіть, подивіться.

О.М. — Ми також знайшли вихід. У Кам’янці створено соціальний центр довголіття, який фінансується за рахунок управління соціального захисту населення міської ради. Там є відділення для ветеранів, інвалідів, відділення реабілітації, де люди мають змогу проходити лікування по кілька місяців.

В.Б. — Якщо дозволите, ще один приклад. Всім відомо, що таке в Україні тендерні процедури. А мені потрібно купити сміттєвози влітку, а не під Новий рік. І гроші є: інвестори готові внести кошти на спецрахунок міськради.

Де вихід? До інвестиційного договору записуємо, що інвестор розраховується з містом не грошима, а придбавши сміттєвоз. Та коли передавати машину на баланс комунального підприємства з обслуговування доріг, необхідно сплатити 30% податку на прибуток. Тоді оформлюємо сміттєвоз до міської лікарні, а це бюджетна організація, й за одну гривню віддаємо комунальникам. Усе законно.

«ДТ» — А от чи розумно?

В.Б. — Запитання не до мене — до законодавця.

Іще приклад. У 1998 році, коли я починав працювати мером, місту з екологічних грошей, які сплачувалися підприємствами, залишалося 80%. А інші 20% ми віддавали в область і вище. Сьогодні місту залишаються 10%. 20% ідуть в область, 70% — державі. Це де в нас дер­жава екологію «ремонтує»? На Місяці, чи що? А потім у Києві ці гроші ділять — наприклад, дядькові потрібно колектор поміняти. Приїжджайте, але треба щось привезти...

Злі язики кажуть, що в таких випадках мер звертається до підрядної організації — сплачуй або сам гроші вези. Завищується кошторис, і «відкот» у 7% загальної суми надходить до Києва. Що, місцева влада породила цю корупцію?

О.М. — У понеділок було десять років, як я працюю мером. І за цей час мені вдалося одержати з бюджету на потреби міста 25—30 млн. грн. Але ніколи не платив «відкот». Принципово. Є інші методи.

«ДТ» — А які?

О.М. — Різні. Ми, наприклад, використовуємо потенціал туризму, запрошуємо гостей на свята. Показуємо наше місто, налагоджуємо контакти.

«ДТ» — Зрозуміло. А ви, Володимире Петровичу, напевно, київських гостей на ЧАЕС возите?

В.У. — І на ЧАЕС. Ми роз­робляємо проект промислового екстремального туризму. Для моніторингу нашого стратегічного плану розвитку я запросив до Славутича студентів з Інституту інноваційного менеджменту. Отож, вони багато цікавого придумали — аж до екскурсій на дельтаплані. Один дельтапланерист — водій, інший — турист, проводить з дельтаплана зйомку.

Свого часу в нас у Славутичі було реалізовано унікальний проект ВЕЗ. У місті із закритою атомною станцією, у закутку Чернігівської області, залучено 1362 дол. інвестицій на душу населення. У нас — 128 малих підприємств на 10 тис. населення. Це — рекорд. Діють механізм організаційно-економічної підтримки бізнесу на початковому етапі, агентство розвитку бізнесу, бізнес-інкубатор. За роки економічної трансформації бюджет міста, який колись на 97% залежав від ЧАЕС, вже наполовину поповнюється від бізнесів, не пов’язаних з атомною енергетикою.

Комунальне господарство. Щоразу наближення зими — це страх Господній. Кожне місто чекає Алчевська. Але поглянемо на це з іншого боку. Який Житловий кодекс діє в Україні? Старий. Хоча кодекс має стати дорожньою картою реформування житлово-комунального господарства.

В країні багато років ведеться суперечка, чи пускати при­ватний капітал до комунального господарства. У Славутичі вже чотири роки як забули про існування комунальних підприємств у ЖКГ.

Навіщо комуналці приватник

В.Б. — Моя улюблена тема! Приватний капітал піде до ЖКГ за однієї умови — якщо будуть рентабельні тарифи. Якщо держава й уряд припинять займатися популізмом і дурити народ. Я заявляю: в Україні немає проблеми з тарифами, в Україні є проблема з доходами — точка! Не може ЖЕК виконувати соціальні програми держави.

Тариф — це економічно обгрунтована й математично точно розрахована величина. І роль місцевої ради полягає в одному — встановити рівень рентабельності: нуль, 2%, 10%. На інше ми вплинути не в змозі — ні на ціну газу, електроенергії, матеріалів, ані на розмір податків, ні на що. І коли я прочитав у журналі «Регіони» інтерв’ю з М.Азаровим про те, що відповідальність за ціни на продукти харчування та тарифи на комунальні послуги лежить на органах місцевої влади, я зрозумів, що Микола Янович або помиляється, або намагається перекласти відповідальність на чужі плечі. Виходить, він думає, що ціни ростуть тому, що збільшуються тарифи та торгівельні націнки. Міністр фінансів має знати закони ціноутворення й не займатися політикою та популізмом.

Ми в Бердянську встановили рівень рентабельності до 10% для різних комунальних підприємств. Обгрунтували із урахуванням цього нові житлово-комунальні тарифи, провели масу круглих столів та муніципальних слухань. І тільки потім пішли на серйозне підвищення. Тому не було ніяких мітингів і страйків.

«ДТ» — Конкретне запитання — чи є приватний бізнес у ЖКГ ваших міст? І як він функціонує?

В.Б. — Ми здійснюємо капітальний ремонт житла й передаємо його об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків. У нас вже 40% будинків — це товариства співвласників. Але спочатку було створено стимул об’єднуватися: сесія міськради прийняла рішення про те, що гроші на капітальний ремонт виділяються тільки будинкам, де створено ОСББ, і жодним іншим. Я витримав масу протестів, але за вісім років понад третину житлового фонду передано під опіку мешканців.

О.М. — А потім, коли потече дах, люди прийдуть і скажуть — заберіть наш будинок у муніципальну власність.

В.Б. — У нас жодного разу такого не було.

О.М. — А в нас було. Для створення ОСББ потрібні дві умови — щоб будинок не потребував капітального ремонту і щоб був гарний керівник. Інакше об’єднання не дуже життєздатне. Але в нас у Кам’янці-Подільскому шість товариств уже діють, і ми розвиватимемо цю роботу й надалі.

В.Б. — Це цілий інститут людей, яких потрібно навчати. В Бердянську створено товариство голів ОСББ, ми пішли на те, щоб у машинобудівному технікумі відкрити групу з їхньої підготовки. Це державне завдання — готувати спеціалістів-управлінців.

Дехто з наших голів ОСББ уже обслуговує не один, а три-п’ять-сім будинків. Коли вже цей бізнес з’явився, пішли далі. Сміття в місті на 90% вивозиться приватниками. З’являються альтернативні комунальні компанії. Половину ЖЕКів ліквідували, а колись їх залишиться один чи два. Але в них буде серйозна техніка для проведення великих аварійних робіт.

В.У. — Ми кажемо громадянам: шановні, це ваше житло, беріть його і робіть із ним, що хочете. Це ваше право.

Але поки що формування об’єднань співвласників — це омана. Перш ніж створювати такі об’єднання, треба повністю реформувати власність будинків. Приватизувати квартиру — це ще не все. У житлових будинках є загальна площа. Кому вона належить? Територіальним громадам. Тобто сьогодні міська влада повинна фінансувати управління цими будинками, а в Бюджетному кодексі на це навіть натяку немає. І формульним підходом, встановленим Кабінетом міністрів, кошти на ці цілі не передбачено.

В.Б. — Немає також закону про обов’язкову передачу житла фактичним власникам. Щоб процес ішов повсюдно, а не так, як тепер — творчість на рівні окремих міст. І кожен мер винаходить свою реформу ЖКГ, медицини тощо. Немає єдиної державної політики ні в чому.

О.М. — Норму про обов’яз­кову передачу можна включити до Житлового кодексу.

В.Б. — За логікою, після створення ОСББ я маю передати будинок на його баланс. Такий закон є? Немає. А після передачі будинку на баланс ОСББ я повинен передати йому землю, на якій він збудований. А такий закон є? Немає.

«ДТ» — Я не знаю, які будинки в Бердянську, та коли йдеться про Київ, то місцеві органи влади швидше застреляться, ніж передадуть будинки співвласникам. Бо всі ці горища, підвали, колясочні — дуже дорога нерухомість, з якої органи влади годуються.

В.Б. — У нас такого немає.

В.У. — Це може мати місце, але це хвороба перехідного періоду.

О.М. — Я хочу сказати про інше. ОСББ як громадська організація не сплачує ПДВ, а ЖЕК — сплачує. Хоча суть одна: я плачу за обслуговування свого житла зі своєї заробітної плати, яка вже пройшла оподаткування. Чому так? Давайте приберемо для початку ці різночитання.

В.У. — Знову вихід на законодавчу базу.

В.Б. — Ми говорили про медицину, в якій нічого не можна змінити, але за законодавством такі ж непробивні норми щодо структури, штатів існують і в комунальній сфері. З однієї гривні квартплати 65 коп. ідуть на утримання «контори». Але тільки-но ви створюєте ОСББ, у вас на ці цілі йде максимум 15%. Фактично ви подвоюєте гроші на обслуговування.

У Бердянську минулого місяця ми прийняли рішення про передачу всього житла управляючій компанії. Яка на кожен квадратний метра вкладає 3 грн. на ремонт та реконструкцію, впроваджує комп’ютерні технології й розганяє всіх цих бабусь, які в нарукавниках сидять і на рахівницях рахують.

«ДТ» — Управляюча компанія — приватна?

В.Б. — Безумовно. Все, що комунальне, — це горе, все, що державне, — біда. Всі непрацюючі заводи — державні...

В.У. — У Славутичі створено службу єдиного замовника, якій міська влада делегувала право бути посередником між людьми і надавачами послуг. Створено єдиний розрахунковий центр, що повністю виключає можливість ручного управління фінансовими ресурсами. Протягом чотирьох років 100% комунальної сфери міста експлуатують приватні структури. 45 послуг, що надаються мешканцям, сертифіковано за міжнародними стандартами ISO 9001—2000.

О.М. — Звичайно, можна жити, коли будинкам 20 років. А коли половині житлового фонду понад сто років?

В.У. — Ви ж знаєте, що сторічні будинки можуть бути в кращому стані, ніж двадцятирічні, примітивних серій. Та зараз я не про це. Я — про систему, яка працює. Розвиваємо енергозбереження, впровадили установку когенерації. Зараз, через дорожнечу газу, переходимо на використання торфу, відходів лісу. Завдання — на наступний рік відмовитися від газу на літній період. Смієтеся? З мене пів-Славутича сміялося. А сьогодні не сміються. Цю технологію можна використати в різних містах.

Як обійти пільгу

«ДТ» — Зменшення споживання газу — надзвичайно актуальна проблема для міст...

В.У. — Ви абсолютно праві, мене життя змусило. Закриття ЧАЕС відкинуло Славутич із соціалізму в дикий капіталізм. І ми вижили. 41 млн. кубометрів газу споживало місто в 1998 році, зараз — 23 млн. Це — результати впровадження енергозберігаючих технологій.

«ДТ» — На початку жовтня за сприяння Асоціації міст відбулася нарада керівників фінансових управлінь, що працюють у містах обласного та районного значення. І з’ясувалося, що у фінансистів багато претензій до того, як у проекті бюджету на 2008 рік реалізується програмно-цільовий підхід. Реалізується доволі просто — розподіл інвестиційних коштів перенесено на рівень міністерств, і ЖКГ — не виняток. А ви, мери, в один голос хвалите житлокомунгосп. Може, це — корпоративна солідарність із міністром, вашим колишнім колегою?

О.М. — Справа в тому, що гроші, які тепер ідуть через Мінжитлокомунгосп, у минулі роки йшли через депутатів від відповідних територіальних округів, залежно від того, хто ближчий до президента, до влади. Був й інший варіант — через область.

Тепер гроші сконцентровані в міністерстві. Це недобре, але воно дає їх не абияк, а під конкретні програми. Я з БЮТу, але це не завадило Кам’янцю-Подільському одержати 12,9 млн. гривень на розвиток комунальної сфери.

Звісно, не все ідеально. Мені в міністерстві кажуть, що на лічильники має піти стільки-то, а на мережі — стільки. А для міста краще було б навпаки. Однак щось змінити не маємо права.

Та це ще квіточки порівняно з тим, що діється по лінії екології. Знаю, що в попередні роки із 45 млн. грн. не було використано нічого. Я не знаю, на що йде цей значний ресурс. За десять років Кам’янець не одержав ні копійки по лінії Мінекології. Лише 400 тис. грн. субвенції на будівництво звалища.

В.У. — Як відбувався процес розподілу субвенцій на 2008 рік? Гласно — треба віддати належне міністру О.Попову та віце-прем’єру В.Рибаку. Кожне місто намагалося відпрацювати якомога більше проектно-кошторисної документації по пріоритетних напрямах. Потім ця інформація сходилася до області — вона має відповідний ресурс. А далі відбувався захист проектів — в обладміністрації та перед міністерством. Я особисто захищав проекти свого міста.

О.М. — А я хочу ще раз повернутися до проблем цього року. 4 млрд. грн. субвенцій на житлово-комунальне господарство України на нинішній рік — обсяг пристойний. Але ці кошти не буде освоєно через нинішні тендерні процедури. Гроші почали давати у серпні, і всі роботи треба виконати до початку опалювального сезону. Всю державу розрито, ніхто не може нормально розпочати опалювальний сезон. На місцях люди вже почали відмовлятися від грошей — все одно не освоять.

«ДТ» — То чого ж ви так захищаєте надання субвенцій через міністерство?

В.У. — Ви ж зрозумійте, інакше неможливо. Потрібна конкурсна основа.

О.М. — Інакше буде розпорошення ресурсів. Цвіріньківцям належать 300 тис. грн. на водогін — і край, незалежно від того, що вони не можуть цих коштів використати.

«ДТ» — Добре, що три міста, які ви представляєте, можуть розробити проект будь-якої складності. А що робити людям в інших містах — «емігрувати» до Бердянська, Славутича чи Кам’янця?

О.М. — Нехай люди виберуть іншого голову, який здатен працювати.

В.У. — Не можна ставити людей у залежність від особи міського голови. Треба створювати нормальну бюджетну систему, щоб кожне місто мало можливість заробляти. А найзабитіших, які не здатні заробити, потрібно дотувати.

В.Б. — 4 млрд. на ЖКГ — це справді класно. Тільки давайте ці гроші розподілимо по рівнях. Частину — припустимо, 2 млрд. — давайте залишимо на рівні міст. І не треба мені їхати в Кабмін, везти проект, щоб замінити 50 метрів труби. Частину — умовно кажучи, 1 млрд. — залишимо на рівні області для реалізації спільних проектів. Один мільярд (умовно) має залишатися на рівні держави. Але не треба всі 4 млрд. ділити в Києві.

Мирослав Пітцик
Мирослав Пітцик
М.П. — Я не випадково запропонував запросити на цей круглий стіл голів успішних міст. Чому вони стали успішними? З моєї точки зору, тому що сперлися на громаду. Є міська влада, яка сторониться людей, боїться бізнесу. А ці мудрі чоловіки зрозуміли одне: самостійно вони нічого доброго в місті не зроблять. І почали працювати з міськими громадами. Разом вийшло. І правду сказав Володимир Петрович, що кожне містечко — це міні-держава, і там є що порадити київським чиновникам. Якби до нас дослухалися, ми по-іншому сьогодні жили б.

У кожній державі є дві точки опори. Це — бізнес та місцеве самоврядування. І через конкретні законодавчі акти їм треба дати можливість інтенсивно розвиватися. Інакше ми й надалі будемо пасти задніх у світі.

Органи місцевого самоврядування розпоряджаються в Україні максимум 5% ресурсів. Менше нема ніде в Європі. Наприклад, у Словаччині в 2006 році — 50%. Коли говорять про 40%, то приписують і соціальні субвенції, які не мають жодного стосунку до місцевого самоврядування, і трансферти, які цьогоріч пустили через місцеві адміністрації.

В.Б. — Проблема в тому, що бюджет у нас починають формувати не з дохідної частини, а з видаткової. У Кабміні сідають і кажуть: «Нам на фінансування «Дусі», «Мусі» потрібно стільки-то». Відняли цю суму. А решту поділили на всіх. А якби ми сказали: пробачайте, хлопці, але цього року ви одержите на свої структури вдвічі менше, вони почали б думати, як змінити ситуацію. А так — змінювати нічого не треба.

М.П. — Ми повинні говорити про соціальні нормативи. На сьогодні по охороні здоров’я діють законодавчі акти, якими регулюється кількість ліжок, медикаментів, лікарів тощо. Ми вже говорили Азарову — якщо дійшло до того, що медицина фінансується на 50%, то скасуйте закони, які неможливо профінансувати. Тобто Асоціація міст провокує на реформи, але ніхто їх не хоче робити.

«ДТ» — Але такі законодавчі зміни практично неможливі, бо ст. 22 Конституції не допускає скорочення соціальних прав і гарантій громадян. Чи, може, і її запропонуємо скасувати?

О.М. — А навіщо вона, якщо не діє? Якщо ми дуримо людей.

На що сподіватися містам, коли на перевезення одного пільговика виділяється 3,60 грн. на місяць? І при цьому кажуть, що він має їздити і по місту, і за його межі безплатно і щодня.

Ми зробили свою систему перевезень. У Кам’янці пільговики безплатно їздять з 10-ї до 16-ї щодня, в усіх видах транспорту, включаючи маршрутки. Це було торік, переговори йшли надзвичайно важко. Про такий порядок довелося домовлятися з 260 маршрутниками.

«ДТ» — А в Бердянську?

В.Б. — Теж безплатно не возимо. Ми домовилися з ветеранами, і вони погодилися сплачувати за проїзд 50% від вартості. Перевізників збирали, рахували разом, переконували. Навіть шантажували — мовляв, не возитимете ви, запросимо водіїв із Маріуполя. Потім скликали раду ветеранів, громадські формування, проводили муніципальні слухання, показували, що дер­жава грошей недодає. Рік воювали, але з 1999-го запровадили таку систему.

Про най-най

«ДТ» — А тепер розкажіть, будь ласка, про один-два проекти, які зараз реалізуються у ваших містах.

В.У. — У комунальній сфері — це, як я вже говорив, використання торфу. В бізнесі — проект «Технополіса». Непридатне приміщення було продане за півтора мільйона гривень, та ще й отримали мільйон доларів інвестицій.

Свого часу ми втратили у Славутичі близько 10 тис. високооплачуваних робочих місць. Сьогодні в місті є вільних 150 робочих місць. Ми відкрили профтехучилище, збираємо молодь із Чернігівського регіону, щоб дати їй путівку в життя.

А зараз просто від вас я їду у ДК «Газ України». Треба дати місту опалення. Є закон про реструктуризацію боргу. Але ми не можемо забезпечити 100% попередньої оплати. І навіть із забезпеченням 100% оплати складно. Щоб включити опалення, маленьке містечко має сплатити 400 тис. грн. І все-таки тепло дамо.

О.М. — Цього року Кам’янець-Подільський одержить порядку 300 млн. грн. інвестицій. Сім хороших готелів уже маємо, споруджуємо ще 12 нових, десь на 450 місць. У старому місті приватним коштом одночасно відбудовуємо 85 об’єктів XVI—XVII століть. Повністю відтворюємо антураж, епоху.

«ДТ» — А як вдалося зацікавити інвесторів?

О.М. — Дуже просто. У нас є детальний план старого міста, маємо креслення будинків. Приміром, у цьому місці до війни стояв будинок XVII століття. Даємо об’яву в Інтернеті про конкурс на відбудову будинку. Інвестор може в ньому відкрити все, що завгодно: кафе, ресторан, офіс. Дві умови — відбудувати за три роки і точнісінько в такому вигляді, як скаже керівництво заповідника.

«ДТ» — А в підсумку місто одержить суцільні ресторани та гральні заклади...

О.М. — Ну й нехай...

Відкритий конкурс, стартова ціна ділянки — 200 тис. грн. Народ набігає з усієї України. Пропозиції уже перевищують 1000 грн. за квадратний метр. Гроші від забудовників поповнюють фонд соціально-економічного розвитку міста.

Нині у Кам’янці-Подільському — 220 будівельних майданчиків. Одночасно зводяться 30 дев’ятиповерхових житлових будинків.

Остання фішка — місто не має об’їзної дороги, то давайте із цієї неприємності хоч жмут шерсті отримаємо. Почали будувати інфраструктуру дороги: сім станцій техобслуговування, шість автосалонів (три вже відкрили), кафе, ресторани, мотелі, супермаркети. У колишній промисловій зоні створюємо технопарк, провели семінар, дуже цікавий телеміст з Іспанією. І все це — не маючи під боком Києва і моря.

Вісім років у місті зростає виробництво продукції — нинішнього року матимемо 150%. Вісім років немає перебоїв з водою — цілорічно і гаряча, і холодна. Але щоб це зробити, ми пішли на оренду, об’єднали водоканал і теплокомуненерго, почали виробляти власну електроенергію. У нас 70 кілометрів власних електромереж, 24 комунальні підстанції. Однак при такій ціні газу, як сьогодні, виробництво електроенергії збиткове.

«ДТ» — Є якісь ідеї з приводу газу?

О.М. — Шлях один — впроваджувати енергозберігаючі технології. Бердянськ, Кам’янець-По­дільський, Славутич і Львів створили асоціацію енергоефективних міст. Я — голова цієї асоціації. Днями їду до Кракова на Загальноєвропейську конференцію з енергозбереження.

Ми виходили з пропозицією, як ефективно використати оті 4 млрд. на комунальне господарство. Пропонували — дайте нам 1 млрд. грн. на енергозбереження. Ми візьмемо кредит у банку, а ви погасите нам відсотки. Бо кредит нині дають тільки під 18%.

Ми впровадимо енергозберігаючі технології, заощадимо кошти і погасимо кредит. 1 млрд. на компенсацію відсоткової ставки дали б можливість запозичити 10 млрд. грн.

На рівні міста ми вже робили експеримент, виділивши 250 тис. грн. на підтримку малого та середнього бізнесу. Приміром, береш у банку кредит на купівлю пекарні, ми тобі гасимо 15%. 35 організацій уже скористалися цим правом. 250 тис. дали нам можливість залучити за рік понад 3 млн. грн. інвестицій. Отак і 1 млрд. грн. погашених відсотків дав би змогу залучити 10 млрд.

Здавалося б, прості речі. Ми вже 10 років про це говоримо. Банки, ви нічим не ризикуєте! У Кам’янці-Подільському тільки бюджет розвитку — 15 млн. грн. щороку. Держава не йде назустріч. Звідки така недовіра?

Нещодавно я був у Кореї, зустрічався з керівниками восьми фірм, що входять до 20 провідних. І мене запитували: якщо ви не можете зробити людське законодавство, то чому не перепишете його в Китаю? Перепишіть закон про інвестиції, як це зробив В’єтнам, — та й по всьому.

В.Б. — Про комунальне господарство, об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, управляючу компанію я вже казав. Ми передали в концесію водоканал і отримаємо протягом трьох років 7 млн. дол. інвестицій на енергозбереження. Збудували цього року дві нові котельні, що дасть 1 млн. грн. економії бюджетних коштів.

У Бердянську — будівельний бум: зводять понад 50 готелів, баз відпочинку. Інвестиції підрахувати неможливо, тому що більша частина коштів надходить готівкою. Багато землі відведено під інвестиційні договори. Будують магазини таких торгових мереж, як «Епіцентр», «Велика кишеня». Бізнес уже дає 25% від загальних надходжень бюджету. Тоді як по Україні, по-моєму, 13%.

О.М. — У Кам’янці-Подільському — 34%.

В.Б. — Оскільки ми пролобіювали Бердянську статус державного курорту, наше стратегічне завдання — розвиток рекреаційної сфери. Програму підготовлено, узгоджено з усіма міністерствами, але через перманентні зміни уряду ніяк не вдається її затвердити. Вона передбачає величезні інвестиції з боку бізнесу, міста, держави.

«ДТ» — Проблема в тім, що лише Бердянськ. Від’їжджаєш на 20 кілометрів — соняшники до обрію, допотопні халупи пансіонатів із туалетами на «жердинках» і привізною водою та маршрутка раз на півтори години. Треба визначатися, що важливіше — соняшники чи рекреація. І якщо робити курорт, то по-справжньому — комунікації, транспортне сполучення, каналізацію в усьому приазовському регіоні...

В.Б. — Треба ж із чогось починати... Ми от уже три роки добиваємося передачі місту будівлі Бердянського аеропорту. Держава це держпідприємство не фінансує, від нас навіть вимагають ужити заходів із погашення заборгованості по зар­платі.

Питання про передачу будівлі в комунальну власність кілька разів вносили на засідання Кабміну. Прийшов Яценюк — зняв із розгляду, щоб розібратися. Прийшов Рудьковський — зняв. Яцуба — зняв.

Злітно-посадкова смуга — наша. А будівля — у держвласності, ціна — 300 тис. гривень. У мене черга з бажаючих узяти аеропорт під оренду. Москва — Бердянськ — година сорок лету, раніше літаки курсували щодня...

О.М. — Для розрядки. Ми виграли грант на 400 тис. грн. із фонду підтримки місцевого самоврядування при президенті і відкрили в жовтні систему телеспостереження для гарантування безпеки туристів і жителів Кам’янця-Подільського.

Перед відкриттям мій заступник вирішив, що треба провести експеримент і зняти ролик. Сюжет: дві жінки (працівниці міліції в цивільному) йдуть вулицею, а хлопець (артист) вириває в однієї з них сумку і втікає. Камера вистежить «зловмисника», й у фіналі його впіймають. Але вийшла «неув’язочка» — артиста відразу ж впіймали і побили. Вже в першому дублі. Народ у нас пильний...

М.П. — Уся Європа з 15 жовтня відзначає тиждень місцевої демократії. І ми тут не пасемо задніх. Є відповідний указ президента України, є відповідні доручення прем’єр-міністра. Здається, що і в нас із місцевою демократією порядок, але нинішня розмова засвідчила, що це далеко не так.

На жаль, наші великі політики розглядають місцеве самоврядування як забавку в демократію, а не як необхідний і важливий інститут влади в дер­жаві. Хоча в Конституції написано, що народ здійснює свою владу як через органи державної влади, так і через органи місцевого самоврядування. І яка влада для громадян важливіша — це ще треба у народу запитати. Адже місцеве самоврядування на своїх плечах тягне той основний тягар послуг для громадянина, з яким людина зіштовхується з моменту появи на світ і аж до смерті. І повноважень на це наші політики не пошкодували: їх у нас аж 80% від усіх тих, що належать владі.

Про одне лише забули наші політики — що повноваження реалізуються в послуги тоді, коли вони підкріплені фінансами. А тут картина інша: на 80% повноважень — лише 30% бюджетних коштів. І виходить, що місцеве самоврядування в Україні наполовину може вчити дітей, наполовину нас лікувати, наполовину нагріти наші будинки і так далі «наполовину». Якщо за цією логікою йти далі, то вийде, що ми наполовину громадяни. І провина передусім наша, оскільки ми вибираємо таких політиків, які «зробили» нас «наполовину»...

Сьогоднішня розмова засвідчила, що є у нас в державі люди, які не хочуть жити за такими правилами і ламають їх. Хочу подякувати В.Баранову, В.Удовиченку та О.Мазурчаку за ту просвітницьку роботу, яку вони сьогодні провели для небайдужих, тих, хто очолює українські громади. Можливо, проламавши ще одну стіну, ми не опинимось у черговій камері...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво