Україна в рейтингу глобальної конкурентоспроможності: повернення до «руїни»? - Економіка - dt.ua

Україна в рейтингу глобальної конкурентоспроможності: повернення до «руїни»?

14 вересня, 2012, 14:36 Роздрукувати Випуск №32, 14 вересня-21 вересня

Україна піднялася на дев’ять позицій, із 82-ї на 73-тю. Але не все так просто: насправді це лише повернення до рейтингів, які були типові для України до кризи.

© Андрій Товстиженко, ZN.UA

За даними останнього Звіту про глобальну конкурентоспроможність, що його складає Всесвітній економічний форум у Давосі (ВЕФ), Україна піднялася на дев’ять позицій, із 82-ї на 73-тю. Здавалося б, ось воно, наочне свідчення «покращення», визнаного авторитетною міжнародною організацією. Причому з подачі керівників українського бізнесу, на підставі опитування яких складається основна частина рейтингу. Але не все так просто: насправді це лише повернення до рейтингів, які були типові для України до кризи. Тобто в період, який партія, що перебуває нині при владі, називає «руїною». Особливо показові тенденції в окремих індикаторах, з яких складається рейтинг.

Почнемо з найвужчих місць. Як кажуть на Сході, швидкість каравану визначає найповільніший верблюд. Так і конкурентоспроможність країни — це не просто сума складових. Наприклад, непоганий потенціал України в сфері інновацій неможливо реалізувати, поки в країні погано з правами власності й узагалі з базовими ринковими інституціями. Через них (як видно з рисунка) Україна найбільше відрізняється в гірший бік від країн аналогічної категорії. І від решти теж: 132-ге місце з 144 країн нашу країну, м’яко кажучи, не прикрашає. За цим показником Україна традиційно виглядає найгірше. Хоча в роки «руїни» рейтинг був усе ж таки кращий: 120-те місце 2009-го, 115-те – 2008-го і «всього лише» 104-те 2006-го (більш ранні значення порівнювати некоректно через розбіжності в методології); однак він постійно погіршувався. При цьому стабільно падали показники, пов’язані з правами власності, особливо з захистом міноритарних акціонерів і можливістю обстояти свої права в суді.

Всупереч усім обіцянкам, дедалі важче й важче бізнесу витримати тяжку долоню держави у вигляді регуляторного й податкового навантаження, фактичних обмежень на прямі іноземні інвестиції та митних процедур. Жертвою останніх мало не стало й наше опитування: митниця відмовилася пропускати посилки з люб’язно видрукуваними нашими швейцарськими партнерами бланками анкет на тій підставі, що вони… не мають ціни. Довелося терміново друкувати самим… Можливо, новий кодекс усе-таки допоможе?

При цьому не можна сказати, що держава пристойно виконує свої функції. Довіра до політиків — 120-те місце, корупція — 133-тє, марнотратність і неефективність видатків уряду — 128-ме, прозорість прийняття рішень — 123-тє, а надійність правоохоронних органів теж падала всі ці роки й досягла в останні два роки того ж 123-го місця.

Друге за значущістю вузьке місце нашої конкурентоспроможності — це фінансова система.

Цього року респонденти навіть поставили «доступність кредитів» (точніше — НЕдоступність) на перше місце в рейтингу перешкод для бізнесу. Втім, два інші традиційні вже лідери цього сумного антирейтингу — корупція та податкові регуляції (читай — адміністрування) — належать усе-таки до інституцій. Отож за надійністю банків ми опустилися з мало почесного 112-го місця 2008-го на 142-ге (нагадаю, з 144 країн!) 2012-го. Можливо, це така помста керівників небанківського бізнесу за відсутність кредитів? Хоча, з іншого боку, як накажете кредитувати бізнес, який не може захистити себе в суді та скаржиться на повсюдне порушення прав власності? І як може розвиватися фінансування через місцевий фондовий ринок за такого захисту акціонерів і стабільного падіння ефективності корпоративного управління? Звичайно ж, і цей показник теж знижується.

Третій «повільний верблюд» — ефективність товарних ринків. Вважається, що країна не може стати конкурентоспроможною на глобальному ринку, якщо її компанії не «тренуються» на ринку внутрішньому. За ідеєю, держава має принаймні не заважати ринку тримати їх у тонусі на благо споживачам. Утім, про обтяжливість митних процедур ми вже писали вище, за торговельними бар’єрами ми на 136-му місці (113-те 2008-го), та й вхід у бізнес також став проблематичнішим (хоча в останній рік цей показник трохи поліпшився). Держава вносить також величезні систематичні викривлення в конкуренцію, особливо через оподаткування (139-те місце) та аграрну політику  (136-те), причому ці показники напрочуд стабільні. А от там, де вона могла б допомогти — в частині антимонопольної політики, спостерігається регрес із 96-го місця 2008-го на 132-ге 2012-го. Правда, рейтинг з домінування окремих компаній на ринках знижувався (з 75-го до 129-го) до минулого року, а потім чудесним чином виріс відразу на 19 позицій, хоча й залишається значно нижчим за докризовий. А от інтенсивність конкуренції так узагалі повернулася на старі позиції. Можливо, на це вплинув вихід із кризи, а може, викривлення самого опитування, про які далі.

Тепер про позитив. Традиційно великим залишається розмір ринку, але це заслуга скоріше географії, ніж політики. А от з освітою у нас традиційно добре кількісно (хоча з демографічних міркувань увесь час коливається показник початкової освіти), але, на жаль, не якісно: Україна впала в цьому рейтингу з 40-го місця 2008-го на 70-те 2012 року. Тенденція, однак… Безліч абияк освічених працівників потрапляє на дуже ефективний ринок праці. Оскільки в опитуванні ВЕФ (на відміну від, скажімо, Doing Business) оцінюються фактичні, а не формальні бар’єри, то картина виходить доволі оптимістичною. Хоча, з іншого боку, у працівників, напевно, виникають змішані почуття, наприклад, щодо простоти звільнення та наймання (16-те місце). Також в Україні непогана (порівняно з країнами, де ВВП на душу населення становить від 3 до 9 тис. дол.) інфраструктура. За цим показником також спостерігається покращення, щоправда, якщо вірити респондентам, то воно мало місце всі роки.

Особливо варто зупинитися на здатності до інновацій. На жаль, однойменний рейтинг стабільно падає, а в останній рік просто обвалився. Хоча бути навіть 48-ми у світі не так погано, особливо порівняно з похмурими цифрами, наведеними вище. Втім, за об’єктивним показником — кількістю патентів — наша країна навіть піднялася, і, знову ж, особливо в останній рік. Але чи довго це триватиме, якщо витрати компаній на дослідження й розробки, на думку респондентів, стабільно падають? Серед чинників, що сприяють інноваціям, картина теж змішана. З одного боку, стабільно розширюються виробничі ланцюжки (втім, цю тенденцію може скоро вбити запропонований податківцями податок з обороту). З іншого — сам виробничий процес примітивізується. Треба сказати, що в плані позитиву останнє опитування піднесло чимало сюрпризів. Чого, наприклад, вартий стрибок із 106-го на 65-те місце за впливом туберкульозу на бізнес?! При цьому, природно, об’єктивний показник стабільний. Раптом різко поліпшилися рейтинги за втратами від тероризму й злочинності — і це при ще гіршій роботі правоохоронних органів! Виросли також багато інших показників, хоча й не так значно. У нас є чотири основні гіпотези з приводу причин таких зрушень.

Можливо, керівників бізнесу так «задрали» інші проблеми (регуляторні, податкові, фінансові тощо), що питання про туберкульоз чи тероризм вони почали сприймати як знущання.

Не виключено, що респонденти зменшили свої запити. Адже суб’єктивна думка, відображена у відповіді на запитання на кшталт «Як би ви оцінили дороги у вашій країні?» (від «Украй слабко розвинені» до «Широко розвинені та ефективні за міжнародними стандартами»), залежить від того, якими дорогами людина звикла їздити в інших країнах. Якщо це, як в Україні, дороги країн ЄС, то оцінка буде одна, а якщо респондент живе в Африці чи Індії, то зовсім інша. Точно так само, суб’єктивно, оцінюються, наприклад, права власності. І якщо керівник бізнесу вже нічого хорошого в цій країні не очікує, то його оцінка, хоч як дивно, підвищується.

Суб’єктивний чинник міг спрацювати й у готовності відповідати на запитання, й у відвертості відповідей. Адже для соціолога важливі не тільки самі відповіді, а й те, як саме респонденти відповідають на запитання анкети (із зацікавленням чи без), кажуть вони правду чи лукавлять, чи відповідають одразу тощо. Індикатором зацікавленості є також час інтерв’ю, наприклад, коротко відповідає співрозмовник чи хоче дати детальну відповідь. При цьому зазвичай серед респондентів виокремлюються дві групи — ті, хто хоче розповісти про свої проблеми попри все, й ті, хто, довідавшись, що бере участь у міжнародному дослідженні, намагаються давати більш позитивні оцінки, щоб «не посоромити країну».

Наприклад, на початку 2000-х років разом зі зростанням економіки зростала й готовність респондентів співпрацювати. Напередодні помаранчевої революції, коли діловий клімат погіршився, а тиск на бізнес посилився, керівники масово відмовлялися від участі в опитуванні, особливо неохоче відповідали на незручні запитання, що стосуються корупції та взагалі відносин бізнесу і влади. Починаючи з 2005 року ситуація змінилася: зросла зацікавленість, відповіді ставали більш змістовними, респонденти надавали іноді навіть більше інформації, ніж того вимагала анкета. Економічна криза 2009 року не вплинула на готовність брати участь в опитуванні, навпаки, час, витрачений на інтерв’ю, збільшився, було й бажання поділитися проблемами, і щось розповісти. А от цього року кількість відмов від участі в опитуванні, як і відсоток тих, хто відмовився відповідати на незручні запитання, збільшилася знову, респонденти знову були неговіркими і з небажанням давали відповіді. Точної причини ми не знаємо, але багаторічні спостереження наводять на думку, що ми знову повертаємося в те недалеке минуле.

Нарешті, «покращення» може бути й реальним: як після Голодомору влада трохи послабила зашморг, і «жити стало краще, жити стало веселіше». Не виключено, що для когось, можливо, і реально краще, ніж раніше. Адже інші опитування свідчать, що значно підвищилася роль персональних зв’язків із представниками державної влади. А об’єктивні статистичні дані принаймні за 2010 рік (пізніше їх перестали публікувати) свідчать про різке, на 30%, зменшення кількості малих підприємств. Тобто залишилися і, як і раніше, готові відповідати на запитання ті, хто встановив потрібні «зв’язки» і вирішив, що жити можна й так. А решта, які цього не зробили, вийшли з бізнесу або перестали відповідати інтерв’юерам, і їхнього голосу ми більше не чуємо. Інакше кажучи, економіка як живий організм від завданих їй кризою і «новою мітлою» (точніше, бульдозером) ран спочатку важко перехворіла, а потім почала адаптуватися. Та чи буде вона після такої адаптації більш конкурентоспроможною?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво