Українська економіка: quo vadis? - Економіка - dt.ua

Українська економіка: quo vadis?

10 липня, 2009, 16:11 Роздрукувати Випуск №26, 10 липня-31 липня

Перші шість місяців 2009 року продемонстрували, як Україна пристосовується до нових економічних реалій після стрімкого обвалу в четвертому кварталі минулого року...

Підсумки півріччя та основні ризики

Перші шість місяців 2009 року продемонстрували, як Україна пристосовується до нових економічних реалій після стрімкого обвалу в четвертому кварталі минулого року. У січні—лютому економіка продовжувала перебувати у фазі вільного падіння, котра почалася восени 2008-го: на тлі стрибків курсу долара, зниження рейтингів країни і політичного хаосу суверенний дефолт, колапс банківської системи і гострий соціальний конфлікт здавалися практично неминучими. Однак із настанням весни з’явилися і деякі позитивні зрушення: стабілізація валютного ринку (внаслідок різкого падіння імпорту, зниження девальваційних очікувань населення і адміністративних заходів НБУ), уповільнення темпів інфляції та поліпшення умов ліквідності в банківській системі. Окрім того, після двох місяців інтенсивних переговорів українській владі вдалося переконати МВФ поновити програму кредитування України, перервану в лютому через розбіжності щодо параметрів фіскальної політики.

Також слід зазначити, що офіційні темпи падіння виробництва, швидше за все, не повною мірою відображають реальну ситуацію через існування величезного тіньового сектору (за деякими оцінками, частка тіньової економіки сягає 40—50%). Наприклад, у першому кварталі 2009 року падіння реальних доходів населення і темпи зростання безробіття були меншими, ніж темпи падіння ВВП (реальний наявний дохід населення знизився на 12,9% у першому кварталі порівняно з аналогічним періодом минулого року, тоді як падіння ВВП становить 20,3%). Отже, всупереч похмурим прогнозам, економічний спад (поки що) не призвів до масового зростання безробіття, повної зупинки підприємств і соціальних бунтів.

Судячи з усього, величезні кошти, накопичені в тіньовому секторі, виступають своєрідною «жировою прокладкою», котра дає змогу пом’якшити різкий удар по економіці. Так, попри глобальну фінансову кризу і різке зростання індикаторів країнового ризику України, приплив капіталу в реальний сектор економіки (у формі запозичень і прямих іноземних інвестицій) триває, хоч і в менших обсягах, аніж у попередні роки. У січні—травні 2009 року коефіцієнт пролонгації зовнішніх кредитів компаніями реального сектору перевищив 100%. На нашу думку, значна частина цього припливу капіталу — не що інше, як репатріація прибутку українських фінансово-промислових груп, який був отриманий у попередні роки буму на світових сировинних ринках, але не повертався до України, а осідав на офшорних рахунках. Тепер же, в умовах різкого скорочення обсягів виробництва і падіння рентабельності, підприємці використовують нагромаджені фінансові ресурси, щоб виконувати свої поточні зобов’язання (наприклад, виплачувати заробітну плату).

Попри всі ці позитивні тенденції, економічна ситуація в Україні залишається украй нестабільною в світлі низки основних макроекономічних ризиків. По-перше, це зростання фіскального дефіциту. Хоча уряд і рапортує про перевиконання доходів бюджету (що пояснюється здебільшого авансовими податковими платежами, маніпуляціями зі звітністю щодо сплати ПДВ на імпортований газ, перерахуванням НБУ всього обсягу річного прибутку вже в першому кварталі, а також постійним коригуванням у бік зниження місячних планів щодо збирання доходів бюджету), реальна ситуація у фіскальному секторі виглядає значно менш райдужною.

Унаслідок карколомного падіння темпів виробництва та обвалу імпорту податкові надходження загального фонду держбюджету станом на кінець травня знизилися на 15% в річному обчисленні. Тоді як плановий показник на кінець 2009 року має перевищити результат 2008-го на 3%. Таким чином, за підсумками року може бути недоотримано приблизно 10—20% доходів бюджету, що разом із дефіцитом Пенсійного фонду може призвести до формування фіскального розриву у розмірі 3—5% ВВП (понад запланований дефіцит у 4% ВВП).

Реальні ж джерела покриття зростаючого дефіциту бюджету відсутні (приватизація заблокована, а запозичення на світових фінансових ринках малоймовірні з огляду на вкрай негативне ставлення інвесторів до України). І уряд змушений дедалі частіше вдаватися до допомоги НБУ: з початку року обсяг державних облігацій у портфелі Нацбанку зріс із 8,6 млрд. до 28,6 млрд. грн. Окрім того, Міністерство фінансів збільшило обсяги первинного розміщення державних цінних паперів, роблячи ставку на короткострокові облігації (три і шість місяців) і пропонуючи дохідність (21—22%) значно вищу, ніж поточні ставки на грошовому ринку, що є непрямим свідченням невтішної фіскальної ситуації.

На окрему увагу заслуговує ситуація в НАК «Нафтогаз України», фінансове становище якої продовжує погіршуватися. Нещодавно Кабмін прийняв рішення про збільшення статутного фонду компанії на 18,6 млрд. грн. шляхом випуску державних цінних паперів. Таким чином, замість того, щоб розв’язати саму проблему (а саме — викорінювати крос-субсидування), уряд продовжує латати фінансові діри в газовому секторі, що лише погіршує ситуацію.

Більш того, використання емісійних ресурсів для вирішення проблем НАК закладає міну уповільненої дії під інфляційну ситуацію. Зрештою, й правова основа прийнятого рішення виглядає сумнівною: воно оформлене постановою уряду та суперечить закону про держбюджет на 2009 рік. Єдиним, якщо так можна сказати, позитивним аспектом прийнятого рішення є конвертація квазіфіскального дефіциту бюджету в прямий дефіцит (тому що в результаті цієї операції збільшиться борг уряду перед Національним банком).

Попри зростання, мов снігова куля, проблем у фіскальному секторі, вжиття непопулярних заходів (збільшення комунальних тарифів, підвищення пенсійного віку, оптимізація соціальних пільг, скорочення непродуктивних і лобістських витрат) заблоковане через відсутність консенсусу в парламенті. А наближення президентських виборів підвищує ризик подальшого посилення фіскального популізму. Наприклад, нещодавні ініціативи парламентаріїв-регіоналів із підвищення мінімального прожиткового мінімуму можуть збільшити і без того чималий фіскальний дефіцит ще на 1,5—2% ВВП.

Ще однією «гарячою точкою» на економічній карті України є банківська система. Перший удар банки відчули в сегменті роздрібного кредитування, оскільки через 60-відсоткову девальвацію обмінного курсу і падіння реальних доходів населення значна частина позичальників виявилася не в змозі обслуговувати валютні кредити. Щоправда, за останні кілька місяців ситуація з якістю кредитів фізособам дещо поліпшилася внаслідок масштабних процесів реструктуризації валютних кредитів (збільшення строку погашення, відстрочення платежів, конвертація кредитів у національну валюту), а також стабілізації обмінного курсу.

На сьогодні головні побоювання викликає зростання кількості дефолтів за кредитами юросіб (найбільш проблемними є кредити компаніям, що працюють в експортоорієнтованих галузях і будівництві). За офіційними даними НБУ, частка проблемних кредитів («сумнівні» і «безнадійні») в корпоративному сегменті зросла з 2,1 до 5,3% за перші п’ять місяців 2009 року. Різке зростання обсягу неповернутих кредитів призводить до збільшення збитків банківської системи (на кінець травня загальний від’ємний результат українських банків становив 12 млрд. грн.) і ерозії капіталу, ставлячи банки на межу виживання. Тому не виключено, що кількість проблемних банків (нині у 15 банках діє тимчасова адміністрація НБУ) продовжить зростати.

Окрім внутрішніх чинників, існують також зовнішні ризики. Якщо поліпшення ситуації на світових фінансових ринках і поступове відновлення глобального попиту виявляться недовгочасними, і на нас чекає черговий виток світової економічної кризи, то ситуація в Україні може ще більше погіршитися і призвести до подальшого падіння темпів виробництва і до поновлення девальваційного тиску на національну валюту.

Нарешті, до переліку макроекономічних ризиків слід додати і політичний, який може виступити каталізатором економічних проблем. Прикладом цього можуть слугувати нещодавні ініціативи парламенту з підвищення мінімального прожиткового мінімуму і впровадження мораторію на відчуження заставної нерухомості за іпотечними кредитами фізосіб. Очевидно, що у міру підвищення градуса передвиборної боротьби масштаб популістських заходів тільки зростатиме.

На жаль, за останні дев’ять місяців органи влади так і не змогли виробити чіткий план антикризових заходів: єдині реальні кроки по боротьбі з кризою прийнято в рамках програми МВФ, тоді як решта так званих антикризових заходів в основному є лобістськими ініціативами внутрішніх виробників (наприклад, запровадження 13-відсоткового мита на імпорт). Складається враження, що основним завданням органів держвлади є підтримання економічної та соціальної політики в короткостроковому періоді (читай — до виборів), а що буде потім, ніхто не замислюється. Судячи з усього, всі надії на поновлення зростання пов’язані з відновленням світової економіки, а необхідні структурні реформи, як і раніше, відкладено в довгу шухляду.

Прогнози

Враховуючи надзвичайно високу залежність української економіки від зовнішніх ринків (обсяг експорту становить 50% ВВП) і відсутність заходів економічної політики, спрямованих на стимулювання внутрішнього попиту, очевидно, що динаміка українських економічних показників у короткостроковому періоді буде практично повністю визначатися глобальними трендами. 2009 року світова економіка вступила у фазу рецесії, найбільшої з часів Другої світової війни (за прогнозами МВФ, глобальний ВВП знизиться на 1,3% цього року). Причому рецесія виглядає справді глобальною, оскільки обсяг виробництва знижується і в розвинених країнах (США, Японія, країни єврозони), і в країнах з ринками, що формуються. Виняток може становити хіба що Китай, де завдяки потужному фіскальному і монетарному стимулу органам влади вдалося компенсувати падіння експорту за рахунок розширення внутрішнього попиту.

Крім того, досвід попередніх криз свідчить: якщо падіння виробництва супроводжується повномасштабною фінансовою кризою, то рецесія буде глибшою і тривалішою. Проте є підстави вважати, що найгірше вже позаду: починаючи з березня—квітня цього року ситуація поступово поліпшується на тлі пожвавлення на фінансових ринках, зростання показників економічного розвитку і зростання світових цін на сировинні товари (що свідчить про повільне і поступове зростання глобального попиту). І якщо ця тенденція виявиться стійкою, то реальний сектор почне поступово виходити з кризи в другій половині поточного року.

Однак із урахуванням масштабу кризи (різке падіння обсягів міжнародної торгівлі, стрімке зростання безробіття, банкрутство найбільших банків і компаній) фаза відновлення глобальної економіки буде досить тривалою. Темпи зростання в розвинених економіках будуть негативними цього року і тільки трохи перевищать нульову позначку у 2010-му. А повернення до потенційних темпів зростання можливе не раніше як у 2011—2012 роках.

Якщо цей сценарій буде реалізовано, можна чекати поліпшення макроекономічної ситуації в Україні. Щоправда, в другому кварталі темпи падіння ВВП в річному вираженні зменшаться лише ненабагато порівняно з першим кварталом унаслідок високої статистичної бази другого кварталу 2008 року. Помітніші зміни на краще спостерігатимуться в другій половині року на тлі зниження статистичного ефекту і поступового відновлення світової економіки.

Однак на даний момент очевидно, що темпи падіння ВВП в Україні цього року перевищать 10%. Якщо поліпшення ситуації в світовій економіці буде стабільним, то вони, швидше за все, становитимуть близько 11%. Якщо ж світова економіка отримає ще один відчутний удар цього року, не можна виключати падіння ВВП на 15% і більше.

Попри стабілізацію валютного ринку в першій половині 2009 року, очікування змін обмінного курсу залишаються досить негативними. Зокрема, дедалі частіше звучать голоси про неминучість різкої девальвації гривні восени цього року.

Однак, за нашими оцінками, ситуація не така однозначна. Динаміка платіжного балансу за перші п’ять місяців року і прогнозні показники до кінця року свідчать про те, що масштабне коригування рівня обмінного курсу внаслідок різкого погіршення умов торгівлі і припинення припливу капіталу вже завершилося. Наприклад, від’ємне сальдо торговельного балансу різко скоротилося на тлі дворазового падіння імпорту, в результаті дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, за нашими прогнозами, знизиться з 7,2% ВВП 2008 року до 0,4% за підсумками цього року.

Таким чином, загальний дефіцит платіжного балансу, котрий, як відомо, дорівнює різниці між припливом іноземної валюти (експортні надходження, трансферти, приплив іноземних кредитів і прямих іноземних інвестицій) і відпливом (імпортні платежі, виплати за зовнішніми запозиченнями, купівля готівкової іноземної валюти), не перевищить 5—7 млрд. дол. США. І його можна буде профінансувати за рахунок міжнародних резервів Національного банку (на кінець червня чисті, без урахування коштів МВФ, резерви НБУ становлять 20 млрд. дол. США).

Звісно, ці розрахунки досить умовні, і різке погіршення економічної ситуації (наприклад, унаслідок реалізації деяких ризиків) може призвести до поновлення девальваційного тиску на гривню. Найбільш очевидним ризиком зараз є попит населення на готівкову валюту. І якщо події розвиватимуться за негативним сценарієм (наприклад, станеться банкрутство великого банку чи загостриться політичний конфлікт), НБУ буде нелегко утримати курс гривні.

Насамкінець хотілося б сказати пару слів про віддаленіші перспективи. Очевидно, що два основні драйвери високого зростання ВВП у попередні роки — високі світові ціни на сталь і широкий доступ до дешевих іноземних запозичень — у найближчі роки будуть недоступні для України. Тому, на нашу думку, основним завданням економічної політики для органів дер­жавної влади буде здійснення реформ, спрямованих на формування ефективного виробництва і стійкого попиту всередині країни. До таких реформ належать реструктуризація енергосектору, житлово-комунальна, завершення реформи пенсійного забезпечення і соціальних відрахувань, створення ринку землі, судова і регуляторна реформи. Також необхідні перетворення у фінансовому секторі: створення ефективного внутрішнього ринку цінних паперів, удосконалення банківського нагляду, реформа небанківського фінансового сектору. Ці реформи допоможуть знизити залежність економіки України від кон’юнктури світових товарних ринків.

Водночас із зниженням частки експорту у ВВП необхідно змінити і його структуру, передусім за рахунок диверсифікації.

Безумовно, всі ці перетворення досить болючі, особливо для суспільства, обтяженого значним тягарем соціальних пільг і постійно зростаючих соціальних видатків. Але цим шляхом йшли всі країни Східної Європи, і ті з них, які змогли довести реформи до кінця (Чехія, Польща, Словенія), виявилися значно стійкішими до різкого погіршення стану світової економіки, аніж їхні сусіди.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво