Україна у світовій фінансовій системі: квиток в один кінець чи все ж таки поборемося?

Чи то що близький, чи то ні вступ України до Світової організації торгівлі дає дедалі більше приводів перефразувати старі пісні й анекдоти. Однією з найсуперечливіших поступок на цьому шляху стало ухвалення закону про допуск в Україну філій іноземних банків із моменту нашого вступу до СОТ. Фактично країна остаточно відкриває внутрішній ринок для діяльності міжнародних фінансових структур.

Загалом процес взаємної інтеграції поки що більше нагадує вулицю з одностороннім рухом. Експансія українських банків на зовнішні ринки — поки не більш ніж боязкий поступ пішохода узбіччям назустріч автомобільному потоку. Останнім часом рух дещо активізувався, але успішних «ходоків» усе ще одиниці. Приміром, презентоване 18 грудня ц.р. представництво державного Укрексімбанку в Нью-Йорку виявилося первістком не лише для України, а й поки єдиним для банківських установ із усього СНД.

«Трудно с ним, понимаешь?»

Минулого тижня пішов уже 15-й рік із початку процесу вступу нашої країни до Світової організації торгівлі: заявку України про приєднання до її попередника — Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) — було подано 17 грудня 1993-го. Тож наша країна стає дедалі реальнішим претендентом на побиття попереднього, 15-річного, рекорду Китаю щодо тривалості вступу до цієї організації.

Та якщо китайський випадок — приклад надзвичайно жорсткого і послідовного обстоювання власних інтересів, то охарактеризувати подібним чином український просто язик не повертається. Піднебесній, рік за роком виторговуючи у системі СОТ для себе дедалі більшу кількість умов і привілеїв, таки доведеться прийняти і ряд дуже жорстких зобов’язань, деякі з котрих ніколи не висувалися іншим країнам. Але в результаті КНР із лихвою компенсувала ці поступки, після вступу в СОТ у кілька разів наростивши обсяги своєї зовнішньої торгівлі і ставши на цій ниві одним зі світових лідерів. Вдалося Пекіну відстояти і свої інтереси щодо національного капіталу. Сьогодні три із семи найбільших за ринковою капіталізацією банків світу родом із Китаю: Industrial and Commercial Bank of China (ICBC) — третій у світовому рейтингу, China Construction Bank — п’ятий, Bank of China — сьомий.

У зв’язку з цим одна з найбільш спірних поступок України на шляху до СОТ — допуск на внутрішній ринок філій іноземних банків. Відповідні поправки до Закону «Про банки та банківську діяльність» 16 листопада 2006 року наші законодавці з подачі президента схвалили (387 голосами) у досить ліберальній редакції.

По-перше, прийняті норми не встановлювали традиційної для подібних випадків п’ятирічної відстрочки. Більше того, із проекту закону було вилучено навіть спочатку виставлену вимогу до капіталу іноземного банку, який відкриває філію в Україні, на рівні не менш як 150 млн. євро. Мінімальний розмір приписного капіталу самої філії було обмежено 10 млн. євро.

Навряд чи серйозним обмеженням можна вважати умову про наявність письмового зобов’язання іноземного банку беззастережно виконувати зобов’язання свого підрозділу. Або норму про те, що вклади фізосіб в іноземних філіях гарантуються в порядку і розмірах, передбачених законодавством України. Єдине застереження, котре розширює простір для маневру, — за Нацбанком закріплено право самостійно визначати додаткові критерії допуску.

На знак протесту Асоціація українських банків опублікувала на своєму веб-сайті спеціальну заяву свого президента Олександра Сугоняка, у якій йдеться про те, що «ухвалення закону перекреслює будь-яку стратегічну перспективу розвитку українських банків, створених за рахунок національних інвестицій». Чимало вітчизняних науковців, до речі, в тому чи іншому ступені підтримують президента банкірської асоціації. І, крім теоретичних викладок, звертають увагу і на той факт, що в банківських системах, наприклад, США та Японії частка іноземного капіталу становить усього близько 5%, а Китаю — 3%.

Не все втрачено?

Втім, цього разу протести АУБ не знайшли колишнього відгуку серед українських банкірів. Чимало з них виявилися налаштованими досить доброзичливо, вважаючи, що іноземці, котрі всерйоз цікавляться українським ринком, вже все одно прийшли в нашу країну, купивши чи заснувавши тут дочірні банки. Тому іноземці навряд чи проявлять особливий інтерес до відкриття тут своїх філій.

Надії на те, що запал іноземців прохолоджуватиме НБУ, схоже, не вельми обгрунтовані. Регулятор дав чітко зрозуміти, що через жорст­ку нестачу власного капіталу в країні доведеться вітати прихід іноземного. У коментарі для «ДТ» виконавчий директор Нацбанку Олександр Кірєєв повідомив, що, крім умови про мінімальний приписний капітал філії (10 млн. євро), наявності взаємної угоди про співробітництво між органами нагляду, український регулятор ще вимагатиме дотримання всіх обов’язкових для банку пруденційних норм. За словами пана Кірєєва, це означає, що вимоги стосовно контролю та звітності, які висуватимуть до філій, будуть такими ж, як і до існуючих банків. От, власне, начебто й усе.

Поки суд та діло, тро­хи більше місяця тому наше Мінекономіки повідомило про намір німецького Deutsche Bank відкрити філію в Україні відразу ж після вступу країни до СОТ, що дасть йому змогу напряму обслуговувати корпоративних клієнтів та інвестувати в держпроекти. Досить зазначити, що Deutsche Bank, будучи однією з найбільших у світі банківських груп, представлений у 75 країнах 1816 відділеннями. На 1 жовтня 2007 року активи групи становили 1,9 трлн. євро (приблизно 20 річних ВВП України), капітал — 36,8 млрд. євро (учетверо більше, ніж капітал усіх нинішніх операторів українського ринку, разом узятих). Не виключено, що таким же спрощеним шляхом підуть чимало інших іноземних груп, які так і не зуміли поки що скласти для себе ціну жодному з місцевих банків.

Експансія ж українських фінустанов на зовнішні ринки має поки що в основному лише епізодичний і регіональний характер. Українські банки вже зробили кілька невеличких придбань, в основному в Латвії та Грузії. Дехто з них відкрили свої представництва і навіть філії в Росії, Казахстані, країнах Балтії. Будуються плани (щоправда, нерідко через прибалтійських «дочок») стосовно більш просунутої Європи: Італії, Іспанії, Португалії, Німеччини, Греції, Польщі — країн, де трудиться досить багато українських заробітчан.

Цікавляться українські фінансисти і більш екзотичними напрямами — Ізраїлем та іншими близькосхідними країнами. Ну і, звісно ж, не можуть вони не шукати можливостей виходу на ринки Південно-Східної Азії: Китай, Японія, Сінгапур. Щоправда, вхідний квиток туди поки по зубах лише великим фінустановам.

Цікаво, але всі ці процеси до останнього часу не охоплювали північноамериканського ринку, хоч він і є найбільшим на планеті. Про подібні плани заявив лише державний Укрексімбанк, минулого тижня провівши урочисту презентацію свого представництва в одному зі світових фінансових центрів — Нью-Йорку.

«ДТ» зв’язалося в Нью-Йорку
із заступником голови правління Укрексімбанку Миколою УДОВИЧЕНКОМ

— Які головні цілі переслідував Укрексімбанк, створюючи своє представництво в Нью-Йорку?

— Концептуально ми ставимо перед собою завдання максимально наблизитися до розуміння американського ринку і процесів, що відбуваються на ньому. Завдання аж ніяк не тривіальне, оскільки нам справді надзвичайно важливо зрозуміти, чого хочуть американські фінансисти і бізнесмени. Що заважає американцям масштабніше йти в Україну — регуляторні обмеження, профіль і філософія ведення бізнесу, комунікаційні бар’єри, особливості менталітету, освіти, культури, забобони нарешті?

Чому в структурі прямих іноземних інвестицій в Україну вкладення зі США становлять на сьогодні лише 5%, тоді як із Німеччини — понад 20. Або чому, наприклад, багато видів американського устаткування надходять до нас із Європи, а не безпосередньо з Північноамериканського континенту? Яким чином можна стимулювати більш якісний імпорт продукції, устаткування або технологій зі США до України?

— Наскільки великим був інтерес до вашої презентації?

— Інтерес я оцінюю як дуже високий, він обмежувався лише нашими організаційними можливостями. Презентацію не проігнорував практично жоден із запрошених. Питання в тому, як цю зацікавленість трансформувати в практичну площину.

З іншого боку, інформаційний обмін — це двосторонній процес. Ми й самі повинні згенерувати додатковий до себе інтерес. Це завдання вирішується як безпосередньо через відносини з американськими фінансовими установами, так і з допомогою комунікацій із підприємницькими або громадськими структурами в США.

На жаль, окремі зусилля України в цьому напрямі не лише в США, а й в інших країнах поки, на мій погляд, недостатньо сфокусовані. Є поки лише фрагментарні спроби встановити бізнес-контакти, фінансувати контракти тощо. Але немає єдиної філософії і стратегії, як це робити.

— Ви вважаєте, нам є що запропонувати американській стороні?

— Більш ніж. Ми можемо створювати — і створюємо — чимало видів досить високоякісних продуктів, у тому числі інноваційних і інтелектуальних, але найчастіше самі недооцінюємо якість свого виробництва, інженерної і робочої сили. Наша слабка ланка — невміння презентувати себе, культивуючи необхідний імідж і продаючи свої знання, вміння, послуги, продукцію на розвинених ринках.

І в цьому, на мій погляд, полягає одна з ключових причин того, наприклад, що сьогодні явно занижений кредитний рейтинг нашої країни, хоча як нинішній стан, так і перспективи української економіки та її фінансового сектора виглядають явно краще, аніж у більшості сусідів.

За якістю просування нашої продукції, іміджу держави ми серйозно відстаємо від багатьох країн. Яскравий приклад — Вірменія, котра значно програє Україні в економічному потенціалі, але набагато ефективніше використовує комунікаційні можливості. На базі вірменської діаспори в США створено цілу інституцію комівояжерів, які на контрактних чи якихось інших засадах просувають національний бізнес. Причому вони це роблять не просто так, інтуїтивно, а отримують досить серйозно структуровану і систематизовану інформаційну підтримку від національних експортно-кредитного та інших агентств, інших інституцій.

До речі, у США є досить потужна українська діаспора, котра об’єктивно потребує щільніших, у тому числі й економічних, контактів із Україною. Найпростіший приклад — потреба в недорогих і надійних каналах грошових переказів, загальна сума яких в Україну оцінюється в мільярди доларів.

З іншого боку, не можна осягнути неосяжне, докладаючи зусиль в усіх напрямах одночасно. Необхідно, вочевидь, використовувати кластерний підхід, поставивши за мету проаналізувати найбільш перспективні для України напрями: енергетика, сільгоспобладнання чи щось іще. Зрозуміти, які контрагенти можуть бути найбільш зацікавленими у веденні бізнесу в Україні. А потім уже через відповідні форуми, конференції чи інші види бізнес-комунікацій просувати конкретні проекти.

Як показує наш досвід, у спілкуванні з американськими партнерами украй важливим є особистий контакт як додатковий елемент довіри. Вони звикли дивитися партнеру в обличчя, і живе спілкування протягом кількох хвилин для них є важливішим за піврічне листування або багатогодинні розмови по телефону. Для цього і необхідне постійне перебування наших співробітників у Нью-Йорку.

— Чому ви зупинилися на представництві, а не пішли далі, відкривши філію або дочірню структуру?

— Це завдання — більш середньострокової перспективи. На наш погляд, правильніше рухатися крок за кроком. Нинішній крок ми зробили, накопичивши досвід успішних зовнішніх запозичень і налагодивши взаємовідносини з багатьма провідними американськими фінансовими організаціями. Створили чудову кредитну історію, репутацію. Зараз ми повинні спочатку обвикнутися і твердо стати на американську землю.

Робота представницького офісу якраз і має допомогти забезпечити необхідну базу і визначитися з подальшим розвитком. Закордонна філія чи дочірня структура — це досить значні вкладення капіталу, необхідність чіткого структурування бізнес-процесів, проведення серйозних попередніх досліджень. Ми повинні спочатку зрозуміти, які види операцій можуть приносити реальну додану вартість, достатню, щоб компенсувати витрачені ресурси та капітал, котрі у нас і так у дефіциті. Для України все ж таки більш актуальною поки що є проблема імпорту, а не експорту інвестицій.

— Чи має Укрексімбанк плани щодо відкриття представництв в інших країнах?

— Швидше за все, це буде Росія та одна з країн Азії. Ми ще не визначилися остаточно, яка саме — Сінгапур, Китай чи навіть, можливо, Арабські Емірати. Це залежатиме від того, який із цих напрямів виявиться найцікавішим із погляду перспектив розвитку вітчизняного бізнесу.