Україна вчиться залучати інвесторів на морський шельф: перший досвід - Економіка - dt.ua

Україна вчиться залучати інвесторів на морський шельф: перший досвід

28 квітня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 28 квітня-12 травня

Після оголошення урядом України результатів конкурсу на право укладання угоди про розподіл проду...

Після оголошення урядом України результатів конкурсу на право укладання угоди про розподіл продукції (УРП), видобуток якої вестиметься на Прикерченській нафтогазоносній ділянці надр континентального шельфу Чорного моря, думки про сам тендер і вибір його переможця значною мірою розійшлися. Одні запевняли, що уряд повинен був не проводити конкурс на право вивчення й розробки цієї ділянки, а продати це право на аукціоні. Мовляв, більше заробили б, та й процедура була б прозоріша. Інших здивував вибір переможця — Vanco International Limited (Бермуди), дочірня компанія Vanko Energy Company (штат Делавер, США). Мовляв, це при тому, що в конкурсі брали участь такі гранди галузі, як Hunt Oil Company of Ukraine, Shell Exploration and Production Ukraine Investments (III) B.V. разом із ExxonMobil Exploration and Production Black Sea (Offshore Ukraine) Limited, а також Turkiye Petrolleri A.O. разом із Alphex One Limited. Був і вітчизняний претендент — ВАТ «Укрнафта». Треті вважають, що критерії конкурсу були виписані не досить чітко.

У зв’язку з цим «ДТ» вирішило докладніше розпитати про перший конкурс на право укладання УРП і його значення для вітчизняної нафтогазової галузі та для України загалом заступника голови міжвідомчої комісії з організації укладання й виконання УРП, заступника міністра економіки України Володимира ІГНАЩЕНКА.

Однак спочатку нагадаємо, що спроби приступити до детального вивчення запасів і розробки нафтогазоносних ділянок на шельфах Чорного й Азовського морів українська влада починала з 1990-х років. 1995-го з допомогою спеціального судна компанією Western Geophisics було виконано двовимірну сейсмічну розвідку Чорноморського шельфу. І хоча тоді здійснили наймасштабніші геолого-сейсмічні дослідження, й досі глибоководний шельф Чорного моря вивчений досить слабко і взагалі-то поверхово.

Крім того, інвестиційний клімат в Україні залишає бажати кращого. Та й законодавство в цій галузі далеке від досконалості. Лише 1999 року в Україні було ухвалено Закон «Про угоди про розподіл продукції». Але для належного застосування цього закону ще потрібно буде прийняти чимало підзаконних актів.

Довідка

Угода про розподіл продукції — це, по суті, підрядна схема, коли держава доручає інвесторові за рахунок останнього та на його ризик виконати конкретні роботи й розплачується з інвестором шляхом передачі йому частини видобутої продукції. Таким чином, надра залишаються у власності держави.

Нагадаю, відповідно до українського законодавства, угода про розподіл продукції є довгостроковим інвестиційним договором між державою Україна й інвестором — переможцем конкурсу, згідно з яким інвестор за свій рахунок і на свій ризик здійснює узгоджений обсяг робіт з розвідки й видобування корисних копалин на конкретній ділянці надр і отримує як винагороду частину видобутих корисних копалин (продукції).

До слова, ще до прийняття цього закону, 1995 року було проведено перший тендер на право розробки нафти й газу на шельфі Чорного моря. Дочірня компанія Shell здобула право освоїти ділянку надр площею 1000 кв. км. Але нічим конкретним той проект не закінчився — переможець конкурсу посилався на відсутність закону про УРП і відмовився від своїх намірів.

Утім, якби не тенденція до подорожчання нафти на товарних біржах світу, ще невідомо, чим закінчився би й конкурс, який відбувся в Україні по Прикерченській ділянці. З’ясувалося, за сучасних умов були готові ризикнути й ті компанії, котрі раніше дуже скептично ставилися до перспектив видобутку вуглеводнів на глибоководній частині шельфу Чорного моря.

Хоча навряд чи на це як на основний чинник робив ставку уряд України, видаючи 22 грудня 2005 року постанову «Про проведення конкурсу на укладання угоди про розподіл вуглеводнів, які видобуватимуться в межах Прикерченської ділянки надр континентального шельфу Чорного моря». На думку заступника міністра економіки Володимира Ігнащенка, це було сміливе рішення — виставити на конкурс досить велику ділянку надр площею майже 13 тис. кв. км. Далі була багатоетапна процедура — підготовка умов конкурсу, його оголошення, прийом заявок, їхнє оприлюднення (25 березня 2006 року), розгляду й, нарешті, оголошення переможця конкурсу.

— Володимире Анатолійовичу, для багатьох результати конкурсу стали цілковитою несподіванкою. Адже задовго до його початку чорноморським шельфом цікавилася досить велика американська компанія — Hunt Oil Company of Ukraine, котра також брала участь у конкурсі, як і деякі інші гранди галузі.

— Між першим офіційним зверненням компанії Hunt на адресу Кабінету міністрів про інвестиційні наміри й оголошенням тендера минуло понад два роки. Ми навіть побоювалися, що ніхто, крім неї, не піде на цей тендер. Особливої активності серед потенційних учасників не спостерігалося. Та й Hunt останнім часом виявляла більший інтерес до родовищ на материковій частині України. Але коли було оголошено конкурс, то, на наше приємне здивування, було подано п’ять заявок за участі серйозних компаній.

— Перед тим, як розпитати вас про конкурс, хотілося б дізнатися: чому все-таки тендер, а не аукціон?

— Хочу відразу звернути вашу увагу, що Законом «Про угоди про розподіл продукції» передбачений дуже детально виписаний механізм саме відкритого конкурсу, а не аукціону. І це цілком відповідає міжнародній практиці. Адже якби ми не проводили конкурсу, по суті, на найкращий інвестиційний проект, а просто виставили цю ділянку на аукціон, то з певною часткою ймовірності в ньому перемогла б не спеціалізована нафтогазова компанія, а структура з незрозумілими подальшими планами. Тобто той, хто запропонував би більше грошей. (До слова, компанія «РосУкрЕнерго» придбала пакет конкурсної документації, проте заявки на участь у конкурсі не подала.) І ще питання, чи зайнялася б така структура пошуком вуглеводнів, чи років десять просто утримувала б під своїм контролем перспективну ділянку надр, аби перекрити Україні доступ до реального альтернативного джерела нафти та газу.

— У чому ще полягає ризик аукціонних процедур?

— Досвід роботи на глибоководному шельфі має обмежена кількість компаній. Проекти на шельфі характеризуються високими видатками, значною тривалістю й великими ризиками. Для порівняння, ДАТ «Чорноморнафтогаз», котре працює на мілководді (глибини до 70 м), несе питомі витрати при видобуванні газу втричі більші, ніж на аналогічних родовищах на суші. Що ж тоді казати про Прикерченську ділянку надр, де глибини досягають 2 км? Тут інвестиції на розвідувальні роботи можуть становити сотні мільйонів доларів, а на видобуток — уже мільярди доларів.

Тому провідні міжнародні нафтогазові компанії складають дуже детальні поетапні плани робіт з урахуванням специфіки кожного родовища. І в усьому світі механізм угод про розподіл продукції передбачає змагання інвестиційних пропозицій, а не аукціон. Адже для приймаючої держави важливіша не одноразова грошова премія, а розрахована на десятиліття програма видобутку вуглеводнів (включаючи їхню поставку на внутрішній ринок) і відповідний графік надходжень до бюджету.

— В Україні часто бувало так, що той, хто провів геологічне вивчення родовища та відкрив промислові запаси, далеко не завжди потім отримував ліцензію на розробку цього родовища. І це зупиняло багатьох потенційних інвесторів.

— Закон «Про угоди про розподіл продукції» дає інвестору низку додаткових гарантій, і одна з них — автоматичне отримання єдиної «наскрізної» ліцензії на весь термін дії угоди — до 50 років, що охоплює й етап розвідки, і етап видобутку.

— Назвіть основні критерії визначення переможця конкурсу.

— Відповідно до законодавства конкурсною документацією визначено загалом одинадцять критеріїв. Ось деякі технічні критерії: оптимальна програма геолого-розвідувальних робіт, найкращі технологічні рішення, найкраща програма захисту навколишнього середовища. Основні фінансово-економічні критерії: найпривабливіші умови інвестування, найкращий розподіл продукції між державою й інвестором, фінансове забезпечення виконання програми робіт тощо. На підставі перелічених критеріїв ми визначили переможця конкурсу й уже з ним починаємо вести детальні переговори про інвестиційну угоду. Природно, у рамках, уже визначених умовами цього конкурсу.

— Можливо, наступне запитання звучить непрофесійно, але я знаю, що це цікавило дуже багатьох, а також ставилося за провину організаторам конкурсу: до умов тендера не було внесено таку вимогу, як обов’язковий продаж видобутої нафти в Україні. Чому?

— Це не зовсім так. У постанові Кабінету міністрів №1263 від 22 грудня 2005 року прямо зазначається, що «оптимальним економічним показником використання ділянки надр є реалізація інвестором продукції, яка належить йому відповідно до угоди про розподіл видобутих вуглеводнів, на території України».

— Але це все-таки не зобов’язання...

— Зараз, постфактум, уже після проведення конкурсу, очевидно, що це положення краще було б внести в розділ конкурсної документації «Критерії, за якими визначається переможець конкурсу». Однак і компанія-переможець, і деякі інші включили в свої заявки таку пропозицію. У результаті, певна неточність у формулюваннях конкурсних умов не позначилася на кінцевому результаті. Більше того, переможець не просто абстрактно запропонував поставляти видобуті нафту й газ в Україну (природно, за світовими цінами), він чітко визначив і базис поставок. Він планує прокласти підводний газопровід до Керчі та врізатися в існуючу газотранспортну систему. У цьому разі в реверсному режимі можна буде поставляти газ в Україну. Аналогічно з нафтою. Передбачено її поставку танкерами з плавучих видобувних платформ у порт Південний або Одесу — на вибір уряду. Якщо нафтопровід Одеса—Броди запрацює в аверсному режимі, компанія готова заповнювати його видобутою нафтою. Альтернативою є поставка залізничними цистернами по всій Україні. Отож, у цьому сенсі інтереси України належним чином враховано.

Довідка

Компанія Vanco International Limited (Бермуди) є дочірньою компанією Vanco Energy Company, створеної 1997 року для здійснення операцій за межами США, насамперед — у Західній Африці.

Vanco International Limited взяла участь у восьми проектах на глибоководному шельфі Африки на основі укладання угод про розподіл продукції, при цьому в семи проектах вона зобов’язалася профінансувати від 75 до 95% від загального обсягу заявлених інвестиційних програм.

Vanco International Limited має досвід оператора (тобто організатора й загального координатора робіт), пробуривши дві надглибоководні свердловини:

Марокко Шарк б-1 (глибина води — 2125 м, загальна глибина — 3900 м);

Кот-д’Івуар Сан-Педро-1 (глибина води — 1735 м, загальна глибина 3100 м).

Компанія проводила сейсмічні роботи на різних ділянках надр, зокрема в Західній Африці, включаючи 25,5 тис. кв. км двовимірної сейсміки та 18,2 тис. кв. км — тривимірної.

Портфель морських глибоководних ділянок надр, які освоює Vanco International Limited, становить 78 тис. кв. км, що приблизно дорівнює всій площі глибоководної частини українського шельфу.

— Але чому все-таки переможцем оголошено Vanco?

— Компанія Vanco подала дуже чіткий бізнес-план у розрізі як технічних, так і фінансово-економічних параметрів на весь 30-річний період дії угоди про розподіл продукції. Vanco вигідно вирізняється серед інших заявників тим, що вже придбала всю наявну геологічну інформацію, інтерпретувала її, виявила в межах Прикерченської ділянки пріоритетні нафтогазоносні структури, зокрема Судак і Тетяєво, попередньо оцінила обсяг можливих запасів вуглеводнів на цих структурах (відповідно, приблизно десятки й сотні мільйонів тонн) і місця їхнього залягання. Більше того, переможець конкурсу заявив, що незалежно від результатів тривимірної сейсміки, готовий уже 2007 року розпочинати розвідувальне буріння. А інші претенденти взяли зобов’язання виконати двовимірну, а потім і тривимірну сейсміку, і лише після цього вирішувати —буритимуть чи ні.

Тому навіть у разі реалізації найгіршого варіанта — відсутності на Прикерченській ділянці комерційних запасів нафти — держава одержить від Vanco гарантований результат: не лише дані сейсмічних досліджень, а й дані буріння двох параметричних свердловин (одна свердловина коштує майже 45—50 млн. дол.).

— Чи захочуть вони ділитися цією інформацією?

— Компанія зобов’язалася безплатно передати державі ці дані. Тобто Vanco запропонувала найпривабливішу, так звану мінімальну інвестиційну програму розвідувальних робіт вартістю 100 млн. дол., що дасть змогу нашим геологам зрозуміти будову й перспективи всього Чорноморського шельфу.

Після успішного розвідувального буріння й відкриття родовища розпочинається монтаж стаціонарної нафтової напівзануреної платформи, котру потрібно будувати два-три роки, інвестувавши в це 300 млн. дол. А що запропонувала Vanco? Компанія приступає до спорудження цієї платформи, але до цього задіє тимчасову установку видобування нафти — це плаваючий корабель, що починає видобувати нафту, закачувати її в трюм, потім перекачувати в танкери. Це додаткові інвестиції в 200 млн. дол., які дадуть можливість одержати першу нафту вже 2009 року, на кілька років раніше пропозицій конкурентів.

Крім того, партнером Vanco International Limited при укладанні угоди про розподіл продукції з Кабінетом міністрів України буде JNR International Investments Limited, котра є інвестиційною компанією сімейства Ротшильдів (частки учасників розподілено порівну). Саме участь цієї компанії в заявці допомогло Vanco International Limited переконати Міжвідомчу комісію в своїй здатності забезпечити фінансування заявленої великої програми розвідки й видобутку вуглеводнів на Прикерченській ділянці надр.

— Але хто може сьогодні точно знати, скільки і яких саме вуглеводнів буде видобуто (якщо буде) на Прикерченській ділянці?

— Ясна річ, точно цього ніхто не знає. Переможець конкурсу запропонував три різні сценарії — малоризикований, дуже ризикований, усереднений залежно від суто технічних (наприклад, дебету свердловини) й комерційних параметрів (якою буде середньозважена ціна на нафту й газ протягом терміну дії УРП тощо) При цьому Vanco показала: при реалізації її інвестиційної програми на суму понад 4 млрд. дол. бюджет зможе отримати протягом дії УРП суму в кілька сотень мільярдів гривень (за консервативного сценарію світових цін на нафту в 260 дол. за тонну), а загальний обсяг видобутої нафти за усередненого сценарію може перевищити 200 млн. тонн.

На жаль, заявки інших компаній не містили конкретних програм видобутку, підкріплених оцінками й розрахунками.

— Вас послухати, так Vanco — безумовний лідер...

— Ні, це далеко не так. Практично кожен із заявників одержав найкращу оцінку бодай за одним із критеріїв. Приміром, у компанії Hunt Oil була дуже гарна заявка. Вона включала (гадаю, про це можна говорити, це не є комерційною таємницею) найкращу програму геологорозвідки, насамперед із погляду її наукової інтерпретації, а також найкращі заходи з охорони навколишнього середовища. Ви, звісно, здогадуєтеся, хто переміг за категорією «найбільший міжнародний досвід роботи на глибоководному шельфі». Звісно ж, Shell і ExxonMobil. Турецька компанія Turkiye Petrolleri A.O. запропонувала найкращі умови розподілу продукції. Словом, не було претендента, котрий переміг би безумовно й за всіма номінаціями.

— Проте комісію звинувачують у непрозорості конкурсу й розмитості критеріїв...

— На чому грунтуються обвинувачення в непрозорості? Ще раз підкреслю, що вид конкурентної процедури визначення переможця — саме конкурс інвестиційних пропозицій, а не аукціон. А основні умови й детальну процедуру проведення конкурсу чітко виписано Законом «Про угоди про розподіл продукції». Основні критерії визначення переможця, сформульовані статтею 7 цього закону, у конкурсній документації лише конкретизовані з урахуванням специфічних умов конкурсу на шельфі. Орган, котрий проводив конкурс, також визначений законодавством. Це Міжвідомча комісія з організації укладання й виконання угод про розподіл продукції. Дану комісію було сформовано ще 2000 року і до неї входять 20 представників центральних органів виконавчої влади, а також народних депутатів, у тому числі членів опозиційних фракцій.

Дуже важливо, і на це нам вказували в процесі підготовки конкурсних умов представники провідних нафтогазових компаній, що питому вагу кожного з критеріїв оцінки в загальному результаті було визначено Міжвідомчою комісією ще до розкриття заявок. Інакше могли виникнути підозри, що, маючи «симпатії» до певної компанії, хтось міг уже після вивчення заявок встановити таке співвідношення «цін» кожного з критеріїв, що це дало б наперед відому перевагу конкретному заявникові. Комісія шляхом відкритої дискусії встановила максимальну кількість балів, які могли бути присвоєні за кожним із критеріїв. Природно, найбільше значення мали такі критерії, як найпривабливіші умови інвестування, найкращі пропозиції з розподілу продукції, міжнародний досвід роботи на шельфі, оптимальні умови з охорони навколишнього середовища. А такий критерій, як програма навчання українського персоналу, ясна річ, оцінювався виходячи зі значно нижчої суми балів. У результаті, за окремими критеріями максимальна сума становила від 5 до 30 балів.

Кожну з заявок оцінювали за всіма одинадцятьма критеріями під час відкритої дискусії та за досягнення консенсусу з усіма членами комісії. Аналізували виключно матеріали самих заявок, додаткові матеріали, надіслані після розкриття заявок, а також усні роз’яснення до уваги не брали. Підкреслю, і матеріалів заявок було цілком достатньо для зважених висновків — пропозиції учасників-нерезидентів містили 400 і більше сторінок.

Остаточне рішення, відповідно до положення про Міжвідомчу комісію, ухвалювалося відкритим голосуванням і його також було прийнято одноголосно. Проект розпорядження Кабінету міністрів про визначення переможця, висновки й рекомендації Міжвідомчої комісії були підтримані на спільному засіданні двох урядових комітетів, а потім прийняті на засіданні уряду.

Дехто з журналістів просив оприлюднити якщо не всі заявки учасників конкурсу, то бодай їхні основні положення. Але тут є істотні обмеження, визначені не позицією Міжвідомчої комісії, а самими заявниками: матеріали включають конфіденційну комерційну інформацію. Зазначу, ще на етапі придбання пакета геологічної інформації всі учасники конкурсу підписали угоди про конфіденційність із Мінприроди, котре відповідно до закону є робочим органом Міжвідомчої комісії.

Чи можна назвати досконалою роботу з підготовки та проведення конкурсу? Природно, ні. Через відсутність досвіду ми не запровадили деяких додаткових критеріїв оцінки, приміром, розмірів запропонованих заявниками бонусів підписання угоди про розподіл продукції, а також відкриття родовищ (у заявках учасники пропонували вищі бонуси, ніж передбачені конкурсною документацією).

Одним словом, робота була новою, складною, але я переконаний, що ми грамотно оцінили всі заявки й вибрали справді найкращу за об’єктивними критеріями.

— Коли ви плануєте підписати з Vanco угоду про розподіл продукції?

— Часові параметри чітко виписано законодавством. Протягом трьох місяців із моменту оголошення переможця інвестор має запропонувати свій варіант угоди про розподіл продукції. Гадаю, швидше, ніж через місяць, отримати проект від потенційного інвестора нереально. Це все-таки дуже комплексна й серйозна угода, що визначає взаємні зобов’язання сторін на тридцятирічний період. До того ж потрібно уважно вивчити міжнародну практику й визначитися з іще не вирішеними питаннями, приміром, із складом витрат, які мають відшкодовуватися інвестору компенсаційною продукцією. Після подачі інвестором проекту цієї угоди його потрібно зареєструвати в Мінекономіки. Потім Міжвідомча комісія організує проведення передбачених законом державних експертиз і відпрацює проект до досягнення консенсусу з інвестором. Після цього остаточний варіант угоди про розподіл вуглеводнів підлягає затвердженню Кабінетом міністрів і лише потім підписується сторонами.

Якщо процес підготовки першої пілотної угоди відбудеться досить прозоро, з адекватним урахуванням законних інтересів сторін, це буде дуже хорошим сигналом для інших потенційних інвесторів. Тоді ми зможемо незабаром провести конкурси на інші ділянки надр, наприклад, на Скіфську площу. І зробимо це на ще вигідніших для держави умовах. Приміром, відповідно до практики розвинених держав розіб’ємо Скіфську площу на окремі блоки (500—1000 кв. км), що будуть прив’язані до конкретних, заздалегідь виявлених геологічних нафтогазоносних структур. Це дасть можливість вимагати, зокрема, конкретніших і агресивніших програм розвідки й видобутку, кращих умов розподілу продукції.

А проведений конкурс уже дав величезний масив інформації і неоціненний досвід для підготовки нових масштабних проектів на шельфі, які, можливо, вже в середньостроковій перспективі будуть реальним внеском у забезпечення енергетичної безпеки України.

Загальна площа Прикерченської ділянки надр континентального шельфу Чорного моря становить 12,96 тис. кв. км, глибина моря в його межах — від 70 до 2000 м. Щільність ресурсів вуглеводнів (Д+С2+С3), за попередніми оцінками, становить 30 тис. тонн нафтового еквівалента на 1 кв. км. Буріння на території ділянки не здійснювалося.

У межах Прикерченської ділянки закартовано Південнокерченську нафтогазоперспективну структуру, готову до буріння, і виявлено структури «Якірна», «Моряна» й «Тетяєво».

Відповідно до державного балансу запасів, перспективні ресурси Південнокерченської структури на 1 січня 2005 року дорівнювали 10,8 млрд. кубометрів газу; перспективні ресурси структур «Якірна», «Моряна» й «Тетяєво» не підраховувалися.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво